Правова характеристика шлюбного договору - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Правова характеристика шлюбного договору

Загальна характеристика шлюбного договору по суті, його значення та правова природа. Шлюбний договір за сімейним законодавством сучасної України: поняття та суб'єкти. Форма та зміст даного договору, порядок та умови його укладання, зміни та припинення.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


« Правова характеристика шлюбного договору »
Шлюбні контракти укладалися споконвіку. Незважаючи на те, що вони не є повальним захопленням в нашій країні в порівнянні з іншими, не варто нехтувати такою формою страховки свого майбутнього.
Скільки сімей - стільки й способів життя. Як витрачати гроші, як розподілити домашні обов'язки, як користуватися і розпоряджатися майном, організовувати догляд і виховання дітей - вирішувати кожній подружній парі між собою. Ні якихось обов'язкових постулатів, інструкція, ні спеціальних рецептів бути не може. Головне полягає в тому, щоб такий стан речей влаштовувало обох. А шлюбний договір, який ви складете, лише офіційно закріпить прийнятий подружжям порядок.
Інакше кажучи, шлюбний договір - це закон для двох.
За допомогою шлюбного договору подружжя може обумовити порядок несення кожним сімейних витрат, визначити майно, яке буде передано кожному з подружжя у разі розірвання шлюбу, подружжя може визначити і способи участі у доходах один одного.
З часом ми напевно станемо більш грамотними в правовому відношенні і, можливо, не будемо настільки скептично налаштовані до шлюбним договорами.
Укладення шлюбного договору це справа виключно добровільна, можливе лише за згодою обох сторін. За бажанням сторін договір може бути змінений або розірваний. Причому в будь-який час - життя завжди вносить свої корективи. Нова угода полягає в тій же формі, що і сам шлюбний договір, тобто письмово, і обов'язково засвідчується нотаріусом.
Однак бажання повинно бути обопільною. В односторонньому порядку шлюбний контракт ні розірваний, ні змінений бути не може. Виняток - судовий порядок, якщо до суду звернувся один з подружжя, щоб захистити свої права та інтереси, честь, добре ім'я або майно.
Сімейне законодавство дає можливість докладно обговорити майнові питання, що дозволяє виключити невизначеність і виникнення проблем у майбутньому.
І хоча я схиляються до того, що контракт веде не до зміцнення шлюбу, а до його розірвання, все-таки тепер у подружжя з'явився вибір: вони можуть будувати свої майнові відносини як на законній, так і на договірній основі, у зв'язку з тим, що до випробуваних способів регулювання сімейних відносин додався більш сучасний - шлюбний контракт. Уклавши його, особи законодавчо можуть зобов'язати другу половинку віддавати їм певну частину зарплати, змусити возити щороку на курорт і гарантувати забезпечене життя в разі розлучення.
Шлюбний договір призначений для зміцнення інституту сім'ї, дозволяючи більш повно враховувати інтереси кожного з подружжя, зменшити кількість суперечок і конфліктів між ними, а на випадок розлучення і розділу майна - вирішити це цивілізованим способом.
Шлюбний договір і шлюб тісно пов'язані між собою. І якщо існування шлюбу без шлюбного договору можливо, то шлюбний договір не може існувати поза шлюбом.
Актуальність проведеного дослідження полягає в тому, що з розвитком ринкових відносин в Україні кожна особа може мати у власності певне майно, яким вона бажає розпоряджатися на свій розсуд, незалежно від волі іншої сторони, а для регулювання цього питання необхідний правовий механізм, який знайшов своє відображення в шлюбному договорі.
Мета роботи - комплексне дослідження і узагальнення нормативної бази сучасного законодавства про шлюбний договір в Україні, а також монографічних робіт таких авторів, як І.В. Жилінкова, З.В. Ромовська, С.Я. Фурса, В.С. Гопанчука, О.В. Дзери які взяли активну участь у розробці даної теми.
Предметом даної роботи є шлюбний договір в Україні, тобто майнові права та обов'язки подружжя.
Об'єктом дослідження є інститут сімейного законодавства України, майнові відносини подружжя і їх правове регулювання.
1 . Пр авова характеристика договору
1.1 Загальна характеристика договору по суті
Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань.
Під поняттям «договір» розуміють саме цивільні правовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників. Отже, в конкретному аналізі юридичних явищ завжди слід розкривати їх сутність, встановити, зокрема, що розуміється під поняттям «договір» у тому чи іншому випадку. [22, с. 411]
Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин.
У сучасних умовах зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин.
Визначальним моментом договору є домовленість сторін. Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір, безпосередньо передбачений Цивільним кодексом України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір.
У сторін є можливість виявити своє бачення змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподіляти обов'язки в договорі на свій розсуд. Але договір є завжди обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є різновидом правочину, тобто класифікувати договори можна за тими ж критеріями, що й правочини: односторонні, двосторонні і багатосторонні; консенсуальні й реальні; сплатні й безплатні; абстрактні й казуальні тощо.
Систему цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можна побудувати на тих же засадах, що й систему зобов'язань, які виникають із договорів, наприклад:
1) договори про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, рента, постачання енергетичних ресурсів тощо);
2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізинг, позичка тощо);
3) договори на виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, з виконання аудиторських робіт тощо);
4) договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо);
5) договори про надання послуг з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 6) кредитні договори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки);
7) договори зі страхування (майнове та особисте страхування);
8) договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охорона тощо);
9) договори про сумісну діяльність, комерційна концесія. Договір - це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, становить зміст договору [23, с. 540]. У визначенні змісту договорів, важливу роль відіграють типові, або взірцеві, договори. Типові, або взірцеві, договори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин, вироблених практикою й опублікованих у пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання. Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається. При цьому ціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів. Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкодування заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їй прав, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору.
Договір на користь третьої особи є договором, в якому боржник зобов'язується виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не передбачено договором або законом чи не випливає із суті договору. У разі відмови третьої сторони від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Ці умови погоджують у процесі переговорів, які передують укладенню договору. Загальний порядок укладення договорів регулюється відповідними статтями Цивільного кодексу України.
Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії:
пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта;
прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт.
Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її - акцептантом. Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам:
* у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору (предмет, ціна, строк та ін.), щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Пропозиція укласти договір повинна виражати і намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує
* оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різноманітні реклама, об'яви, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиція невизначеному колу осіб зробити оферту.
Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнається. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо для укладення договору, крім згоди сторін, потрібні передача майна (реальний договір) або вчинення іншої дії (договір підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Він може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.
Договір може бути змінено чи розірвано за згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором (зокрема, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує.
При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Коли договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. [14, с. 312]
Отже, можна зробити висновок, що договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
шлюбний договір сімейний законодавство
1 .2 Зн ачення та правова природа шлюбного договору
В основі сімейних зв'язків лежить не тільки духовна спільність, а й матеріальна база. Для виконання сім'єю її багатогранних функцій у суспільстві необхідна наявність достатніх для цього матеріальних благ, оскільки будь-яка сфера сімейного життя потребує відповідних витрат.
Тому між подружжям виникають не тільки особисті, а й майнові правовідносини. Як і сфера особистих немайнових відносин, сфера майнових відносин підпадає під дію закону, метою чого є забезпечення нормального функціонування сім'ї, захист майнових прав подружжя, дітей, інших членів сім'ї.
Майнові права та обов'язки досить детально регламентуються у правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання ним, надання матеріально утримання один одному. Вирізняють три основні види правового режиму майна подружжя: спільний, роздільний ті змішаний.
Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу за договором дарування або у спадщину, залишається в роздільній власності. Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя не тільки його дошлюбного майн, а й майна, набутого під час шлюбу, але за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. [12, с. 196]
Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (законній та договірний режими майна) Передбачається, що подружжя вправі змінити встановлений законом режим спільності майна, передбачивши у шлюбному контракті будь-які умови, які не суперечать законодавству, а саме: спільність буде включати лише рухоме й нерухоме майн, яке буде на буде подружжям в період шлюб; із загальних правил режиму спільності майна будуть зроблені винятки; один із подружжя буде мати право отримати певне майно, сплативши за нього відповідну компенсацію; один із подружжя буде мати право у разі розлучення отримати пастку майна до його поділу; частки майна не будуть рівними;
За шлюбним договором подружжю надається можливість врегулювати майнові відносини за своїм бажанням. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розірвання шлюбу.
Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Як правило, для цього обов'язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їхніх підписів (Німеччина). Інколи допускається присутність представників сторін (Франція). Договір про майнові відносини між подружжям найчастіше укладається до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації (Франція). У державах, де відсутній легальний режим майн, подружжя обов'яково укладає шлюбний договір.
Порядок управління майном також може бути встановлений законом або шлюбним договором. Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії передбачено, що спільним майном управляє чоловік. Однак, розпорядження нерухомістю подружжя здійснюються здебільшого спільно (Німеччина).
У правових системах, де передбачено укладення шлюбного договір, питання утримання подружжя переважно ним і регулюється. У такому разі норми шлюбного договору не повинні суперечити нормам моралі та ставити подружжя у гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства. Таких принципів було дотримано і вітчизняним сімейним законодавством при регулюванні майнових відносин за наявності укладеного між подружжям шлюбного договору. [10, с. 160]
В Україні, регулювання майнових відносин між подружжям регламентується відповідними нормами СК України, якими визначено наявність у дружини та чоловіка права особистої приватної власності, права спільної сумісної власності подружжя; прав тв. Обов'язкі подружжя щодо утримання; права на укладення шлюбного договору.
Тобто національне сімейне законодавство передбачає законний (легальний) - (глави 7-7 СК) та договірний - (глава 10 СК України) - режими майна подружжя.
Сімейним кодексом України встановлено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначають їхні майнові права та обов'язки. Якщо такий договір не укладено, то на майно подружжя поширюватиметься режим, передбачений законодавством.
У разі виникнення спору між подружжям з приводу майна, за наявності договору суд, передусім, бере до уваги умови шлюбного договору. Зазначене є суттєвим, адже норми законодавства та умови шлюбного договору можуть ро-різному трактувати ті самі поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.
Отже, шлюбний договір - це документ, який укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується між подружжям, а також особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, регулює майнові відносини між подружжям (наприклад, визначає розмір часток кожного із подружжя зі спільного майна), у тому числі визначає їхні майнові права та обов'язки як батьків.
2 . Шлюбний договір за сімейним законодавством України
2.1 Поняття та суб'єкти шлюбного договору
Вперше інститут шлюбного контракту був передбачений Законом України від 23 червня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України», згідно з яким до Кодексу було включено ст. 27-1, що передбачала можливість укладення цього контракту між особами, які вступають у шлюб.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
Таким чином, чоловік і жінка, які прагнуть укласти шлюб, не зобов'язані укладати договір до шлюбу, оскільки вони можуть це зробити в будь-який момент, перебуваючи у шлюбі.
Шлюбний договір за своєю правовою природою є особливим видом цивільного договору, специфіка якого полягає в тому, що його суб'єктний склад визначається сімейним правом, а предметом регулювання є майнові відносини, основу яких становлять відносини власності. Шлюбний договір регулює не тільки відносини власності між подружжям, а й їх майнові права та обов'язки як батьків (ч. 2 ст. 93 СК). Згідно з ч. 1 ст. 99 СК дружина і чоловік можуть передбачити у шлюбному договорі додаткові умови надання утримання одним з подружжя другому з них. Правовий режим майна подружжя також має сімейно-правовий, а не цивільно-правовий характер.
Я зробила висновок, що шлюбний контракт є єдиним подружнім договором, вступ якого в силу пов'язаний з іншим юридичним фактом - реєстрацією шлюбу. Тобто суб'єктами шлюбного договору є лише подружжя. Набранню чинності шлюбним договором має передувати укладення шлюбу, тобто у цьому разі дістає вияв похідність регулювання майнових сімейних відносин від регулювання особистих немайнових відносин, що характерно для відносин, які регулюються сімейним правом. Регулювання шлюбним договором шлюбних відносин між подружжям спрямоване на виконання завдань, передбачених ч. 2 ст. 1 СК. Набрання ж чинності цивільно-правовим договором не залежить і не є похідним від правового регулювання особистих відносин між його учасниками. Правове регулювання відносин, що виникають на підставі цивільно-правових договорів, має відповідати загальним принципам цивільного законодавства, передбаченим ст. З ЦК, і не спрямоване на виконання завдань, наведених у ч. 2 ст. 1 СК.
Між членами сім'ї можуть також укладатися цивільно-правові договори (наприклад, договори дарування, купівлі-продажу, позички тощо). Однак вони на відміну від шлюбного договору не залежать від сімейно-правового становища їх учасників. Водночас шлюбний договір є різновидом правочину. Тому для його дійсності, крім спеціальних умов, передбачених ч. 10 СК, необхідне додержання усіх умов чинності правочину, передбачених частинами 1-5 ст. 203 ЦК. Усе це свідчить про певну вразливість введеного у СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457 затверджено Порядок укладання шлюбного контракту, згідно з яким можуть передбачатися не лише майнові права та обов'язки подружжя, а й немайнові, моральні чи особисті зобов'язання (п. 2)
СК дає підстави стверджувати, що у шлюбному договорі визначаються взаємні права та обов'язки подружжя щодо дошлюбного майна подружжя і його використання, щодо приналежності майна у разі припинення шлюбу, а також щодо аліментів.
Умовно можна поділити всі домовленості подружжя у шлюбному контракті на чотири категорії:
· угоди подружжя щодо правового режиму їхнього майна;
· угоди щодо порядку користування спільним і розподільним майном;
· угоди щодо порядку управління майном і укладення з ним угод;
· угоди зобов'язального характеру (щодо порядку несення витрат на утримання спільного спільного і роздільного майна; щодо взаємного утримання подружжя тощо)
У ст. 94 CK зазначено: «Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується». Закон не передбачає можливих відступів від принципу обов'язковості нотаріального посвідчення шлюбного договору. За ст. 6 ЦК, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо йдеться про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту, із суті відносин між сторонами. Тому п. 35 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України цілком правомірно посвідчення шлюбного договору зараховує до правочинів, щодо яких законодавство встановлює обов'язкову нотаріальну форму, а від так шлюбний договір підпадає під дію норм ст. 6 ЦК, оскільки хоч у ст. 94 CK і не встановлено прямої заборони на відступ від правила про нотаріальне посвідчення шлюбного договору, але це випливає із змісту цієї статті.
Обов'язкова нотаріальна форма для шлюбного договору з практичної точки зору не завжди доцільна. Наприклад, цей договір не встановлює переходу права власності на об'єкти нерухомості, а потенційні зобов'язання щодо майбутніх правовідносин можуть вважатися попереднім договором або договором про наміри і підлягатимуть обов'язковому нотаріальному посвідченню лише у тому разі, якщо основний договір підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 635 ЦК). При укладені шлюбного договору подружжя навряд зможе регламентувати істотні умови аліментного договору, зокрема розмір та строки виплати аліментів, а тому за ст. 638 ЦК такий договір не можна розцінювати як реальний. За шлюбним договором також не можна виконувати аліментний обов'язок нерухомим майном, навіть шляхом внесення до договору змін, оскільки договір, за яким передасться у власність нерухоме майно, на припинення права на утримання одною з подружжя посвідчується у нотаріальному порядку як самостійний договір. Крім того, він підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 89 СК). Аналогічне положення закріплено у ст. 190 СК щодо укладення договору між батьками про утримання дитини. [18, с. 189]
Сучасна юридична практика свідчить, що до набуття СК чинності шлюбні договори на Україні практично не укладалися. Відсутність попиту з боку населення призводить до специфічного ставлення нотаріусів до шлюбного договору, оскільки вони майже не розвивають умови шлюбного договору і не вдосконалюють проекти таких договорів. Справді, можна прожити без шлюбного договору, але не всі сімейні правовідносини позбавлені проблем, і краще їх передбачити, ніж доводити майбутнє спільне життя до постійних конфліктів. Навіть сам процес складання умов шлюбного договору може розглядатися як перевірка характерів і справжніх намірів сторін, а тому можливість складання такого договору - це вже позитивний момент, але не в правовому значенні, властивому сучасній юридичній практиці.
При роз'ясненні прав та обов'язків осіб, що виникнуть після посвідчення шлюбного договору, нотаріус зобов'язаний наголосити, що умови шлюбного договору щодо переходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавством передбачено спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними (дієвими) лише після належного його оформлення.
Нотаріус має роз'яснювати і можливість внесення змін до шлюбного договору, право сторін за згодою їх обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його цілком або частково недійсним у суді тощо.
Якщо при посвідченні шлюбного договору постане питання про конкретне майно, право власності на яке пропонується визначити в шлюбному договорі, то у такому разі потрібно встановлювати належність права власності на нього. Виходячи з загального змісту шлюбного договору - визначення правового стану майна у шлюбних правовідносинах, він повинен відповідати змісту окремих правочинів, що мають законодавче закріплення.
За бажанням сторін шлюбний договір може укладатись у присутності свідків, про що слід зробити відповідний запис у посвідчувальному написі. Свідки після встановлення їхньої особи та перевірки дієздатності мають підписуватися у шлюбному договорі. ради, консульської установи чи дипломатичного представництва.
При посвідченні шлюбного договору нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст та значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідає зміст посвідчувального правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін. При посвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з'ясувати, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та наслідки їх здійснення.
Для цього він з'ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину. Якщо у нотаріуса виникає сумнів щодо їх віку або обсягу дієздатності, він вимагає відповідний документ (паспорт громадянина України, акт цивільного стану громадян про народження, про шлюб, розірвання шлюбу тощо).
В деяких випадках навіть повнолітня особа не може укладати шлюбний договір. Якщо у нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення правочину і з'ясовує питання про наявність відповідного рішення суду. Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді. Шлюбний договір складається не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам. Усі примірники підписуються учасниками правочину. Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках шлюбного договору. На бажання учасників правочину кожному з них видається по одному примірнику, про що зазначається у тексті договору (п. 36 Інструкції).
СК України не передбачає державної реєстрації шлюбного договору. Тому його дійсність пов'язується саме з нотаріальним посвідченням. Порушення вимоги закону щодо нотаріального посвідчення шлюбного договору спричиняє наслідки, передбачені цивільним законодавством. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається [16, с. 94].
Існує таке поняття, як зміст шлюбного договору, тобто ті умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Сімейне законодавство не містить умов, які можна б було визначити як обов'язкові умови шлюбного договору. Таким чином, усі умови цього договору можна вважати такими, що визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними. Ці умови можна поділити на дві групи : а) умови з позитивним змістом; б) умови з негативним змістом . До першої групи належать умови, які сторони, згідно з законом, у першу чергу можуть внести до шлюбного договору. До них зокрема належать умови, що визначають майнові відносини між подружжям та умови, які встановлюють майнові права та обов'язки подружжя як батьків (ч. ч. 1, 2 ст. 93 СК України). Негативними є умови, які сторони не можуть включати до шлюбного договору і наявність яких є підставою для визнання шлюбного договору недійсним. Це умови, що стосуються особистих відносин подружжя, умови, якими сторони зменшують права дитини або ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, та умови щодо передачі передбаченого законом майна у власність одного з подружжя (ч. ч. З - 5 ст. 93 СК України). В прямому розумінні негативні умови не можна визнати умовами договору, оскільки умови (пункти) - це те, що складає зміст договору як юридичного факту. Негативними, по суті, є «антиумови», тобто ті пункти, які сторони не можуть включати до договору і які, відповідно, не можуть складати його зміст.
Новий СК України залишає незмінною існуючу концепцію щодо предмета шлюбного договору. Відповідно до ч. 1,2 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подружжя, встановлюються їхні майнові права й обов'язки. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: а) правовий режим належного їм майна (ст. 97 СК України); б) порядок користування житлом (ст. 98 СК України); в) право на утримання (ст. 99 СК України). [10, c. 313]
Крім цього, шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Хоча закон не деталізує це положення, можна припустити, що подружжя може в шлюбному договорі встановити порядок надання дитині утримання, форму такого утримання (грошова або натур
Правова характеристика шлюбного договору курсовая работа. Государство и право.
Егэ Обществознание Эссе Права
Опасность Химических Отходов Реферат
Доклад: Адонис весенний
Дипломная работа: Исследование методологических аспектов бюджетирования для повышения эффективности работы организации
Реферат: Физическая культура в общественной и профессиональной подготовке студентов
Дипломная работа: Женщина и Мужчина в поисках гармонии. Анализ гендерных стереотипов. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Жизнь и творчество С.В. Панасенко
Реферат Виды Искусства 10 Класс
Сочинение По Картине Сирень 5 Класс
Реферат по теме Нагревательные приборы на морских судах
Курсовая работа по теме Казначейська система виконання бюджетів в Україні
Конспекты лекций: Психология
Бланк Контрольная Работа 2022
Реферат по теме Философский экзистенциализм: его представители, идеи
Курсовая работа по теме Освещение дела Н.И. Бухарина
Реферат: Этапность интеграционных процессов
Почему Люди Злые Сочинение
Сочинение О Картине Александра Пластова Летом
Реферат Новые Теории Права
Реферат по теме Противоэпизоотические мероприятия
Подготовка, переподготовка и повышение квалификации государственных служащих - Государство и право курсовая работа
Южный Федеральный округ России - География и экономическая география контрольная работа
Аналитический метод построения модели местности по паре макетных аэроснимков - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа