Праворозуміння, правові сім’ї і нащо це все?

«От би нам як на Заході — у них там право, а у нас що?», «Нам би сильного Президента, щоб всіх в кулаці тримав». Як часто Ви чуєте подібні вислови і, хоча, здавалося б, ці тези не позбавлені сенсу, у вас закрадається сумнів: можливо, все не так однозначно? У цьому нарисі пропоную Вам сьогодні розібратися, аби на подібні закиди відповідати конструктивно, або й взагалі ігнорувати.

Що таке те «право», і чому воно в нас таке, а не геть інше?

Оскільки право — це не математика, тут одне визначення всіх проблем не вирішить. Навпаки, щодо підходів до розуміння «права» як терміну досі точаться суперечки. Але що варто знати? Для простоти і легкості розмежування можна розуміти право в контексті Західному (де відкрита індивідуалістична культура) і Східному (закрита колективістська культура, в якій ««я» розсіюється у «ми»»).

Важливим також є усвідомлення того факту, що на формування традиції використання права, як інструменту вирішення спорів впливає культура та традиції. Саме тому розрізняють «західну» та «східну» традиції права.

Східна традиція права розглядає право як засіб на випадок крайньої необхідності. Основну роль регуляторів відносин в такому суспільстві відіграють релігія, звичаї, традиції та мораль.

Наприклад, слова libertas і freedom, які українською мовою перекладаються як «свобода», позначають одну з провідних ідей права, але ця ідея не вважається такою для японської традиції. Слово «свобода» (jlyiu) в японській мові ототожнюється з егоїзмом, протиставленням себе колективу, тобто має негативний відтінок, а отже, позначає не цінність, а антицінність. Проте це зовсім не означає, що в Японії (зокрема, в японській конституції) не визнаються ті правові цінності, які в європейських мовах позначаються словом «свобода» – свобода вираження поглядів, свобода мирних зібрань, свобода вибору місця проживання тощо.

Як зазначають Цвайгерт К. та Кетц Х. у роботі «Вступ у порівняльне правознавство в сфері приватного права»: «будь-яке звернення до державних органів в процесі цієї діяльності, особливо якщо вона стосується приватної сфери, або для захисту порушених прав, є небажаною. Практично всі дослідники зазначають величезну роль попередніх примирних процедур у судочинстві тих держав, де поширювалося конфуціанство».

Західна традиція права зазнала впливу класичного римського права, що було засноване на важливості на сьогодні таких невід’ємних прав як право власності, виборче право, наявність в суб’єкта права дієздатності.

В онтологічному аспекті західна традиція права характеризується дуалізмом духовної та світської влади і різноманітністю світських юрисдикцій, самим уявленням про автономність світської сфери.

Індивідуалізм в праві може мати місце лише за умови, що індивідуальні інтереси особистості визнаються і захищаються тоді, коли вони відповідають типовим інтересам багатьох членів суспільства. Першопочатково індивідуалізм у римському праві виражався через визнання одноосібного суб’єкта приватної власності, згодом він трансформувався в так званий «суверенітет приватної особи», а нині принцип індивідуалізму є основною ідеологемою європейської культури та європейського права.

Сучасність характеризується зростанням інтересу до проблеми прав людини, а тому індивід розглядається як безумовна цінність, наділений рівністю, свободою, розумом.

Оскільки Україна — європейська держава, що обумовлено як територіальним розташуванням, так і обраним вектором політичного розвитку, закріпленим в преамбулі Конституції, також, оскільки в Україні свого часу відбулася рецепція римського права, внаслідок чого цінності та зміст, закладений в них, був розвинутий та поповнений в межах романо-германської правової сім’ї, робимо висновок, що нам властива західна традиція права.

Важливим аспектом у світосприйнятті є також і підходи до праворозуміння.

Загалом, виокремлюють 3 загальновідомі підходи до праворозуміння: природно-правовий, позитивістський та соціологічний.

Природно-правовий тип

Природно-правовий тип, або ж юснатуралізм (прихильниками були Тома Аквінський, Джон Лок, Фуллер, Кауфман, Кант, Монтеск`є) бере початок ще в Стародавній Греції та Римі — право тут розглядається як природна закономірність. В період Середньовіччя право набуває теологічного обґрунтування, тобто право трактується як воля Бога. У добу Відродження право пов’язували з безпосередніми правами та свободами людини. Після Другої світової війни природні права людини сприймалися як правовий ідеал, на який необхідно рівнятися «позитивному праву» — так звана ідея відродженого природного права.

Основні ідеї:

• право як виразник моралі, справедливості, а закон — як закріплення волі держави;
• не закон дає силу праву, а право утверджує закон;
• право — не тільки закони, санкціоновані державою, а й інші правила поведінки, що пішли від моралі, справедливості, ідей гуманізму і т.д.;
• право існує незалежно від держави, історично передує державі, виникло з природи людини;
• природне право вічне, незмінне, притаманне всім людям;
• природні закони відповідають людським інтересам і розуму;
• закон має відповідати праву;
• природне право є постійним; позитивне право залежить від природного і має відповідати йому;

Серед ключових рис природно-правового підходу можна виокремити:

1. ідею природних невід’ємних прав людини;
2. розрізнення права і закону, природного і позитивного права;
3. поєднання права і моралі;відсутність можливості розрізняти право як справедливе чи несправедливе.
4. суб’єктивність;
5. заперечення ролі держави у встановленні та охороні права.

Коротше, природа, «Бог» і Чистий розум. Ясна річ, з часом у такого типу праворозуміння з’явилися противники.

Позитивістське праворозуміння

Саме тому в 19 столітті, як опозиційний «природному праву» тип, набирає популярності позитивістське праворозуміння.

Позитивістський тип (серед представників слід згадати Берга, Конта, Коркунова, Остіна, Шершеневича).

Основні ідеї:

• право — загальнообов’язкові формально визначені правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються державою. Право проявляється у законах, підзаконних актах законодавчих органів держави;
• ототожнення права і закону;
• право творять нормотворчі органи, коригується законодавцем та іншими компетентними органами;
• суд лише застосовує норму права, а не «створює» відповідну.

Серед ключових рис позитивістського підходу виокремлюють:

1. встановлення стабільності, правопорядку; режим законності;
2. детальне вивчення догми правоструктури, норми права, підстав юридичної відповідальності;
3. наявність класифікації норм і нормативно-правових актів, прагнення до несуперечності, ясності, чіткості чинного законодавства;
4. штучну відокремленість права як системи від фактичних суспільних відносин, від суспільства;
5. невизнання позадержавного права (міжнародного, корпоративного і т.д.);
6. відсутність можливості моральної оцінки правових явищ;
7. ототожнення права і закону, яке обмежує коло можливих джерел права;
8. догматичність.

Соціологічний тип

Якщо у вас назбиралася купа зауважень до перерахованих вище типів праворозуміння, скоріш за все ви прихильник соціологічного типу праворозуміння. З яскравих представників соціологічного типу: Дюгі, Ерліх, Гурвіч, Р. Паунд, Муромцев.

Основні ідеї:

• ототожнення права і закону;
• розрізняє 3 форми права: «живе право» — існує в правилах самого життя; «право юристів» — міститься в судових рішеннях та цілеспрямовано створюється для вирішення конфліктів та суперечок; офіційне право — формується офіційними органами в законах, що регулюють не саме життя, а призначені для того, щоб охороняти “живе право” та сприяти у вирішенні спорів;
• право як соціальне явище, що твориться самими індивідами та їх угрупуваннями. Існує не в законах, а в суспільстві. Право є феноменом, що утворюється у процесі людського спілкування та діяльності;
• право перебуває в нерозривному зв’язку із суспільними відносинами;
• норми, в т. ч. норми закону, можуть і не виконуватися, звичаї можуть виявлятися сильнішими за закон. Право — це те, що існує в житті, а не те, що записано в законах, тобто система фактичних правовідносин. Закон повинен бути правовим, тобто відповідати загальним принципам права, реагувати на вимоги суспільних відносин, інакше він є недієвим, «паперовим» або, взагалі, свавільним;
• суб’єкт права має узгоджувати свої дії не тільки з нормами закону, а й із принципами гуманізму, справедливості, спираючись у своїх рішеннях та діях на відправні ідеї, основні засади, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання. Наприклад принцип пропорційності реалізується в під час визначення міри та строку покарання за відповідне кримінально каране діяння;
• роль суду — виявляти, встановлювати, коригувати право.
• переважає судова та адміністративна правотворчість;

Серед ключових рис підходу варто згадати:

1. розгляд суспільства і права як єдиного цілого;
2. вивчення суспільних відносин, що регулюються правом;
3. сукупність законів вважається лише одним з проявів права.
4. наявність ризик свавілля судових органів;
5. відсутність нормативної основи дозволяє вирішувати справи на користь економічного і політично сильного суб’єкта;
6. недооцінювання в праві морально-гуманістичних засад.

Поряд із зазначеними у правознавстві застосовують й інші підходи до праворозуміння: аналітичний, вольовий, класовий тощо. Історія і сучасність правових вчень мають багато таких прикладів. Разом з тим, незважаючи на певні відмінності в цих підходах, вони мають єдине — тією чи іншою мірою, в тій або іншій формі стосуються сфери свободи людини, способів та засобів її визначення, обмеження, оцінки, відокремлення від сваволі.

Правові сім'ї

А зараз трохи загальної теорії права: окрім різних типів розуміння права, існують ще і різні правові сім’ї: романо-германська та англосаксонська. Основна різниця між ними в тому, що є основним джерелом права (тобто тим, що є основним виразником та рушієм, першопричиною права). В романо-германській, або континентальній, правовій сім’ї це нормативно-правовий акт, в той час як в англо-саксонській, або ж англо-американській, правовій сім’ї це судовий прецедент.

Наше право більшою мірою керується і набуває своєї форми через закони, в той час як в США та Сполученому Королівстві право спирається на прецеденти. Тобто, ми пішли іншим шляхом. Це не погано і не добре. Це факт, який потрібно сприйняти як даність.

Завдяки процесу глобалізації правові сім’ї модернізуються, «переймають лайфхаки» одна одної. Підтвердженням цього в Україні є вагомість судової практики, яка зростає кожного дня, активні посилання в судових рішеннях на кейси Європейського суду з прав людини, врахування виконання його рішень, ведення «зразкових справ» (тобто за наявності ознак типовості справи, вони мають вирішуватися однаково). Це довгий і тривалий процес, що сприяє постійному оновленню і перетворенню правових сімей.

Джерела

1. «ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА», Козюбра М.І. ст 68
2. «ЦІННІСНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАХІДНОЇ ТРАДИЦІЇ ПРАВА В КОНТЕКСТІ ДИНАМІЧНОГО ПІДХОДУ», Ситар І.М.
3. «РИМСЬКЕ ПРАВО І СУЧАСНЕ ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО», Вовк В.М.
4. «КОНЦЕПЦІЯ ЖИВОГО ПРАВА ЄВГЕНА ЕРЛІХА», Подковенко Т.О., Фігун Н.І.

Більше статей і дрібка мемів у телеграм-каналі «Українських студентів за свободу», підпишіться.

Обговорити публікації ви можете в нашому публічному чаті.