Правове регулювання страхової діяльності в Україні - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Правове регулювання страхової діяльності в Україні

Аналіз господарсько-правового регулювання страхової діяльності. Аналіз судової практики, що витікає із страхової діяльності. Особливості господарської правоздатності і дієздатності, господарсько-правовий статус страховиків як суб’єктів правових відносин.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 Виникнення та розвиток страхування
1.2 Поняття та види страхової діяльності
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1 Державне регулювання страхової діяльності в Україні
2.2 Контроль і нагляд за страховою діяльністю
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ, ЩО ВИТІКАЄ ІЗ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Актуальність теми. Розвиток національної економіки об'єктивно зумовлює зростання ділової активності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва. Інтенсивність господарського обігу призводить до виникнення і реалізації різноманітних ризиків у сфері господарювання. Наслідком реалізації ризиків є завдання шкоди майновим інтересам учасників господарських відносин - втрата або пошкодження майна, неодержання доходів, інші непередбачувані витрати. Одним із соціально значущих видів діяльності, спрямованих на захист майнових інтересів суб'єктів господарювання, є страхова діяльність. Правовідносини, що виникають у процесі організації і здійснення страхової діяльності, у значній своїй сукупності регламентуються нормами господарського права. Ці норми визначають особливості господарської правоздатності і дієздатності та господарсько-правовий статус страховиків як суб'єктів господарсько-правових відносин, порядок їхнього утворення та функціонування, регулюють відносини між страховиками та відносини між страховиками й органами державного нагляду за страховою діяльністю.
Водночас діюче господарсько-правове регулювання страхової діяльності потребує подальшого поглиблення та вдосконалення, адже рівень регулювання господарських відносин у сфері страхової діяльності залишається недостатнім, а певні теоретичні проблеми правового регулювання страхової діяльності залишаються невирішеними. На підставі цього значення мають виявлення проблем та перешкод на шляху розвитку одного з важливих видів господарської діяльності - страхової діяльності, аналіз на предмет оцінки сучасного стану та подальшого розвитку вітчизняної джерельної бази - господарсько-правового забезпечення діяльності страховиків, дослідження теоретичних проблем доктринального і законодавчого визначення поняття страхової діяльності. Все це і зумовлює актуальність цього дослідження.
Мета і завдання дослідження. Метою цього дослідження є аналіз господарсько-правового регулювання страхової діяльності.
Для досягнення цієї мети в науковій роботі було поставлено такі завдання:
1. Проаналізувати виникнення та розвиток страхування.
2. Визначити поняття та види страхової діяльності.
3. Дослідити державне регулювання страхової діяльності в Україні.
4. Охарактеризувати контроль і нагляд за страховою діяльністю.
5. Здійснити аналіз судової практики, що витікає із страхової діяльності.
Об'єктом дослідження є відносини, що виникають у процесі організації і здійснення страхової діяльності.
Предметом дослідження є правове регулювання страхової діяльності в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові та спеціально-наукові методи наукового пізнання.
Інформаційну основу дослідження складають бази нормативних документів, статистичні та спеціальні періодичні довідники, збірники наукових праць.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, переліку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 Виникнення та розвиток страхування
Страхові відносини, що інтенсивно розвиваються, не можуть не викликати інтересу до дослідження їх змісту та особливостей, окремих етапів і стадій розвитку.
Традиції страхування, що втілені у нормативних актах, формувалися і накопичувалися тисячоліттями під впливом чинників економічного, правового, організаційного і соціального характеру. Особливу роль у розвитку страхування відводять його історичному корінню, первинним формам і подальшим стадіям.
Виділення етапів у розвитку страхування є методологічно обумовленим і зумовленим процесом. У той же час недостатнє окреслення меж окремих стадій, нестача літературних джерел, поверховість дослідження цього питання не дають можливості наполягати на чіткому закріпленні окремих етапів розвитку страхування.
Страхування має дуже давнє коріння. Угоди, в яких віддалено були видимі ознаки страхової операції, укладали в Шумері у 3-му тисячолітті до н. е. шляхом формування «спільних кас», що створювалися в цілях покриття збитків [1, c. 52].
Упродовж тривалого періоду часу багаторазове формування таких фондів, за відсутності їх нормативної регламентації, дає можливість розглядати правила, що склалися, як звичаї. Ознаки страхових операцій виявлялися у сфері відносин, пов'язаних з наданням грошових позик торговцям для захисту їх майнових інтересів у разі втрати вантажу під час перевезень на далекі відстані, а також при видачі фінансових гарантій про компенсацію збитків.
Безпосередньо норми, в яких простежувалися окремі положення, спрямовані на забезпечення страхового захисту, виявлені в законах вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 роки до н. е.), які представляли переважно кодифікування звичаїв, що склалися [2, c. 16].
З погляду деяких зарубіжних учених (Шмолера, Монеса, Гогена), страхування в сучасному його розумінні виникло значно пізніше, в капіталістичному суспільстві, а в період «передісторії» існували лише схожі із страхуванням інститути. Але це хибна позиція. У цьому випадку потрібно погодитися із В.К. Райхером, на думку якого, помилково заперечувати наявність докапіталістичного страхування. Страхування існувало і у феодальному, і в рабовласницькому суспільстві, але по-своєму відображало ці відносини [3, c. 30].
Поява страхування пов'язана з певними, властивими тому періоду, труднощами виживання суб'єктивного та об'єктивного характеру. Усвідомлюючи можливість спільного несення ризиків, прагнучи їх обмежити, суспільство виробило спеціальну форму мінімізації ризиків шляхом формування спеціалізованих страхових фондів - кас страхової допомоги особам, що беруть участь у їх формуванні. При цьому було зазначено, що чим більша кількість осіб брала участь у формуванні страхових кас, тим суттєвіший їх захист, тим менше коштів витратить кожен учасник.
Таким чином вже на першому етапі розвитку страхування був закладений фундамент взаємного страхування. Особливість формування кас взаємодопомоги на першому етапі розвитку страхування полягала, по-перше, у відсутності механізму регулярного внесення страхових внесків у формовані каси, і, по-друге, ці внески здійснювалися, як правило, у натуральних формах в цілях формування запасів продукції.
Підсумовуючи розвиток страхових відносин на першому етапі, можна говорити про те, що вже на цьому рівні виявляються властиві страхуванню основні функції: а) формування спеціального страхового фонду як плати за несення ризиків; б) компенсаційна, спрямована на відшкодування збитку учасників сформованого страхового фонду.
Другий етап становлення страхування - середньовічне страхування - припадає на Х-ХIV століття і розглядається як гільдійсько-цехове. У той період страхування було однією з функцій різних спілок, що об'єднували людей за родом їх занять або місцем проживання. Сільські громади, ремісничі цехи, купецькі гільдії, братерства організовували суспільне, а багато в чому і приватне життя людей, але головним їх завданням було забезпечення стабільності і безпеки [3, c. 30].
На перших порах сторонами страхової операції ще не обмовлялися умови і розміри виплат при настанні страхового випадку. Поступово було введено регулярне внесення обумовлених розмірів платежів до страхових фондів, встановлено перелік страхових випадків [2, c. 29].
Цей етап пов'язаний з обмеженнями, введеними Римською католицькою церквою стосовно практики позичання грошей, якщо це суперечить принципам Святого Письма. Прагнучи обійти формальну заборону, торговці-банкіри, які формально виступали страховиками, розробляли інші системи захисту від ризиків, які сприяли появі договорів страхування.
Відсотки за позиками, заборонені церквою, були замінені «ціною ризику», що одержала згодом назву страхової премії (від лат. preamium - винагорода). «Ціна ризику», як і страховий платіж у сучасних умовах, встановлювалася залежно від сукупності чинників. Наприклад, при морських перевезеннях вантажів «ціна ризику» встановлювалася залежно від типу корабля, вантажу, тривалості перевезення і сукупності інших умов.
Таким чином, можна говорити про те, що на цьому етапі були закладені передумови ведення актуарних розрахунків у страхуванні [1, c. 52]. Хоча роком народження техніки актуарних розрахунків вважається 1762 р., пов'язаний з роботами математика Р. Прайса і його попередників Додсона, Галлея, Бернуллі та Ейлера.
Третій етап розвитку страхування припадає на XIV-XVI ст.ст. і характеризується утворенням страхових організацій, ухваленням сукупності кодифікуючих актів, що містять комплекс норм, які регулюють здійснення морського страхування. Окрім цього, цей етап пов'язаний з появою полісів (1347 р.) як юридичної форми договору страхування [2, c. 16].
Традиційно будь-яка додаткова вимога до форми договору об'єктивно приводить до ускладнення та затягування процедури його укладення, і, як правило, пов'язана з додатковими витратами на оформлення. Але з введенням у практику страхування полісної форми посвідчення операції спостерігався позитивний ефект, оскільки подібне нововведення сприяло відміні раніше існуючої складної форми оформлення страхових угод.
У ХІІІ ст. в Європі починає інтенсивно розвиватися морське і взаємне страхування. Спочатку предметом страхування виступали товари (cargo). Механізм морського страхування на початковому етапі базувався на підставі договору «бодмереї». Його ще називали морською позикою. Суть такого договору полягала в тому, що кредитор (страховик) видавав страхувальнику страхову суму, а згодом, при благополучному поверненні з експедиції, кредитору поверталася ця сума з додаванням премії за бодмерею. Але подібна практика укладення договорів бодмереї не могла існувати довго. На цьому етапі почали утворюватися організації корпоративного типу, в основному товариства взаємного страхування. Метою утворення таких організацій не було отримання прибутку. Вони створювалися для страхування ризиків своїх учасників, виходячи з чого існувала тотожність між учасниками товариства і страховиком. Подібна організаційно-правова форма мала як свої переваги, так і недоліки, пов'язані із замкнутим колом учасників.
Таким чином, товариства взаємного страхування трансформувалися в проміжні форми. У цих організаціях поступово виявлялися ознаки, властиві сучасним господарським, в основному акціонерним товариствам.
Перший правовий документ, що закріплює положення морського страхування і відповідає традиціям класичного права - Морський кодекс, був прийнятий у 1250 р. Додатковий внесок у розширення правової бази судноплавства і морського страхування зроблений у 1435 р., коли були опубліковані «Барселонські капітули», що закріплюють в багатьох статтях загальні і спеціальні норми страхової діяльності. Це був Міжнародний кодекс з мореплавання і страхування. Залишаючись у силі до кінця XVII ст., кодекс був перекладений італійською, французькою і німецькою мовами.
Морське страхування за темпами розвитку тривалий період часу випереджало інші види страхування. Цей етап - середина ХІV ст., також характеризується зародженням інституту співстрахування і появою страхових посередників [2, c. 29].
Таким чином, договір страхування міг бути як двосторонньою, так і багатосторонньою операцією. Уже зазначалося, на цьому етапі на страховому ринку з'являється нова категорія учасників страхових відносин - страхові посередники, що іменуються «куртьє» (генеральні агенти).
У ХVІІ ст. ділові переговори та укладення страхових оборудок почали здійснюватися як на біржах, торгових домах, так і в кав'ярнях. Останні набули особливої популярності в Лондоні.
У 1662 р. Е. Ллойд засновує газету «Новини Ллойда», що містить інформацію про відправлення і прибуття суден в усіх портах світу. Крім того, товариство «Ллойд» видавало каталог з переліком усіх суден, що знаходяться в плаванні, та інформацією про місцезнаходження кожного судна у цей момент.
У 1720 р. Королівська хартія оголосила «Ллойда» страховою корпорацією. При зверненні торговця для укладення договору страхування вантажу, що знаходиться на кораблі, страховики «Ллойда» обов'язково проводили оцінку ризику, враховуючи постійні величини (наприклад, пора року, тривалість поїздки) і змінні (репутація перевізника і торговця, досвід капітана судна, команди, надійність корабля, вага і вид вантажу, що транспортується). Поступово товариство поширило свій вплив на інші країни і стало «законодавцем страхової моди» і страхових нововведень.
У XVII ст. морське страхування не було ще власне фінансовою операцією, а було, найімовірніше, розумним парі, в якому кожен корабель розглядався швидше як ставка. Таке страхування було подібне до сучасного тоталізатора.
Четвертий етап розвитку страхування припадає на ХVІІ- ХІХ ст.ст. і пов'язаний з розвитком підприємницької діяльності, що не могло не надати позитивного впливу на розвиток страхового бізнесу, появу нового виду страхування [3, c. 30].
Особливо інтенсивно страхування розвивалося на п'ятому етапі - у XX ст. На базі вже сформованих видів страхування розроблялися численні підвиди. І ця тенденція продовжує прогресувати в сучасних умовах.
1.2 Поняття та види страхової діяльності
Суспільні відносини щодо захисту майнових інтересів зацікавлених осіб шляхом формування страхових фондів, які забезпечують захист майнових інтересів суб'єктів господарювання та фізичних осіб, можуть бути забезпечені виключно за рахунок нормального функціонування страхової діяльності, яка упорядковує процес соціального регулювання страхових відносин, що здійснюється суспільством як органічною системою за допомогою соціальних норм (у тому числі норм права).
Теорія страхової діяльності є однією з існуючих у науковій літературі концепцій, яка визначає сутність страхування як діяльність страхових організацій щодо компенсації збитку, що виникає у страхувальників при настанні певних обставин (страхових випадків), передбачених законом або договором, шляхом здійснення виплат із страхового фонду, сформованого із внесків останніх [4, c. 11].
Незважаючи на те, що у правовому масиві України існує інститут страхування, більшість норм якого стосуються питань здійснення суб'єктами страхової діяльності даного виду господарювання, відсутність поняття страхової діяльності є прогалиною, на що вже було звернено увагу в науковій юридичній літературі. З цієї причини вже тривалий час між науковцями точаться суперечки з приводу того, що саме являє собою страхова діяльність (справа).
Питання щодо необхідності визначення поняття страхової діяльності, і перш за все його співвідношення з такою науковою категорією, як страхування, є давньою науковою дискусією, яка і на сьогодні не втратила своєї актуальності.
Слід звернути увагу, що фахівцями були зроблені спроби визначити межі страхової діяльності, ті елементи, з яких вона складається, та надати цьому явищу загального розуміння [4, c. 12].
Починаючи з першої чверті ХХ ст., вчені-економісти намагалися вивести єдине на той час поняття «страхування» як категорії економічної, і надавали своїм визначенням деяких елементів, що притаманні страхуванню як виду господарської діяльності.
Науковці - як юристи, так і економісти - розуміючи, що проблема визначення науково обґрунтованого поняття страхової діяльності є актуальною, пропонують законодавчо більш точно визначити саме поняття «страхування», причому в його різних значеннях (розуміннях): з економічної точки зору, з господарсько-правових та цивільноправових позицій, з точки зору фінансово-правової науки тощо [5, c. 19].
Вказану теоретико-практичну проблему багато в чому генерує чинне страхове законодавство України. Поняття страхування на сьогодні міститься у двох нормативно-правових актах.
У Законі України «Про страхування» страхування визначається лише як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів [6].
Стаття 352 Господарського кодексу України «Страхування у сфері господарювання» (далі - ГК України) визначає страхування як діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язану з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Таким чином, у ч. 1 ст. 352 ГК України під страхуванням розуміється особливий вид господарської (страхової) діяльності з надання страхових послуг шляхом захисту майнових інтересів страхувальників (фізичних або юридичних осіб) за рахунок спеціально створених грошових фондів (страхових резервів) [7].
Зрозуміло, що ситуація з наявністю в законодавчому масиві України двох різних за змістом понять, що позначені одним терміном, не відповідає вимогам законодавчої техніки. Наведені статті вітчизняного законодавства під одним терміном «страхування» позначають різні аспекти одного явища.
Спільним елементом у наведених визначеннях є лише призначення страхування - захист майнових інтересів учасників, який забезпечується саме завдяки наявності в суспільстві особливого виду господарювання - професійної страхової діяльності, яка виконує важливі соціальні функції, у процесі якої зазначені відносини реалізуються безпосередньо і яка є особливим видом господарської діяльності.
Згідно ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом [7].
Господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку, є некомерційною господарською діяльністю. З огляду на викладене слід наголосити, що страхову діяльність, залежно від мети її здійснення, можна класифікувати за двома видами:
1) господарська страхова комерційна діяльність (підприємництво), яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку;
2) господарська страхова некомерційна діяльність, що може здійснюватись і без зазначеної мети.
Системний аналіз категорії «страхова діяльність» потребує комплексного підходу до вивчення широкого кола супутніх із цим феноменом явищ, процесів та понять. Ідеться про окремі елементи, які в сукупності й характеризують страхову діяльність як складну комплексну підсистему в загальній системі страхових відносин у сфері господарювання, а саме: страховий фонд, страхова послуга, ринок страхових послуг, державний нагляд за страховою діяльністю.
Потреби у страховому захисті майнових інтересів заінтересованих осіб в умовах ринку можуть бути задоволені головним чином за допомогою професійної діяльності страхових організацій (компаній), яка спрямована на формування страхового фонду, що створюється за рахунок великого кола його учасників [8, c. 44].
Таким чином, страхова діяльність - це врегульована нормами права, здійснювана на підставі ліцензії господарська діяльність суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або фізичним особам (страхувальникам) за рахунок грошових фондів (страхових резервів), які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів, щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків).
Cтрахова діяльність, як окремий специфічний вид господарської діяльності, здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і, відповідно, передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності, а з іншого - соціальне прямування страхової сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів у дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає додержання суб'єктами страхової діяльності різноманітних вимог щодо: якості страхових послуг; добросовісної конкурентної поведінки на ринку страхових послуг; захисту майнових інтересів споживачів страхових послуг.
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1 Державне регулювання страхової діяльності в Україні
Стратегічний курс України на інтеграцію в європейське та світове співтовариство становиться вирішальним чинником економічних, політичних та соціальних змін, а також в питаннях регулювання страхового сектору.
Протягом останніх років стратегія розвитку страхування України супроводжується вдосконаленням нормативно-правової бази, запровадженням нових страхових продуктів, вживанням заходів, які сприяють підвищенню надійності роботи страхових компаній та страхових посередників [9].
В світі існує три моделі державного регулювання страхового ринку. Розглянемо сутність кожної з них більш детально.
Перший тип - континентальна. Дана модель притаманна економіці Німеччини, Швеції та Японії. Континентальна модель заснована на жорсткій законодавчій регламентації і деталізації діяльності учасників страхового ринку. Особливо жорсткими умовами контролю з боку держави відрізняється Німеччина. В Росії застосовують систему страхового нагляду, єдину для всіх суб'єктів федерації.
Другим типом є ліберальна модель. Ця модель поділяється на централізовану та децентралізовану. Централізована модель притаманна економіці Великобританії. Для цієї моделі характерна єдина система регулювання, страхові організації при цьому дотримуються загальних правил, норм і нормативів. Децентралізована модель притаманна економіці США. При даній моделі створюються різні умови, в яких функціонують страхові компанії. В США федеральне законодавство в сфері страхування відсутнє та регулювання страхової діяльності здійснюється на рівні відповідного штату.
Третім типом державного регулювання страхового ринку виступає змішана модель. Вона притаманна економіці Франції. Для цієї моделі характерним є регламентація діяльності страхових організацій, яка поєднана з гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції на страховому ринку [10, c. 77].
В Канаді окремі аспекти страхування регулюються на федеральному рівні, але основні повноваження передані владі провінцій. На нашу думку, саме такої моделі державного регулювання страхового ринку варто дотримуватись Україні, оскільки це буде сприяти підвищенню рівня конкуренції на страховому ринку та сприятиме захисту страхових інтересів страховиків з боку держави.
Розвиток страхового ринку визначається ефективністю застосовуваних державою методів його регулювання. На думку Сподаревої О. Г. модель державного регулювання страхового ринку України можна розмістити між континентальною та змішаною, про що свідчить неодноразова зміна центрального органу у справах нагляду за страховою діяльністю, вимоги отримання ліцензії на кожний вид страхування, чіткі вимоги до визначення платоспроможності страховиків, захист інтересів страхових компаній державою, умови вільної конкуренції під час здійснення страхової діяльності в сучасних умовах [9].
Заслуговує на увагу концептуальний підхід до вирішення данной проблеми, запропонований В. В. Виговською та М. П. Торб'як. Автори розробили концептуальні підходи щодо розвитку страхового ринку в умовах трансформації економіки. Згідно наведеної концепції досягається така мета як розробка заходів і системи їх реалізації щодо створення сприятливих умов розвитку страхового ринку в умовах структурної трансформації економіки, перетворення його в стратегічно значущий сектор економіки України [11, c. 162].
Інструменти реалізації концептуальних підходів до розвитку вітчизняного страхового ринку можуть бути організаційними, економічними, методичними.
Перші спрямовані на вдосконалення організаційної структури страхового ринку, спроможної забезпечити розвиток суб'єктів страхування, сприяти налагодженню взаємодії страхового бізнесу, держави та суспільства й створенню умов для активізації участі страхового ринку України в структурній трансформації економіки та інтеграції у світовий простір.
Друга група інструментів впливає на економічні інтереси суб'єктів страхового ринку. Економічні методи включають до свого складу податки, пільги, субсидії, ціни (страхові тарифи), процентні ставки, валютний курс, заробітну плату.
До методичних інструментів автори віднесли систему показників, яка характеризує кількісні та якісні параметри розвитку страхового ринку. Все це має позитивний вплив на економічну стабільність суспільства, соціальну захищеність громадян, зниження соціальної напруги та активізує процес інвестування коштів у структурну трансформацію економіки України, що сприятиме її ефективному розвитку в цілому [11, c. 163].
Важливою умовою ефективного державного регулювання страхової діяльності в країні є наявність відповідної інфраструктури страхового ринку. Вона повинна містити в собі: систему перестрахування, страхові пули й інші об'єднання страховиків, страхових посередників, аварійних комісарів, аудиторів, актуаріїв, інформаційно-аналітичні центри, рейтингові агентства, організації по підготовці й перепідготовці кадрів.
Процес державного регулювання страхової діяльності в цій частині повинна полягати в організації й регламентуванні діяльності даних структур. [12].
Діяльність страховика по обслуговуванню споживачів страхових послуг передбачає певний механізм дій, що включає в себе такі етапи:
- отримання інформації про ризик, який передбачається прийняти на страхування, оцінку ступеня ризику та інші підготовчі заходи, що пов'язані з винесенням рішення про прийняття ризику на страхування;
- супроводження договорів страхування (внесення доповнень, змін, припинення дії) - виконання договорів страхування - врегулювання вимог, що витікають із договорів страхування (сплата страхового відшкодування) [13].
Всі етапи відображають певні стадії реалізації договору страхування, багато з яких передбачають участь спеціалістів різних галузей, а також тих, яких у страховика не має з певних причин.
Таким чином, інфраструктура страхового ринку передбачає певну систему відносин та взаємодію між професійними учасниками страхового ринку та спеціалістів інших видів діяльності та структуру цих видів діяльності, що буде сприяти ефективному функціонуванню страховика та якісному наданню страхових та перестрахових послуг.
Для створення ефективного механізму захисту страхової справи з боку держави та адміністративних органів в Україні необхідно вжити наступні заходи:
- сформувати робочу групу за участю представників ринку, регулятора та інших зацікавлених осіб з метою доопрацювання та затвердження Програми розвитку страхового ринку України до 2020 р;
- регулювати та контролювати резерви страховиків, а саме процес їх формування та розміщення;
- відновити довіру фізичних та юридичних осіб до страхових організацій;
- підвищити вимоги до джерел формування статутного капіталу страховиків;
- стимулювати розвиток пріоритетних напрямків страхування - співстрахування та перестрахування;
- створити умови для підвищення конкурентоспроможності страхового ринку України;
- стимулювати страховиків до отримання міжнародних рейтингів фінансової стійкості;
- мінімізувати можливості зловживання державною владою при контролі діяльності страховиків та використанні грошових фондів МТСБУ;
- посилити контроль за діяльністю страховиків за з боку органів страхового нагляду;
- впровадити зміни до порядку оподаткування страховиків з метою мінімізації фінансових схем;
- створювати об'єднання страховиків з метою підвищення їх надійності та платоспроможності;
- створювати умови розвитку добровільних видів страхування;
- забезпечити баланс інтересів між страховиками та страхувальниками [14, c. 19-20].
Вважаємо, що в умовах євроінтеграції методи державного регулювання страхової діяльності повинні полягати в наступному:
- прийнятті нових та внесенні змін до діючих законів та інших нормативних актів сфері страхування;
- контролі з боку Уповноваженого органу за дотриманням всіма суб'єктами страхового ринку вимог діючого законодавства;
- наданні державних гарантій соціального захисту окремих верств населення;
- визначенні кваліфікаційних вимог до керівників та працівників страхової компанії, а також посередників та інших учасників страхового ринку;
- регулюванні фінансової стійкості та визначенні платоспроможності страховиків;
- забезпеченні виконання своїх зобов'язань всіма сторонами договору страхування;
- контролі за сплатою податків та зборів всіма учасниками страхового ринку;
- створенні цільових резервів, які будуть компенсувати нездатність окремих страховиків при виконанні їх зобов'язань, зокрема по договорах довгострокового страхування життя;
- накладанні штрафів на учасників страхового ринку, які не виконують або виконують не повною мірою визначені вимоги [15, c. 72-73].
Оскільки існуючий рівень державного регулювання страхового сектору економіки України поки що не можна назвати ефективним, тому вважаємо за потрібним навести пропозицій щодо удосконалення методики державного регулювання страхового ринку.
Система державного регулювання поточної діяльності страховиків спрямоване, в першу чергу, на забезпечення їх фінансової стійкості.
Отже, підсумовуючи вище викладене, можемо стверджувати, що ефективний процес державного регулювання страхової діяльності сутт
Правове регулювання страхової діяльності в Україні курсовая работа. Государство и право.
Курсовая работа по теме Эфироносные структуры листьев некоторых видов роз
Реферат по теме Институционализм в России
Практическая Работа На Тему Технология Получения Высокоочищенного Хитозана Из Панцирей Ракообразных
Юридическая Ответственность Несовершеннолетних Реферат
Реферат: Джоан Вайолет Робинсон (1903 - 1983) - яркий представитель школы Маршалла. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Интерперсональная коммуникация в медиасфере
Внебюджетные Фонды Государства Реферат
Противодействие Или Борьба С Коррупцией Реферат
Курсовая работа по теме Оценка динамики потенциально возможного рынка сбыта горюче-смазочных материалов для нужд жилищно-коммунального хозяйства на территории муниципального образования Дудинка
Аргументы Сочинения По Литературе Живое Пламя
Классификация Кризисов Реферат
Сочинение по теме Белинский В.Г. - выдающаяся личность 20 века
Реферат На Подтягивания 5 Класс Скачать
Курсовая работа по теме Роль и место заинтересованности групп в системе государственного управления
Иностранные Языки В Моей Жизни Сочинение
Реферат: Применение информатики, математических моделей и методов в управлении
Реферат по теме Мочекаменная болезнь
Реферат по теме Факторы почвообразования и особенности их проявления на территории Горьковской области
Курсовая работа по теме Работа социального педагога по формированию здорового образа жизни среди детей
Примеры Дипломных Работ По Педагогике
Розвиток кісткової тканини в онтогенезі безхвостих земноводних - Биология и естествознание курсовая работа
Аудит міжнародної маркетингової діяльності - Бухгалтерский учет и аудит презентация
Насильственные действия сексуального характера (статья 132 УК РФ) - Государство и право курсовая работа