Правові системи країн Британської Співдружності націй - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Правові системи країн Британської Співдружності націй

Характеристика країн Британської співдружності націй: історія створення, розвитку, умови членства. Правова характеристика країн БСН: Великобританії, країн, що знаходяться на Американському континенті, в Австралії, Новій Зеландії, Африці, Азії та Океанії.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Державна пенітенціарна Служба України
Дисципліна: Порівняльне правознавство
«Правові системи країн Британської Співдружності націй »
Виконав: курсант 141-ї навчальної групи
Розділ І. Загальна характеристика країн Британської співдружності націй
Розділ ІІ. Правова характеристика країн БСН
2.1 Правова характеристика Великобританії
2.2 Правова характеристика країн БСН що знаходяться на Американському континенту, Австралії та Нової Зеландії
2.3 Правова характеристика країн БСН які розташовані в Африці, Азії та Океанії
Актуальність теми моєї курсової роботи обумовлена тим, що порівняльне правознавство вивчає структуру правових систем різних країн та етапи і причини їх відокремлення і утворення. Британська співдружність націй (далі БСН) це одна із впливовіших політичних міжнародних організацій до складу якої входить сімдесят три країни, які тим чи іншим чином пов'язані з Британською Імперією яка багато років була найвпливовішою країною у світі та заснувала таку правову сім'ю як англосаксонська. Безпосередній вплив БСН на становлення і розвиток правових систем країн які є членами цієї організації є одним із найцікавіших питань даної теми.
Мета роботи: дати загально-правову характеристику БСН та країнам, що являються її членами.
Об'єктом дослідження є правова характеристика БСН. Проте вона розглядається в вигляді структури і характерних ознак правових систем країн членів даної організації.
Предметом дослідження є наукова інформація про діяльність БСН на її вплив на побудову правових систем країн членів; нормативно-правові акти даної організації що регулюють і керують її діяльністю та політичною направленістю.
Завдання даної курсової роботи можна відобразити у декількох аспектах , а саме:
1. опираючись на наукову літературу сформувати уявлення про правову структуру БСН;
2. відобразити основні причини утворення , становлення і розвитку БСН як міжнародної організації;
3. виявити, проаналізувати і класифікувати основні напрямки впливу БСН на праву діяльність країн членів
4. проаналізувати сучасні правові системи країн членів БСН.
Структура моє курсової роботи складається з: вступ, два розділи , висновок, список використаних джерел.
В першому розділі розкривається загальна характеристика БСН як світової організації, її історичний розвиток, членство в ній різних країн, та джерела правової діяльності.
В другому розділі мова йдеться конкретно про правову структуру країн членів, а саме Канада, Австралія, Нова Зеландія, Океанія, країни Азії, Африки, Американського континенту.
Розділ І . Загальна характеристика країн Британської співдружності націй
Британська Співдружність націй прийшла на зміну Британській імперії, яка з початку 20 ст. почала поступово втрачати свої колонії.
Спочатку втратили характер колоній населені переважно британськими колоністами заморські території. Статус домініону, тобто самоврядної території отримали Канада -- з 1867 року, Австралійський Союз -- з 1901 року, Нова Зеландія -- з 1907 року. Згодом домініонами стали Цейлон (тепер -- Шрі Ланка) та деякі інші колонії з місцевим населенням. У 1931 році окремим парламентським актом замість терміну «імперія» запроваджувалося поняття Commonwealth (Співдружність). Утворювалася Британська співдружність націй, тобто союз формально рівноправних держав, заснований на «спільній відданості короні». У 1949--1952 в організаційних структурах Співдружності відбулися істотні зміни, спрямовані на утвердження суверенітету його членів. З назви Співдружності випало визначення «Британська», а принцип відданості короні перестав бути обов'язковим. Від 1965 року керівним органом Співдружності націй стали конференції її членів. При генеральному секретарі Співдружності став функціонувати постійний секретаріат. Він взяв на себе функції, що виконував раніше кабінет міністрів Великої Британії та ліквідоване після утворення секретаріату міністерство в справах Співдружності [3, c 217].
Британська імперія почала еволюціонувати ще з часів Декларації Бальфура, що була проголошена на Імперській конференції 1926 р. і була формалізована в декларації Вестмінстерського статуту 1931 р .
У часи правління королеви Єлизавети ІІ завершився розпад Британської імперії -- і повністю формалізувалася Співдружність Націй, яка об'єднала більшість колишніх британських володінь. Тепер головною роллю голови Співдружності, якою зараз є королева, стала необхідність підтримувати зв'язки країн Співдружності між собою та з колишньою метрополією. Королева часто грала важливу роль у відновленні порушених відносин із країнами Співдружності та згладжуванні протиріч.
В 2007 р. були виявлені секретні документи, що свідчать про те, що в 1956 р. французький прем'єр Гі Моллє та британський прем'єр Ентоні Іден обговорювали можливість союзу Великобританії та Франції. При цьому не виключалося, що Єлизавета ІІ може стати головою держави у Франції [3].
Як конституційний монарх, Єлизавета ІІ не має висловлювати публічно свої політичні симпатії чи антипатії. Вона завжди виконувала це правило, діючи не публічно - через це її політичні погляди залишаються нез'ясованими. Але існують свідчення, що королева схиляється до точки зору так званої «Однієї нації». Під час урядування Маргарет Тетчер було відомо, що королева турбувалась через те, що її політика може призвести до серйозних соціальних проблем. Відомо, що Маргарет Тетчер якось сказала: «Проблема в тому, що королева відноситься до того типу жінок, які можуть проголосувати за Соціал-Демократичну партію».
Англійське загальне право широко поширилося на багато країн світу в результаті англійської колонізації. Не менш четвертій частині правових систем сучасності -- це правові системи країн, що входять в Британську Співдружність. Країни Співдружності представляють безліч правових систем, що існують на сучасному світі, -- загальне право, мусульманське, романо-германське і ін. Наявність особливостей правових зв'язків обумовлена тим впливом, який надав на розвиток національних правових систем країн Співдружність англійське загальне право. При всій різноманітності більшість національних правових систем в тому або іншому варіанті включають в зірви склад англійське загальне право. Саме це обставин додає межі схожості національним правовим системам в Співдружності [5, c 117].
В період колоніальної експансії англійське загальне право укорінялося в британських домініонах і залежних територіях, що стали згодом незалежними членами Британської Співдружності. Англійське право діяло у всіх британських володіннях, хоча і з досить значними відмінностями. Там, де не існувало розгалуженої місцевої правової системи, англійське право ставало єдиною правовою системою, що діяла. Це відносилося перш за все до тих колоній, які Входили в категорію переселенських, тобто територій, зайнятих англійськими поселенцями з метрополії і анексованих британською короною. До них належали Канада, Австралія, Нова Зеландія, території Карибського басейну. Там діяв загальний принцип гідно з яким англійські поселенці приносять з собою англійське право як своє особисте право. Іншу групу колоній складали коронні колонії, тобто території, придбані шляхом завоювання або цесії і підлеглі британській короні. У випадку, якщо в коронній колонії не було правової системи, застосовувалося виключно англійське право [3].
У тих коронних колоніях, які до цього були заселені місцевим населенням і в яких вже була своя правова система, продовжувало діяти право, що існувало до цього, за винятком випадків його зміни короною. Короні тут не належала абсолютна влада. Англійське право застосовувалося також по відношенню до англійців, що проживає в коронних колоніях (наприклад, браки здійснювалися по англійському праву). Впровадженню в колонії англійського загального права сприяла судова практика. Загальне право поширювалося за допомогою судових рішень, прийнятих в процесі розгляду окремих справ. При цьому еталоном завжди був англійський прецедент.
Англійські вищі суди в своїх рішеннях говорили про крайню важливість того, щоб у всіх частинах імперії, де панує англійське право, 278 Особлива частина. Основні правові системи сучасності суди інтерпретували це право як можна ближче до інтерпретації його судами метрополії. Значний вплив на поширення англійського загального права в домініонах і залежних територіях надавали вирішення Таємної ради. Його юрисдикція поширювалася на всі частини імперії, і він був і він був останньою інстанцією при розгляді судових справ. Загальне право визначало дію різних галузей права. Майже у всіх англомовних країнах Британської Співдружності були статути про рецепцію, прийняті або місцевими легіслатура ¬ ми, або наказами в Ради, засновувати колонію. У них зберігалась загальна формула, згідно з якою такі закони Англії, які існували, коли колонія отримала місцеву легіслатури, будуть мати силу в колонії [5].
Під законами при цьому розумілися статути (акти парламенту), загальне право, право справедливості, тобто цей термін використовувався в англійському значенні слова. Способом перенесення англійського права в домініони і залежні країни служила також кодифікація цілих галузей права. Вживаються у зв'язку з проголошенням національної незалежності накази в Раді про Конституцію закріплюють принцип. Зазвичай в наказі міститься формула, згідно якої існуюче право продовжує залишатися в силі і після введення в дію цього наказу.
Накази у Раді пояснюють, що розуміється під терміном «існуюче право». Значно був вплив колишнього права в галузях, що виникли задовго до утворення незалежної держави (кримінальне, цивільне). Такі історичні корені і механізм перетворення англійського загального права в один з елементів діючої національної правової системи.
Зрозуміло, що норми англійського загального права піддавалися модифікації внаслідок прийняття національними легіслатурами нових законодавчих актів або кодифікації окремих областей правового регулювання, яка вела до заміни норм загального права нормами статутного права. Але при всьому цьому загальне право і судовий прецедент як один з основних джерел залишаються частиною національної правової системи.
В даний час у всіх країнах Британської Співдружності в тій чи іншій формі діє система англійського загального права. Простіше перерахувати держави, що входять до Співдружності, в яких діють інші системи права, ніж англійське загальне право, і яким взагалі невідома система загального права як частина національної правової системи. До таких держав належить Мальта, де заснована на статуті право є єдиною формою існування права. Основу правових систем Зімбабве, Свазіленду, Лесото, Ботсвани, Шрі-Ланки становить романо-германське право. До країн, у яких немає загального права, відносяться також Бангладеш, Мальдівська Республіка (основу правової системи в них утворює мусульманське право).
В інших країнах Британської Співдружності англійське загальне право складає один з елементів національного права. У деяких з них англійське загальне право утворює фундамент правової системи країни (Антігуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Гренада, Домініка, штати Нігерії, Сент-Вінсент і Гренадіни, Вануату, Тринідад і Тобаго, Ямайка), а в деяких інших воно доповнене законодавчими актами або кодексами в окремих галузях права та областях правового регулювання [7, c 87].
Правова система австралійських штатів заснована на англійському загальному праві, а в окремих штатах здійснена кодифікація норм загального права (в галузі кримінального права).
К наступної групи країн Британської Співдружності, в яких діє загальне право, можна віднести ті, які приймають англійське загальне право як один з елементів національної правової системи, але обумовлюють його дію спеціальними застереженнями в законі. Наприклад, у Тонга англійське право застосовується в тих випадках, коли немає відповідних норм [3].
Правова система Західного Самоа включає до числа діючих джерел національного права принципи і норми загального права і права справедливості Англії в тому випадку, якщо вони не суперечать Конституції, акту парламенту і звичаєвим правом або не можуть бути застосовані до умов країни. Джерелами національного права тут є також акти парламенту Сполученого Королівства загального застосування, що діяли в Англії на 1 січня 1961
Конституція Папуа - Новій Гвінеї 1975 закріплює систему джерел права. Поряд з Конституцією, органічними законами, актами парламенту та іншими актами, прийнятими на підставі Конституції, до джерел права належить так зване що лежить в основі (або загальне) право. Остання включає звичаї, а також принципи і норми загального права і права справедливості Англії в тій мірі, наскільки вони є сумісними з Конституцією країни, з її статутами, звичаями та умовами [5].
Один з варіантів застосування англійського загального права існує в тих країнах Британської співдружності, де норми загального права сусідять зі звичайним правом. Цивільна і кримінальна юрисдикція в Кірібаті здійснюється відповідно до принципу ¬ ми англійських статутів загального застосування, що діяли в Англії на 1 січня 1961 р., а також з принципами англійського загального права й доктринами справедливості. Місцевий звичай застосовується тубільними судами щодо розлучення і суперечок, що виникають з зареєстрованих договорів. *
В Тувалу поряд з нормами англійського права (статутами, загальним правом, а в деяких галузях права з правом справедливості) діють норми звичаєвого права. Це відноситься до питань землекористування, усиновлення, особистого права.
Приказ про незалежність Малаві 1964 визначив, що в країні застосовуються статути загального застосування, що діяли в Англії на 11 серпня 1902 р., а також принципи англійського загального права і доктрини права справедливості. Поряд з цим традиційними судами застосовується звичаєве право. Воно може використовуватися і іншими судами в разі його відповідності обставинам справи.
Аналогічне становище існує в Сьєрра-Леоне. Правову систему країни складають загальне право, доктрина права справедливості, статути загального застосування, що діяли в Англії на 1 січня 1880 р., а також норми права, які за звичаєм застосовні до різних громадам, що проживають в країні.
Джерелами права в Уганді оголошуються Конституція, акти та декрети уряду, англійські статути, англійське загальне право і доктрина права справедливості, а також звичайне право країни [7].
Досить своєрідна правова система Науру. У країні застосовуються: принципи і норми загального права і права справедливості, що мали силу в Англії на певну дату; деякі статути Австралії, Квінсленда і Папуа; частині актів, статутів і законів Англії, що діяли в Квінсленді на певну дату, а також звичаї корінного населення.
Окрему групу утворюють ті країни Британської Співдружності, де існують змішані правові системи.
Розділ ІІ . Правова характеристика країн БСН
2.1 Правова характеристика Великобританії
Парламент Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії є найвищим законодавчим органом в Сполученому Королівстві і Королівських колоніях. Його очолює Британський монарх. Парламент двопалатний, включає верхню палату, звану Палата лордів, і нижню палату, звану Палата общин. Палата лордів не вибирається, вона включає лордів духовних (вище духівництво англіканської церкви) і лордів світських (членів перства). Палата общин, навпаки, демократично обирана палата. Палата лордів і Палата общин збираються в різних приміщеннях Вестмінстерського палацу в Лондоні. По звичаю, всі міністри, включаючи прем'єр-міністра, вибираються виключно із складу парламенту. Парламент еволюціонував з древньої королівської ради. У теорії, влада виходить не від Парламенту, але від «Королеви-в-парламенті» ("the Drown in Parliament" - дослівно - "Корона в Парламенті"). Часто говориться, що лише Королева-в-парламенті є верховною владою, хоча це і спірне твердження. В даний час влада виходить також і від демократично вибраної Палати общин; Монарх діє як представницька фігура, і влада Палати лордів істотно обмежена. Британський Парламент часто називають «матір'ю всіх парламентів», оскільки законодавчі органи багатьох країн, а особливо країн-членів Британської Співдружності створені по його зразку [4, c 211].
Парламент очолюється Британським Монархом. Роль Монарха, проте, в основному, церемоніальна, на практиці він або вона завжди діє згідно з радою прем'єр-міністра і інших міністрів, які у свою чергу підзвітні двом палатам Парламенту. Верхня палата, Палата лордів, в основному складається з призначених членів ("Лордів Парламенту"). Формально палата називається Високоповажні Лорди Духовні і Лорди Світські, присутні в Парламенті. Лорди духовні - це духівництво англіканської церкви, а Лорди світські - члени перства. Лорди Духовні і Лорди Світські вважаються представниками різних станів, але вони засідають, обговорюють різні питання і голосують разом. Раніше Лорди Духовні включали все вище духівництво англіканської церкви: архієпископів, єпископів, абатів і пріорів. Проте, під час розпуску монастирів при правлінні Генріха VIII, абати і пріори втратили свої місця в Парламенті. Всі єпархіальні єпископи продовжували засідати в Парламенті, але згідно з Актом про манчестерському єпископстві 1847 років і пізнішим актам, зараз Лордами Духовними є лише двадцять шість вищих єпископів і архієпископів. Цих двадцять шість чоловік завжди включають людей, що займають «п'ять великих кафедр», а саме Архієпископа Кентрберійського, Архієпископа Йоркського, Єпископа Лондонського, Єпископа Даремського і Єпископа Вінчестерського [4]. Останні Лорди Духовні - це самі старші єпархіальні єпископи, згідно черговості висвячування. Всі Лорди Світські є членами перства. Раніше це були спадкові пери що володіють титулами герцога, маркіза, графа, віконта або барона. Деякі спадкові пери не мали права засідати в Парламенті лише по праву народження: після об'єднання Англії і Шотландії до Великобританії в 1707, було встановлено, що ті пери, чиє перство було створене Королями Англії мали право засідати в Парламенті, але ті, чиє перство було створене Королями Шотландії, обирали обмежене число «перів-представників». Схоже положення було прийняте відносно Ірландії, коли Ірландія була приєднана до Великобританії в 1801. Але коли Південна Ірландія покинула Сполучене Королівство в 1922, вибори перів-представників були припинені. Згідно з Актом про перство 1963, були припинені і вибори шотландських перів-представників, при цьому всі шотландські пери отримали право засідати в Парламенті. Згідно з Актом про Палату Лордів 1999 років, лише довічне перство (тобто перство, яке не успадковується) автоматично дає право його володареві засідати в Палаті лордів. Із спадкових перів лише дев'яносто два -- граф-маршал (Earl Marshal) і лорд обер-гофмейстер (Lord Great Chamberlain) і дев'яносто спадкових перів, вибираних всіма перами, зберігають свої місця в Палаті лордів. Простолюдини, останнє із станів Королівства, представлені Палатою общин, яка формально називається Поважні Простолюдини присутні в Парламенті. В даний час Палата складається з 646 членів. До виборів 2005 років Палата складалася з 659 членів, але число шотландських членів парламенту було скорочене згідно з Актом про Шотландський Парламент 2004. Кожен «Член Парламенту» або "MP" (англ. Member of Parlament) вибирається одним виборчим округом згідно з виборчою системою First-past-the-post. Право голосувати мають всіх осіб, що досягли 18 років, громадяни Сполученого Королівства і громадяни Ірландії і країн британської співдружності, що постійно проживають в Сполученому Королівстві [1, c 617]. Термін повноважень члена Палати общин залежить від терміну повноважень Парламенту; загальні вибори, на яких обирається новий склад парламенту, відбуваються після кожного розпуску Парламенту. Три частини Парламенту відокремлено один від одного; ніхто не може засідати одночасно в Палаті общин і Палаті лордів. Лорди Парламенту згідно із законом не можуть голосувати на виборах членів Палати общин, крім того Суверен по звичаю не голосує на виборах, хоча для цього і немає законодавчого обмеження.
Функції виконавчої влади належать Уряду, званому також Кабінетом. Монарх призначає Прем'єр-міністра з врахуванням конвенції (кандидат на пост має бути членом Палати общин і мати підтримку, достатню для призначення). Потім прем'єр-міністр вибирає останніх міністрів, які і складають Уряд і є політичними главами Департаментів. Приблизно 20 найголовніших міністрів складають Кабінет міністрів. Як і в інших системах правління, виконавча влада (власне і звана «урядом») несе відповідальність перед Парламентом: отримавши від парламенту вотум недовір'я, уряд буде вимушений або піти у відставку, або спробувати розпустити Парламент і провести загальні вибори. На практиці члени всіх основних партій Парламенту строго контролюються на предмет відповідності їх голосів політиці їх партій. Якщо уряд володіє переважною більшістю, то маловірогідно, що вони не зможуть провести законопроект через голосування. У листопаді 2005 року уряд Блера потерпіла перша поразка (пропозиція про продовження терміну затримання терористів до 90 днів). До цього востаннє законопроект не пройшов через Палату общин в 1986 році (один з трьох випадків в XX столітті). Уряди з незначною перевагою - а також коаліційні - більш схильні до ризику потерпіти поразку. Інколи вони вимушені звертатися до крайніх заходів, наприклад, привозити на лікарняній кушетці хворих членів Парламенту, щоб отримати більшість. Маргарет Тетчер в 1983 і Тоня Блер в 1997 прийшли у владу з такою перевагою, що при незгоді з останніми партіями вони гарантовано вигравали практично всі голосування Парламенту і могли реалізувати радикальні програми реформи виборів [1].
У Великобританії використовуються різні системи виборів:
First Past the Post використовується для всенародних виборів, а також при виборі місцевої самоврядності в Англії і Уельсі (раніше і в Шотландії).
Additional Member System була введена після введення регіональної автономії (devolution) в 1999 для Шотландського парламенту, Уельських зборів і Лондонських зборів.
Система Single Transferable Vote використовується для виборів в Асамблею Північної Ірландії і місцеві ради. Партійні списки використовуються для виборів до Європейського парламенту.
Supplementary Vote використовується для вибору мерів міст, наприклад, Лондона.
До складу верховних судів входять: Високий суд, Суд корони і Апеляційний суд. Високий суд складається з 78 суддів і підрозділяється на три відділення: королівської лави (очолює лорд - головний суддя), канцелярського (очолюється віце-канцлером), по родинних справах (очолює голова відділення). Розподіл справ між відділеннями визначається спеціалізацією суддів і особливостями процедури; в принципі, кожне відділення може розглядати будь-яку справу, що входить в компетенцію цього суду. Судді призначаються з числа адвокатів. Поділа, які слухаються в першій інстанції, розглядає один суддя. Відділенню королівської лави підсудні справи, регульовані нормами загального, торгівельного права і тому подібне Канцлерському відділенню підсудні справи, не регульовані загальним правом (наприклад, поділа по авторському, винахідницькому праву). Скарги на вирішення високого суду подаються до Апеляційного суду.[1] У складі Апеляційного суду 18 суддів, що іменуються орджастами і очолюваних охоронцем судових архівів. Справи розглядає колегія у складі трьох суддів. Одна з колегій суду займається лише кримінальними справами. Це - кримінальне відділення Апеляційного суду. На відміну від колегій, що розглядають цивільні справи, тут не прийнято, щоб думка суддів, що залишилися в меншості, ставала відомою. Вирішення Апеляційного суду можуть бути оскаржені в Апеляційний комітет палати лордів (в окремих випадках стало можливим пряме оскарження вирішень Високого суду). Таке оскарження носить винятковий характер: палата лордів виносить не більше 30-40 ухвал в рік [4]. Справи розглядаються мінімум трьома лордами по апеляції. Кожен окремо висловлює свою думку у справі. Судді палати лордів як такі або спільно з суддями заморських територій утворюють Судовий комітет Таємної ради. На такому рівні розглядаються скарги не вирішення верховних судів заморських територій і держав - членів Співдружності, оскільки ці держави не виключають подачі такої скарги. Суд корони Суд корони - це нова освіта, створена актами про суд 1971 р. Він розглядає кримінальні справи. Його склад багатообразний.
британська співдружність нація правовий
2.2 Правова характеристика країн БСН що знаходяться на Американському континенту, Австралії та Нової Зеландії
В даному пункті я би хотів розповісти про правову систему Канади, Австралії, Нової Зеландії , Гаяни і Гондурасу.
До приходу європейців на території нинішньої Гайани жили індіанці араваки. В кінці XV століття іспанці відкрили узбережжі Гайани, але їх не привернула ця болотиста місцевість з нездоровим кліматом. Однак Гайана зацікавила інших європейців.
Протягом XVIII-XIX століть між Великобританією, Нідерландами і Францією йшла боротьба за право володіння Гвіаною. Перших успіхів досягла Голландія, заснувавши до 1773 року три своїх поселення в гирлах річок Ессекібо, Демерара і Бербіс.
У 1803 році Британія захопила голландські поселення, а в 1814 році за Віденським договором офіційно отримала землі, об'єднані в 1831 році під назвою Британська Гвіана [8].
Британці посіли також периферійні землі колишньої Великої Колумбії, поклавши початок територіального спору з незалежною Венесуелою через території Гайана-Ессекібо (Західна Гайана).
Скасування Британією рабства в 1834 році призвела до масового догляду колишніх рабів-негрів з плантацій в міста.Частина негрів заснувала свої селища. Небажання звільнених негрів працювати на плантаціях знову поставило питання про робочу силу. Англійці стали вербувати робітників-контрактників. Це були португальці з острова Мадейра, китайці, але найбільше - індійці.
З кінця XIX століття британці почали розвивати в колонії видобуток бокситів, золота, алмазів, а також виробництво цукру. У 1926 році введена перша конституція Британської Гвіани, створений місцевий законодавчий рада. У 1950 році була створена Народна Прогресивна партія Гайани, що дотримувалася марксистсько-ленінської ідеології. Фактично вона стала правлячою з 1964 [10, c 182].
26 травня 1966 Гайана проголошена незалежною державою, 23 лютого 1970 вона стає Кооперативній Республікою Гайана. Таку назву було пов'язано з оголошеним НППГ курсом на побудову «кооперативного соціалізму», що було закріплено в конституції країни 1980 року. Після здобуття незалежності істотна частина населення емігрувала, в основному у Великобританію, а також у США і Канаду. Має дипломатичні відносини з Україною (встановлені з СРСР 17.12.1970) .У серпні 2010 року Гайана ввела безвізовий режим з Росією. Російські громадяни можуть перебувати в Гайані дев'яносто днів, не оформлюючи візу. Новий режим діє з 1 серпня 2010 року. Це рішення було прийнято для залучення в країну російських туристів.
Гаяна являється республіка. Глава держави - президент. Їм стає лідер партії, що перемогла на чергових парламентських виборах. Кількість термінів президентства з недавнього часу обмежено двома термінами по 5 років. З серпня 1999 року - Бхарат Джагдео. Парламент - однопалатні Державні збори, 65 депутатів, що обираються населенням на 5-річний термін.
Основні партії (за підсумками парламентських виборів у серпні 2006):
* Народна Прогресивна партія - ліва (індійська), 36 місць в парламенті;
* Народний Національний Конгрес - ліва (негритянська), 22 місця;
* Альянс за Зміни - ліва (багаторасової), 5 місць.
Крім них, є ще - партія Дії Гайани; Справедливість для всіх; Підйом, Організованість і Перебудова; Об'єднана Сила; партія Єдності; Бачення Гайани;Альянс трудящого народу [8].
Гондурас -- унітарна президентська республіка. У 1932--1949 роках країною керував диктатор -- генерал Тібурсіо Каріас Андіно, потім багатопартійна система була відновлена. У 1963 відбувся військовий заколот, за яким послідував період правління військових хунт. У листопаді 1981 р. Гондурас повернувся до цивільного правління, але сильний вплив військових на політику країни зберігається. В країні діє конституція 1982 року. За конституцією законодавча влада в країні належить однопалатній Національній Асамблеї (Congreso Nacional), яка складається з 128 депутатів. Щорічні сесії Національної Асамблеї проводяться з 25 січня по 31 грудня. Національна Асамблея обирає голову і членів Верховного Суду, прокурора республіки та їх заступників. Асамблея також затверджує проект бюджету, що представляється виконавчою владою, приймає рішення про залучення позик та іноземного капіталу [13].
Виконавча влада здійснюється президентом разом з державними міністрами. Є також три віце-президенти. Президент -- глава держави, головнокомандувач збройними силами і гарант конституції. Він видає декрети, бере участь у створенні законів, вносячи проекти до Національної Асамблеї, ухвалює запити при необхідності термінових заходів в економічній і фінансовій сфері, стежить за надходженням податків і фінансовою діяльністю. Президент також призначає і зміщує міністрів і заступників міністрів, президентів і віце-президентів банків країни.
Президент, віце-президенти і депутати Національної Асамблеї обираються на загальних виборах на чотирирічний термін прямим, рівним, таємним і обов'язковим голосуванням громадян країни віком від 18 років. Президент і віце-президенти не можуть бути переобрані на другий термін. Депутати обираються по пропорційній системі в 18 округах [14, c 241].
Судова влада представлена Верховним Судом з 9 членів і 7 заступників, а також місцевими судами. Для здійснення процедур виборів існує незалежний Національний Виборчий Трибунал, який складається з представників Верховного Суду і зареєстрованих політичних партій.
Країна поділена на 18 департаментів і центральний (федеральний) округ, де знаходиться столиця Тегусігальпа. Голови департаментів призначаються президентом. Округи у складі департаментів керуються виборними муніципальними радами. Центральний федеральний округ, який утворюють столиця країни і її передмістя Комаягуела, розташоване на іншому
Правові системи країн Британської Співдружності націй курсовая работа. Государство и право.
Курсовая Работа Социальный Работник
Реферат: Предметно-ориентированное программное обеспечение
Форматы Файлов Практическая Работа
Реферат: Социологические взгляди Марксизма
Сочинение по теме «Дворянское гнездо» И. С. Тургенева. Характеристика Лаврецкого и Лизы Калитиной
Реферат по теме Язычество и христианство в Чечне
Реферат: Первобытное искусство 4
Эмпирическая Основа Исследования В Дипломной Работе Пример
Реферат: Техносфера
Реферат: 1984 Book Review Essay Research Paper Through
Курсовая работа: Брендинг в маркетинговій діяльності
Курсовая работа: Особенности состояния и развития строительной отрасли на примере ЗАО Хабаровскстрой 2
Свобода Слова Благо Или Вред Эссе
Реферат: Факторы промышленного отставания Англии в 19-20 веках
Умный Дом Эссе
Правовое поле
Курсовая работа: Проектирование сети беспроводного широкополосного доступа
Напишите Сочинение Про Памятник Шостаковичу
Реферат по теме Основы мировой экономики
Сочинение На Тему Чудный Собор Архангельский Собор
Действие химических и физических факторов на микроорганизмы - Биология и естествознание презентация
Особенности преступности несовершеннолетних и меры ее предупреждения - Государство и право курсовая работа
Промысловые виды грызунов Новосибирской области - Биология и естествознание курсовая работа