Право приватної власності за законодавством України - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Право приватної власності за законодавством України

Сутність і зміст, загальна характеристика права власності, головні умови та обставини його виникнення. Нормативні основи регулювання та відображення в законодавстві держави. Принципи та правила захисту права приватної власності в Україні на сьогодні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Право приватної власності за законодавством України
право власність приватний законодавство
Власність - історично зумовлена суспільна форма привласнення матеріальних, соціальних і духовних благ, яка визначає суспільно-виробничі, тобто економічні й вольові, а отже і нормативно-правові відносини між людьми, соціальними групами та класами в процесі виробництва і суспільного співжиття . Приватна власність в Україні має значну питому вагу в економічному житті. І у процесі приватизації вона зростатиме, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарювання.
Актуальність теми. З моменту створення незалежної Української держави, українське суспільство відмовилося від розвитку країни соціалістичним шляхом. Україна чітко взяла курс на створення правової держави з розвинутою економікою. Зрозуміло, що роблячи кроки до ринкової економіки, впевнено, але повільно, Україна повинна була змінити «радянське» законодавство. Країна з ринковою економікою і особиста власність поняття не сумісні. Треба було запропонувати новий більш сучасний інститут, який би відповідав вимогам теперішнього часу, ніж інститут особистої власності. Стан речей змінився з прийняттям 7 лютого 1991 р. Закону України «Про власність», коли були закладені основи інститут права приватної власності України. У кожній державі одним із центральним цивільно-правових інститутів є інститут права приватної власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права.
Суспільні, правові, економічні відносини не стоять на місці, «все тече, все змінюється» так казали стародавні філософи, так змінюється і наша країна, яка 20 років назад стала на шлях перебудови. За ці роки були прийняті важливі нормативні документи та рішення щодо становлення права приватної власності. Наприклад, прийнятті Конституція України в 1996 р., Цивільний кодекс України 16 січня 2003 р. та інші нормативно-правові акти по-новому визначили засади функціонування інститут права приватної власності.
Ступінь наукової розробки теми приватної власності є досить високим, про що свідчить масив публікацій теоретичного та практичного характеру стосовно окремих інститутів права власності. Вивченням даної теми займались такі відомі українські фахівці в галузі цивільного права, теорії держави а також економічної науки, зокрема: Гутьєва В.В, Дзера О.В., Николайчук Н.М, Михайленко О.О., Підопригора О.А, Венецька М.В, Суханов Е.А., Жаров В. О, Галунько В.В. та ін.
Мета і завдання. Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей інституту права приватної власності відповідно до сучасного цивільно-правового законодавства Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
1. сформулювати зміст поняття «право приватної власності»;
2. визначити об'єкти та суб'єктів права приватної власності;
3. сформулювати зміст та порядок здійснення права приватної власності;
4. визначити підстави виникнення та припинення права приватної власності;
5. здійснити класифікацію способів захисту права приватної власності.
Об'єктом роботи виступають правовідносини, що виникають в процесі реалізації права приватної власності в Україні.
Предметом роботи є сукупність нормативно-правових актів, що визначають порядок здійснення права приватної власності.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань курсової роботи застосовано загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави та права, що сприяло об'єктивній оцінці рівня цивільно-правового регулювання відносин власності в Україні. Формально-юридичний метод використовувався при дослідженні змісту та структури правових норм, що регулюють особливості здійснення права приватної власності. Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату. Догматико-юридичний аналіз норм чинного законодавства дозволив виявити в ньому прогалини та сформулювати пропозиції щодо удосконалення правових норм, які регулюють порядок здійснення права приватної власності. Нормативно-правовими джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України від 7 лютого 1991 р. «Про власність».
1. Загальна характеристика права власності
Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами України.
Категорія «власність» історично ввійшла в науковий оборот задовго до того, як виникли економіка, економічна теорія як особлива галузь науки. Насамперед власність стала офіційним об'єктом права і філософії. Римське право уже визначало поняття власності й основних відносин, пов'язаних з нею: володіння, розпорядження і користування [29, С. 246].
В міру розвитку цивілізації змінювались способи закріплення цих відносин від традицій і звичаїв до норм права, встановлених державою. Але суть залишалась одна: власність - це відношення до речі як до своєї [18, С. 29].
Найважливіший крок у вивченні власності зробила економічна думка минулого століття. П.-Ж. Прудону (1809-1865) належить відома фраза: «Власність - це крадіжка». Таке визначення не одержало загального визнання і було піддано обґрунтованій критиці, але в позиції Прудона була дуже цінна деталь (якщо одна особа володіє річчю, то інша позбавлена можливості її мати) Виходить, не природа, а суспільні відносини лежать в основі власності [21, С. 152].
Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами то його повноваження з володіння, користування та розпорядження ними. Перелічені повноваження власника є для нього найбільш значимими і у своїй сукупності становлять зміст економічних відносин власності. Право власності регулює лише статику майнових відносин власності, тобто визначає стан належності матеріальних благ індивідам.
Метою регулювання права власності є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів України для підвищення рівня життя її народу [24].
Розглядаючи поняття власності та права власності, перш за все необхідно визначити економічний та юридичний аспект. Так, власність, за своєю сутністю є економічною категорією і сама по собі означає суспільно-виробниче відношення з приводу привласнення особами і колективами природних і створених працею предметів. Тобто у економічному розумінні власність передусім означає певні відносини, що виникають між економічними суб'єктами. Власність як економічна категорія виявляється як відношення між людьми з приводу матеріальної основи господарської діяльності, тобто засобів виробництва. В цьому, власність тісно пов'язана із економічною владою, із управлінням виробництвом, щоденними відношеннями між людьми. Тому підсистема економічних відношень власності включає в себе кількісний і якісний аспекти, а саме: аналіз відносин привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів вжитку, послуг, результатів наукової діяльності тощо.
Часто йдеться про економічну сутність власності як базису, і про право власності як своєрідну надбудову, що створена волею суспільства і дозволяє здійснювати економічну діяльність з приводу виробництва і споживання благ. Таким чином, розглядаючи право власності як юридичну категорію, можна сказати, що воно встановлює та закріплює відносини, що існують у суспільстві щодо власності як категорії економічної [22, С. 498]. Право власності виражає суспільне ставлення до об'єктів права власності як до своїх. Право власності зароджується і розвивається у період, коли з'являється держава і право. За первіснообщинного ладу права власності не існувало, оскільки розподіл матеріальних благ здійснювався за традиціями та певними моральними уявленнями. Відносини власності набувають ознак відносин права власності, коли вони регулюються правовими нормами.
Саме поняття власність - це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають в зв'язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами, державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки по володінню, користуванню і розпорядженню майном.
Характерною ознакою права власності є те, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Головне у праві власності - це панування власника над річчю. Право на річ дає відповідному суб'єкту безпосередньо виключну й обов'язкову для всіх владу над річчю. Суб'єкт цієї влади сам розпоряджається річчю, ніхто інший не має права впливати на неї, у чиїх би руках вона не знаходилася; особа, яка має право на річ, після суду може вимагати визнання свого права і видачі речі (ст. 316 ЦК України).
Право власності розглядається в об'єктивному та суб'єктивному аспектах. В об'єктивному аспекті - це сукупність правових норм що, регулюють суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. В суб'єктивному аспекті право власності - це сукупність повноважень власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном [23, С. 15].
Зміст права власності складається з трьох правомочностей, або як їх ще називають в юридичній літературі «тріада»: володіння, користування та розпорядження майном. Правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню майном виникають у власника одночасно з виникненням права власності, причому характерно що ціла сукупність цих правомочностей права власності може належати лише власнику і нікому більше.
Також важливо зазначити що своє право власності щодо належного майна, здійснюється власником незалежно від волі та бажання інших осіб і обмежується лиже законом.
Розглянемо сутність цих правомочностей права власності у суб'єктивному та об'єктивному аспектах:
Право володіння - означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, тобто можливість впливати на річ.
У суб'єктивному розумінні право володіння є закріплена у відповідних нормах права, можливість фактичного володіння річчю;
У об'єктивному розумінні право володіння - це норми права, в яких закріплено можливість фактичного володіння майном.
Право користування - означає можливість вилучення з речей їхніх корисних властивостей, для задоволення певних потреб власника або орендаря у сфері господарювання.
В об'єктивному значенні право користування - це правові норми, які встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб;
В суб'єктивному значенні право користування - це порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб, встановлений у правових нормах [34, С. 361].
Право розпорядження - означає право на фактичне або юридичне вирішення долі речей, незалежно від волі інших осіб, крім випадків визначених у законі.
У об`єктивному розумінні право розпорядження є сукупністю правових норм, за допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі;
У суб`єктивному розумінні право розпорядження є закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.
Виключною ознакою права розпорядження є те, що, якщо право володіння, користування може належати іншим особам, то право розпорядження на правових основах належить тільки власнику, крім випадків визначених законом (конфіскація, націоналізація, реквізиція, примусовий продаж, договір про передачу майна тощо). Виходячи із вищенаведеної тріади правомочностей власника, можна визначити право власника як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Однак зміст права власності може не обмежуватися лише трьома складовими. У різних наукових концепціях виводиться більша кількість прав, за допомогою яким власник може впливати на своє майно. Наприклад, англійський юрист А. Оноре виділив у сукупності відносин власності дванадцять елементів:
1) право володіння (винятково фізичного контролю над благами);
2) право використання (застосування корисних властивостей благ для себе);
3) право управління (рішення щодо того, хто і як забезпечуватиме використання благ);
4) право на доход (володіння результатами від використання благ);
5) право на капітальну цінність речі, або право суверена (на відчуження, споживання, зміну, знищення блага);
6) право на безпеку (захист, імунітет проти експропріації благ або шкоди з боку зовнішнього середовища);
7) право на заповіт і успадкування (передача благ у спадщину);
8) право на безперечне володіння благом;
9) заборона шкідливого використання (тобто способом, що завдає збитків зовнішньому середовищу);
10) відповідальність у вигляді стягнення (можливість вилучення блага на сплату боргу);
11) залишковий характер (обов'язковість повернення переданих кому-небудь правочинів після закінчення строку);
12) право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності [30, С. 301].
Наприклад, у англо-американському праві, ці елементи, сполучаючись між собою різним чином, можуть утворювати більше тисячі варіантів права власності [35, С. 153]. Отже, якщо не відштовхуватися лише від трьох правомочностей, визначених у тріаді прав власності, тобто володіння, користування і розпорядження, можна дати загальну дефініцію права власності наступним чином. Право власності - це право найбільш повного панування над власним майном. Це право санкціоноване державою у законодавстві.
Право власності можна розглядати у позитивному і негативному аспекті. Позитивна сторона означає право власника вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Негативний аспект полягає у праві відсторонення усіх інших осіб від будь-якого впливу на права власника. Наприклад, негативній стороні права власності відповідають пункти 6 і 12 у вищеозначеному «пучку прав власника» Оноре: захист, імунітет проти експропріації та право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності.
Новий ЦК України, як і Конституція України, не визначає форм власності - це економічна категорія. Згідно з ЦК України існують: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.
ЦК України в ст. 324 зазначає, що об'єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, встановлених Конституцією України. Право державної власності здійснюють органи державної влади від імені держави, але об'єкти права власності тут інші - майнові комплекси, підприємства тощо [1].
Що стосується права приватної власності, то її суб'єктами є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими (ст. 325 ЦК України).
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, що не суперечать закону. Він (власник) може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам [5].
Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
2. Поняття та умови виникнення права приватної власності
Право приватної власності є головною правовою формою індивідуального привласнення благ в усіх країнах з ринковою економікою. Найбільш точне визначення права власності можна сформулювати як, право власника передбачене і гарантоване законом, здійснювати володіння, користування і розпорядження належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом. Рідкісним явищем для законодавчої техніки є зміст п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», в якому сформульоване загальне (фактично науково-теоретичне) визначення права власності, відповідно до якого «право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном». Подібного визначення поняття права власності не містили ні Цивільний кодекс УРСР 1922 р., ні Основи цивільного законодавства 1961 р. та Цивільний кодекс УРСР 1963 р., ні Основи цивільного законодавства 1991 р. Наведеному визначенню притаманні істотні недоліки. Насамперед, навряд чи коректно ототожнювати право власності з суспільними відносинами [6]. Суспільні економічні відносини, дійсно, можуть бути врегульовані нормами права, але ця обставина аж ніяк не розкриває суть права власності як юридичної категорії. Досліджувана норма про поняття права власності не містить важливих ознак, які б указували на приналежність певних правомочностей конкретному носієві (власнику) або іншим чином визначали фактор привласнення матеріальних благ індивідом. Тому не випадково в новому ЦК України запропоноване інше поняття права власності, яке визначається як «право володіння, користування і розпорядження майном на свій розсуд і самим абсолютним чином» (ст. 316). Звичайно, порівняно з попереднім останнє визначення є юридичне більш виваженим, хоча також не позбавлене вад, оскільки не містить ознаки привласнення майна особою. Взагалі ж, нагальної необхідності в законодавчому визначенні права власності не існує. Це проблема юридичної науки. На мій погляд, з урахуванням усього сказаного право власності можна визначити як «визнане законом право, яке закріплює абсолютну приналежність майна особі (власнику) та визначає її права і обов'язки щодо цього майна».
Розглядати право приватної власності можна у двох сенсах: об'єктивному та суб'єктивному. У об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, що регулюють право приватної власності. Ці правові норми знаходять своє вираження у законодавстві, тобто у законах та інших нормативно-правових актах. В Україні найбільш повно регламентує право власності Цивільний Кодекс. Особливості права власності на землю урегульовані Земельним Кодексом України. Що стосується права у суб'єктивному сенсі, то воно є видом мірою можливої, гарантованої законом і державою поведінки суб'єкта права [26, С. 65].
Відповідно до ст. 319 ЦК суб'єктами права приватної власності в Україні є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
Об'єктами права приватної власності можуть бути будь-які об'єкти споживчого і виробничого призначення, результати інтелектуальної праці, якщо інше не передбачене законом. Це майно може бути використане власником як у повсякденному житті, так і у підприємницькій діяльності (при дотриманні спеціальних правил про підприємництво). За чинним законодавством склад, вартість і кількість майна, яке знаходиться у приватній власності громадян, може бути обмежене тільки законом. За загальним правилом фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Так, ст. 324 ЦК визначає об'єкти права виняткової власності народу України - земля, її надра, повітряний простір; водні та інші природні ресурси її континентального шельфу і виняткової (морської) економічної зони. Такі речі, фактично вилучені з цивільного обігу, мають розцінюватися швидше як об'єкти публічного, а не приватного права. Крім того «Перелік видів майна, яке не може знаходиться у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав на території України» дає вичерпний перелік такого майна - зброя, боєприпаси, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні речовини тощо. Для певних категорій речей законодавством встановлені обмеження в їх цивільному обігу як об'єктів приватного майна (вогнепальна мисливська зброя, пам'ятники історії і культури). Для здійснення права приватної власності щодо цих видів майна необхідні дозволи відповідних органів і ускладнений порядок його придбання.
Для виникнення у громадян права приватної власності на те чи інше майно потрібні певні юридичні факти, тобто юридичні підстави. Такі юридичні підстави необхідні для виникнення права власності і в інших її суб'єктів, але повного збігу їх може не бути [31, С. 79]. Наприклад, державна власність може виникнути внаслідок конфіскації майна за скоєний особою злочин. За такою підставою не набувають права власності громадяни або юридичні особи. І такі випадки не поодинокі. Тому зберігає свою практичну значимість поділ підстав на загальні і спеціальні.
У період соціалістичного будівництва домінуючу роль у набутті права власності відігравали спеціальні підстави, оскільки для суспільної власності (особливо державної) встановлювалися переваги, обмежувалося коло підстав виникнення права власності у громадян [15]. За новим законодавством набувають більшого значення універсальні підстави виникнення права власності, зокрема у зв'язку з наданням громадянам, нарівні з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, права на підприємницьку та іншу господарську діяльність. Водночас з'явилися і деякі нові спеціальні підстави набуття громадянами права приватної власності, наприклад у порядку приватизації державного майна за майновими сертифікатами. Отже, в умовах переходу до ринкової економіки і впровадження приватної власності відбулися істотні зміни у співвідношенні спеціальних і універсальних підстав виникнення права власності різних форм.
Залишається актуальним і в сучасних умовах відомий ще з часів розквіту римського права поділ підстав виникнення права власності на первісні і похідні. Розмежування первісних і похідних підстав виникнення прав власності, в тому числі і приватної власності громадян, здійснюється за традиційними давно відомими критеріями, висвітленими у попередній главі. Запровадження приватної власності хоч і не внесло істотних змін у методику розмежування їх, однак розширило коло первісних і похідних підстав виникнення у громадян права власності.
Віддаючи належне проблемі класифікації підстав виникнення права власності, все-таки необхідно визнати пріоритетність питання змісту цих підстав, їх впливу на формування правового статусу власника. Законодавство про особисту власність не містило ні вичерпного, ні орієнтовного переліку підстав виникнення у громадян права власності, а лише узагальнено визначало коло можливих його об'єктів та межі використання їх. По-іншому вирішено цю проблему в Законі України «Про власність», в якому законодавець визнав за доцільне в окремій статті сформулювати орієнтовний перелік таких підстав. Відповідно до ст. 12 закону громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Звичайно, перелічені підстави виникнення у громадян права власності не є вичерпними. Громадяни можуть набувати право власності також у порядку приватизації державного майна, у вигляді лотерейних та інших виграшів, внаслідок правомірного заволодіння дарами природи тощо.
В новому ЦК України немає норми, яка б спеціально визначала перелік підстав виникнення у громадян права власності. У главі 24 «Виникнення права власності» встановлюються лише загальні засади набуття права власності усіма суб'єктами цивільних правовідносин.
Загальною умовою визнання громадянина власником набутого майна є правомірність його одержання. Одержання громадянином майна без достатньої юридичної підстави або з порушенням відповідних правил його придбання не породжує у такого громадянина права приватної власності. Отже, для виникнення у громадянина права власності необхідно, щоб мали місце певні умови, певні дії, певні юридичні факти, які визнаються нормами цивільного законодавства, а в деяких випадках також нормами інших галузей законодавства (сімейного, земельного тощо). Тому кожна з перелічених вище підстав виникнення у громадянина права власності має свої особливості правового й економічного характеру, які потребують їх детальнішого розгляду.
Виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві. Юридичною підставою виникнення права власності на такі доходи є факт одержання працівником матеріальних благ (у грошовому виразі або іншим майном у натурі) у формі заробітної плати чи іншої форми оплати праці за виконану роботу відповідно до умов трудового договору (контракту) або у вигляді поділеної між працівниками підприємства частини прибутку [4]. Трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю України та іншими законодавчими актами. Законодавство про працю не поширюється на осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю чи підприємницькою діяльністю. Таким чином, за зазначеною підставою право власності виникає у того громадянина-працівника, який уклав трудовий договір (контракт) з власником підприємства або уповноваженим ним органом відповідно до вимог ст. 21 КЗпП.
Законодавство про працю формально не обмежує максимальних розмірів оплати праці, а лише зумовлює встановлення мінімального розміру заробітної плати працівника. Винагорода працівників за виконану роботу здійснюється з додержанням умов існуючої системи оплати праці. Важливо зазначити, що нестримана заробітна плата не є об'єктом права власності (в юридичному розумінні), а належить йому за зобов'язальними правовідносинами і стає об'єктом права власності працівника з моменту фактичної передачі останньому.
Саме момент видачі-одержання заробітної плати є юридичною підставою поширення на неї режиму права приватної власності. За домовленістю з адміністрацією підприємства заробітна плата може також перераховуватися на депозитний рахунок працівника у кредитній установі.
Виникнення права власності на доходи громадян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності. Чинне законодавство не зобов'язує громадян працювати в суспільному секторі економіки за трудовим договором. Вони мають право на свій розсуд обрати ті чи інші не заборонені законом форми індивідуальної праці чи підприємницької діяльності відповідно до Закону України «Про підприємництво». Положення цього закону дають можливість визначити види діяльності, якими можна займатися вільно і якими можна займатися лише за наявності спеціального дозволу, одержавши статус підприємця. В останньому випадку діяльність громадян набуває ознак підприємництва, а тому підпорядковується дії спеціальних правил. Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку (ст. 1).
Право власності на доходи громадян від підприємництва виникає лише у осіб, визнаних суб'єктами підприємницької діяльності. У встановленому законом порядку проводиться державна реєстрація підприємництва, а для деяких видів діяльності підприємець має одержати також спеціальний дозвіл (ліцензію) [10].
Значно складнішим є процес виникнення у громадян права приватної власності на доходи, одержувані від підприємницької діяльності створених ними підприємств з правами юридичної особи. Справа в тому, що громадянин, виступивши засновником (співзасновником) підприємства тієї чи іншої організаційно-правової форми, за чинним законодавством не набуває статусу підприємця. У такому разі суб'єктом підприємництва стає створена юридична особа, яка приймає на себе відповідні обов'язки перед своїми засновниками (засновником). Підприємство, зокрема, зобов'язане здійснювати діяльність відповідно до установчих документів (установчого договору, статуту) юридичної особи, передавати засновникові (іншій уповноваженій особі) обумовлені в цих документах доходи, одержані від підприємницької діяльності. Законодавчими актами та установчими документами визначається порядок формування і виплати цих доходів, правовий режим яких поставлений у залежність від організаційно-правової форми підприємства.
Наприклад, за Законом України «Про підприємства в Україні» громадянин має право створити приватне підприємство, основане на його власності, з правом наймати робочу силу. Зрозуміло, що такий громадянин є єдиним власником усього цілісного майнового комплексу такого підприємства'. Йому також належить право одноособове визначати порядок використання доходу від господарської чи іншої діяльності створеної ним юридичної особи (після здійснення усіх обов'язкових платежів і розрахунків). Незважаючи на те, що засновник приватного підприємства є його єдиним власником, автоматичного виникнення у нього права власності на одержані підприємством доходи не відбувається. Лише після передачі громадянину-засновнику вони стають власністю останнього. Навіть тоді, коли громадянин-засновник є керівником вчасного підприємства, має бути певним чином зафіксована передача одержаних доходів у його власність.
Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» громадяни, як і юридичні особи, можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств того чи іншого виду (акціонерного, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного або командитного товариства). Засновники і учасники передають товариству свої майнові вклади, які оцінюються у грошовому виразі і становлять частку кожного з них у статутному фонді. Розмір цього вкладу безпосередньо впливає на розподіл доходів засновників і учасників товариства, що визначається установчими документами. У Законі України «Про господарські товариства» передбачено конкретні під
Право приватної власності за законодавством України курсовая работа. Государство и право.
Курсовая работа: Оценка конкурентоспособности товаров и услуг
Война Не Должна Повториться Егэ Сочинение
Практическое задание по теме Исторические тесты по эпохе Петра 1
Реферат по теме Значение вступления в ВТО для России
Контрольная работа по теме Теория и устройство судна
Курсовая Презентация Пример
Реферат по теме Экономические проблемы городов
Стресс Причины И Приемы Противодействия Реферат
Реферат по теме Принятие христианства на Руси, русский взгляд
Контрольная работа: Создание условий для обеспечения сохранности груза в процессе перевозки
Реферат по теме Черепно-мозговая травма на фоне алкогольного опьянения
Реферат: Зайнятість і рівень життя населення України
Эмпирическая Часть Диссертации
Контрольная работа по теме Строение организации: формализация и самоорганизация на примере ООО 'ПСМ Гарант'
Реферат: Рынок и государство
Реферат по теме Что такое жизнь с точки зрения физики
Реферат: Заболевания внутренних органов и задача внутренней медицины. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Арийский гипноз
Реферат по теме Понятие 'документ'
Реферат: Голод 1932-1933 годов
Наследование по завещанию - Государство и право курсовая работа
Поступление и превращение азота в растениях - Биология и естествознание реферат
Метаморфизм. Метапелиты - Геология, гидрология и геодезия презентация