Право приватної власності за законодавством України - Государство и право курсовая работа
Главная
Государство и право
Право приватної власності за законодавством України
Економічний та юридичний аспект поняття власності та права власності. Підстави виникнення та припинення права власності та здійснення цих прав фізичними та юридичними особами. Захист права приватної власності - речово-правові та зобов’язально-правові.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Право приватно ї власності за законодавством Укра ї ни
Поняття власності та права власності.
Підстави виникнення та припинення права власності.
Здійснення фізичними особами права приватної власності.
Здійснення юридичними особами права приватної власності.
У цій роботі розглядаються правові основи одного із найважливіших інститутів сучасної демократичної держави - інституту приватної власності. В Україні правовий статус цього фундаментального інституту спирається на низку нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідає Конституція України, що у ст.41 визнає право приватної власності непорушним. У той же час, Основний Закон у ст.13 встановлює рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.
В період розбудови в державі ринкової економіки, приватна власність виходить на перше місце, оскільки вона є рушійною силою і передумовою розвитку ринкових відносин. Тому особливо важливим є легалізація, законодавче забезпечення правовідносин, що виникають з приводу об'єктів приватної власності. Перехід величезної кількості об'єктів із державної до приватної власності ще з початку незалежності не завжди відбувався правовими методами.
Актуальність питань, пов'язаних із правом приватної власності в Україні лежить також у неврегульованості та прогалинах у законодавстві, що мають регламентувати ці відносини. Це викликає безліч проблем та негативних явищ у економічному та соціальному житті, серед яких, наприклад: відсутність ринку землі, незаконна приватизація тощо. Сформування нового уряду після виборів 31 вересня 2007 р. поки що не призвело до відміни мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, що має наслідком відсутність ринку землі в Україні. Ковальчук А. Хто відпустить землю в ринок // Газета “Економічні відомості”. №176 (709) від 10 жовтня 2007 р. Оскільки в країнах із розвинутою ринковою економікою земля є одним із найважливіших об'єктів приватної власності, вирішення цього питання є тією віхою, від якої, значною мірою, залежить розвиток економіки України. Особливої актуальності набуло не лише питання власності на землю, але й проблеми власності на підприємства. Зокрема, через недостатню легальну визначеність цих правовідносин, значного поширення набуло насильницьке захоплення підприємств, відоме як “рейдерство”. За даними ЗМІ, кількість незаконних захоплень підприємств в Україні на початок 2007 року досягло 3 тисяч. В Україні діють від 30 до 50 рейдерських груп // Журнал “Кореспондент” від 20 лютого 2007 р. (http://korrespondent.net/business/180042) Із цим негативним явищем, зокрема, пов'язується актуальність захисту права приватної власності.
Із розвитком ринкової економіки в нашій державі з'явилася ціла низка наявних проблем у сфері економічних відносин, предметом яких є приватна власність. Це свідчить про необхідність удосконалення регулювання інституту права приватної власності у законодавстві України.
1. Поняття власності та права власності
Розглядаючи поняття власності та права власності, перш за все необхідно визначити економічний та юридичний аспект. Так, власність, за своєю сутністю є економічною категорією і сама по собі означає суспільно-виробниче відношення з приводу привласнення особами і колективами природних і створених працею предметів [15]. Тобто у економічному розумінні власність передусім означає певні відносини, що виникають між економічними суб'єктами. Власність як економічна категорія виявляється як відношення між людьми з приводу матеріальної основи господарської діяльності, тобто засобів виробництва. В цьому, власність тісно пов'язана із економічною владою, із управлінням виробництвом, щоденними відношеннями між людьми. Тому підсистема економічних відношень власності включає в себе кількісний і якісний аспекти, а саме: аналіз відносин привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів вжитку, послуг, результатів наукової діяльності тощо [17, 40].
Часто йдеться про економічну сутність власності як базису, і про право власності як своєрідну надбудову, що створена волею суспільства і дозволяє здійснювати економічну діяльність з приводу виробництва і споживання благ. Таким чином, розглядаючи право власності як юридичну категорію, можна сказати, що воно встановлює та закріплює відносини, що існують у суспільстві щодо власності як категорії економічної. Право власності виражає суспільне ставлення до об'єктів права власності як до своїх. Право власності зароджується і розвивається у період, коли з'являється держава і право. За первіснообщинного ладу права власності не існувало, оскільки розподіл матеріальних благ здійснювався за традиціями та певними моральними уявленнями. Відносини власності набувають ознак відносин права власності, коли вони регулюються правовими нормами [18, 6].
Цивільний Кодекс України у ст.316 визначає право власності, як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ця дефініція про незалежність від волі інших осіб підтверджує абсолютний характер права власності: власнику протистоїть невизначена кількість осіб, що має обов'язок поважати та не порушувати його право.
Право власності зазвичай визначають через сукупність правомочностей власника, якими він може здійснювати вплив на його власність. У вітчизняній літературі найпоширенішою є визначення так званої тріади правомочностей власника: право володіння, право користування і право розпорядження. Цей набір ще називають “пучком прав власника”. Інші особи, що не є власниками, іноді можуть набувати окремих правомочностей щодо чужого майна. Наприклад, охоронець лише володіє майном, що передане йому на зберігання, а орендар лише користується наданим йому у оренду майном. Однак лише власник має усю сукупність прав на свою власність. Через тріаду правомочностей власника, можна визначити право власності врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Володіння означає фактичне перебування майна під впливом особи, що володіє (володільця), його контроль, та фізичне утримування речей. Відповідно до способу отримання майна володільцем розрізняють законне і незаконне володіння. Володіння на підставі закону або дійсного правочину є законним. Усі інші способи набуття майна у володіння, в тому числі пов'язані із злочинними діями та поза волею власника є незаконними. Незаконний володілець може набувати майно добросовісним або недобросовісним шляхом залежно від того чи знав він та міг знати про незаконність такого володіння. Фактор добросовісності володіння є особливо важливим під час захисту прав власності та буде розглядатися у відповідному розділі цієї роботи. Законодавство України визнає фактичне володіння правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду. Таким чином, ст.397 ЦК України встановлює презумпцію правомірності володіння.
Право користування - є юридично закріпленою можливістю отримання корисних властивостей із речей. Це право є невід'ємною складовою “пучка прав власника”, хоча у цивілістиці є декілька можливостей для користування чужим майном. Серед них такі права як: сервітут, емфітевзис, суперфіцій, узус, узуфрукт. Характерною особливістю права користування чужими речами є можливість їх захисту, у тому числі і від власника майна, що встановлює ст.396 ЦК. Детальна увага земельним сервітутам приділяється у 16 главі Земельного кодексу України. Користування майном не може шкодити правам інших осіб. Не є допустимим зловживання цією правомочністю власника. “Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству”, сказано у 13 ст. Конституції України.
Право розпорядження - це юридично закріплена можливість вирішувати подальшу долю речей. Тобто власник має право продати, обміняти, подарувати, передати у спадок, будь-яким іншим способом відчужувати майно, або навіть знищити його. Право розпорядження є визначальним у “тріаді” прав власника. На відміну від володіння і користування, право розпоряджатися майном у повному обсязі належить лише його власнику. Винятком із цього правила є лише випадки, коли держава може розпоряджатися чужим майном за деяких умов, встановлених законодавчо: націоналізація, конфіскація, реквізиція [18, 20].
Виходячи із вищенаведеної тріади правомочностей власника, можна визначити право власника як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Однак зміст права власності може не обмежуватися лише трьома складовими. У різних наукових концепціях виводиться більша кількість прав, за допомогою яким власник може впливати на своє майно. Наприклад, англійський юрист А. Оноре виділив у сукупності відносин власності дванадцять елементів:
1) право володіння (винятково фізичного контролю над благами);
2) право використання (застосування корисних властивостей благ для себе);
3) право управління (рішення щодо того, хто і як забезпечуватиме використання благ);
4) право на доход (володіння результатами від використання благ);
5) право на капітальну цінність речі, або право суверена (на відчуження, споживання, зміну, знищення блага);
6) право на безпеку (захист, імунітет проти експропріації благ або шкоди з боку зовнішнього середовища);
7) право на заповіт і успадкування (передача благ у спадщину);
8) право на безперечне володіння благом;
9) заборона шкідливого використання (тобто способом, що завдає збитків зовнішньому середовищу);
10) відповідальність у вигляді стягнення (можливість вилучення блага на сплату боргу);
11) залишковий характер (обов'язковість повернення переданих кому-небудь правочинів після закінчення строку);
12) право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності.
Наприклад, у англо-американському праві, ці елементи, сполучаючись між собою різним чином, можуть утворювати більше тисячі варіантів права власності [16]. Отже, якщо не відштовхуватися лише від трьох правомочностей, визначених у тріаді прав власності, тобто володіння, користування і розпорядження, можна дати загальну дефініцію права власності наступним чином. Право власності - це право найбільш повного панування над власним майном. Це право санкціоноване державою у законодавстві.
Право власності можна розглядати у позитивному і негативному аспекті. Позитивна сторона означає право власника вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Негативний аспект полягає у праві відсторонення усіх інших осіб від будь-якого впливу на права власника. Наприклад, негативній стороні права власності відповідають пункти 6 і 12 у вищеозначеному “пучку прав власника” Оноре: захист, імунітет проти експропріації та право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності.
Відносини власності не обмежуються інститутом права власності. Вважається, що за його допомогою закріплюється так звана “статика” прав власності, тобто існуючий правовий стан, за якого певне майно знаходиться у власності певних суб'єктів. Інші правові відносини з приводу переходу прав власності, зміни суб'єктів власності на майно, тобто “динаміку”, регулює зобов'язальне право. Це має зовнішнє вираження у вигляді правочинів, що регулюють переміщення матеріальних цінностей від одного власника до іншого.
Розглядати право приватної власності можна у двох сенсах: об'єктивному та суб'єктивному. У об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, що регулюють право приватної власності. Ці правові норми знаходять своє вираження у законодавстві, тобто у законах та інших нормативно-правових актах. В Україні найбільш повно регламентує право власності Цивільний Кодекс. Особливості права власності на землю урегульовані Земельним Кодексом України. Що стосується права у суб'єктивному сенсі, то воно є видом мірою можливої, гарантованої законом і державою поведінки суб'єкта права [22, 80]. Відповідно, право власності - це вид і міра поведінки власника щодо володіння, користування і розпорядження майном, встановлена законодавчо. Таким чином, суб'єктивні права власників знаходять своє закріплення у об'єктивному праві. Захист суб'єктивних прав власності можливий на підставі норм, що містить, наприклад, Цивільний Кодекс України чи інші закони, що відображають право приватної власності.
Роль інституту права приватної власності тісно пов'язана не лише із економічними відносинами, але і з політичним режимом у державі. У період побудови в Україні ринкової економіки фундаментальним чином змінилося значення права приватної власності порівняно із його станом до визнання Незалежності у 1991 р., коли de jure право приватної власності не визнавалося взагалі. Головною ознакою відносин власності у радянський період було те, що відповідно до комуністичної моделі, усі засоби виробництва знаходилися у власності держави. Приватна власність не визнавалася взагалі, а встановлювалась так звана особиста трудова власність. Наприклад, Цивільний Кодекс УРСР встановлював у ст.88: “майно, що є в особистій власності громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів”, тобто заперечувалася приватна власність на засоби виробництва. Також, існував обмежений перелік майна, що могло перебувати у особистій власності. Так, у ст..13 Конституції УРСР значилося, що “В особистій власності можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.” Із проголошенням Україною незалежності у національному праві запроваджуються норми, притаманні країнам із ринковою економікою. Головним зрушенням у приватному праві є юридичне закріплення приватною власності. Законодавець здебільшого послуговується радянським законодавством, вносячи у нього зміни, наприклад у ЦК УРСР закріплюється норма про приватну власність. Відповідно із появою приватної власності став можливим перехід у власність приватних осіб майна, що знаходилося у приватній власності. Тобто, стала можливою приватизація державного майна. Її значення для розбудови ринкової економіки в Україні полягає у таких позитивних наслідках:
– забезпечення економічної свободи господарюючих суб'єктів і усунення монополії державної власності;
– створення мотиваційного механізму зростання економіки;
– формування класу власників і забезпечення соціальної стабільності;
– створення нових робочих місць за рахунок розвитку структури приватного бізнесу і підприємництва;
– прискорення науково-технічного прогресу, що є неможливим в умовах централізованої економіки [17, 51].
Таким чином, становлення права приватної власності в Україні відбувається за допомогою сукупності заходів: змін до існуючого законодавства, прийняття нових нормативно-правових актів, легалізації існуючих правовідносин з приводу власності, розширення кола юридичних інститутів, що можуть діяти у ринковій економіці.
2. Підстави виникнення та припинення права власності
Одними із найважливіших сторін інституту права власності є підстави виникнення та припинення права власності. Ці підстави дають змогу власнику здійснювати свої правомочності стосовно майна у повному обсязі або припиняють право власності назавжди разом із знищенням майна. Виникнення права власності у одного власника може бути логічним наслідком його припинення для іншого власника, наприклад із відчуженням майна, тому у таких випадках може йти мова про трансформацію суб'єктного складу правовідносин власності.
Як підстави виникнення, так і підстави припинення права власності у своєму змісті є юридичними фактами, тобто вказаними у гіпотезі норми права конкретними життєвими обставинами, які є підставами виникнення, зміни або припинення правовідносин [22, 169]. Окрім юридичних фактів, до передумов виникнення і припинення права власності відносяться норми права, що регулюють ці підстави, та правосуб'єктність учасників правовідносин власності. Норми права виражені у відповідних нормативно-правових актах, наприклад, у Цивільному Кодексі, а елемент правосуб'єктності ставить певні вимоги до правоздатності та дієздатності власників. За вольовою ознакою юридичними фактами-підставами виникнення і припинення права власності можуть бути як дії, так і події. Наприклад, дією-підставою для виникнення права власності є укладення правочину щодо купівлі майна, а смерть власника є подією-підставою для припинення його права власності. Діями, внаслідок яких виникає або припиняється права власності, також можуть бути як юридичні вчинки так і юридичні акти, в залежності від того чи мав намір власник своїми діями створити юридичні наслідки. Наприклад, знахідка чужої загубленої речі є юридичним вчинком, а укладення договору купівлі-продажу - юридичним актом.
Загальновизнаним є поділ підстав виникнення права власності на первісні і похідні. Первісними є такі підстави, за яких право власності виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника.
– привласнення загальнодоступних дарів природи;
– набуття права власності на безхазяйну річ;
– затримання бездоглядної домашньої тварини;
Порядок набуття права власності за вищевказаних первісних підстав регламентується низкою статей глави 24 ЦК. Правові норми цих статей у своїх гіпотезах встановлюють юридичні факти, що слугують первісними підставами виникнення права власності, а в диспозиціях описуються дії претендента на право власності, залежно від яких він стає власником або ні. Також у диспозиціях іноді встановлюються строки, після перебігу яких відбувається перехід права власності. Тим самим здійснюється захист попереднього власника та пересторога від можливих зловживань з боку нових власників. Наприклад, виникнення права власності на підставі знахідки регламентується ст.ст. 337-339 ЦК. Можливі дії після знаходження та відповідальність за втрату знахідки встановлює ст.337. Ст.338 визначає строки та умови, за яких виникає право власності у особи, що знайшла знахідку. А у ст.339 визначаються зобов'язання, що виникають у власника, який загубив річ, при її поверненні.
Особливої уваги потребує виникнення права власності за набувальною давністю, встановлене у ст.344 ЦК. Ця підстава є універсальною, оскільки право власності за набувальною давністю може виникнути на будь-які об'єкти нерухомого або рухомого майна. Набувальна давність пов'язана з фактами безтитульного володіння майном, тобто фактичного володіння, яке не спирається на будь-які правові підстави набувальної давності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном [21, 280]. Згідно ст.344 ЦК, право власності за добросовісного володіння виникає через п'ять років для рухомого майна, і через десять років для нерухомого. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Похідними вважаються такі підстави, за яких право власності на майно виникає за волею попереднього власника.
– правочини, спрямовані на передачу майна у власність;
При похідних способах набуття права власності до нового власника переходять усі обов'язки, які мав попередній власник. Так, наприклад, за ст.770 ЦК, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Правочинами, за яких відбувається перехід майна у власність є договори купівлі-продажу, міни, позики, дарування [18, 33]. У випадку спадкування, спадкоємці після смерті спадкодавця, отримують майно у власність шляхом прийняття спадщини. Воля попереднього власника у даному випадку виявляється в укладенні заповіту, або навіть в його неукладанні, таким чином спадкодавець погоджується із спадкуванням за законом. Підстави виникнення права власності за спадкуванням розкриває Книга Шоста ЦК. Приватизацією є перехід майна із державної (комунальної) власності у приватну. Таким чином, у фізичної або юридичної особи виникає право власності на майно, що раніше перебувало у власності держави (громади). Ця підстава вказана у ст.345 ЦК. Згідно із законом, приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства [9]. Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації встановлюється однойменним законом.
У ч.2 ст.328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності: право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
На відміну від підстав виникнення, перелік підстав припинення права власності, встановлений у ст.346 є невичерпним. Ця стаття встановлює юридичні факти, внаслідок яких припиняється право власності на визначене майно. Підстави припинення права власності як і підстави його виникнення можна поділити на дві категорії за вольовою ознакою. Так, за волею власника право власності припиняється при:
– відчуженні власником свого майна;
Варто сказати, що виникнення права власності за похідними підставами є наслідком його припинення за волею попереднього власника, тобто ці підстави є кореспондуючими і відповідають одні одним. Наприклад, набуття права власності за укладеною угодою купівлі-продажу відбувається разом із припиненням права власності на це майно для попереднього власника. Відповідно до ст.347 ЦК, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши дії, які свідчать про її відмову від права власності. Право власності на майно також припиняється у разі його знищення, оскільки у такому разі стає відсутнім об'єкт власності, без якого ці правовідносини не можливі.
Незалежно від волі власника право власності припиняється за умови:
– викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
– викупу нерухомого майна у зв'язку із викупом для суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;
– звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
– припинення права власності на майно, що за законом не може належати даній особі;
– викуп пам'ятників історії культури.
Аналізуючи даний перелік, можна сказати, що у більшості із перелічених підстав відбувається припинення права саме приватної власності. Тобто власниками, для яких припиняється право власності є юридичні або фізичні особи. Майно за цих підстав, найчастіше переходить до державної (комунальної) власності, за винятком хіба що таких підстав як припинення юридичної особи, смерті власника чи звернення стягнення, коли новими власниками можуть стати суб'єкти приватного права.
Звернемо увагу на такі випадки примусового припинення права приватної власності як реквізицію і конфіскацію. Реквізицією, виходячи із ст.353 ЦК, є примусове відчуження майна з метою суспільної необхідності у разі стихійного лиха, аварії. Обов'язковою умовою реквізиції є попереднє або наступне повне відшкодування вартості майна його власнику. На відміну від реквізиції, конфіскацію можна назвати деліктним вилученням майна, оскільки вона застосовується за рішенням суду у разі вчинення власником правопорушення і вартість майна у цьому разі не відшкодовується.
3. Здійснення фізичними особами права приватної власності
Цивільний Кодекс України визначає чотири форми власності відповідно до суб'єктів власності: власність Українського народу, приватна власність, державна та комунальна власність. У ст.41 Конституції, вказано, що право приватної власності є непорушним. Суб'єктами приватної власності, згідно ст.325 ЦК, є фізичні та юридичні особи. Варто сказати, що фізичні особи є історично найпершими суб'єктами права власності. В Україні до прийняття ЦК 2003 р. діяв закон “Про власність”, в якому у ст.11 лише громадяни, тобто фізичні особи визнавалися приватними власниками. Натомість юридичні особи визначалися як суб'єкти колективної власності.
Фізичні особи як суб'єкти приватної власності можуть користуватися будь-якими елементами, що складають “пучок прав власника”, зокрема, володінням, користуванням, розпорядженням. Право приватної власності є універсальним з точки зору повноважень, що надаються власнику, незалежно від того чи є він фізичною або юридичною особою. Таким чином, фізичні особи здійснюють своє право власності та набувають майно у власність усіма можливими, не забороненими законом способами. Особливості фізичних осіб як суб'єктів права приватної власності існують лише тоді, коли перехід чи здійснення цього права безпосередньо пов'язані із фізичною природою людини - власника. Наприклад, припинення права власності у зв'язку із смертю власника, звичайно ж, можливе лише для приватних власників-фізичних осіб. Для юридичних же осіб, втрата правосуб'єктності може відбуватися із ліквідацією. Однак набуття майна у власність при спадкуванні можливе не лише для фізичних, а й для юридичних осіб (ч.2 ст.1222 ЦК).
До економіко-юридичних підстав виникнення права приватної власності у фізичних осіб можна віднести, зокрема:
– виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві;
– виникнення права власності на доходи громадян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності;
– виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами;
– виникнення у громадян права власності внаслідок успадкування майна;
– отримання дивідендів від цінних паперів і вкладів у фінансово-кредитних установах;
– отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій тощо;
– отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування заподіяної шкоди;
– отримання коштів за аліментними зобов'язаннями;
– правомірне заволодіння дарами природи;
– отримання різних премій, виграшів, призів. [21, 297-300]
Звичайно ж, цей перелік не є вичерпним, оскільки стосовно способів отримання майна у приватну власність діє притаманний всьому приватному праву диспозиційний принцип: “дозволено те, що не заборонено законом”. Тобто фізичні особи можуть набувати майно у приватну власність будь-якими правомірними способами.
Отримання власності через участь у суспільному виробництві регулюється, зокрема, нормами трудового права. Приймаючи участь у суспільному виробництві, громадяни користуються забезпеченим Конституцією правом на працю. Відповідно до ст.43 Конституції: “Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується... Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.” При цьому у власність особи переходить заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст.94 Кодексу законів про працю України).
Оскільки рушійними силами ринкової економіки є підприємницька діяльність і приватна власність, що використовується як засоби виробництва, то особливе значення має виникнення права власності на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності. Відповідно до ст.50 ЦК, фізична особа із повною цивільною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. До підприємницької діяльності фізичних осіб, хоча вони і не створюють для цього юридичних осіб, застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Однак для здійснення такої діяльності обов'язкова державна реєстрація. Порядок її здійснення визначається законом “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа повинна подати особисто державному реєстратору за місцем проживання визначені законом документи. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації. Після реєстрації фізична особа має право здійснювати підприємницьку діяльність та відповідно отримувати у власність доходи, пов'язані із такою діяльністю.
Особливості здійснення та набуття права приватної власності на окремі види майна регламентують відповідні нормативно-правові акти, а також тлумачення вищих судових органів України. Наприклад, порядок застосування законодавства при вирішенні судових справ з приводу права приватної власності на жилий будинок тлумачить Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регламентує право власності громадян на жилий будинок”. Нерухомість є особливо цінним об'єктом права приватної власності, до того ж має особливе соціальне значення, бо лише при наявності об'єктів нерухомості можлива реалізація конституційного права на житло. Ст.47 Конституції встановлює, що кожен має право на житло. Непорушність права приватної власності на житло закріплюється у тому, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У вищезгаданій постанові Пленуму ВСУ, наприклад, роз'яснюється, що оскільки згідно зі ст.17 ЗК земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку),якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таким чином, створення нового майна (будівництво жилого будинку) за участю інших осіб не є первісною підставою для виникнення у них права приватної власності на цей жилий будинок.
Для землі як об'єкта власності законодавство встановлює особливі умови набуття та здійсне
Право приватної власності за законодавством України курсовая работа. Государство и право.
Доклад: Генриетта Стюарт
История Болезни На Тему Рак Сигмовидной Кишки
Практическая Работа Антивирусная Защита
Сочинение О Сказке Кот В Сапогах
Реферат по теме Питание с учетом различных вероисповеданий
Доклад: Брюс Роман Вилимович
Контрольная работа: Макросоциология, органическое движение в социологии. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа По Математике Тема Деление
Реферат: Агрессия и примирение как проявление социальности у приматов и человека. Скачать бесплатно и без регистрации
Шпаргалки: Криминология
Пример Готовой Курсовой
Реферат по теме Виды эмоциональных состояний, существенно влияющих на поведение обвиняемых в криминогенной ситуации
Реферат по теме Подготовка документации по трудовым отношениям, финансам, снабжению и сбыту
Контрольная работа: Себестоимость продукции, классификация затрат предприятий. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат На Тему Адвокатура В Республике Казахстан
Алгебра 8 Класс Александрова Контрольные Работы Ответы
Готовые Сочинения По Всем Направлениям 2022
Контрольная работа: Разработка приспособления для фрезерования
Административная Контрольная Работа По Математике Ответы
Контрольная работа: Экономическое чудо Германии, Японии, Южной Кореи
Организация бухгалтерского учета в бюджетном учреждении - Бухгалтерский учет и аудит отчет по практике
Направления регулирования орнитофауны городских парков - Биология и естествознание дипломная работа
Государство как субъект инвестиционной деятельности - Государство и право контрольная работа