Право на достатній рівень життя та його реалізація в Україні - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Право на достатній рівень життя та його реалізація в Україні

Поняття і взаємозв’язок права на достатній життєвий рівень соціальної держави. Структура і механізм його забезпечення. Система нормативно-правових актів, що закріплюють та гарантують соціальні права громадян. Проблеми та шляхи вдосконалення цієї сфери.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Право на достатній рівень життя та його реалізація в Україні
Проголошуючи людину найвищою соціальною цінністю, закріплюючи пріоритет її прав та свобод, як один з основоположних принципів правової держави, Конституція України одночасно встановлює засади правового регулювання права людини на достатній життєвий рівень, що відноситься до прав другого покоління. Зокрема, вперше закріплено у ст. 48 Конституції України одне із найважливіших соціально-економічних прав людини і громадянина право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло [1, с. 20]. Дане положення відтворює вимоги ст. 25 Загальної декларації прав людини щодо забезпечення високої якості життя на засадах соціальної справедливості, досягнення гідного життєвого рівня.
Виходячи з цього положення завдання держави, яка відповідно до ст. 1 Конституції проголосила себе соціальною, полягає в створенні належних умов для людини, щоб вона могла своєю працею забезпечити гідну матеріальну базу життєдіяльності для себе і своєї сім'ї.
На жаль, це право в нашій державі сьогодні масово порушується. Актуальність даної роботи підтверджується існуючим колом проблем у конституційно-правому регулюванні прав людини на достатній життєвий рівень в системі соціально-економічних прав громадян, адже Україна ще не в повній мірі відповідає головним критеріям та загальновизнаним ознакам соціальної держави. Саме зважаючи на різке соціальне розшарування українського суспільства особливої уваги заслуговує питання удосконалення правового регулювання означеної сфери, розкриття проблеми соціально-економічних прав в аспекті забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї в умовах побудови в Україні соціальної держави.
Своєчасність теми базується на тому, що право на достатній життєвий рівень є одним із головних і основоположних в системі прав і свобод людини і громадянина. Можна сказати, що поки дане право не буде в повній мірі реалізовано в нашій країні, то зазначена тема не втратить своєї актуальності. Тим більш доцільною здається ця проблема на тлі сучасних євроінтеграційних процесів.
Мета курсової роботи полягає у всебічному дослідженні права на достатній життєвий рівень, його структури та механізму забезпечення, а також розгляд проблем реалізації та шляхів їх вирішення.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері забезпечення в Україні конституційного права людини і громадянина на достатній життєвий рівень, а предметом - конституційно-правове регулювання права людини на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, питання його забезпечення і реалізації.
При написанні курсової роботи була використана література переважно вітчизняних науковців: наукові праці, журнальні статті, навчально-методичні посібники з права та електронні ресурси.
1. ПОНЯТТЯ І ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРАВА НА ДОСТАТНІЙ ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ І СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
Соціальною називають державу, яка прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управління виробництвом, а в ідеалі -- приблизно однакових життєвих шансів, можливостей самореалізації особистості.
Соціальна держава є втіленням людського виміру політики. Під поняттям «соціальна держава», як зазначає Ф. Хаєк, часто розуміють усе, що пов'язано із зменшенням або усуненням розбіжностей у прибутках між різними групами населення [4, с. 137].
Реформи, що відбуваються в Україні, полягають саме у становленні та постійному розвитку правової та соціальної держави і лише досягнення цього ідеалу має вінчати весь процес реформ в економіці, політиці та духовній сфері. Як зауважує професор В. Бабкін, соціальна держава завжди приділяє увагу гарантіям прав і свобод, які безпосередньо пов'язані з розквітом особи.
Необхідно зазначити, що людина -- основа та мета правової держави. Возвеличуючи й охороняючи її гідність, держава забезпечує, перш за все, свою власну основу -- існування особистості як морального суб'єкта права і громадянина держави. Саме це є вихідним постулатом нової Конституції України, яка проголосила соціальність держави. Держава потрібна, але вона повинна служити людям, тобто суспільству. Ст. З Конституції України проголошує, що людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави [7, с. 135].
Безумовною метою функціонування будь-якої соціальної держави є забезпечення гідного людини існування, або іншими словами - забезпечення достатнього життєвого рівня кожного члена суспільства. Соціальною може бути лише держава, діяльність якої спрямована саме на створення умов для комфортного життя кожної людини зокрема та усіх членів суспільства в цілому [12, с. 10].
- необхідний для людини прожитковий мінімум;
Так, Конституція України закріплює, що Україна є соціальна держава (ст. 1 Конституції України). Це передбачає забезпечення соціальної безпеки громадян, створення необхідних і достатніх умов для реалізації соціальних прав людини і громадянина.
Соціогуманітарний зміст і значення спрямованості діяльності соціальної держави, визнання нею суб'єктивних публічних прав людини і громадянина обумовлюють відповідальність держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України).
Обґрунтовано підкреслюється в юридичній літературі, що «держава, як і її органи, не може ігнорувати соціальні права не тільки тому, що це принижує авторитет держави, що зветься соціальною, а й тому, що бездіяльність держави у забезпеченні соціальних прав є протиконституційною». Конституційно закріплюється система соціальних прав та свобод людини (ст. 46-49 Конституції України), а соціальний захист населення є одним із важливих напрямів діяльності України як соціальної держави. Для забезпечення соціального захисту населення держава має визначати та здійснювати соціальну політику. Основними принципами такої політики є раціональність, соціальна справедливість, рівність, соціальна безпека та реальність [20, с. 36].
Постіндустріальний розвиток багатьох країн Заходу характеризується пріоритетом соціальних функцій, підпорядкуванням виробництва інтересам людини. Це розцінюється як еволюційний, прогресуючий процес. Головним досягненням функціонування соціальної держави в західних державах є формування такого типу особистості, яка відрізняється економічною та політичною активністю, упевненістю в своїх силах та самоповагою, здатністю самостійно приймати рішення, характеризується раціональністю мислення та поведінки, котра базується на індивідуалізмі, тобто усвідомленні власних інтересів.
Вважається, що Німеччина стала першою державою світу, в післявоєнній конституції якої було закріплено положення про соціальну державу; ставши головною умовою прогресу, соціальна державність була заснована на конструктивних засадах, що дозволило кожній людині відчувати певну стабільність у бурхливому потоці соціальних змін повоєнного періоду. Складовими поняття «соціальна держава» тут розглядають «справедливість» та «гідне людини існування для всіх». У ФРН сьогодні домінує трактування терміна «соціальна держава» як організації, яка допомагає слабким, прагне вплинути на розподіл економічних благ у дусі принципів справедливості, для забезпечення гідного людини існування. Соціальна держава керується уявленнями, відповідно до яких кожна людина має можливість і зобов'язана забезпечувати себе та утримувати сім'ю. Відповідальність суспільства настає лише тоді, коли вимоги людини не задовольняються державою належним чином, що іменується соціальною допомогою.
Формуванню соціальної держави сприяє реалізація соціальних прав і свобод, що стабілізує суспільне життя. Водночас соціальні права і свободи, на жаль, залишаються найменш гарантованою групою конституційних прав і свобод [16, с. 58].
Соціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту та охорони здоров'я [14, с. 265].
Сутністю соціальних прав і свобод людини та громадянина в Україні є свобода виявлення волі, інтересів, можливості певної поведінки, діяльності, певних дій у соціальній сфері. Їх змістом є трудові, житлові, медичні й інші блага, права на ці блага, права на їх одержання, захист, збереження, володіння, користування та розпорядження. Система соціальних прав та свобод людини закріплюється конституційно. До соціальних прав віднесено право на соціальне забезпечення, право на освіту, право на охорону здоров'я та медичну допомогу, право на житло, особливі права дитини та права інвалідів [19, с. 40].
Соціальний захист -- це система державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу на час безробіття; на підтримання життєвого рівня через перегляд мінімальних розмірів основних соціальних гарантій за умов зростання цін на споживчі товари і послуги; на надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які виховують дітей; на матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку, при тимчасовій або постійній втраті працездатності, втраті годувальника тощо. Певні особливості має соціальний захист окремих категорій громадян: військовослужбовців, інвалідів, держазних службовців, ветеранів війни і праці, потерпілих від катастрофи на Чорнобильській АЕС тощо.
Соціальні права - це узгоджені та визнані світовим співтовариством, закріплені в законодавстві більшості сучасних держав мінімальні правові норми-стандарти прав людини в соціальній сфері, що передбачають такі умови життя, які дозволяють кожному вільно підтримувати і розвивати свою людську природу та людську особистість. На відміну від більшості прав першого покоління, що належать людині від природи і які держава зобов'язана лише захищати, більшість соціальних прав можуть бути надані і захищені лише суспільством та державою. По суті, вони виступають, як певні вимоги, адресовані органам публічної влади і є обов'язками держави щодо підтримки, як самого життя індивіда, так і його соціальної активності, забезпечення гідних умов його життя та духовного розвитку його особистості.
Реалізація соціальних прав є необхідною передумовою реалізації прав громадянських і політичних, оскільки їх здійснення може бути забезпечено лише в умовах створення для кожної людини належних і рівних можливостей у задоволенні усіх життєвих потреб у праці, харчуванні, житлі, охороні здоров'я, освіті й культурі.
Також соціальні права можна визначити як можливості людини і громадянина забезпечити належні соціальні умови життя, а саме: право на працю та її вільний вибір, відпочинок, охорону здоров'я, житло; право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника тощо; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини (харчування, одяг, житло); право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів [15, с. 398].
Центральним в системі соціальних прав є право людини на достатній життєвий рівень, яке об'єднує собою не лише усі інші соціальні права в одну цілісну систему, але й зумовлює сутність та зміст правового регулювання більшості громадянських та політичних прав. Дане право включає в себе такі положення: кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.
Держава надає наступні види допомоги сім'ям з дітьми:
- допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
- одноразова допомога при народженні дитини;
- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
- допомога на дітей одиноким матерям.
Крім того, за наявності коштів місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми.
Право на достатній життєвий рівень є одним з найбільш важливих та соціально значущих для кожної людини, а забезпечення цього права є метою діяльності кожної демократичної країни та одним з основоположних конституційних принципів сучасної держави. Це право слід розглядати в двох взаємопов'язаних аспектах: з одного боку, держава створює умови, за яких кожна здорова, дієздатна людина має реальні можливості забезпечити такий рівень свого життя, який відповідає її уявленням, а з іншого, держава зобов'язана використовувати усі свої матеріальні, політичні, організаційні та інші ресурси задля забезпечення достатнього життєвого рівня соціально незахищених верств населення [12, с. 13].
Стаття 48 Конституції України, яка передбачає право на достатній життєвий рівень, є єдиною нормою другого розділу даного нормативно-правового акту, яка не містить спеціальних конституційних гарантій відповідного права і не конкретизує його. У статті лише зазначається, що достатній життєвий рівень включає тільки достатнє харчування, одяг і житло. За порушення цього права законодавством України юридична відповідальність не передбачається.
Як зазначається у статті 25 Основ законодавства України про охорону здоров'я, з метою забезпечення достатнього життєвого рівня, на основі науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог держава: а) встановлює єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій та інших доходів населення; б) організує натуральне забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності; в) здійснює комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання; г) безплатно надає медичну допомогу і соціальне обслуговування особам, які перебувають у матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.
Медичні, фізіологічні і санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України. Взагалі ж достатній життєвий рівень варто розглядати як державний стандарт, що має використовуватися при визначенні обсягу соціального забезпечення громадян. Законом України «Про мінімальний споживчий бюджет» встановлена структура набору продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному і вартісному вираженні, що повинні забезпечувати задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини, але склад споживчих кошиків надано право затверджувати і не рідше ніж раз на п'ять років переглядати Кабінету Міністрів України [10, с. 173].
Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» передбачає надання за заявочним принципом щомісячної допомоги малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим, ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї. Неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу - це бідність.
У цілому забезпечення права на достатній рівень життя в Україні залежить від цілеспрямованої державної політики у сфері соціально-економічних відносин, створення належних правових і організаційних умов для життя людей. Реалізація права кожного на достатній рівень життя повинна відбуватись в руслі положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Проте на сьогодні законодавство не дає роз'яснення, що можна вважати «достатнім харчуванням, одягом і житлом». Тим не менш, зрозуміло, що реалізація даного права для нашої країни на даний момент є тільки перспективою.
2. Структура і механізм забезпечення права на достатній життєвий рівень
2.1 Система нормативно-правових актів, що закріплюють та гарантують соціальні права громадян
Механізм забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень є однією з головних частин більш широкого, загального механізму реалізації соціальних прав громадян, який, у свою чергу, є складовою частиною механізму реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина в цілому. Механізм реалізації права на достатній життєвий рівень є достатньо складним і включає в себе низку структурних компонентів: економічний, політичний, соціальний, правовий, духовно-культурний та психологічний. У своїй сукупності усі ці компоненти спрямовані на досягнення особою такого рівня життя, яке є гідним людини у сучасному цивілізованому світі [3, с. 11].
Нормативний елемент механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень - це система правових норм, які встановлюють правові основи та порядок досягнення усіма верствами населення та його окремими категоріями достатнього життєвого рівня, забезпечення такого рівня для непрацездатних та унеможливлення зниження життєвого рівня громадян нижче достатнього, при здійсненні постійного та систематичного контролю як за діяльністю відповідних інституцій, так і за досягнутим життєвим рівнем різних категорій осіб.
Право особи на достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї отримало широке закріплення в поточному національному законодавстві, а його конституційне закріплення призвело до ухвалення цілої низки законів та підзаконних актів. Зазначається, що право особи на достатній життєвий рівень саме по собі складає міжгалузевий правовий інститут, який поряд з нормами конституційного права об'єднує норми трудового права, права соціального забезпечення тощо. Правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина включає у себе усю сукупність міжнародних правових актів в галузі прав людини, згоду на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та сукупність законів України які закріплюють права і свободи людини та громадянина [18, с. 601].
З моменту прийняття Конституції України Верховною Радою України ухвалено низку законодавчих актів, направлених на захист прав людини та соціальну допомогу. Зокрема, закони України: Про прожитковий мінімум, Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, Про оплату праці, Про зайнятість населення, Про індексацію грошових доходів населення, Про житловий фонд соціального призначення, Про пенсійне забезпечення, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Основи законодавства України про охорону здоров'я, Про державну допомогу сім'ям з дітьми, Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям, Про державну соціальну допомогу інвалідам та дітям-інвалідам тощо. Крім того, Україна є стороною практично всіх важливих міжнародних угод у галузі прав людини, і, зокрема, тих, що стосуються означеної сфери: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенції про права дитини, Європейської соціальної хартії та інших міжнародних документів [12, с. 15].
Одним із найбільш значущих актів в даній системі є Загальна Декларація прав людини - перший документ, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і таким чином встановив їх стандарти. Після прийняття Загальної декларації прав і свобод людини почалося її активне визнання. Ця декларація стала фундаментом, на основі якого відбувалася вся міжнародна та внутрішньодержавна нормотворчість у галузі прав людини. Наша держава є стороною практично всіх конвенцій ООН в галузі прав людини. Положення декларації прав людини були повною мірою закріплені в Конституції України. Значний досвід у застосуванні Загальної декларації набув Конституційний суд України, що часто використовує її положення при визначенні відповідності українського законодавства Конституції і міжнародним стандартам в області прав людини. Проте значимість Загальної декларації полягає не тільки в тому, що вона стала першим міжнародним стандартом у сфері прав людини, але й у тому, що вона створила правову базу для подальшого наступного кодифікаційного процесу в цій галузі, що сприяв еволюції концепції прав людини [5, с. 239].
Наступним міжнародним стандартом є Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права -- основоположний міжнародно-правовий документ у галузі міжнародного захисту економічних, соціальних і культурних прав та основних свобод людини. Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН в резолюції 2200 А (XXI) від 16 грудня 1996 р., набрав чинності 3 січня 1976 р., через три місяці від дня депонування у Генерального секретаря ООН 35-ї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, як це передбачено ст. 27. Ратифікований Україною у 1973 р. Пакт складається з преамбули та 31 статті. У його преамбулі, як і в преамбулі Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, звертається увага на зобов'язання держав відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй заохочувати права людини, нагадується про те, що кожна окрема людина повинна домагатися заохочення і дотримання цих прав, також визнається, що згідно із Загальною декларацією прав людини ідеал вільної людської особистості, яка користується громадянською і політичною свободою та свободою від страху і нестатків, може бути втілений у життя тільки тоді, коли будуть створені такі умови, за яких кожен може користуватись своїми економічними, соціальними і культурними правами, так само, як і своїми громадянськими і політичними правами [13, с. 351].
Європейська соціальна хартія - конвенція Ради Європи, що закріплює ряд соціальних прав людини (на відміну від ЄКПЛ, що закріплює головним чином цивільні і політичні права). Прийнята в 1961 році, вступила в силу в 1965 році. Країни-учасниці зобов'язуються визнати обов'язковими для себе як мінімум 10 статей або 45 частин статей частини II Хартії, в тому числі як мінімум 5 з наступних статей: 1, 5, 6, 12, 13, 16 і 19. Доповіді про виконання Хартії представляються раз на два роки. Всього частина II Хартії містить 19 статей, кожна з яких закріплює певне право.
Конституція - це Основний Закон, що закріплює суспільний і державний устрій країни, функції органів державної влади, основні права та обов'язки громадян. це нормативно-правовий акт, що володіє найвищою юридичною чинністю. Закони й інші нормативно-правові акти застосовуються на основі Конституції України й повинні їй відповідати. Таким чином, Конституція України є основою чинного законодавства української держави. Її норми перебувають у центрі системи права, забезпечують єдність і несуперечність норм права, закріплених у різних нормативно-правових актах. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Конституція України гарантує можливість звернутися в суд для захисту конституційних прав і воль людини й громадянина, використовуючи для цього як юридична підстава винятково Конституцію України.
Саме Конституція містить Розділ II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", у якому визначаються основні принципи прав і свобод людини і громадянина, їх загальні та спеціальні (юридичні) гарантії, а також встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Україні. Цей Розділ також включає норми, що встановлюють основні конституційні обов'язки людини і громадянина та гарантії їх виконання.
На основі дослідження нормативного закріплення таких понять як: “мінімальний споживчий бюджет”, “межа малозабезпеченості“, “прожитковий мінімум”, зроблено висновок про те, що ці соціальні мінімуми не гарантують забезпечення права на достатній життєвий рівень кожної людини. Тобто головний недолік нормативного блоку механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень полягає в тому, що він не повністю відповідає принципам соціальної справедливості, оскільки значна частина громадян України фактично знаходяться на теперішній час поза межею бідності.
2.2 Органи та установи, що покликані забезпечувати право на достатній рівень життя
До органів державної влади, на які покладається обов'язок забезпечення умов для реалізації громадянами права на достатній життєвий рівень відносяться: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України, а також місцеві державні адміністрації.
Верховна Рада України - це єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (статті 75-76 Конституції).
Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його винятковість як єдиного органу законодавчої влади у державі, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлена, насамперед, унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу, судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади і загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень. Верховна Рада с загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти весь Український народ - громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Це випливає як із преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - "Верховна Рада України".
Згідно зі ст. 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Порядок його діяльності визначається Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997 р. із змінами.
Відповідно до зазначеного Закону сферою його застосування є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Його діяльність доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, не скасовує їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб [9, с. 640].
Конституційне подання Уповноваженого - це акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України.
Подання Уповноваженого - це акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав та свобод людини і громадянина.
Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:
1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
2) за зверненнями народних депутатів України;
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
Уповноважений не вивчає ті звернення, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. Уповноваженим Верховної Ради України було підготовлено шість таких доповідей [9, с. 642].
У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини було підготовлено чотири Спеціальні доповіді: "Стан дотримання та захисту прав громадян У
Право на достатній рівень життя та його реалізація в Україні курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Анализ имущественного положения предприятия 2
Реферат: Курс научный руководитель Ворончук Роман Игоревич Преподаватель Пиявский Семен Авраамович Методический руководитель Пиявский Семен Авраамович
Курсовая работа по теме Гвардия в декабрьские дни 1825 года
Демоверсии Контрольных Работ По Биологии 5 Класс
Владимир Дубровский И Маша Троекурова Сочинение Коротко
Доклад: Вилочковая железа (тимус)
Дипломная работа по теме Способ динамической стабильности процесса тонкой лезвийной обработки за счет анизотропных свойств режущего инструмента
Реферат На Тему Информативность Текста И Способы Ее Повышения
Реферат по теме Рассказ о житии преподобного Иринарха, затворника Ростовского
Микробиология молочных продуктов
Дипломные Работы Делопроизводство
Курсовая работа по теме Монтаж электрооборудования вентиляции
Реферат по теме История Моники и Билла. Сексограмма Президента США
Реферат: Освобождение Украины от немецко-фашистских захватчиков
Эссе На Английском На Любую Тему
Курсовая работа: Понятие и значение педагогических инноваций
Культура Дипломные Работы
Курсовая работа по теме Сравнительный анализ рисков при использовании облачных сервисов в России и ЕС
Курсовая работа: Любовная лирика А. Ахматовой. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Международные аспекты экономической теории
Держава і право Франції у Новий час - Государство и право контрольная работа
Бухгалтерский учет и аудит - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа
Институт права убежища в международном праве - Государство и право дипломная работа