Предмет екологічного права Європейського Союзу - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Предмет екологічного права Європейського Союзу

Головні проблеми формування предмету екологічного права Європейського Союзу, історія його становлення та етапи розвитку. Предметні сфери регулювання сучасного європейського права навколишнього середовища. Перспективи подальшого розвитку даної сфери.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Предмет екологічного права Європейського Союзу
екологічний європейський право навколишній
Актуальність теми дослідження.   Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що екологічне право повинно захищати людей та довкілля, піклуватися про їх розвиток та збагачення.
Функціонування кожного з інститутів ЄС торкається екологічної проблематики. Таким чином, єдина екологічна політика ЄС може бути прикладом інституційно зрілої регіональної політики, а європейський досвід має бути обов'язково врахований при удосконаленні організаційно-правового механізму регулювання використання та охорони земель в Україні.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.
Держави європейського регіону пильну увагу приділяють захисту навколишнього середовища. Аналіз формування і розвитку екологічної політики, компетенції та законодавства ЄС дає підставу говорити про наявність певного корисного досвіду у сфері охорони навколишнього середовища: наявність інституту, контролюючого законодавство держав-членів і практику виконання зобов'язань; наявність судового механізму вирішення спорів у цій сфері; наявність істотних гарантій для фізичних і юридичних осіб, а також неурядових організацій, щодо захисту порушених прав екологічного характеру і т.д.
Ступінь наукової розробки. Теоретичну основу роботи становлять насамперед праці вітчизняних та зарубіжних вчених, в яких досліджувалися питання біженців. Найбільшу увагу проблемі приділено у наукових працях Андрейцева В.І., Бачинського Г.О., Григорьева, Плотнікова О., Микiєвича М.М., Андрусевича Н.I., Будякова Т.О., рекомендації та висновки яких враховані в процесі цього дослідження. Важливим елементом реалізації предмета Екологічного права в Європі є включення проблем захисту навколишнього середовища в проект Конституції ЄС, незважаючи на те, що він був відхилений референдумами ряду провідних країн-учасниць ЄС.
Правова основа екологічної політики закріплено у ст. 2, 3, 6, 174-176 Римського договору 1957 р., вторинне право ЄС в екологічній сфері налічує понад 300 актів.
У той же час, у зв'язку з оновленням законодавства, деякі теоретичні положення цієї проблеми вимагають перегляду і подальшого дослідження, тому обрана тема залишається недостатньо розробленою у екологічному праві України. Викладене й зумовило вибір теми і актуальність дослідження.
Мета і завдання дослідження. Таким чином, метою статті є аналіз основних етапів становлення сучасної екологічної політики Європейського Союзу і пошук дієвих напрямів співпраці України і ЄС у напрямі забезпечення реальних умов сталості розвитку нашої держави, формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток і удосконалення екологічного законодавства України. Відповідно до мети поставлені наступні завдання:
- сформулювати поняття предмету екологічного права ЄС, розглянути історію становлення предмету екологічного права ЄС;
- розкрити перспективи розвитку екологічного законодавста України відповідно до екологічної політики ЄС;
- виділити основні пріорітети екологічної політики та механізм її реалізації
Об'єктом дослідження  є предмет екологічного права Європейського союзу.
Предметом дослідження  є аналіз досвіду ЄС щодо фомування і втілення інституцій і інструментів екологічної політики
Методологічну основу дослідження складає метод історичного аналізу використовувався при дослідженні становлення предмету екологічного права ЄС; порівняльно-правовий метод - при дослідженні співвідношення норм екологічного права України та екологічного права ЄС; формально-логічний метод - при обґрунтуванні необхідності внесення змін до чинного екологічного законодавства України.
1 . На уково-методологічні проблеми формування предмету екологічного права Європейського Союзу: історія становлення
Суспільство не може існувати без задоволення життєво необхідних екологічних потреб, що проявляються у формі збереження (охорони) природного довкілля та його компонентів, раціонального використання природних ресурсів, а також захисту (охорони) людини від несприятливого стану навколишнього середовища. Це формує відповідні суспільні екологічні інтереси пов'язані з регулюванням природокористування, оптимізацією охорони природи і забезпеченням охорони життя і здоров'я громадян від небезпечного довкілля.
Еколого-соціальна форма взаємодії суспільства і природи вимагає постійної трансформації соціальних регуляторів розвитку екологічних відносин. Крім культури, ідеології, моралі та освіти, не останню роль тут відіграють юридичні чинники, що створюють передумови правового забезпечення екологічних інтересів. Різноманітні екологічні звичаї, племінні «табу», народне «священне» право здавна регулювали або обмежували негативний вплив архаїчного суспільства на природу. З часом з'явилися правові норми-закони, правила, регламенти, які виконували ту ж функцію обмеження й заборони, тим самим забезпечуючи вже екологічні інтереси технологічно розвинутого суспільства.
Таке розширення екологічних функцій держави вимагало формування відповідної екологічної політики, реалізація якої неможлива без дієвого механізму її правового забезпечення. Так виникає і розвивається екологічне право, покликане визначати і забезпечувати функції, форми та зміст діяльності держави в галузі природокористування, охорони природи та екологічної безпеки.
На відміну від вітчизняного правознавства, в США галузь, яка регулює правові відносини взаємодії суспільства з оточуючим його природним середовищем називається «право навколишнього середовища» («environmentallow»).
В Україні відомий еколог Г.О. Бачинський запропонував вживати назву «соціоекологічне право» (1991). Російський правознавець В.В. Петров виділяє три етапи в історії екоправових відносин:
1. Природноресурсний, на якому зародилось земельне, лісове, гірниче та інші види природноресурсового права (тривав до 60-х років ХХ ст.)
2. Природоохоронний, на якому відбулось становлення природоохоронного права (60-80-ті роки ХХ ст.)
3. Соціоекологічний, на якому найбільше уваги почали приділяти розвитку антропоохоронного законодавства або «права екологічної безпеки» (з кін.80-их років до наших днів).
Якщо не брати до уваги наукові дослідження проблем земельного, водного, лісового та гірничого законодавства (початок 20-х - кінець 50-х років ХХ ст.), які значною мірою обумовили початковий етап розвитку екологічного законодавства, то безпосереднім поштовхом для появи дискусії навколо його становлення та застосування необхідно вважати прийняття законів про охорону природи на теренах колишніх союзних республік (Закон «Про охорону природи УРСР» було прийнято 30 червня 1960 р.). У цей час вченими-юристами готується низка наукових робіт, присвячених проблемам правової охорони природи. Серед них необхідно виділити наукову статтю проф. В.К. Григор'єва «Правова охорона природи в СРСР», наукове видання проф. О.С. Колбасова «Охорона природи за радянським законодавством», навчальні посібники проф. М.Д. Казанцева «Правова охорона природи в СРСР».
Правове забезпечення охорони природи у наведених наукових дослідженнях розглядалося як законодавче визначення підстав і умов користування природними ресурсами з урахуванням їх збереження і відновлення, а також встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про охорону природи. Уперше в юридичній літературі була проголошена теза про те, що всі об'єкти природи взаємопов'язані.
Взаємозв'язок і взаємообумовленість, які існують між об'єктами природи, викликають необхідність проведення комплексної охорони природи. У науковий обіг вводиться термін «природоохоронне законодавство», яке на довгі роки стане домінуючим у науковій дискусії стосовно існування комплексної галузі права з назвою «природоохоронне право».
Самостійного значення набуває природоохоронне законодавство. Але поряд з уже існуючою диференціацією необхідна й інтеграція законодавства, що регулює використання й охорону природних ресурсів загалом, тобто необхідно об'єднати в одне ціле ті норми права, які є загальними для використання всіх природних ресурсів, а також регулювання їх охорони. Автор зазначеної статті першим серед науковців-юристів пропонує розробку та прийняття Закону «Про використання природних ресурсів та їх охорону». У цьому законі, на думку проф. М.Д. Казанцева, необхідно навести основні положення, які є вихідними і визначальними для конкретних галузей законодавства, спеціально регулюючих використання конкретних об'єктів природи (земля, вода, ліси, надра та ін.), а також їх охорону. Метою цього закону повинно стати раціональне використання природних ресурсів та їх охорона як загальнонаціонального надбання.
Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм - реально існуючі природні та соціальні умови виникнення і становлення загальнообов'язкових правил у галузі використання природних ресурсів, збереження (охорони) навколишнього природного середовища та захисту людини від його несприятливого впливу.
Право і зовнішня форма його прояву - законодавство, регулюючи суспільні відношення, виконує політичну, економічну, ідеологічну та інші соціальні функції, висловлюючи державну волю та інтереси народу.
В здійсненні правом екологічних функцій можна виділити чотири етапи, які характеризують процес формування та матеріалізації в суспільних відносинах у галузі взаємодії суспільства і природи:
· формування державної волі на основі пізнаних законів суспільного та природного розвитку;
· реалізація державної волі в конкретних правових нормах, визначених на базі виявлених соціально-екологічних закономірностей, співвідношення економічних і екологічних інтересів у процесі регулювання господарської діяльності суспільства;
· спрямованість на організацію застосування та виконання приписів права;
· на досягнення відповідних еколого-правових результатів правового регулювання.
Форми задоволення екологічних потреб:
· збереження (охорона) навколишнього природного середовища та його компонентів;
· захист людини від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.
Можна виділити п'ять етапів формування предмета Екологічного права
Перший етап (1957-1971) характерний відсутністю в ЄС правової компетенції у сфері навколишнього природного середовища. На цьому етапі проводилися лише одиничні факультативні заходи. Спочатку «навколишнє середовище» не було виділене Римським договором 1957 р. як сфера загальноєвропейської інтеграції. Однак, питання екології визначали границі правового регулювання створення загального ринку країн ЄС, що, наприклад, відбивається в статті 36 зазначеного Договору, що дозволяє державам - членам уводити обмеження на імпорт, експорт, транзит у товарному обороті з міркувань екологічної безпеки. В цілому, незважаючи на відсутність загальної політики в даній сфері в зазначений період, інститути ЄС були підготовлені до розширення своєї діяльності в екологічному напрямку.
Проблеми навколишнього природного середовища торкалися більшою мірою вторинним правом, особливо в документах, спрямованих на здійснення сільськогосподарської й енергетичної політики країн ЄС.
Другий етап (1972-1985) характеризується проведенням початкових
заходів щодо захисту навколишнього природного середовища країнами ЄС, появою перших програм дій у цій сфері, початковим розвитком правого регулювання у сфері екології.
Другий етап пройшов під знаком становлення політики Співтовариства відносно навколишнього середовища й розробки основних способів її правового регулювання.
Третій етап (1986-1991) можна охарактеризувати як етап закріплення
компетенції в області охорони навколишнього природного середовища за інститутами ЄС. Єдиний Європейський Акт 1986 року вніс зміни в Римський договір 1957 р. У ньому були визначені мета й завдання, принципи й напрямки політики ЄС і в сфері охорони навколишнього середовища. У відносинах між ЄС і державами-членами в сфері охорони навколишнього середовища був впроваджений принцип субсидіарності.
Четвертий етап (1992-2002) виділяється серед інших удосконаленням екологічної політики співтовариства. За цей час були позначені основні рамки поточної екологічної політики за рахунок інституціонального закріплення
питань охорони навколишнього середовища в Договорах ЄС.
Важливо відзначити, що політика ЄС в сфері охорони екології носить «наскрізний» характер. Не було закріплено Маастрихтським договором 1992 р. (Декларація No 20). Діяльність ЄС в області охорони навколишнього природного середовища обумовлена тим, що екологічна компетенція ЄС є спільною з державами-членами і нерозривно пов'язана з іншими напрямками європейської інтеграції.
Амстердамський договір 1997 р. вніс ряд змін у договори, що засновують ЄС, і заклав основу для подальшої трансформації й розвитку екологічного законодавства. Амстердамський договір підтвердив прихильність принципам «сталого розвитку», включаючи питання охорони навколишнього середовища. Крім того, екологічна інтеграція стала обов'язковою для всіх членів і кандидатів на вступ у ЄС.
Таким чином, середина 1990-х рр. характеризується виділенням політики в сфері охорони навколишнього природного середовища в якості одного із пріоритетних напрямків діяльності ЄС.
П'ятий етап (2003 р. і по теперішній час). Сьогодні екологічна діяльність ЄС здійснюється на основі екологічної компетенції, передбаченої статтями Договору про ЄС. На сучасному етапі в ЄС проводиться удосконалення правового регулювання охорони навколишнього природного середовища.
Отже, можна зробити висновок, що із часу підписання Маастрихтського договору ЄС поступово перетворюється в «екологічний союз». Держави-члени ЄС зобов'язані інтегрувати завдання охорони навколишнього середовища в нормативно-правові акти, що діють у всіх сферах політики. ЄС приймає численні директиви про охорону навколишнього середовища, які держави-члени повинні інкорпорувати в національне право.
Функціонування кожного з інститутів ЄС торкається екологічної проблематики. Таким чином, єдина екологічна політика ЄС може бути прикладом інституційно зрілої регіональної політики, а європейський досвід має бути обов'язково врахований при удосконаленні організаційно-правового механізму регулювання використання та охорони земель в Україні.
Європейський Союз за останні 50 років здійснював власну політику в сфері охорони навколишнього природного середовища та охорони земель. Проведені значні за масштабом заходи природоохоронного характеру, створена правова база для регулювання й координації екологічної діяльності держав - членів ЄС, розроблені й впроваджені нові підходи до захисту й поліпшення якості навколишнього природного середовища.
Екологічне право є відносно молодою, але швидко прогресуючою галуззю правничої науки, яка спрямована на законодавче забезпечення екологічної діяльності держави та захист прав людини на сприятливе довкілля. Механізм формування екологічного права розглядається правниками як складна сукупність історичних, соціальних, екологічних, юридичних та інших передумов і чинників, що регулюють виникнення, становлення і розвиток екологічного права.
Хоча окремі елементи законодавчого закріплення певних екологічних норм простежуються ще з античних часів, лише у ХХ ст. екологічне право стає самостійною галуззю екологічних і правових наук. Це викликано надзвичайним загостренням та глобалізацією екологічної кризи, що змусила суспільство виробити такі закони і норми поведінки людей, які були б спрямовані на збереження довкілля від подальшого руйнування та забезпечили гідні умови проживання всім і кожному жителю планети. На думку В.І. Андрейцева (1996), предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що виникають в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
2. Предметні сфери регулювання сучасного європейського права навколишнього середовища
Предметні сфери регулювання європейського права навколишнього середовище - це ті питання, стосовно яких Європейський Союз здійснює свою політику і правове регулювання у сфері навколишнього середовища. Виходячи з цілей політики Співтовариства в сфері захисту навколишнього середовища, які закріплені Договором про заснування Європейського Співтовариства, можна виділити такі групи питань, що регулюються на рівні ЄС:
- міжнародні екологічні питання регіонального та глобального масштабу.
Такий поділ був впроваджений лише із прийняттям Єдиного Європейського Акту, до того часу предметні сфери регулювання визначалися Програмами дій Європейських Співтовариств і формувалися відповідно до прийняття директив, регламентів та інших документів.
Після створення Європейського Економічного Співтовариства, у зв'язку з необхідністю створити спільні стандарти захисту споживачів для забезпечення вільного пересування товарів у межах ЄЕС, приймається законодавство Європейського Співтовариства у сфері навколишнього середовища, що стосується товарів (Предмет і структура європейського права навколишнього середовища від шкідливого впливу небезпечних хімічних речовин, моторних двигунів і миючих речовин).
У кінці 60-х - на початку 70-х рр. через різкий економічний розвиток гостро постала проблема забруднення навколишнього середовища, тому приймаються нормативно-правові акти, спрямовані на охорону та захист від забруднення окремих компонентів довкілля (вода, ґрунти, повітря та ін.).
Згодом виникає питання інтеграції екологічних чинників у інші сфери регулювання суспільних відносин.
Найновішою сферою правового регулювання європейського права навколишнього середовища можна вважати екологічні права людини. Вона почала активно розвиватись після підписання Європейським Союзом Оргуської конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя із питань навколишнього середовища. Єдиного підходу до того, які саме предметні сфери регулювання існують і які питання входять до тих чи інших сфер, поки що немає.
У цій ситуації береться до уваги як досвід національного, так і міжнародного права. Кісс і Шелтон у підручнику європейського права навколишньогосередовищавиділяютьтакісферирегулюванняєвропейськогоекологічного права:
· біорізноманіття і захист природи;
У Збірнику законодавства з навколишнього середовища Європейського Співтовариства, що є офіційним виданням Європейського Союзу, виділяються такі предметні сфери:
- повітря (атмосферне забруднення з 1980-х рр. Відіграє важливу роль у політиці з навколишнього середовища після ратифікації Співтовариством у 1979 р. Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані. Встановлення обмежень на викиди певних забруднюючих речовин, захист озонового шару, шкода лісам від атмосферного забруднення та ін.);
- хімічні речовини, промисловий ризик і біотехнології (промислові аварії; обмеження на продаж і використання небезпечних речовин; імпорт та експорт небезпечних хімічних речовин; батареї та акумулятори; ГМО);
- природа (на початку 1980-х рр. Співтовариство почало займатися захистом флори і фауни. Торгівля видами, що знаходяться під загрозою знищення; збереження видів дикої флори і фауни; природні середовища існування; біорізноманіття; охорона лісів (від пожеж, атмосферного забруднення).
- шум (законодавствопрозабрудненняшумомбазуєтьсянасистемігармонізаціїстандартіввикидів. Автотранспортні засоби; виробництво обладнання; побутова техніка; авіація.)
- відходи (токсичні і небезпечні відходи; переміщення відходів; поводження з відходами).
- вода (підземні води; забруднення моря; забруднення рік; якість наземної води; вода для купання; питна вода).
Європейська Комісія у своєму Четвертому щорічному дослідженні зімплементаціїі застосування екологічного права Співтовариства виділяє такі предметні сфери своєї діяльності в охороні довкілля:
· оцінка впливу на навколишнє середовище;
· хімічні речовини та біотехнології;
· навколишнє середовище і промисловість;
За основу виділення певних предметних сфер регулювання можна брати не лише окремі компоненти довкілля, а й спосіб регулювання: охорона, захист, обмеження впливу та ін. Використовуючи даний підхід, у європейському праві навколишнього середовища можна виділити такі предметні сфери регулювання:
- охорона певних елементів довкілля (ґрунтів, водних ресурсів, флори та фауни, природних середовищі існування та ін.);
- запобігання забрудненню (шумове забруднення, атмосферне забруднення та ін.);
- раціональне використання природних ресурсів;
- екологічна безпека (оцінка впливу на навколишнє середовище; стандарти якості; ГМО та ін.)
- захист екологічних прав людини (право на екологічну інформацію, право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, право на участь громадськості).
Предметні сфери регулювання створюються та розвиваються у тісному зв'язку з виникненням та загостренням певних екологічних проблем: з'являється певна екологічна проблема - створюються нові нормативно-правові акти - виникає нова предметна сфера регулювання чи розширюється зміст вже існуючої предметної сфери.
Предмет і структура європейського права навколишнього середовища останнім часом поява нових сфер правового регулювання європейського права навколишнього середовища тісно пов'язана з вирішенням глобальних екологічних проблем, регулювання яких можна віднести до окремих сфер, наприклад зміна клімату, біорізноманіття та ін. Актуальність окремих питань можна визначити, беручи до уваги те, які з них розглядалися на зустрічах Ради (самітах) на рівні міністрів з питань навколишнього середовища останнім часом. Тут можна виділити генетично модифіковані організми (можливість контролю і маркування; біонезпека); викиди парникових газів, зміну клімату та застосування Кіотського протоколу; поводження з відходами, зокрема пакування відходів та відходи пакування; якість води; використання пестицидів; небезпечні хімічні речовини.
ЄС вже в 2010 р. приступив до обговорення основних параметрів майбутньої сьомий екологічної програми, розрахованої на наступні 10 років (2012-2022 рр.). Основний внесок у це обговорення вносить Європейське екологічне бюро, засноване в 1974 р., яке об'єднує представників з більш ніж 140 екологічних організацій, зареєстрованих у державах - членах ЄС, у більшості держав-кандидатів на вступ та деяких сусідніх країнах.
В даний час Сьома програма дій у галузі навколишнього середовища має наступні пріоритетні цілі:
(a) захищати, зберігати та збільшувати природний капітал Союзу;
(б) перетворити Союз на ресурсоефективну, «зелену» та конкурентоспроможну низьковуглецеву економіку;
(в) оберігати громадян Союзу від пов'язаних із навколишнім середовищем навантажень і ризиків для здоров'я та добробуту;
(ґ) максимально збільшити вигоди від екологічного законодавства Союзу шляхом покращення його дотримання;
(г) поліпшити базу знань і доказів для політики Союзу в галузі навколишнього середовища;
(д) забезпечити інвестиції для реалізації екологічної та кліматичної політики й усунути зовнішні екологічні наслідки економічної діяльності;
(е) покращити екологічну інтеграцію та послідовність екологічної політики;
(ж) підвищити ефективність розв'язання Союзом екологічних і кліматичних проблем міжнародного характеру.
Єдиний європейський акт ,  який доповнив Римський договір 1957 р., з'явився першим документом, який юридично відніс проблему збереження навколишнього середовища до сфери інтересів Спільноти. У ст. 130 (r-t) цього правового акта були визначені цілі, принципи та основні напрями політики Співтовариства в сфері природокористування та збереження навколишнього середовища.
Таким чином, поправки до початкового тексту Римського договору 1957 р. привнесли в природоохоронну політику нові важливі положення. Будучи за своєю спрямованістю багатообіцяючими, нові положення Єдиного європейського акту, по суті, досить абстрактні. Деякі фахівці кваліфікують ці положення в якості формують «конституційну» основу екологічної політики ЄС.
Маастрихтський договір   надав вплив на політику і повноваження ЄС в галузі охорони навколишнього середовища. У Преамбулі Договору держави-члени висловили прагнення «сприяти економічному та соціальному прогресу своїх народів, виходячи з принципу сталого розвитку і в контексті завершення формування внутрішнього ринку, зміцнення згуртованості та охорони навколишнього середовища, а також втілювати в життя політику, що гарантує паралельно розвиток економічної інтеграції, прогрес в інших областях».
В рамках Амстердамського договору прийнятий Протокол та Декларацію про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, які відіграють велику роль у виборі правових підходів до вирішення проблем природокористування та збереження навколишнього середовища. Крім того, прийнятий Протокол про захист і умови утримання тварин, згідно з яким ЄС і держави-члени повинні при розробці і здійсненні політики в сфері сільського господарства, транспорту, внутрішнього ринку і наукових досліджень цілком брати до уваги вимоги про утриманні тварин.
Ніццький договір не вніс істотних змін в екологічну політику ЄС. В рамках Ніццького договору була підписана Декларація щодо ст. 175 Римського договору 1957 р., в якій сторони підтвердили рішучість бачити ЄС грає провідну роль в справі захисту навколишнього середовища в Союзі і в міжнародних зусиллях у цьому плані на глобальному рівні. Як підкреслюється в документі, в цих цілях повинні бути цілком використані можливості, що надаються за Договором, включаючи механізми, орієнтовані на використання умов ринку і спрямовані на досягнення сталого розвитку. Зазначимо, що саме такого роду правові механізми розглядаються як пріоритетні в п'ятій і, особливо, шостий екологічних програмах Співтовариства.
Останнім часом існує тенденція до використання інтегрованого чи комплексного підходу щодо регулювання питань, пов'язаних із навколишнім середовищем. Наприклад, охорона біорізноманіття регулюється разом із охороною флори, фауни, природних середовищі існування, охороною лісів та ін.
Права і обов'язки щодо управління сферами суспільного життя, які входять у компетенцію Європейського Союзу, можна поділити на:
- законодавчі (полягають у здійсненні правового регулювання суспільних відносин за допомогою прийняття нормативних актів. Такі повноваження є важливими в сфері охорони довкілля, адже ці питання регулюються, в основному, вторинним законодавством ЄС.).
- фінансові (повноваження зі встановлення доходів і видатків Співтовариства, фінансування окремих програм та проектів.
- виконавчо-розпорядчі (повноваження зі здійснення поточного управління суспільним життям. Вони покладені, в основному, на Комісію ЄС, яка вважається головним виконавчим органом Співтовариства.).
- юрисдикційні (повноваження з вирішення правових спорів).
- контрольні (повноваження щодо перевірки виконання норм права ЄС та інших рішень Співтовариства).
- зовнішньополітичні (повноваження щодо підписання міжнародних договорів і здійснення інших заходів у сфері відносин ЄС із третіми країнами і міжнародним організаціями).
- повноваження із прийняття рекомендаційних заходів (полягає у прийнятті актів, які не мають обов'язкової юридичної сили).
Сьогодні в Україні реалізовується концепція широкого розуміння екологічного права, як інтегрованої спільності і комплексної галузі права, що об'єднує такі складові як природно-ресурсне право, природоохоронне (середовище охоронне) право і комплексний міжгалузевий інститут правової екології людини, право екологічної безпеки або антропоохоронне право), норми яких регулюють екологічні суспільні відносини в галузі природокористування, охорони довкілля та екологічної безпеки.
3. Перспективи розвитку предмета екологічного права України з урахуванням європейського досвіду
Екологія - це наука, яка висвітлює проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, взаємодії суспільства і природи, тобто ті екологічні відносини, які регулюються й охороняються нормами права. Система таких норм і становить екологічне право.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України 1 . Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.
Екологічне законодавство належить до молодих, але як свідчить теорія і практика правового регулювання, складних галузей законодавчої системи України. Юридична спільнота усвідомлює потребу в необхідності подальшого розвитку та вдосконалення цієї вкрай важливої для суспільства та держави галузі законодавства.
Потребують свого наукового дослідження поняття екологічного законодавства, його сучасний стан, фактори, що мають вплив на розвиток екологічного законодавства, об'єкти екологічних відносин, предмет та метод правового регулювання екологічних відносин, співвідношення екологічного та інших галузей законо
Предмет екологічного права Європейського Союзу курсовая работа. Государство и право.
Отчет По Практике На Тему Разработка Скважин Бухарского Месторождения
Реферат На Тему Различные Примеры Социальной Сферы Инноваций
Сочинение: Три поколения Болконских в романе Л. Н. Толстого "Война и мир"
Контрольная работа по теме Основы правого статуса третейских судов в Российской Федерации
Полное Собрание Сочинений Ленина Цена
Сколько Стоит Страница Реферата
Дипломная работа по теме Историческая правда о начале войны и освещение этой темы в школе
Дипломная работа по теме Исламский фактор в палестинском национально-освободительном движении в 20 веке
Структура Оформления Реферата
Курсовая Работа По Теории Государства И Права Зарубежных Стран
Реферат: Is Hypnosis Useful Essay Research Paper Hypnosis
Реферат На Тему Криминалистическая Идентификация
Отчет по практике по теме Анализ экономической деятельности предприятия
Аяз Би Тәрбиелік Мәні Эссе Жазыңыз
Контрольная работа: Сущность и причины экономического цикла. Экономическая политика
Реферат: Разработка фирменного блюда Домашняя мортаделла
Реферат: Династия Хименес
Итоговые Контрольные Работы 3 Класс Гармония
Реферат: Ве рассматривается ассоциация, становление, организация, функционирование
Қазақ Мемлекетінің Эволюциясы Эссе
Угольная промышленность Кузбасса - География и экономическая география реферат
Использование данных бухгалтерского учета и отчетности для принятия краткосрочных решений - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Государственная регистрация прав на земельные участки и сделок с ними - Государство и право курсовая работа