Правова культура та правосвідомість - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Правова культура та правосвідомість

Причини правового нігілізму: економічна та політична нестабільність; зміна ідеології та духовних цінностей; гальмування реформ; правова невихованість населення. Проблеми формування юридичної культури в Україні в умовах трансформації політичного режиму.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

В умовах становлення правової держави особливої актуальності набувають проблеми правової культури. Без глибокого розуміння соціальної ролі права, суті та змісту правових корм, ролі правових відносин неможливе свідоме сприйняття й виконання громадянами правових приписів.
Дослідження правової культури як особливого якісного стану правового життя починається в нинішньому столітті, хоча формування правової культури відбувалось ще за часів античного світу. Виховання нової людини вимагало активного впливу на її суспільну свідомість. У цьому велику роль відіграв фактор заідеологізованості. Джерелом формування уявлень про поняття правової культури слугували ідеї партійного керівництва. Системні дослідження правової культури були здійснені такими відомими вченими, як Є.Аграновська, С.Алексєєв, В.Казимирчук, Д.Керімов, М.Кейзеров, М.Козюбра, В.Кудрявцев, Є.Лукашова, П.Рабінович та ін. Проте, як слушно зазначає О.Певцова, розроблення поняття "правова культура" відбувалось головним чином без врахування соціально-філософського аспекта проблеми.
Розглядаючи дане поняття у більш широкому аспекті В.Камінська та О.Ратінов, зазначали, що це система таких зматеріалізованих ідеальних елементів, що належать до сфери дії права та відображаються у свідомості і поведінці людей. Складовими цього поняття були визначені: право, правові відносини, державні органи, організації з реалізації права, правова свідомість та правова поведінка. Проте М.Кейзеров вважає зазначені елементи недостатніми для визначення сутності правової культури і додає до них критерії політичної оцінки права і правової поведінки.
О.Семітко підкреслює, що структурними елементами правової культури виступають компоненти правової системи -- правові тексти, правова діяльність, свідомість та рівень розвитку суб'єкта.
Отже, правова культура -- це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, які відображають, закріплюють та реалізують головні правові цінності, формують правові погляди, знання та навики участі громадян у суспільно-правовому житті України. Однією з характерних ознак стану суспільної думки в правовій сфері є авторитет законів і владних структур та довіра до них з боку населення. Особа в процесі свідомої діяльності отримує правові знання та досвід, формує свою правову свідомість та відповідні правові погляди. Правова культура характеризується власним способом реалізації соціально-правової діяльності людей, в процесі якої змінюються взаємовідносини між ними і створюються певні правові цінності.
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: "Формування правової культури в Україні".
В курсовій роботі розглянуто вихідні передумови і принципи формування теорії правової культури, проаналізовано останню як об'єкт вивчення, визначено типи знань про цей об'єкт, коло досліджених питань правових культурологічних знань, досліджено існуючі концепції та підходи. Мова йде не стільки про конкретні явища правової культури, скільки про узагальнену характеристику процесу формування знань щодо правових культурних цінностей, аналіз тієї системи засобів, завдяки якій реалізуються цінності в умовах становлення громадянського суспільства і правової держави.
Об'єкт дослідження - теорія держави і права.
Предмет дослідження - правова культура.
Мета дослідження - розглянути поняття та характерні ознаки правової культури, її функції та структуру, дослідити співвідношення правової культури та правосвідомості, а також особливості формування правової культури в Україні.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
1) розглянути теоретичні аспекти правової культури;
2) дослідити структуру та функції правової культури;
3) охарактеризувати правовий нігілізм;
4) дослідити взаємозв'язок правової культури та правосвідомості;
5) розглянути особливості формування правової культури в Україні.
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі мова йде про правову культуру, її структуру та функції. В другому - характеризується взаємозв'язок правової культури із правосвідомістю. В третьому - розкриваються особливості формування правової культури в Україні. Робота викладена на 50 сторінках друкованого тексту. Список використаних джерел виключає 22 найменування.
Розділ 1. Теоретико-правові аспекти правової культури
1.1 Поняття і загальна характеристика правової культури
Однією з форм прояву правосвідомості є правова культура, змістом якої є сукупність знань про право. На відміну від правової свідомості правова культура охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Розвиток правової культури обумовлюється історичними, соціально-економічними, політичними умовами, які об'єктивно складаються в суспільстві, ступенем гарантованості державою та громадянським суспільством прав і свобод людини. Визначити дійсний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури. Виходячи з того, що культура (за визначенням К. Гіртця) є структурою певної сукупності понять, за допомогою яких люди формують свій досвід, правову культуру необхідно розглядати як явище багатоаспектне. У першу чергу, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів, правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб'єктом правових норм та можливості об'єктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. Крім того, правова культура може бути охарактеризована як процес, спосіб і форма реалізації знань і переконань особи під час здійснення правової діяльності. І нарешті, правову культуру можна розглядати і як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому.
Як складна правова категорія, правова культура складається з певних елементів, які у сукупності визначають її зміст, є взаємопов'язаними та взаємо узгодженими [12, 21].
Учені не можуть нині знайти єдиного підходу до трактування як самої категорії "правова культура", так і її структурних компонентів, змісту, функцій внаслідок того, що поняття правової культури багатоаспектне. У ньому нараховується близько 250 визначень.
Загальновизнано, що правова культура відображає не тільки суб'єктивну сторону правової поведінки особи, а й матеріалізацію ідей, почуттів, уявлень як усвідомленої необхідності і внутрішньої потреби. У самому загальному вигляді правову культуру можна уявити як систему різних відносин, а також як процес виробництва і відтворення елементів, що складають її у різних поколіннях людей.
Особливість правової культури полягає в тому, що вона являє не право чи його реалізацію, а комплекс уявлень тієї чи іншої спільноти людей про право, його реалізацію, про діяльність державних органів та посадових осіб.
Правова культура передбачає високу якість правотворчого процесу, реалізації права; достатній рівень правового мислення і психологічного сприйняття правової реальності; усвідомлення специфічних способів правової діяльності правоохоронних органів, результатів реалізації вимог законності у вигляді стійкого і стабільного правопорядку.
Правова культура пов'язана із правовою свідомістю, спирається на неї, однак вона є самостійною категорією, оскільки включає не тільки соціально-психологічні процеси, що фіксуються у відповідних нормах права, а й юридично значущу поведінку людей, правову діяльність у вигляді правотворчості і її результатів. У правову культуру входять ті елементи суспільної свідомості, які пов'язані з правовими інститутами і практикою їх функціонування, формування певних варіантів правової поведінки людей в суспільстві, у колективі [7, 256].
У той спосіб як загальнонаціональна культура надає цілісності й інтегрованості суспільному життю в цілому, правова культура диктує кожній особі принципи правової поведінки, а суспільству - систему правових цінностей, ідеалів, правових норм, що забезпечують єдність і взаємодію правових інститутів та організацій. Складовими елементами правової культури слід вважати правові переконання, настанови, що орієнтують на сприйняття правової системи суспільства.
В.П. Сальников вважає, що структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поведінки: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб'єктів. Що стосується її змісту, то ним охоплюється не просто правосвідомість, законність тощо, а й характер, рівень, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний стан цивілізації, суспільного прогресу [16, 478].
А.П. Семітко вважає, що елементами (підсистемами) правової культури є рівневі стани, тобто "ступені правового розвитку" таких компонентів системи правового життя, як: 1) правові тексти (акти-документи і тексти, що мають юридичний зміст); 2) правова діяльність (теоретична i практична); 3) правова свідомість (когнітивннй, емоційний та установчий компоненти); 4) суб'єкт -- носій правової культури (суспільство, класи, нації, народності, колективи, окремі індивіди) [15, 31].
Звернувшись до огляду сучасної культури, можна відразу зауважити, що сьогодні, напевно, важко знайти інше явище, яке б породило таку кількість суперечливих тлумачень й інтерпретацій, як культура.
В той же час соціологічні і філософські дослідження дозволяють визначити головні напрями правової культорології, зосередити увагу на динаміці всього соціального організму правової культури.
Наукові погляди на культуру дають можливість звести її до трьох груп:
При антропологічному аналізі культура розуміється як сукупність усіх благ, що створені людиною, на відміну від природних. Соціологічний підхід трактує її у вигляді суми духовних цінностей: тут культура виступає як компонент суспільного життя. І, нарешті, при філософському погляді культура розглядається серед явищ, які виділяються чисто аналітично, не пов'язано з суспільним розвитком.
Позитивні якості антропологічного підходу полягають у широті аналізу, оскільки культура розглядається як прояв найрізноманітніших сфер суспільного життя. Наприклад, при порівнянні з доволі розповсюдженою і сьогодні практикою вузького і в більшості випадків ситуаційного вживання понять "культура" і "правова культура".
Проте при такому підході зустрічаємося з серйозними недоліками. Зокрема, він орієнтований лише на сумарну, механічну фіксацію, об'єктивовану у відповідних продуктах результатів людської діяльності. Окрім того, характеризуючи ці результати як цінності, пропонований погляд не дозволяє сформулювати чіткі критерії для визначення того, що слід вважати цінностями. Обмежуючись цією точкою зору, неможливо виділити правові цінності, без яких неможливо зрозуміти правову культуру [8, 403].
Відіграючи позитивну роль у процесі розвитку ціннісних уявлень про культуру, зазначений підхід повинен бути доповнений двома іншими способами аналізу цього явища. Один із них реалізується в усвідомленні культури як процесу творчої діяльності, інший -- як специфічного способу людської праці. В першому випадку культура аналізується через процеси духовного виробництва, функціонування і удосконалення людини.
Прихильники другої концепції пропонують загальну модель культури як універсального явища суспільного життя.
Різні цілі, досягнути яких прагнули представники кожної з цих позицій, обумовили як особливості наукових пошуків, так і своєрідність практичної орієнтації. Особистісний план аналізу культури закономірно визначив тяжіння до аксіологічного підходу -- першочергова увага у сфері ідеології, людяності.
В. Лазарєв розглядає правову культуру в двох аспектах: як оціночну (аксіологічну) категорію і як категорію змістовну. У першому випадку вона розуміється як якісний стан правового життя суспільства, що дозволяє охопити і оцінити правове життя в цілому і основні її сфери окремо.
Особистісний план розгляду культури, на наш погляд, закономірно обумовив основні напрями української культурології, стимулював дослідження проблеми правової культури особи.
Прихильники третьої концепції культури як універсального суспільного життя зосередили свою увагу на аналізі функціонування і розвитку всього соціального організму. Цей підхід дозволяє глибше усвідомити суть культурологічного феномену в творчій діяльності людини.
Розгляд культури через призму творчої діяльності характерний для авторів, які спеціально займаються проблемами особи.
Отже, враховуючи всі підходи до визначення правової культури, варто зробити спробу дати акумулююче поняття правової культури. Правова культура - це структурно-складне цілісне утворення, яке включає в себе якісний стан правового життя суспільства, відображеного в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової та правозастосовної діяльності, правосвідомості та правового розвитку особистості, а також у ступені свободи її поведінки та взаємодії відповідальності держави та особистості, що позитивно впливає на суспільний розвиток та підтримання умов функціонування суспільства [8, 405].
Зроблений висновок, на нашу думку, має методологічне значення для розуміння правової культури особи. Він орієнтований на виділення двох параметрів правової культури -- творчого й особистісного, завдяки яким встановлюються критерії вичленування правової культури з-поміж усього комплексу соціального життя. Такий підхід дає можливість охарактеризувати правову культуру через міру гуманізації людини і суспільства, і відповідно, виділити правову культуру особи і правову культуру суспільства.
Правова культура -- система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.
Правову культуру можна визначити і як вираження державно-правового досвіду конкретних соціальних спільностей та індивідів у матеріальних та духовних продуктах життєдіяльності, у навичках та цінностях, що впливають на їх юридично значущу поведінку.
Правова культура немислима без людини та її діяльності, без прогресивної спрямованості цієї діяльності. Вона виступає як соціальне явище, яке має чітко окреслену мету, що охоплює сукупність компонентів правової реальності в її фактичному функціонуванні й розвитку.
При цьому важливо зробити акцент на призначення юридичних засобів -- прогресивний розвиток особи і суспільства. Правова культура в повній мірі може бути зрозуміла лише в загальному контексті соціального прогресу. Справжня правова культура не є життєздатною без успадкованого всього кращого з минулої історії. Згадаймо хоча б такий документ, як перше писане право нашої держави -- "Руська Правда" [8, 408].
Поняття "правова культура суспільства" характеризує більше всього ціннісний зріз правової реальності, рівень її поступового розвитку, охоплюючи досягнення цивілізації. Правова культура суспільства є умовою забезпечення свободи і безпеки особи, прав людини, гарантом її правової захищеності й громадянської активності, зобов'язує владу надати правовому статусу громадян юридичної значимості -- рівності перед законом і судом (у Конституції України (ст. 24) зазначено: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом").
Правова культура особи, будучи компонентом правової культури суспільства і залежною від неї величиною, відображає ступінь і характер її розвитку, так чи інакше забезпечуючи соціалізацію особи і правомірну діяльність індивіда. Правова культура -- це свого роду багатство, виражене у досягнутому рівні регулятивних якостей права, накопичених правових цінностей, юридичної техніки, тобто усього того, що стосується правового прогресу. Показником правового прогресу є високий рівень правової культури, що передбачає:
-- добровільність виконання вимог правових норм;
-- престиж, авторитет юридичної науки;
-- участь громадян в управлінні державою;
-- реальність прав і свобод громадян;
-- якість роботи правоохоронних органів;
-- ефективність правового регулювання;
-- належний рівень розвитку всієї системи юридичних актів;
-- стан законності в суспільстві, тобто якою мірою суб'єкти правовідносин дотримуються юридичних норм, що діють у суспільстві.
Таким чином, правова культура особи -- необхідна передумова і творче начало правового стану суспільства, його мета і складова частина. Разом із тим це ступінь і характер правового розвитку самої особи, які знаходять своє вираження у рівні її правомірної діяльності. Будучи обумовленою до певної міри правовим станом суспільства, вона лежить у його основі, створюючи цілісне ядро.
Правова культура особи передбачає її позитивну правову свідомість у дії. Це творча діяльність, яка відповідає прогресивним досягненням суспільства в правовій сфері, завдяки якій відбувається постійне правове збагачення індивіда.
Правову культуру особи і суспільства можна розглядати як одну з категорій загальнолюдських цінностей, як найважливіший результат загальногуманних завоювань, вона стає невід'ємним компонентом цивілізованого громадянського суспільства [10, 523].
Прийняття в Україні Конституції, створення відповідно до неї правових законів є суттєвим фактором подальшого піднесення української культури. Вона формує громадянську, політичну і правову свідомість особистості, сприяє розвиткові загальної культури нації в демократичному і гуманістичному напрямах, утвердженню в свідомості людей поваги щодо соціальної справедливості.
Конституцію України можна розглядати як юридичну форму засад культури українського суспільства, його окремих прошарків та громадян.
1.2 Структура та види правової культури
Вивчення структури, правової культури є важливим напрямом розуміння її сутності, вирізнення ролі та місця у правовому житті суспільства. Буде не правильним зводити структуру правової культури лише до переліку її елементів, бо структура - це або побудова об'єкта, або сукупність його елементів та відносин між ними, або система всіх чи тільки постійних зв'язків елементів, що утворюють одне ціле, або принцип, спосіб, закон зв'язків елементів цілого. Слід з'ясувати не тільки співвідношення цих елементів, а й їх єдність та систему.
Структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поведінки: право, правосвідомість, правові відносини і законність, правопорядок і правомірна діяльність суб'єктів. Елементи, що утворюють правову культуру суспільства, виступають основними компонентами декількох відмінних систем.
Особливої уваги заслуговує аспект активності правової культури. При цьому перш за все потрібно мати на увазі дві сторони такої діяльності:
-- неправового характеру, але пов'язаної зі сферою дії права.
Розуміння першої не становить якоїсь складності, хоча і тут проявляються надто нетрадиційні погляди. Щодо другої мова може йти тоді, коли її зміст набуває художньої форми тих чи інших творів, які відображають правові ідеї, теорії, оцінки, відчуття. Ця діяльність безпосередньо не входить до складу предмета правової культури, але своїм ідейним змістом доповнює її. Так, радіо, телебачення, живопис, кіно, журналістика, будучи самостійними засобами масової інформації, також наповнюють її правові "фонди" [8, 409].
До діяльності, що пов'язана з правовою сферою, близько прилягає застосування різних кібернетичних прийомів і методів у правознавстві та юридичній практиці.
Названі елементи не повністю збігаються зі змістом правової культури, вони характеризують лише рівень правового розвитку суспільства. Цей зміст охоплює не просто правосвідомість, право, законність та ін., а й характер, ефективність, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм відповідний етап суспільного процесу.
В. Сальников вважає, що структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поводження: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб'єктів. Що ж стосується її змісту, то ним охоплюється не просто правосвідомість, законність і т.д., а й характер, рівень, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний етап розвитку цивілізації, суспільного прогресу.
А. Семітко вважає, що елементами (підсистемами) правової культури є певні ступені правового розвитку таких компонентів системи правового життя суспільства, як [15, 31]:
1) правові тексти (акти-документи і тексти, що мають юридичний зміст);
2) правова діяльність (теоретична і практична);
3) правова свідомість (включаючи когнітивний, емоційний і настановний його компоненти);
4) суб'єкти -- носії правової культури (суспільство, класи, нації, народності, колективи, окремі індивіди).
Інші автори (В. Камінська, А. Ратинов, Н. Кейзеров) у структурі правової культури в конкретно-соціологічному аспекті виділяють наступні елементи: право як систему норм; правовідносини як систему суспільних відносин, учасники яких володіють взаємними правами і обов'язками; правосвідомість як систему духовного відображення правової дійсності; правові установи як систему державних органів і суспільних організацій, що забезпечують правовий контроль, реалізацію права, правову поведінку і правову діяльність.
Структура правової культури особи досить багатогранна. Тут можна вести мову про декілька властивостей:
Юридична освіченість особи знаходить вияв у трьох станах -- правовій культурній орієнтації, творчій діяльності щодо їх реалізації й у отриманих результатах реалізації.
Як відповідний ступінь розвитку індивіда, правова культура людини проявляється, насамперед, у підготовці її до сприйняття прогресивних правових ідей і законів, у вмінні і навиках користуватися правом, а також в оцінці власних знань права. З цих позицій культура особи характеризується наявністю правових культурних орієнтацій.
Далі, правова культура -- це відповідний характер і рівень творчої діяльності особи, в процесі якої вона набуває і розвиває свої правові знання, вміння, навички. І, нарешті, правова культура виступає як результат творчої діяльності у сфері права. Останній спосіб існування цього явища виражається як його внутрішній потенціал.
Запропонований підхід має не тільки теоретичне, а й практичне значення. При аналізі реального стану юридичної культури особи необхідно враховувати рівень її розвитку у населення [8, 412].
При оцінці правової культури особи важливо враховувати рівень і глибину пізнання правових явищ, опанування ними.
Тут виділяється буденний, професійний (спеціальний) і теоретичний рівні правової культури.
Буденний рівень обмежений повсякденними рамками життя людей при їх зіткненні з правовими явищами. За допомогою такої культури не можна об'єктивно осмислити та оцінити всі сторони правової практики. Проте не слід її розглядати як дефектну, другорядну.
Специфіка буденної правової культури така, що вона не піднімається до рівня теоретичного узагальнення, а проявляється на стадії здорового глузду, активно використовується людьми в їх повсякденному житті та є значним масивом правомірної поведінки.
Професійний рівень характерний для осіб, які спеціально займаються правовою діяльністю. Зрозуміло, що юристам-практикам властивий більш високий ступінь знань і розуміння правових проблем, завдань, цілей, а також професійна поведінка.
Теоретичний (науковий) рівень відображає наукові знання щодо сутності, характеру і взаємодії правових явищ взагалі, всього механізму правового регулювання, а не будь-яких окремих напрямів. Він виробляється колективними зусиллями вчених -- філософів, соціологів, юристів, досвідом практичних працівників.
Теорія правової культури як форма концептуального усвідомлення потреб суспільства в правовому регулюванні тих чи інших сфер життя може і повинна бути ідейно-теоретичним джерелом права. Законотворчість і застосування правових норм компетентними органами передбачає достатньо високий теоретичний рівень правової культури [9, 487].
Буденний, професійний і науково-теоретичний рівні правової культури тісно взаємопов'язані і взаємообумовлені.
Уявити в повній мірі сутність культури не можна, не розкривши її логічної структури, юридичних понять і категорій, оціночних суджень. Із цих позицій, правова культура складає відповідну суму об'єктивних за своїм змістом знань.
Правова культура поділяється на види за наступними критеріями [9,489]:
1. За суб'єктним складом: правова культура суспільства -- охоплює всі правові явища у динаміці їх розвитку, характеризується та визначається станом загальної культури населення, якістю національного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, рівнем правосвідомості, станом правопорядку, законності та юридичної практики; правова культура окремих колективів або соціальних груп є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих осіб, які утворюють ці колективи, правова культура особи є похідною від правової культури суспільства, залежить від досвіду особи, рівня її освіти, наявності правових навичок і правомірної поведінки. Відповідно правова культура особи складається з правової свідомості, правових знань, правових переконань, правової поведінки, діяльності з реалізації норм права, правових почуттів та передбачає її соціально-правову активність, нетерпимість до протиправної діяльності.
2. За рівнями та глибиною пізнання правових явищ: побутова (характеризується невисоким рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами у повсякденному житті, в міру реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків), професійна (притаманна особам, які спеціально займаються правовою діяльністю, мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування); теоретична (як сукупність наукових знань про сутність права, механізм правового регулювання) виникає у науковців-правознавців. Ці різновиди правової культури формуються в процесі правового виховання населення шляхом набуття позитивних уявлень, поглядів, цінностей, почуттів та емоцій.
3. За характером існування правової культури: відкрита, тобто така, що взаємодіє з іншими правовими культурами, сприймаючи її надбання; закрита -- та, що уникає взаємодії з іншими правовими культурами, обмежуючись власними надбаннями як єдино вірними.
4. За характером прояву: зовнішня правова культура, змістом якої є юридична діяльність та її наслідки; внутрішня -- особисті переконання, почуття та уявлення про правові категорії.
У правовій культурі особи можна виділити три категорії, що знаходяться в нерозривному зв'язку, єдності:
-- ідейно-теоретичні правові уявлення;
-- творча діяльність індивіда в правовій сфері.
Зміст юридичної культури визначає модель право-культурної особи. Така модель передбачає характеристику:
а) фактичної правової і правознавчої поведінки особи;
б) її ставлення до права і правових явищ, усвідомлення соціальної значимості права і правопорядку, поважливе ставлення до прав іншої людини;
Володіючи високою правовою культурою, громадяни в змозі вільно себе орієнтувати, виходячи з визначення соціальної цінності права, власної обраної поведінки.
Проявом правової культури суспільства є нинішнє законодавство України, його рівень щодо міжнародної правової культури, а також його відношення до людини.
"Правова культура українського суспільства сьогодні має дві тенденції: по-перше, вона намагається вчасно реагувати на економічні, політичні, суспільні зміни в Україні; по-друге, багато нового в суспільстві оцінюється з точки зору таких діючих правових норм, які потребують їх скорішої заміни, тобто розвиток правової культури гальмується недосконалим законодавством".
Основні напрями оволодіння суб'єктами суспільних відносин правовими цінностями, які з'явились в результаті розвитку суспільства, в галузі права є функціями правової культури. Правова культура в реальному житті виконує одночасно декілька специфічних функцій [20, 593].
1. Пізнавальио-реформаторська функція пов'язана з теоретичною й організаторською діяльністю щодо формування правової держави і громадянського суспільства. Ця функція створює правові і моральні гарантії таких загальнолюдських цінностей, як чесність і порядність, доброта і милосердя, моральний самоконтроль і сумлінність, людська гідність і свобода вибору.
2. Праворегулятивна функція спрямована на забезпечення стійкого, злагодженого, динамічного і ефективного функціонування всіх елементів правової системи.
Правова культура може забезпечити соціальну згуртованість людей. Вона дозволяє не тільки здійснювати правове спілкування між громадянами, але й регулювати їх взаємовідносини в юридичній сфері. Регулятивна функція забезпечується через правові та інші соціальні норми.
3. Ціннісно-нормативна функція правової культури знаходить вираження за допомогою системи аксіологічних характеристик. Вказана функція проявляється при вивченні оціночного ставлення особи до результату і цілей її дій, які спрямовані на зміну оточуючої правової дійсності, до еталонів і зразків поведінки, що передбачені нормами права. Оціночна діяльність у правовій культурі полягає у "вимірі" індивіда, спільноти людей права, законності, правопорядку, правовідносин, механізму правового регулювання шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями. Це -- оцінка всієї сукупності законодавства, конкретних правових норм поведінки громадян, діяльності правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю (наприклад, оцінюючи місце і роль правоохоронних органів у процесі державотворення, Президент України Л. Д. Кучма образно порівняв їх із своєрідним міністерством правового,
Правова культура та правосвідомість курсовая работа. Государство и право.
Реферат Влияние Времен Года На Человека
Конституционные Обязанности Человека И Гражданина Реферат
Курсовая Работа На Тему Развитие Функции Мотивации
Отчет по практике: Анализ хозяйственной деятельности ОАО Металлургический завод им. А.К. Серова
Дипломная работа по теме Проект автоматизированного участка по изготовлению деталей ходовой части транспортной машины
Реферат по теме Сущность и значение интеллигенции
Курсовая работа по теме Аудит в муниципальном образовательном учреждении Тугулымская средняя школа
Дипломная работа по теме Проблемы и перспективы развития страхования в РФ
Онлайн Написание Сочинений По Русскому Языку
Реферат по теме Мераб Мамардашвили: Проблемы сознания и философское призвание
Отчет Полевой Практики По Естествознанию
Дипломная работа: Технологический процесс изготовления вала насоса
Учебное пособие: Методические указания по выполнению контрольной работы по дисциплие «документоведение»
Сочинение О Царе Салтане Короткое
Реферат На Тему Педагогічний Такт І Особа Вчителя
Ответственность Сочинение Рассуждение Аргументы
Реферат по теме Жаргоны и его особенности
Реферат На Тему Детерминация Поведения Личности В Деловом Общении
Сочинение На Тему Ошибки В Жизни
Эссе Какой Род Существительного
Державне регулювання вимушеної міграції: організаційно-правовий аспект - Государство и право статья
Договорные отношения в сфере розничной купли-продажи - Государство и право дипломная работа
Механизмы реализации путей гибели клетки - Биология и естествознание контрольная работа