Правонаступництво РФ або неможливо всидіти на двох стільцях
KonkretykaПеред тим як переходити до дослідження питання про зв’язок РФ та Російської імперії, нам необхідно для початку дізнатися, на основі чого РФ отримало своє міжнародне визнання.
РФ як правонаступник СРСР
Початок історії РФ був дуже схожий на історії інших республік колишнього СРСР, а саме проголошення суверенітету і поступова руйнація основи держави Совєтів.
Необхідно відзначити, що РСФСР (попередниця РФ) одна з перших проголосила декларацію про державний суверенітет. Крапку в питанні руйнації СРСР поставили 8 грудня 1991 року, коли були підписані “Бєловежскіє угоди”, представниками РСФСР, УРСР і БРСР.
Після цього 21 грудня 1991 додатково був підписаний протокол, згідно якого СРСР остаточно припиняв своє існування. Далі на міжнародному рівні ООН визнає РФ, як державу правонаступника, яка займе місце СРСР у Раді Безпеки ООН, що фактично означало повне міжнародне визнання РФ.
На національному рівні у 1995 році був прийнятий закон “О міжнародних договорах Російської Федерації” від 16 липня 1995 року[1], де у статті 1 пункті 3 підкреслюється, що РФ визнає сторону СРСР у міжнародних договорах, як свою.
Однак необхідно відзначити, що тут існують деякі протиріччя, а саме у вказаному вище законі РФ визнає себе як продовжувач СРСР, а не правонаступник.
При цьому у Указі Президента Російської Федерації «Про державну власність колишнього Союзу РСР за кордоном» від 8 лютого 1993 р. [2] вказано вдруге, що Російська Федерація як продовжувач СРСР приймає на себе всі права на нерухому і рухому власність колишнього СРСР, що знаходиться за кордоном. Хоча такого терміну як продовжувач не має і він по суті вигаданий, так як ніким не регулюється.
Фактично займання місця у Раді Безпеки ООН було визнано як правонаступництво, хоча прямо у законах чи деклараціях РФ це не вказано.
В 2010 році була спроба отримати всі статуси і одразу, під час прийняття Федерального закону від 24.05.1999 №99-ФЗ «Про державну політику Російської Федерації відносно співвітчизників за кордоном»[3] (в редакції від 23.07.2010 №179-ФЗ) було встановлено, що цей Закон виходить з того, що Російська Федерація - є правонаступник і продовжувач Російської держави, Російської республіки, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) і Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Однак на основі чого РФ є правонаступником знову не вказано, що свідчить про умисну заплутування двох різних понять.
Тому умовно на основі міжнародних документів, які визнають спадщину СРСР за РФ, ми можемо констатувати, що ця держава утворена на її основі, але згідно чинного законодавства не вважає себе правонаступником, а лише продовжувачем.
Хоча необхідно підкреслити, що обов’язки по боргам і міжнародним договорам СРСР, РФ виконала, що є умовною основою для визнання її правонаступником. Як прикладом виконання міжнародних зобов’язань СРСР з боку РФ служить договір між нею та Французькою республікою, згідно якого був визнаний державний борг СРСР, а також були вказані деталі та порядок його погашення [4]. Однак таку колізію чинного законодавства, коли РФ вважає себе продовжувачем та правонаступником не може пояснити жоден із російських вчених та державних діячів, тому вважити РФ повним правонаступником СРСР не можливо, бо по перше вони самі себе такими не визнають. Фактично теж саме стосується і статусу РФ, щодо Російської Імперії, про що піде мова далі.
Спроби зазіхання на правонаступництво від Російської імперії
Після 1917 року на території колишньої Російської Імперії утворювалося багато різних держав, зокрема Російська Республіка, Російська Радянська Республіка, Радянській Союз та Російська Федерація, якщо бути послідовним, то кожна з цих утворень повинна була мати зв’язок між собою. Однак після детального дослідження правонаступництва між Російською Імперією та Радянськім союзом у минулому пості, на основі історичних документів та фактів я прийшов до висновку, що його не існувало (це не заперечує офіційна наука РФ).
Необхідно відзначити, що сам СРСР на протязі своєї історії не визнавав себе спадкоємцем Російської Імперії або Російської Республіки, остання до речі була утворена не легітимно, але ця тема потребує більш детального дослідження і виходить за рамки нашої теми. Фактично із усіх цих державних утворень можна сказати, що прямий зв’язок був лише у СРСР та РФ, остання визнала себе продовжувачам першого. Але СРСР, як ще писав радянський вчений Аваков М.М. у своїй монографії «Правонаступництво Радянської держави» зазначав: «... Радянська держава є якісно новий суб'єкт міжнародного права, так як держава є насамперед політична організація панівного класу, і зміна панівного класу означає разом з тим зміну соціально-економічного ладу , а отже, і державного ладу в країні »[5], тому неможливо засвідчити, що РФ у зв’язку з продовжуванням СРСР має якісь права на правонаступництво Російської Імперії. Так як фактично за законодавством СРСР так і за його зовнішньополітичними вчинками він був дійсно новим суб’єктом міжнародного права.
Сьогоднішні вчені РФ часто підкреслюють, що РФ відносно СРСР та Російської Імперії використовує свій контунеїтет, в принципі це поняття може розповсюджуватися відносно СРСР, але не може розповсюджуватися відносно Російської Імперії. Причина такого поділу проста, після падіння імперії ніхто її прав та обов’язків не виконав, не тільки по відношенню до зовнішніх зобов’язань, але і внутрішніх.
Навіть під час громадянської війни 1918-1922 року жодна з офіційно визнаних сторін не брала на себе повноваження Російської Імперії. Питання Російської Республіки також не можна коректно підіймати, бо зречення останнього імператора Миколи ІІ не може вважатися законним (бо саме поняття зречення не врегульовано Основними законами Російської імперії та напряму протирічить нормам Церковного права під дію якого підпадав імператор, а значить не може свідчити про легітимну зміну влади), але це питання виходить за рамки нашої теми, бо потребує детального вивчення.
Тому використання поняття контунеїтету некоректне по відношенню до втраченої Російської імперії, зобов’язання якої не виконані, як по відношенню до зовнішніх сторін так і по відношенню до її населення.
З 1997-2000 роки РФ виплатила 400 млн. доларів боргу Франції, який отримав назву “царський”, до цього М.С. Горбачев ще за часів СРСР урегулював спір з боргом імперії до Великобританії (розпоряджаючись золотом Миколи ІІ, при цьому не маючи ніяких на нього юридичних прав).
Однак данні відносини не класифікуються, як виконання зобов’язань попередника, бо не виконані в повному обсязі, та не визнані самими суб’єктами договору по врегулюванню боргового спору. Фактично це були зовнішньополітичні жести СРСР та РФ, бо офіційно жодна зі сторін не визнавала виплату цього боргу як виконання зобов’язань попередника.
Доказом цього є офіційна позиція РФ, яка також не визнає себе правонаступником або продовжувачем Російської імперії, про це зокрема свідчать листи Федеральних органів влади РФ. Зокрема депутат Державної Думи А.Н. Совельєв надіслав запит до МВС РФ, щоб з’ясувати законність дій влади РФ, по виплати 400 млн. доларів для Франції, та просив прокоментувати легітимність зв’язку РФ та Російської імперії. Російське МВД відповіло досить чітко, а саме вказавши, що:
“Визнання правонаступництва сучасної Росії від Російської імперії може викликати непередбачені наслідки. Наприклад, може виникнути питання про правонаступництво Російської Федерації від СРСР? На підставі чого Росія є постійним членом Ради безпеки ООН? Може постати питання про приналежність частини території острова Сахалін, островах Курильської гряди, які входили до складу Японської, а не Російської Імперії. Нинішня Калінінградська область не входила до складу Російської імперії, а місто Виборг входив до складу Великого князівства Фінляндського і т.д. 3). Сучасній Росії багато країн пред'являють претензії як правонаступниці СРСР. Правонаступність Російської Федерації від СРСР визнана світовою спільнотою, відповідає принципам міжнародного права. Невідомо, як поставиться світове співтовариство до заяви про правонаступництво Російської Федерації від Російської Імперії. Можна припустити, що це буде розцінено як черговий прояв «імперських амбіцій». Таким чином, допущення можливості визнання правонаступництва Російської Федерації від Російської імперії може спричинити за собою виникнення нових майнових претензій з боку інших держав і окремих приватних осіб, а також інших не прогнозованих політичних, економічних і соціальних наслідків, пов'язаних з не вирішеністю правонаступництва СРСР від Російської імперії і легітимністю входження Російської Федерації при нововиявлених обставин в сучасні міжнародні інститути” [6].
Необхідно відзначити, що в даній відповіді МВС РФ, підміняє поняття, а саме РФ не визнавала себе правонаступником, вона згідно діючого законодавства є продовжувачем (не має точного поняття тлумачення «продовжувача»).
Також треба підкреслити, що МВС РФ не вказало, що правонаступництво набувається, на основі виконання обов’язків попередника, а не за власним бажанням. Після цієї відповіді А.Н Совельєв відправив запит ще до Ради Федерації, з якої отримав лист відповідь від 10 січня 2007 року в якому офіційна особа Апарату Федерації РФ висловлює думку на основі аналізу експертів, РФ не має ніякого відношення до Російської імперії. Зокрема у листі зазначається, що:
“На відміну від територіальних претензій деякі претензії майнового і фінансового характеру, могли б бути пред'явлені Російської Федерації з боку колишніх кредиторів Російської імперії в разі повного прийняття її прав і зобов'язань, так як міжнародно-правове регулювання зобов'язань, що випливають з міждержавних позик, кредитів і т.д. відрізняється від міжнародно-правового регулювання державних територій і кордонів. У заключній частині ще раз підкреслимо, що потенційне правонаступництво Російської Федерації від Російської імперії з формально-правової точки зору означало б, на нашу думку, прийняття прав і зобов'язань по тим міжнародним договорам Російської імперії, які об'єктивно можуть здійснюватися і виконуватися в даний час без порушення положень сучасного міжнародного права. Цілком природно, що крім правових наслідків такого рішення необхідно також враховувати його політичний резонанс, який би неминуче виник в зв'язку з цим. Однак це питання має вже бути предметом політичного, а не правового дослідження.” [7].
Цей офіційний коментар фактично фіксує повну відмову російської влади від будь яких претензій на права і обов’язки колишньої Російської імперії. Однак важливіше ще те, що в сьогоднішніх умовах не можливо відновити статус правонаступника, бо фактично система та держава тієї епохи вже не існує і тим паче вона не може бути поєднана з СРСР.
Після підсумків Другої Світової війни та знищення комуністичним режимом всіх зобов’язань колишньої держави сам ланцюжок був втрачений. Сьогодні не має ні тих громадян ні можливості відповісти за старі зобов’язання, бо документація по внутрішнім кредиторам країни вже не існує, а по зовнішнім лише декілька пулів зберігають старі зобов’язання Російської імперії (не можливість виплатити внутрішній борг перед приватними особами, які вже давно пішли з життя). В такому випадку самовільне визнання себе правонаступником не може вважатися легітимним.
На жаль часто навіть в Україні уособлюють РФ, як повноцінного учасника міжнародних відносин з історією в тисячу років. Хоча фактично сама РФ та її попередник нічим не відрізняються від Османської імперії, яка захопивши Візантійську імперію розпочала власну історію існування, яка ніяк не пов’язана з минулою державою (при цьому в певний період до половини населення, якщо не більше були колишніми підданими Візантії).
Російська Федерація це новий суб’єкт, який почав своє існування з 1922 року, об’єктивно вони можуть бути правонаступниками лише СРСР. РФ це по суті, нова Священна Римська імперія, яка не має ніякого відношення до Римської імперії, хоча і володіє частиною її населення та території.
Посилання:
1. Федеральный закон от 15.07.1995 N 101-ФЗ "О международных договорах Российской Федерации"
2. Указ Президента РФ от 8 декабря 1993 года № 201 “О государственной собственности бывшего Союза ССР за рубежом”
3. Федеральний закон от 24.05.1999 №99-ФЗ «О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом»
4. Договір між Російською Федерацією та Французькою республікою від 12 Жовтня 1993 року
5. Аваков М.М. Правопреемство Советского государства. М., 1961. С. 13
6. Електоронний ресурс: http://www.savelev.ru/journal/case/attachment/ ?caseid=49&id=18
7. Електоронний ресурс: https://ru.wikisource.org/wiki/Письмо_Аппарата_ Совета _Федерации_от_10.01.2007