Правове регулювання здійснення екологічного контролю - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Правове регулювання здійснення екологічного контролю

Огляд порядку здійснення екологічного контролю і шляхів покращення нормативно-правового забезпечення його реалізації. Аналіз практики у сфері застосування відповідальності суб'єктів господарювання і правових наслідків порушень екологічного законодавства.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1. Загальні положення екологічного контролю
1.1 Правова основа екологічного контролю
1.2 Поняття та види екологічного контролю
1.3 Класифікація видів екологічного контролю
1.4 Суб`єкти та порядок здійснення екологічного контролю
2. Правове регулювання здійснення окремих видів екологічного контролю
Оновлення екологічного законодавства, створення принципово нових еколого-правових положень та чинників, запровадження ефективного механізму природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки - це ті структурні елементи, які покликані зрушити з місця свідомість всього українського суспільства в напрямку вирішення екологічної проблеми.
Багато чого залежить і від належного виконання екологічного законодавства України всіма його суб'єктами. Практиці застосування екологічного законодавства відома низка чинників, які впливають на стан і характер його реалізації. Це організаційні, економічні, політичні, ідеологічні, правові гарантії. Серед цих гарантій чільне місце посідають екологічний контроль в цілому, а також його різновиди - державний, виробничий, відомчий, громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також прокурорський нагляд за дотриманням екологічного законодавства, які є одним з найбільш ефективних інструментів забезпечення належної реалізації еколого-правових норм.
Проблема збереження довкілля є однією з доленосних проблем, від розв'язання якої значною мірою залежить майбутнє нашої планети. Вплив екологічних реалій на всі без винятку аспекти політичного, економічного, демографічного, соціального та духовного розвитку нашого суспільства є настільки масштабним, що нехтування ним виглядає недалекоглядним і безвідповідальним. Екологічний контроль є тим інструментом, який за певних умов дозволяє ефективно вирішувати екологічні проблеми і попереджати виникнення нових.
Це зумовлює потребу в дослідженні загальнотеоретичних аспектів організації та здійснення екологічного контролю на загальнодержавному (національному) рівні. Зазначене визначає актуальність наукових досліджень проблеми правового регулювання здійснення екологічного контролю в Україні.
Дослідженню проблематики методичних аспектів здійснення екологічного контролю та оцінки впливу на навколишнє середовище України присвячені роботи І.Б.Абрамова, Б.В.Солухи, С.В.Калиновського, В.Г.Левчія, В.Я.Василенка, Є.О.Яковлєва та ін. Проте, роботи даних авторів не охоплюють весь спектр важливих проблем у сфері правового регулювання здійснення екологічного контролю. Недостатньо досліджені склад екологічних правопорушень, а також вимагають уточнення міри відповідальності суб'єктів господарювання за порушення екологічного законодавства. Вирішити цю проблему можна за рахунок проведення комплексного аналізу практики реалізації відповідальності суб'єктів господарювання за порушення екологічного законодавства.
Метою дослідження є уточнення існуючого порядку здійснення екологічного контролю і конкретизація шляхів покращання нормативно-правового забезпечення реалізації екологічного контролю, які б сприяли усуненню більшості наявних недоліків.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: проаналізувати точки зору, що існують в науковій літературі щодо визначення поняття і сутності екологічного контролю суб'єктів господарювання за порушення екологічного законодавства, дослідити правозастосовчу практику у сфері застосування відповідальності суб'єктів господарювання і правові наслідки порушень екологічного законодавства суб'єктами господарювання.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення екологічного контролю. Предмет дослідження - правове регулювання здійснення екологічного контролю.
Мета і завдання роботи визначили її структуру. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ
1.1 Правова основа екологічного контролю
екологічний контроль правовий відповідальність
Принципові положення екологічної стратегії держави закріплені в Конституції України. Центральне місце серед екологічних норм Конституції України займає ст. 13, у якій вказано на належність природних ресурсів українському народу. У Конституції України закріплено обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України (ст. 16). Поряд з людиною, її життям і здоров'ям, честю й гідністю, недоторканністю, безпека, у тому числі екологічна, проголошується і визначається Основним Законом найвищою соціальною цінністю (ст. 3) [1].
Чинне законодавство України не тільки визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів, гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, але й визнає пріоритетні національні інтереси: забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства; збереження навколишнього природного середовища; раціональне використання природних ресурсів (ч. 8 ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України») [2].
Екологічний контроль як правовий інститут отримав законодавче закріплення у численних нормативно-правових актах, основними з яких є: Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про звернення громадян», Орхуська Конвенція «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», «Про інформацію».
Основу правової охорони навколишнього природного середовища складають норми земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра, тваринний і рослинний світ, а також іншого екологічного законодавства. Відносини в галузях використання та охорони природних ресурсів регламентуються проресурсовими кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра) і спеціальними законами України («Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про рослинний світ» та ін.). Крім того, екологічні відносини регулюються декретами Кабінету Міністрів України (наприклад, «Про приватизацію земельних ділянок»), укзами Президента України (наприклад, «Про біосферні заповідники») та іншими підзаконними нормативними актами [3, c. 183].
У поресурсовому законодавстві окремо вирізняються принципи, що забезпечують пріоритет екологічних вимог перед іншими. До них належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки; обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів; гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей. Відмінною рисою цих принципів від інших є забезпечення підтримання екологічної рівноваги на території України. Недотримання вимог екологічної безпеки створює екологічно небезпечну ситуацію, яка загрожує стану навколишнього природного середовища та здоров'ю людини, спричиняє різноманітні наслідки .
В екологічній сфері суспільних відносин контроль і нагляд необхідні у зв'язку з виконанням законів по захисті природного навколишнього середовища екологічними службами. У свою чергу, самі екологічні служби (наприклад, екологічна інспекція, екологічна прокуратура) забезпечують контрольно-наглядову діяльність у сфері виконання екологічного законодавства громадянами, підприємствами, заснуваннями, організаціями [4, с. 362].
Забезпечення екологічної безпеки знаходить своє правове закріплення в нормативних актах, які регулюють окремі види господарської діяльності або використання та охорону природних ресурсів. Зокрема, Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. регулює правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів (статті 3, 6--9, 13, 18--20 та ін.). Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. (статті 3, 8, 13, 17 та ін.) спрямований на попередження настання екологічної небезпеки у процесі поводження з радіоактивними матеріалами і відходами, у процесі використання ядерної енергії, на радіаційний захист населення. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. (статті 1, 3, 4), регламентує забезпечення вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях. Закон України «Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р. зі змінами встановлює вимоги щодо екологічної безпеки в межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій тощо.
Вимоги екологічної безпеки знаходять своє закріплення в обов'язкових нормах, правилах, стандартах щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів тощо. Так, у ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ЗУ) передбачена система екологічних нормативів [5]. Вони встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися також нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.
Це дає змогу стверджувати, що в сучасних умовах забезпечення екологічної безпеки стало розвивається як самостійний напрямок діяльності держави і суспільства. Тому систему правових приписів у галузі забезпечення екологічної безпеки можна розглядати як самостійний складний правовий інститут в галузі екологічного права.
1.2 Поняття та види екологічного контролю
Екологічний контроль становить одну з основних функцій управління охороною навколишнього природного середовища і забезпечення раціонального природокористування. Ґрунтуючись на ролі екологічного контролю в механізмі охорони навколишнього середовища, його можна оцінювати як найважливішу правову міру. Саме за допомогою екологічного контролю в основному забезпечується примушення відповідних суб'єктів права навколишнього середовища до виконання екологічних вимог.
У вітчизняній теорії екологічного права знаходимо відповідне розуміння змісту поняття екологічного контролю. Так, Красілін Н.Д. під екологічним контролем розуміє діяльність уповноважених суб'єктів, які здійснюють перевірку додержання і виконання чинного екологічного законодавства [6, c. 270].
Слід погодитися з думкою Лісової Т.В., що екологічний контроль -- це діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади, метою здійснення якої є забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами [7, c. 52].
Такої ж думки додержуються російські вчені: «Екологічний контроль - один з проявів екологічної функції держави і є сукупністю заходів по спостереженню за навколишнім природним середовищем і його змінами, а також перевірці виконання екологічних вимог всіма підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадянами» [8, c. 212] .
Законодавче визначення екологічного контролю в Росії дає ст. 1 ФЗ «Про охорону навколишнього середовища»: «Контроль в области охраны окружающей среды (экологический контроль) - система мер, направленная на предотвращение, выявление и пресечение нарушения законодательства в области окружающей среды, обеспечение соблюдения субъектами хозяйственной и иной деятельности требований, в том числе нормативов и нормативных документов, в области охраны окружающей среды» [9].
Згідно зі ст. 34 ЗУ екологічний контроль - забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Якщо за визначенням поняття екологічного контролю у вчених немає особливих розбіжностей, то єдиної думки з приводу видів екологічного контролю немає. На думку одних авторів залежно від системи органів, що здійснюють екологічний контроль, розрізняють такі види контролю: державний, відомчий, виробничий, громадський [6, с. 271; 7, c. 52]. В своїй роботі Здоровко Л.М. додає ще один вид екологічного контролю - регіональний екологічний контроль [10, c. 6].
За російським законодавством видами екологічного контролю є: державний, виробничий, муніципальний і громадський (ст. 65 ФЗ «Про охорону навколишнього середовища»).
Відповідно до розд. VIII ЗУ «Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища» є: державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 35 ЗУ), громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 36 ЗУ), прокурорський нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (ст. 37 ЗУ). У своїй сукупності ці види становлять механізм контролю за додержанням екологічного законодавства у будь-якій сфері його дії.
Завдання екологічного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища сформульовані у ст. 34 ЗУ і полягають у забезпеченні дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами. Контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан довкілля.
1.3 Класифікація видів екологічного контролю
Найбільш дослідженими в екологічному праві є класифікація екологічного контролю залежно від суб'єктів і поділ його на державне, громадське, виробниче. Хоча дехто із вчених взагалі розглядає владну діяльність у галузі екології лише як діяльність органів виконавчої влади [11, с. 34]. З цією точкою зору не можна погодитися тому, що відповідно до чинного законодавства певними повноваженнями у сфері екологічного управління також наділяються громадяни і громадські організації, регламентуються екологічні аспекти управління підприємствами, установами, організаціями різних форм власності.
Зокрема, ст. 9 ЗУ наділяє певними управлінськими повноваженнями у галузі екології громадян (одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення; участь у проведенні громадської екологічної експертизи; одержання екологічної освіти). Подальший розвиток отримує це положення у ст. 21 «Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища», саме розміщення якої в розділі «Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища» свідчить про виділення законодавцем такого виду екологічного управління, як громадське.
У законодавстві України також визначено ще один різновид екологічного управління -- виробниче екологічне управління. Зокрема, у ст. 29 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» йдеться про виробничий контроль за охороною атмосферного повітря: «Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами -- суб'єктами підприємницької діяльності в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря». Зважаючи на те, що контроль є однією з найважливіших функцій управління, а виявлення порушення передбачає прийняття певного комплексу управлінських рішень, можна зробити висновок про наявність виробничого екологічного управління. Ст. 12 ЗУ «Про природно-заповідний фонд» -- «Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду» -- у п. 4 вже більш конкретно говорить, що «управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти».
Обсяг виробничого екологічного контролю природно є значно меншим ніж, наприклад, державного і поширюється лише на одне підприємство або групи підприємств. Однак, зважаючи на те, що саме підприємства є основними джерелами техногенного навантаження на навколишнє середовище в умовах роздержавлення і формування економіки, яка ґрунтується на різноманітності форм власності, реалізація принципу «забруднювач платить», що виражається в перенесенні тягаря вирішення екологічних проблем на суб'єкта господарювання, цей вид управління починає відігравати все більшу роль [12, c. 28].
Залежно від об'єкта контролю екологічний контроль можна також класифікувати за ознакою його ресурсної спрямованості, тобто за об'єктом природи. Зокрема, розрізняють контроль у галузі: охорони навколишнього природного середовища; використання і охорони земель; використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; охорони, захисту, використання та відтворення рослинного світу; ведення робіт по геологічному вивченню надр, їх використанню та охороні; охорони, використання і відтворення тваринного світу; додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду; охорони атмосферного повітря [7, c. 56].
Функція екологічного контролю виконується і при здійсненні інших правових заходів забезпечення раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища - екологічного нормування, екологічної експертизи, екологічного ліцензування, екологічної сертифікації. Але в рамках усіх цих напрямів діяльності екологічний контроль, тобто забезпечення виконання еколого-правових вимог, здійснюється об'єктивно, попутно, стосовно кожного з названих видів діяльності. Реалізація будь-якого з таких заходів, як і проведення екологічного контролю, є цілеспрямованою діяльністю спеціально уповноважених державних органів, здійснюваною в рамках встановленої для їх процедури, на основі спеціальних правових норм.
Залежно від часу здійснення екологічний контроль проводиться у формах попереднього і поточного контролю. Попередній контроль здійснюється стосовно різних видів діяльності, які можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища (погодження з органами з охорони навколишнього природного середовища проектів будівництва господарських об'єктів, участь представників цих органів у роботі державних приймальних комісій тощо). Поточний екологічний контроль здійснюється на стадіях експлуатації об'єктів, які впливають на стан навколишнього природного середовища, у процесі використання природних ресурсів тощо. Контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, спостереження, обстеження, інвентаризації та інше.
Таким чином, досліджуючи правову природу екологічного контролю, його зміст та функції, запропоновано такі класифікації різновидів екологічного контролю: 1) залежно від суб'єктів і поділ його на державне, громадське, виробниче; 2) залежно від об'єкта контролю у галузі: охорони навколишнього природного середовища; використання і охорони земель; використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; охорони, захисту, використання та відтворення рослинного світу; ведення робіт по геологічному вивченню надр, їх використанню та охороні; охорони, використання і відтворення тваринного світу; додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду; охорони атмосферного повітря; 3) залежно від часу здійснення: попередній (на стадії планування діяльності щодо користування) та поточний (в процесі користування).
1.4 Суб`єкти та порядок здійснення екологічного контролю
В екологічному законодавстві визначено основні напрямки діяльності всіх органів управління, юридичних і фізичних осіб у здійсненні екологічного контролю (ст. 34-37 ЗУ).
Суб'єктами екологічного контролю є народ України, держава (яка реалізує свої правомочності через відповідні органи державної влади, наділені компетенцією по регулюванню екологічних відносин), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), фізичні і юридичні особи, громадські, міжнародні і релігійні об'єднання, іноземні держави та ін. Суб'єкти екологічного права мають характерні ознаки: вони наділені юридичними правами та обов'язками; реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (право власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами й обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права й обов'язки -- екологічною дієздатністю. У сукупності правоздатність і дієздатність створюють правосуб'єктність [13, с. 87].
Фізичні особи -- це переважно різновид індивідуальних суб'єктів в екологічному праві. При наявності певних умов вони можуть бути суб'єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування ними, на отримання екологічної інформації; мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо. Фізична особа-підприємець має право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності в галузі використання природних ресурсів за умови її державної реєстрації.
Юридичною особою є організація, створена й зареєстрована відповідно до законодавства. Залежно від порядку їх створення ці суб'єкти поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства у свою чергу поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчими актами Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається їх компетенцією. Дані суб'єкти поділяються на органи загальної й спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи місцевого самоврядування, їх виконавчі комітети та державні адміністрації. До других належать органи, що вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети тощо [14, c. 185].
Хоча держава й має великий потенціал у цій галузі: спеціальні органи управління з відповідними штатами і повноваженнями, велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють екологічні правовідносини та засоби впливу на порушників, -- покращення стану довкілля не відбувається.
Існуюча організаційно-управлінська система має значні вади. Зокрема, частково зберігається становище, коли суб'єкти природокористування здійснюють загальне управління природними об'єктами, в тому числі й їх охорону; відсутні реальні важелі економічного стимулювання екологічно безпечної діяльності; неузгоджені, а часто навіть суперечать один одному відомчі нормативно-правові акти; суб'єкти господарської діяльності економічно не зацікавлені в підвищенні екологічної безпеки виробництв, застосуванні ресурсо- та енергоефективних технологій; існує невідповідність між ступенем суспільної небезпечності екологічних правопорушень і мірами юридичної відповідальності.
Із урахуванням ситуації, що склалася у процесі побудови спеціальних органів державного екологічного управління, уявляється доцільним розмежувати ці органи на основі поресурсового підходу та диференціації повноважень з розпорядження природними об'єктами і контрольно-інспекційних повноважень. Таким чином, структура органів повинна складатися з двох відомств за повної відсутності ознак підлеглості одне одному. До функціональних обов'язків органу, який буде здійснювати контрольно-інспекційні повноваження, необхідно віднести такі функції: погоджувальну (у частині погодження лімітів використання природних об'єктів на рівні держави та адміністративно-територіальних одиниць), експертну, інспекційну (з перевірки дотримання екологічного законодавства підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності), інформаційну (в частині надання інформації про результати своєї діяльності). Орган поресурсового управління буде здійснювати дозвільну, науково-організаційну, інформаційну (в частині інформування про стан навколишнього природного середовища), еколого-просвітницьку діяльність, а також діяльність із загального екологічного моніторингу.
2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ
Державний екологічний контроль здійснюється в процесі виконання державою своєї екологічної функції и полягає в здійсненні контролю та нагляду за додержанням відповідних загальнообов'язкових правил, норм та інструкцій [15, с. 216].
Особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є прерогативою відповідних державних органів, які можуть застосовувати у передбачених законом випадках заходи державного примусу. Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється радами народних депутатів та їх виконавчими і розпорядчими органами, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державний екологічний контроль, здійснюваний органами спеціальної компетенції, характеризується тим, що для цих органів відповідна контрольна функція є головною [7, c. 54-55].
Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів, територіальних вод та виключної економічної зони держави, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.
Вищі органи державної влади України здійснюють державний екологічний контроль у контексті їх контрольних функцій в цілому. Верховна Рада України, зокрема, контролює стан виконання прийнятих нею законів екологічного характеру через свої комітети і комісії, шляхом проведення парламентських слухань тощо. Президент України контролює виконання своїх екологічних указів через відповідний контрольний апарат Секретаріату Президента України. Відповідні структури діють і у складі Кабінету Міністрів України, які контролюють виконання урядових постанов з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування.
На Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України),покладено здійснення контролю за додержанням правил, нормативів, норм, лімітів, квот, умов, дозволів у сфері використання й охорони природних ресурсів (землі, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України). У здійсненні Мінприроди контрольних повноважень велика роль належить утвореним у його складі органам державного управління, інспекціям. Це, зокрема, Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція); Державна геологічна служба (Держгеослужба), на яку покладено здійснення контролю за проведенням робіт з геологічного вивчення та використання надр; Державна служба заповідної справи, яка є урядовим органом державного управління, що здійснює державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі при здійсненні у їх межах спеціального природокористування.
Згідно з ч. б п. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить «здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів», а також контролю за станом охорони зелених насаджень і водойм, благоустрою місць відпочинку громадян [16].
Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринногосвіту та інших природних ресурсів, додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою (ч. 3, 6 ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації») [17].
Екологічний контроль необхідно виконувати у певній послідовності. Процес екологічного контролю умовно можна поділити на три основних етапи:
- підготовка проведення екологічного контролю на підприємстві;
- завершення перевірки та розроблення рекомендацій.
У процесі екологічного контролю можуть використовуватися такі методи і способи контролю: спостереження, огляд, опитування, анкетування, тестування, документальна перевірка, контрольні заміри, підрахунок, лабораторний аналіз, економічний аналіз, оцінка, запит, моделювання, вибіркова перевірка, узагальнення [18, с. 190].
Серед правових форм контролю в цій сфері, що мають запобіжний характер, слід виділити екологічну експертизу. За її допомогою проекти господарської діяльності, що чинить небезпечний вплив на довкілля, стан окремих природних ресурсів, а отже, на екологічні умови тих чи інших видів спеціального природокористування, отримують усебічну оцінку з точки зору їх відповідності вимогам законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки, охорони та раціонального використання природних ресурсів. Лише за наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, допускається відкриття фінансування проектів діяльності (ст. 39
Правове регулювання здійснення екологічного контролю курсовая работа. Государство и право.
Диссертация Дознаватель Как Субъект В Уголовном Процессе
Дипломная работа: Природоохранные мероприятия ГПЗ "Лопчинский"
Реферат На Тему Конструктивные Элементы Рекламного Воздействия
Полное Собрание Сочинений Ленина Онлайн
Курсовая работа: Бремя доказывания в Гражданском процессе. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Heart Of Darkness And Apocalypse Now Essay
Лабораторная Работа На Тему Математические Программирование
Написать Эссе По Стихотворению Бородино
Класса Микроорганизм 1 2 3 4 Реферат
Сахарный диабет и гипертония - эссе
Шпаргалка: Шпаргалки по Конституционному праву 2009 год
Сочинение: Нравственные проблемы свободных людей в ранних рассказах М. Горького
Сочинение Эссе О Ребенке В Садик
Курсовая работа по теме Технологический процесс восстановления ролика опорного катка трактора Т-130
Отчет по практике по теме Органiзацiя виробничих процесiв на на підприємстві ЗРЦІТ "Інфотехцентр"
Дипломная работа по теме Мудрость «безумных речей». О духовном наследии Чжуан-Цзы
Реферат: Фирма и межународные сделки. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа: Конфликт в организации и управление конфликтами. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Проблемы укрепления законности и правопорядка
Реферат: Анализ развития кредитно-банковской системы Российской Федерации
Круглые черви - Биология и естествознание презентация
Исследование понятия и сущности трудового договора по Российскому праву - Государство и право дипломная работа
История отечественного права - Государство и право контрольная работа