Правовий режим майна суб'єктів господарювання - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Суспільні відносини, що виникають з приводу майна суб’єктів підприємницької діяльності. Підприємство як різновид господарської організації. Правовий статус господарських товариств. Поняття режимів майна і джерела їх формування у сфері господарювання.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Актуальність теми дослідження. Понад 20 років, що пройшли після проголошення незалежності України, внаслідок глибоких демократичних трансформацій усіх сфер її життя на місці колишньої адміністративно-командної економіки сформувався вільний ринок товарів, робіт, послуг, утвердилось підприємництво. Конституція України 1996 року закріпила основоположні начала цивільних правовідносин та підприємництва як їх різновиду - рівність усіх учасників, недоторканість власності, свободу договорів, заборону свавільного втручання будь-кого у приватне життя, можливість безперешкодно набувати і здійснювати цивільні права та законні інтереси учасниками обороту - фізичними і юридичними особами, забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, захист їх судом. Однак стан законодавчого забезпечення підприємництва в Україні ще не можна визнати задовільним як у кількісному, так і в якісному відношенні. У зв'язку з цим вбачається доцільним проаналізувати з нових доктринальних позицій вітчизняної юриспруденції, особливо цивільно-правової науки, досвід розвитку підприємництва, сучасний його стан, виробити на основі цього досконаліші конструкції чинних правових норм, перейти від хаотичного фрагментарного латання прогалин у правовому регулюванні підприємництва до системного нормативно-правового забезпечення його, невідкладно прийняти новий Цивільний кодекс України. По-друге, в актуальності теми дослідження переконує і ступінь її наукової розробки. В науковій літературі вивчались окремі питання правового режиму майна як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Значний інтерес викликали дослідження, які провели М.М.Агарков, С.С.Алексєєв, З.А.Ахметьянова, О.М.Бандурка, Д.В.Боброва, Т.В.Бондар, С.Н.Братусь, О.М.Вінник, Д.М.Гєнкін, І.М.Грущинський, О.В.Дзера, А.С.Довгерт, З.Ф.Заменгоф, В.М.Косак, Н.С.Кузнєцова, Т.В.Кашаніна, В.В.Луць, Д.В.Ломакін, О.М.Молявко, Г.К.Матвєєв, В.Ф.Попондопуло, А.Я.Пилипенко, Е.Т.Плієв, О.А.Підопригора, О.А.Пушкін, В.В.Ровний, Е.О.Суханов, Н.О.Саніахметова, А.Л.Салатко, І.В.Спасібо-Фатєєва, Ю.К.Толстой, М.І.Тітов, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневич, В.С.Щербина, Л.В.Щенникова, Р.Б.Шишка та ін. Однак поки що відсутні комплексні розробки з основних теоретичних і практичних проблем правового режиму майна суб'єктів підприємницької діяльності в Україні в сучасних умовах.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу майна суб'єктів підприємницької діяльності та реалізації ними своїх правомочностей щодо цього майна.
Предметом дослідження в курсовій роботі стали норми чинного законодавства України в галузі правового регулювання утворення, використання майна суб'єктами підприємницької діяльності та звернення на нього стягнень кредиторів, що містяться в чинному законодавстві України.
Основна мета дослідження полягає в з'ясуванні сутності правового режиму майна суб'єктів підприємницької діяльності на основі врахування досягнень цивільно-правової науки, узагальненні правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду регулювання майнових відносин господарюючих суб'єктів, проведенні системного аналізу правового режиму майна суб'єктів підприємництва, обґрунтуванні необхідних змін і доповнень до чинного законодавства України про правове регулювання підприємництва.
В роботі ставляться завдання зробити аналіз: підприємство як різновид господарської організації: поняття, правове положення та види; дослідити правовий статус господарських товариств; дослідити поняття режимів майна і джерела їх формування у сфері господарювання; розглянути майнову особливість державного майна при окремих режимах у сфері господарювання, а також міжнародний досвід у визначенні обліку власного капіталу підприємств
Для опрацювання теми, я буду використовувати нормативно-правові акти України, а саме: Цивільний, Господарський кодекси, підзаконні нормативно-правові акти.
Також буде використані літературні джерела, статті з періодичних наукових видань «Юридична газета», журнал «Вісник господарського судочинства», «Юридичний вісник України», «Корпоративний юрист» та ін.
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАТУСУ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1.1 Підприємство як різновид господарської організації: поняття, правове положення та види
Суб'єктами господарювання, або суб'єктами господарського права, є юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їх статутом господарську діяльність і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна [1].
Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.
Згідно зі ст.62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами [2].
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлене інше, діє на підставі статуту.
Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 Господарського кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до Кодексу [2, ст.72].
Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. Так, за економічними показниками та чисельністю працюючих підприємства можна поділити на малі, середні та великі. За сферою діяльності розрізняються промислові, торговельні підприємства, у сфері послуг тощо [2].
У Господарському кодексі класифікація підприємств проведена за трьома критеріями:
2) способом утворення (заснування) та формування статутного фонду;
3) кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік.
Згідно зі ст.63 Господарського кодексу залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності) [13];
- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
- державне підприємство, що діє на основі державної власності;
- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності) [3].
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
У ч.3 ст.63 ГК України передбачено, що залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [2, ч.4 ст.63].
Згідно з ч.5 ст.63 ГК корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами [2].
Згідно з п.3 ст.55 ГК суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у тому числі до суб'єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.
- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб'єктами малого підприємництва є:
- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами [2].
Згідно з ч.8 ст.63 Господарського кодексу України [2] у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст.126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
Отже, на відміну від відокремлених підрозділів юридичної особи, дочірнє підприємство є юридичною особою, тобто самостійним суб'єктом підприємницької діяльності.
1.2 Правовий статус господарських товариств
Одним із найпоширеніших видів суб'єктів господарювання є господарські товариства. Їх правовий статус визначається положеннями § 1 «Господарські товариства» глави 8 Цивільного кодексу України [4], глави 9 «Господарські товариства» Господарського кодексу України [2] та Законом України «Про господарські товариства» [5]. Правовий статус акціонерних товариств визначає Закон України «Про акціонерні товариства» [6].
Частина 1 ст. 113 ЦК [4] містить досить вузьке визначення поняття господарського товариства, відзначаючи, разом з тим, його головні ознаки: наявність статусу юридичної особи і наявність статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки між учасниками.
З інших статей ЦК випливають такі ознаки господарського товариства, як підприємницький характер його діяльності (ст. 84 ЦК), створення фізичними або юридичними особами [4].
Узагальнене визначення поняття господарського товариства встановлене ГК. Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку [2].
З наведеного визначення випливають наступні ознаки господарського товариства:
а) це підприємство або інший суб'єкт господарювання;
б) його засновниками є юридичні особи та/або громадяни;
в) товариство утворюється шляхом об'єднання майна засновників;
г) учасники товариства беруть участь у підприємницькій діяльності товариства;
д) товариство створюється з метою одержання прибутку [2].
У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. Це положення не поширюється на повні та командитні товариства [4, ч. 2 ст. 114].
Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у ст. 2 ГК, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. У той самий час, учасниками повного товариства та повними учасниками (товаришами) командитного товариства можуть бути згідно з ч. 7 ст. 80 ГК лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК та іншими законами.
Господарські товариства є юридичними особами. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб'єкти права.
Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
Для закупівель товарів, робіт чи послуг господарське товариство, державна частка у статутному капіталі якого перевищує 50 відсотків, застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про здійснення державних закупівель» [7].
Відповідно до ст. 82 ГК [2] установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
Установчі документи господарського товариства відповідно до ст. 4 Закону «Про господарські товариства» повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства [5].
Статут акціонерного товариства повинен містити відомості про повне та скорочене найменування товариства, тип товариства, розмір статутного капіталу, розмір резервного капіталу, номінальну вартість і загальну кількість акцій, порядок скликання та проведення загальних зборів, склад органів товариства та їх компетенцію, а також інші відомості, зазначені в ст. 13 Закону України «Про акціонерні товариства» [6].
Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства», повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів [5].
Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.
Господарське товариство може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Якщо господарське товариство створюється та діє на підставі модельного статуту, в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про вид товариства, його найменування, місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, склад засновників та учасників, розмір статутного (складеного) капіталу, розмір часток кожного з учасників, порядок внесення ними вкладів, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту [18].
Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства», повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі У справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування [17].
До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк, а порушення встановлених вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.
Отже, виникнення тих чи інших організаційно-правових форм господарських товариств зумовлене актуалізацією певної системи домінуючих інтересів, як приватноправових, так і публічно-правових, які виникають між учасниками правовідносин з приводу створення та функціонування юридичної особи.
Господарські товариства - звичайна і найбільше поширена в нормальному майновому обороті форма колективної підприємницької діяльності. Ця форма універсальна, у рамках її може здійснюватися будь-яка підприємницька діяльність, яка не суперечить законодавству України. Вони являються комерційними організаціями, вони ставлять основною метою одержання прибутку і розподіл її між учасниками.
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ РЕЖИМІВ МАЙНА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1 Поняття режимів майна і джерела їх формування у сфері господарювання
підприємництво господарський товариство правовий
Почати слід з доктринальних визначень «правового режиму майна». Зазначена категорія досліджувалась у вітчизняній цивілістичній доктрині ще за радянських часів. Так, А.В. Венєдіктов [9, с. 352] під правовим режимом державного майна розумів об'єм прав та обов'язків окремих держорганів (у т.ч. підприємств) у відношенні відповідних видів державного майна або порядок управління даною частиною єдиного фонду державної власності, порядок використання відповідних видів державного майна підприємствами, а також умови (межі та порядок) звернення стягнення на це майно за зобов'язаннями державних підприємств. Ю.С. Цимерман [10, с. 33] визначав правовий режим основних та оборотних засобів підприємства як закріплений у юридичних нормах порядок оперативного управління ними з боку підприємств і органів господарського керівництва.
Але найбільш вдалим і повним вважалось визначення, запропоноване С. М. Корнєєвим [11, с. 34-35; 12, с. 4]: «правовой режим имущества предприятия представляет собой установленный государством в правовых нормах порядок получения предприятием имущества в оперативное управление, объем его прав и обязанностей по поводу владения, пользования и распоряжения имуществом (учет, использование, случаи, когда допускается продажа, обмен, сдача в аренду и тому подобное), а также границы распоряжения указанным имуществом вышестоящих органов хозяйственного управления (перераспределение, изъятие и тому подобное) и порядок обращения взыскания на отдельные виды имущества по требованию кредиторов».
У сучасній вітчизняній науці також заслуговує на увагу визначення правового режиму майна, запропоноване В.С. Щербиною [15, с.137]: «правовий режим майна - це встановлені правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів».
Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами:
б) порядок його придбання (формування), використання і вибуття;
в) порядок звернення на нього стягнення кредиторів.
Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.
Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.
Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону [7].
Право власності та інші майнові права суб'єктів господарювання захищаються у способи, зазначені у ст. 20 ГКУ (визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з передбачених законом підстав; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій; встановлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом).
Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права: господарського відання, оперативного управління, а також оперативного використання майна [7].
Право власності - основне речове право у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 134 ГКУ суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на власний розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (або їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на правах власності, господарського відання чи оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна. Майно, що використовується в господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників [8].
Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються ГКУ.
Повноваження власника регламентовані ст. 135 ГКУ, де вказано, що власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (або їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на власний розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним (або ними) суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його (або їх) органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним (або ними) суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на правах власності та господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у встановлених законом межах інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГКУ та інших законів. Власник має також право здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГКУ та законів України. Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені ГКУ.
Відповідно до ст. 136 ГКУ право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГКУ та законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має також право на захист своїх майнових прав від власника [2].
Відповідно до ст. 137 ГКУ правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), для здійснення некомерційної господарської діяльності в межах, встановлених ГКУ та законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується або використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності [9].
Нові регламентації відповідно до ст. 138 ГКУ набрало право оперативного використання майна. Суб'єкт господарювання - відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна. Обсяг майнових правомочностей суб'єкта господарювання в межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону.
У ст. 133 ГКУ визначається, що господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (володіння, користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
Отже, суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
2.2 Майнова особливість державного майна при окремих режимах у сфері господарювання
Майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів (ст. 139 ГКУ).
Залежно від економічної форми, яку набирає майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.
Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будівлі, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що згідно із законодавством належить до основних фондів [10].
Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що згідно із законодавством належить до оборотних засобів.
Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші в національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.
Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери. Відповідно до ст. 143 ГКУ суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також купувати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються ГКУ та відповідними законами України [12].
До джерел формування майна суб'єктів господарювання належать:
* грошові та матеріальні внески засновників;
* доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
* капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
* надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;
* кредити банків та інших кредиторів;
* безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
* інші джерела, не заб
Правовий режим майна суб'єктів господарювання курсовая работа. Государство и право.
Курсовая работа по теме Разработка электромеханического привода главного движения станка 1П756ДМ
Процессы централизации в странах Западной Европы. Причины перехода к сословно-представительной монар
Реферат по теме Деловой документ
Реферат по теме Основные этапы внешней политики России в XIX веке
Доклад по теме Лакцы
Реферат: по обществознанию Методы борьбы с негативным влиянием Интернета, как фактором, влияющим на формирование агрессивности подростка
Реферат: Логистика как научное направление
Реферат по теме Храм Сурьи в Конараке
Контрольная работа по теме Планирование качества и формирование целей предприятия
Курсовая работа: Техніка з точки зору філософії
Реферат: Бионика как новая отрасль науки. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа На Тему Электрические Измерения
Курсовая работа по теме Банкротство гражданина-непредпринимателя
Реферат: Анализ финансовой деятельности и бухучет на предприятии АРНИКА г.Гомель
Контрольная работа: Логические операции над понятиями
Образец Итогового Декабрьского Сочинения
Реферат по теме Подводные лодки типа "Барс"
Курсовая работа: Язык публичных выступлений и современных средств массовой информации
Дипломная работа: Процесс развития логических приемов мышления, сравнения, классификации и сериации у детей старшего дошкольного возраста
Автореферат На Тему Захворюваність, Поширеність Та Особливості Перебігу Хронічного Гепатиту В Осіб, Які Зазнали Впливу Малих Доз Іонізуючого Випромінювання
Комплексирование правобережья реки Оби - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа
Административно–правовой статус государственных служащих - Государство и право курсовая работа
Учёт расчётов с поставщиками и подрядчиками - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа