Предмет мовознавства - Иностранные языки и языкознание шпаргалка

Зміст і завдання загального мовознавства. Алгоритми автоматичного машинного перекладу. Провідні концепції визначення мови в лінгвістиці. Метод лінгвістичної географії. Соціолінгвістичні і психолінгвістичні методи. Застосування математичних методів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1. Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання загального мовознавства
Мова - один із найвизначніших божественно-людських витворів, універсальне надбання людства й універсальна реальність суспільного існування. Це, за висловом німецького філософа Мартіна Гайдетера, оселя людського духа. І не дивно, що люди ще в давні часи зацікавились мовою і створили про неї науку - мовознавство.
Мовознавство, або лінгвістика, - наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.
Отже, предметом мовознавства є мова як притаманний тільки людині засіб спілкування й окремі конкретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх взаємозв'язках та взаємодії з іншими соціальними феноменами (суспільством, свідомістю, культурою тощо). Проблеми сутності мови, її функцій, структури і розвитку є дуже важливими, оскільки мова є необхідною умовою мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.
Мовознавство - одна з найдавніших і най розгалуженіших наук. Усі мовознавчі дослідження розподіляють між двома підрозділами цієї науки - конкретним (частковим) і загальним мовознавством. Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, полоністика, богемістика, русистика) або групи споріднених мов (славістика, германістика, романістика тощо). Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування, а також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу.
Традиційно курс загального мовознавства охоплює історію мовознавства, теорію мови і методологію мовознавства (під останньою розуміють науку про методи лінгвістичного аналізу). Уведення історії мовознавства до структури курсу загального мовознавства зумовлене тим, що історія мовознавства - це нагромадження знань про мову, розвиток внутрішньої логіки науки, поглиблення лінгвістичної теорії і вдосконалення методології мовознавства. Мовознавство розвивається спіралеподібно, спираючись на знання, здобуті людством на всіх попередніх етапах його розвитку.
Курс загального мовознавства має підсумковий характер. Він узагальнює дані попередньо вивчених лінгвістичних дисциплін і дає їм теоретичне обґрунтування. Головне завдання курсу загального мовознавства - розширення загальнолінгвістичної підготовки словесника, а також поглиблене вивчення проблем, які не могли бути висвітлені в попередніх курсах, ознайомлення з основними напрямами, ідеями і проблемами сучасного мовознавства, озброєння майбутнього спеціаліста методами наукового дослідження мови. Іншими словами, мета курсу загального мовознавства - поглиблення теоретичного і професійного рівня як майбутнього дослідника мови, так і майбутнього вчителя.
Серед основних питань, які ставить і розв'язує загальне мовознавство, - питання про природу і сутність мови, її структуру, функціонування та розвиток, її зв'язок з позамовними явищами, а також про методи дослідження мови та межі їх найдоцільнішого і найефективнішого застосування.
2. Місце мовознавства в системі наук
Усі науки поділяють на природничі, предметом вивчення яких є природа (фізика, хімія, географія, геологія, біологія, астрономія тощо), і соціальні (гуманітарні), предметом вивчення яких є людина в усіх її багатоманітних виявах (історія, літературознавство, мистецтвознавство). Мовознавство як одна з центральних наук належить до гуманітарних.
Оскільки мова - єдиний універсальний засіб спілкування, то зв'язки мовознавства з іншими науками є надзвичайно різноманітними і глибокими. Важко назвати наукову галузь, яка б не була пов'язана з мовознавством.
Мовознавство, особливо загальне, найбільш органічно пов'язане з філософією. Філософія - це база, на якій розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв'язання основних мовознавчих проблем: суть, походження, розвиток мови, співвідношення мовної форми і змісту тощо. Жодна лінгвістична теорія не може обійти питання про відображення людським мисленням довкілля та про відношення мислення до мови. І це цілком закономірно, бо мислення здійснюється переважно за допомогою мови і дослідити характер мислення можна тільки через мову. Такі кардинальні проблеми загального мовознавства, як зв'язок мови і мислення, взаємовідношення між мовою і суспільством, специфіка відображення людиною довкілля в мові, знаковість мови (до речі, вона вже була порушена давньогрецькою класичною філософією), структурне членування і внутрішні зв'язки мовної структури, мовні універсали, методи і методики лінгвістичного дослідження не можуть бути розв'язані без філософії. В історії теоретичного мовознавства відображені всі різновиди філософських концепцій. У свою чергу, мовознавство збагачує філософію новими фактами, що ілюструють філософські положення.
Оскільки мовознавство належить до суспільних наук, то, природно, тіснішими є його зв'язки з гуманітарними науками: історією, логікою, соціологією, етнографією, археологією, літературознавством.
Зв'язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення - понять, суджень, умовиводів, полягає в тому, що «проникнути» в мислення можна тільки через мову і, навпаки, змістом мови є думка, мисль людини. Логіки через мову прагнуть розкрити закони мислення, його форми, будову, рух. Мовознавці вивчають структуру, функціонування і закони розвитку мови, а закони мислення їх цікавлять тією мірою, якою вони впливають на структуру мови. Фактично мовознавець і логік вивчають те саме явище - мову людини, але концентрують свою увагу на різних її аспектах, бо в них різна мета.
Тісний зв'язок має мовознавство із соціологією - наукою про закономірності й рушійні сили розвитку та функціонування соціальних систем - суспільства загалом і його соціальних груп. Цей зв'язок детермінований тим, що мова є явищем суспільним, виникає і розвивається тільки в суспільстві, впливає на суспільство і водночас стан мови великою мірою залежить від суспільства.
На стику соціології і мовознавства виникла соціолінгвістика - наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, вплив соціальних чинників на мову і роль мови в суспільному житті (докладніше про це див. у розділі «Мова і суспільство»).
Оскільки мова - важлива етнічна ознака, то неможливим є її повноцінне вивчення без етнографії - науки про побут і культуру народів. Без даних етнографії лінгвіст не може правильно пояснити значення окремих слів та виразів, які стосуються побуту, матеріальної та духовної культури, і правильно розкрити їх етимологію. Так, назву місяця січень дехто пов'язував зі снігом чи морозом (січе сніг, січе мороз), а назву червня з червоним кольором (цвітуть червоні квіти). Насправді ці назви пов'язані з господарською діяльністю: взимку наші предки рубали (сікли) ліс, розчищуючи ділянки землі під весняні посіви, а в червні збирали черв'яків, з яких виготовляли червону фарбу. Найтіснішими зв'язки мовознавства й етнографії виявляються у процесі вивчення діалектного словника - назви селянських будівель, начиння, одягу, знарядь праці, обрядів тощо. Етнограф на основі мовних фактів може простежити розвиток культури народу, зміни в побуті, а також історико-культурні зв'язки між народами.
Суто практичний характер має зв'язок мовознавства з археологією - наукою, що вивчає історичне минуле суспільства за виявленими під час розкопок пам'ятками матеріальної культури. Археологи знаходять стародавні предмети, а мовознавці розшифровують зроблені на них написи. Так, зокрема, в 1906-1907 рр. у Туреччині під час розкопок археологи виявили писемні пам'ятки. Мовознавці їх дешифрували, і так було відкрито першу в історії індоєвропейську мову з писемною фіксацією - хетську, якою розмовляли в центральній і північній частинах стародавньої Анатолії в II-І тисячолітті до н.е. У 1951 р. археологи А.В. Арциховський і В.Л. Янін відкопали недалеко від Новгорода берестяні грамоти, які були розшифровані й описані мовознавцями В.І. Борковським, Л.П. Жуковською та М.О. Мещерським.
Прозорим є зв'язок мовознавства з літературознавством. Мова є першоелементом літератури, її будівельним матеріалом. Тому мовознавство настільки тісно переплетене з літературознавством, що вони об'єднані в одну комплексну науку - філологію. Відмінність між мовознавчим і літературознавчим підходами до вивчення мови художнього твору, на думку В.В. Виноградова, в тому, що лінгвіст іде у вивченні мови художнього твору від мовних одиниць і категорій, їх організації до художньо-естетичного змісту твору, а літературознавець, навпаки, - від ідейно-художнього змісту до його втілення засобами мови. З мовознавством і літературознавством (філологією) тісно пов'язана герменевтика - мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації, розуміння.
Із природничих наук мовознавство пов'язане з біологією, анатомією, фізіологією, психологією, медициною, географією, семіотикою, фізикою, математикою, кібернетикою, інформатикою.
Давню традицію взаємозв'язків засвідчують мовознавство і психологія - наука про процеси й закономірності психічної діяльності. Психологічні теорії мови набули поширення у другій половині XIX ст. (психологічний напрям у мовознавстві представлений такими відомими німецькими лінгвістами, як Г. Штейнталь, В. Вундт, і видатним українським мовознавцем О. Потебнею). У 50-ті роки XX ст. на стику мовознавства і психології виникла психолінгвістика - наука, яка вивчає процеси формування і сприйняття мовлення. Взаємопроникнення мовознавства і психології зумовлене тим, що функціонування мови є наскрізь психологічним. Процес мовного спілкування, сприйняття, розуміння мовлення неможливо пояснити без психології. Більше того, вся мовна система зберігається у психіці, у свідомості людини. Багато семантичних процесів (метафоричні, метонімічні переноси, зближення значень та ін.) пояснюються законами асоціації, бо зв'язок предмета з його назвою має психічний характер.
Останніми роками пожвавилися зв'язки мовознавства з медициною. Медики використовують мовні факти для діагностики захворювань, а мовознавці користуються медичними даними для прогнозування мовленнєвої поведінки. На стику медицини і мовознавства виникла нейролінгвістика - наука, яка на основі лінгвістичних даних вивчає функції і зони центральної нервової системи, пов'язані з мовою (в нормі й патології). На межі мовознавства і психіатрії знаходяться дослідження особливостей мовлення при різних видах психічних захворювань. Для розуміння особливостей фізіології людини мова відіграє особливу роль, що нині враховується у психотерапевтичній практиці (тексти для самонавіювання тощо).
Зв'язок мовознавства з географією полягає у використанні поряд з історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень певного народу (доісторичної прабатьківщини), у зверненні до географії під час дослідження топоніміки, мовних контактів тощо. Зв'язок цих двох наук зумовив появу наприкінці XIX ст. нового розділу в мовознавстві - лінгвогеографії, предметом якої є дослідження територіального поширення мовних явищ і нанесення їх на карту у вигляді ізоглос.
Семіотика - наука про загальні властивості знаків і знакових систем - спирається на багато ідей і результатів мовознавства, а мовознавству дає нові погляди на мову й методи її дослідження. Вона вивчає мову в одному ряду з іншими знаковими системами (математичними знаками, різних видів сигналами, жестами, мімікою, музикою, живописом тощо). Аспект бачення й осмислення мови в семіотиці відмінний від лінгвістичного. Лінгвістика розглядає мову в різноманітних аспектах, а семіотика вивчає тільки загальні властивості знаків.
Зв'язок мовознавства з фізикою, а саме з таким її розділом, як акустика, найпомітніший у вивченні звуків. Такі характеристики звуків, як висота, сила, тривалість, тембр є власне фізичними. Крім того, сучасна експериментальна фонетика для спостережень використовує електроакустичні прилади (осцилографи, спектрографи, інтонографи тощо, а також прилади, які фіксують артикулювання звуків).
Мовознавство є тією гуманітарною наукою, яка першою стала використовувати математичні методи для дослідження свого об'єкта - і для одержання, і для оформлення (запису) своїх результатів. Особливого поширення в мовознавчих дослідженнях набула статистика та побудова моделей і графіків. Помітним явищем у лексикографії стали частотні словники.
Алгоритми автоматичного (машинного) перекладу - результат співпраці мовознавців й інженерів. Виникнення обчислювальної (комп'ютерної, інженерної) лінгвістики, предметом якої є вивчення мови, пов'язане з можливостями машинної обробки та переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформації про саму мову, її будову, функціонування, є наслідком контактування мовознавства і кібернетики.
Теорія інформації, або інформатика (її розглядають то як самостійну науку, то як складову частину кібернетики), вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення і обчислення інформації, її власний об'єкт - функціонування інформації в системах «людина - людина» і «людина - машина - людина». Водночас одним із об'єктів вивчення теорії інформації є мова як засіб зберігання, переробки і видачі інформації. Крім того, теорія інформації змикається з лінгвістичним забезпеченням інформаційних систем. Зв'язок мовознавства з теорією інформації позначився на використанні її понять у лінгвістичних дослідженнях. Зокрема, такі поняття, як код (спосіб запису повідомлення), біт (одиниця виміру інформації), надлишковість (різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом інформації), ентропія (міра невизначеності обсягу недостатньої інформації, яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті) та багато інших стали лінгвістичними термінами.
Отже, серед явищ, які є об'єктами різних наук, важко знайти такий об'єкт, який хоча б віддалено нагадував людську мову. Мову можна вивчати з найрізноманітніших поглядів і в найрізноманітніших аспектах. Багатоаспектність дослідження мови зумовлена її складністю. Саме тому сучасне мовознавство являє собою комплекс численних дисциплін і напрямів, які то зближуються і перехрещуються, то розходяться. Мовознавство стало фундаментальною когнітивною наукою з надзвичайно широким прикладним спектром.
3. Провідні концепції визначення мови в лінгвістиці. У сучасному мовознавстві поширене таке загальноприйняте визначення м о ви
Проте вчені відмічають, що протягом ХХ ст. визначення мови набуло нових рис, що пояснюється зміною нових стилів наукового мислення, які, у свою чергу, повністю не витискували вже існуючі характерні ознаки, а певною мірою включали в себе риси попередніх визначень.
Ю.С. Степанов відмічає такі «образи мови» у лінгвістиці ХХ ст.:
мова в аспекті комп'ютерної революції,
мова як «простір думки й дім духу».
Розглянемо ці визначення більш докладно.
1) Розуміння мови перш за все як мови індивіда належить Г. Паулю, який писав, що реальне існування властиве лише індивідам.
У світі стільки мов, скільки індивідів.
Більш того, у конкретний момент у конкретній народності існує стільки діалектів, скільки носіїв мови. Кожний з цих діалектів змінюється за власними законами. Згідно з цією точкою зору загальна мова (або спільна мова) - це абстракція і фікція, що відповідає основним принципам такого філософського напрямку, як позитивізм, і суперечить сучасним лінгвістичним теоріям.
2) Як відомо, у порівняльно-історичному мовознавстві під мовною родиною розуміється група мов, що розвинулися з прамови, внаслідок чого їх споконвічні мінімальні значущі елементи знаходяться в певних і регулярних звукових відношеннях до відповідних елементів прамови.
Це основні постулати молодограматиків.
Проте А.Мєйє підкреслював, що порівняльно-історичний метод дозволяє встановити закономірні відповідності між первинною мовою і лише тими мовами, які розвинулися з цієї прамови. Помилкою, на його погляд, є те, що деякі дослідники шукають відповідності тільки між новоутвореними мовами. Спорідненість мов не передбачає прямих закономірностей між усіма спорідненими мовами.
Хибність позицій молодограматиків у тому, що вони примушують сприймати кожну мову як такий член мовної родини, який пов'язаний з іншими спорідненими мовами регулярними історичними відповідностями й надає зовнішню і внутрішню системність цим мовам, а це не зовсім відповідає дійсності.
3) Можливість утворення абстрактної моделі мови чітко сформулювали датські структуралісти. За Л. Єльмслєвом, люди не утворюють щось абсолютно нового. Вони лише складають певні комбінації з ідеалізованого набору можливостей, які можна врахувати. Цей ідеальний набір можливостей і є універсальною абстрактною мовою людини взагалі.
Незважаючи на те, що універсальні можливості будови мовних елементів піддаються обчислюванню, перемогла ідея нежорсткої детермінованості характеру мовного розвитку (А. Мєйє, В. Брьондаль):
формули мовної еволюції позначають лише можливість, а не необхідність.
Звідси, загальний устрій мови цілковито певно не передбачає зміну мовного елемента, він вказує тільки на ті напрямки, в яких ця зміна ніколи не здійсниться. До того ж, необхідний деякий зовнішній поштовх, обумовлений соціальним функціонуванням мови в конкретно-історичних умовах. Ці можливі зміни підкоряються законам статичного характеру (Г. Пауль, І.О. Бодуен де Куртене).
Таким чином, розуміння мови як структури в цій концепції набуває таких рис:
зв'язок із нейрофізіологічними процесами,
наявність бінарної опозиції як основного осередку внутрішньої структури мови.
4) Теза «мова як система» перегукується з попередньою тезою «мова як структура», оскільки під системою розуміється єдине ціле, що домінує над своїми частинами й складається з елементів і відношень, які пов'язують ці ел ементи (Ю.С. Степанов).
Сукупність відношень між елементами утворює структуру, тому говорять про структуру системи, тобто система - це сукупність певним чином структурованих елементів.
Ядро мовної системи складається з граничних одиниць мови, які пов'язані певними відношеннями. До граничних одиниць належать, з одного боку, конкретні одиниці (алофони, аломорфи, алолекси тощо), з іншого - абстрактні одиниці (фонема, морфема, лексема, а також структурні схеми словосполучень і речень). Граничні одиниці пов'язані парадигматичними й синтагматичними відношеннями.
До ядра мовної системи примикають неграничні мовні одиниці, також зв'язані певними відношеннями. Це групофонеми, квазіморфи, аналітичні форми слова, складні речення тощо.
Граничні й неграничні одиниці разом утворюють центр мовної системи. До периферії належать маловживані лексеми, мертві шари словотвору й граматики.
Слід додати, що теза про домінуючий характер системи над своїми частинами й елементами потребує певного уточнення. Дійсно, система й структура домінують над елементом, який розуміється як приналежність даної системи. Проте система й структура не зумовлюють походження елементів як окремих об'єктивних явищ дійсності й в цьому смислі не домінують над елементами. Внаслідок нежорсткої детермінації і вірогіднісного характеру відношень між елементами можливо говорити про явище континууму.
Доведено, що структура мови тяжіє до більшої загальності. Напр., з точки зору Л. Єльмелєва, вона однакова майже для всіх мов взагалі. У свою чергу, система мови - це матеріальна реалізація структури, тому вона завжди індивідуальна в кожній етнічній мові. Звідси виникає думка про певну неповторність та індивідуальність мови.
5) Мова як тип і характер розглядається в сучасній типології і характерології.
Родоначальником даної концепції був В. Матезіус.
Основні її положення зводяться до наступного:
досліджуватися повинні синхронні зв'язки в конкретній мові,
перевага надається профілюючим і базовим рисам даної мовної системи.
Це привило до утворення якісно нової типології мов з поняття «мовного типу» у центрі й розумінням потенційності мовної системи:
кожний мовний елемент in potentia належить мові, а після його реалізації - мовленню, аналогічно семіотичним поняттям «знак» (a sign) і «примірник знака» (a token).
Все це підготувало нове розуміння мови.
6) Комп'ютерна революція і комп'ютерний підхід до мови починається з праць Н. Хомського, який висловив думку, що людина, якщо вона володіє певною мовою, може вільно оперувати з будь-яким кл асом речень.
Нормальне володіння мовою дозволяє також визначити правильні (коректні) або неправильні (некоректні) речення.
Знання рідної мови - це система правил, яку Н. Хомський називає граматикою мови. Множину правильно утворених висловів дослідник визначає як мову, породжену граматикою.
Породжуюча граматика - це устрій, який додає безліч правильно побудованих речень, супроводжуючи кожне з них певними структурними характеристиками.
У свою чергу, у «Російській граматиці» (1980 р. видання) декларується, що кожне речення будується за певною структурною схемою і кількість цих схем обмежена, їх основні ознаки стабільні. Опис речень з цієї точки зору зводиться до позначення пропозиційних функцій з областями визначення їх аргументів (актантів речення), що дає можливість комп'ютеризації.
Історично першою формою комп'ютеризації в лінгвістиці стала породжуюча граматика Н. Хомського. Це привило до зміни поглядів на лінгвістичну теорію. Її почали розвивати як дослідження роботи мислення людини з мовою. Мова розглядалася як інструмент мислення і пізнання, а це повертає лінгвістів до концепції Аристотеля і не надає значного глибинного загального розуміння мови.
У генеративістів мова визначається через такі розрізнені аспекти:
мова як репрезентація, мова й комунікація,
Проте мова - це не сукупність аспектів, а щось більше.
7) Формулювання «мова як простір думки й як дім духу», на думку Ю.С. Степанова, позначає цілий клас нових визначень мови, які принципово відрізняються від визначень, пов'язаних з комп'ютерною революцією.
Прототипом цієї тези є визначення мови філософом-екзистенціалістом Мартином Хайдегером: «Мова є разом дім буття і оселя людської істоти».
Логічні й різноманітні інформаційні системи не повинні придушувати органічні форми мови. Мову неможна обмежувати лише прикладною функцією. Її сутнісне призначення - бути домом буття, що повертає дослідників до пошуків сутності мови.
Один з напрямів - це визначення мови як простору думки.
Таке визначення мови спирається на сучасну когітологію - науку про операції зі знаннями.
Звідси, образ мови набуває рис «образу простору» у реальному, духовному, ментальному, видимому та інших аспектах.
Таким чином, наприкінці ХХ ст. існують два домінуючих розуміння мови:
1) когнітологічне: мова - це невід'ємна частина процесу пізнання, вона сприяє здобуванню знань і оперує цими знаннями; мова належить новому комплексу дисциплін (когітології) і тісно пов'язана з практичною діяльністю в галузі комп'ютерної інформатики, що відповідає загальному діяльнісному підходу;
2) філософське: мова спрямована на глибинне, філософське осягання дійсності; у цьому аспекті мову розглядають як простір філософування.
Друге розуміння мови спричинило появу таких понять, як:
1) дискурс (або мова в мові) - специфічне використання мови для вираження особливої ментальності за допомогою активізації певних рис мови, утворення специфічної граматики й використання спеціальних правил лексики;
2) факт як категорія, тобто результат уявлення певного дійсного положення справ у системі даної мови;
3) нове розуміння причини й принципу причинності.
Виділення розділів мовознавства є також науковою проблемою. Це пов'язано з тим, що ті розділи мовознавства, які склалися емпірично, частково перехрещуються і не утворюють логічно єдиної системи. Їх можна уявити в аспекті співвідношення один з одним за певними параметрами, зокрема залежно від членування самої мови на мовні рівні, а також від орієнтації даного розділу на ту чи іншу сторону мовного знака.
Звуки мови вивчає також фонологія, але з функціональної і системної точок зору. Основною одиницею фонології є фонема або фонологічна (розрізнювальна) диференціальна ознака. Представники багатьох фонологічних шкіл при розв'язанні питань щодо виділення фонем та їх варіантів звертають увагу на граматичну/морфологічну функцію відповідних звукових одиниць.
Вирізняють особливий фонологічний рівень - морфонологію. Її предметом є дослідження фонологічного складу морфологічних одиниць і різного роду граматично обумовлених чергувань фонем у складі морфів як частин словоформ.
Ті розділи мовознавства, які пов'язані з означуваним у мовному знаку, мають семантичну орієнтацію. Для них значення мовних одиниць складає головний інтерес.
Це, передусім, граматика - розділ мовознавства, який досліджує слова, морфеми, морфи, морфологічні частини слів та їх словосполучення, значення яких обов'язкові для знаків даного типу (класу) у даній мовній системі. Різні мови розрізняються тим, які саме значення в них є граматичними.
Проблема граматичних значень, тобто значень, які виражаються морфологічними й синтаксичними формальними засобами мови, у наш час затемнена традиційними й новими уявленнями щодо граматики як форми певної семантико-лексичної сутності системи мови. Протиставлення граматичних значень, як нібито формальних, лексичним значенням, як нібито реальним, панувало в лінгвістиці ХІХ - поч. ХХ ст. і продовжує існувати в сучасних описах мови.
Між тим ідеї «реальності» граматичних значень не нові в науці про мову, достатньо назвати імена О.О. Потебні, І.О. Бодуена де Куртене, М.В. Крушевського, В.О. Богородицького, М.Я. Марра, І.І. Мещанінова, В.В. Виноградова та ін.
Морфологічне значення - це значення частин мови та їх внутрішніх категорій, тобто таких, як спосіб, час, вид, стан, відміна, число та ін.
Ми говоримо, що іменник позначає «предмет», дієслово - «дію» тощо. Це дійсно так. Проте яку інформацію вони несуть - про об'єктивні властивості світу або про відношення свідомості до цього світу?
Відповідаючи на це питання, ми бачимо некоректність тверджень щодо «формальності» граматичних значень. Граматичні значення частин мови реальні й тому об'єктні. Також «реальні» і об'єктні значення більшості морфологічних категорій, таких, як відміна, час, вид, спосіб, число тощо. Напр., категорія відмінка несе інформацію про відношення предмета до предмета або до процесу («читати книгу»). Безумовно, ці категорії мають ще й структурне граматичне значення, яке забезпечує використання категорії відмінка для зв'язку іменника з іменником або з дієсловом.
На рівні морфології виражаються й суб'єктні граматичні значення. Це категорії дієслівного способу й категорія модальних слів. Категорія способу несе інформацію про відношення свідомості до процесу, про усвідомлення цього процесу як факту в теперішньому, минулому або майбутньому часі. Модальні слова мають граматичне значення оцінного ставлення свідомості суб'єкта до об'єктивних явищ дійсності: безумовно, може бути, вірогідно, отже тощо.
Проте структурні значення в морфології активніші, ніж у лексиці. У цілому ж морфологія будь-якої мови в семантичному аспекті є складною системою об'єктних, суб'єктних і структурних граматичних значень.
Пропонується вирізнювати такі розділи мовознавства:
загальнотеоретичні проблеми мовознавства,
Ці мови класифікуються за трьома підставами:
Отже, штучні мови поділяються перш за все на неспеціалізовані та спеціалізовані.
Неспеціалізовані мови загального призначення, вони подібні до природних мов і є міжнародними штучними мовами.
До ранніх спроб утворити штучну мову належить винаходження так званих філософських мов. Напр., у трактаті Дж. Уілкінса й Дж. Дальгарно «Мистецтво позначення, або всесвітній символ і філософська мова» (1661 р.) запропонований лексикон, заснований на логічній класифікації понять. Корпус знань поділявся на 17 класів, кожний з яких позначався латинською приголосною (напр., N - природні об'єкти), далі класи поділялися на підкласи з позначкою голосним. Подальший розподіл призводив до назви предмета. Сполучення приголосних і голосних давало можливість вимовляти слово, напр., zana - «лосось», позначало філософською мовою «риба, луската, річна, з рожевим м'ясом».
Першою із штучних мов, яка набула значного поширення, вважається волапук. Її винаходження належить німецькому католицькому священику Йоганну Мартину Шлейєру. Гаслом автора було: «Для єдиного світу - єдина мова» («Менаде бал пуки бал», де пук - «мова», а бал - «світ».). Лінгвістична база цієї мови дужа слабка. Основний недолік - значна кількість суфіксів для морфолого-синтаксичних змін, що утруднювало використання цієї мови.
На наш час найбільш поширеною штучною мовою залишається есперанто, яку створив доктор Заменгоф.
Незважаючи на те, що інтерлінгва й ідо за багатьма параметрами переважають есперанто (в утворенні ідо брав участь О. Єсперсен), але їх успіх або неуспіх полягають у соціальному плані. Ці мови не мають великого практичного значення, їх мета скоріше гуманітарна.
Для лінгвістики головним є те, що штучні мови можуть функціонувати як і природні. До того ж, вони утворюються на базі існуючих в інших мовах лексичних одиниць, синтаксичних конструкцій, семантичних відношень.
Спеціалізовані мови спеціального призначення. Це символічні мови науки (математики, логіки, хімії тощо) і мови спілкування людини з машиною (мови програмування: фортран, алгол-60, кобол, - мови операційних систем тощо). Їх загальною ознакою є формалізований метод опису шляхом завдання алфавіту (словника), правил утворення і перетворення формул (висловів) і семантики. Слід додати, що в основному це відкриті системи, здатні породжувати потенційно нескінчену кількість текстів.
Існує ще один погляд на штучні мови.
Термін «штучні мови» вживається іноді також по відношенню до підсистем природних мов, які відрізняються від інших підсистем значним ступенем свідомого впливу на їх формування і розвиток.
Престиж письма й причини його переваг над усною формою мовлення полягає в тому, що, як пише Ф. де Соссюр, графічне зображення створює враження чогось незмінного й сталого, що забезпечує єдність мови в часі. Графічний образ затуляє собою звук. До того ж, літературна мова зазнає кодифікації у вигляді сукупності саме письмових правил. У тих випадках, коли виникає розбіжність між мовою та орфографією, перевага надається письму, що привласнює собі важливу роль, на яку не має права.
На доказ цього Ф. де Соссюр наводить те, що мова й мовлення мають власну традицію
Предмет мовознавства шпаргалка. Иностранные языки и языкознание.
Курсовая работа по теме Личности, которые изменили классический балет: Джордж Баланчин и Серж Лифарь
Реферат: Рынок жилой недвижимости понятие, классификация и перспективы развития в России и Санкт-Петербу
Многообразие Определений Культуры Реферат
Отчет Пятерочка Практика
Реферат: Культурная антропология в России и на Западе: концептуальные различия. Скачать бесплатно и без регистрации
Доклад по теме Инновационные методы осушки газа
Дипломная работа: Разработка программного обеспечения для организации интерфейса программно-методического комплекса
Спрос И Предложение На Рынке Капиталов Эссе
Реферат: Україно-американські відносини 1991-2002
Курсовая работа по теме Совершенствование работы подвижного состава
Курсовая работа по теме Энергетическая политика Китая в Центральной Азии
Реферат: Португало-турецкая война 1538 1557
Курсовая работа по теме Разработка конструкции бесконтактного трансформаторного датчика
Контрольная работа по теме Методика проведения судебно-медицинской экспертизы
Основные Направления Сочинение Егэ
Контрольная работа по теме Программа социологического исследования
Курсовая работа по теме Памятники истории и культуры как объекты туристического интереса, их состояние и сохранность
Реферат: Characterization Of Gatsby Essay Research Paper Written
Причины Возникновения Двусмысленности И Способы Преодоления Реферат
Реферат: Методические рекомендации и планы семинарских занятий дисциплина «Макроэкономика» Специальность
Regularities of proper name from English into Russian - Иностранные языки и языкознание курсовая работа
Регіональний аналіз Уральського економічного району - География и экономическая география реферат
Частное и публичное право - Государство и право курсовая работа