Право Стародавніх Афін - Государство и право реферат

Главная

Государство и право
Право Стародавніх Афін

Виникнення та розвиток давньогрецького полісу. Опис населення та структури його державного апарату. Політичні вподобання тиранів Полікарпа, Клісфена, Кіпсела і Харонда. Процес розпаду родової організації та виникнення рабовласницької держави в Афінах.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

3. ОРГАНИ ВЛАДИ, УПРАВЛІННЯ, СУДУ АФІНСЬКОГО ПОЛІСУ
Виникнення та розвиток полісного ладу відносяться до VIII-- V ст. до н. е., класичний період рабовласницького поліса -- до V--IV ст. до н. е.
Давньогрецький поліс (місто-держава) в період становлення формувався із територіальних общин. їх центром було городище, храм, святилище, твердинею під час війни -- фортеця. Біля нього знаходився ринок -- місце торгівлі, там же розміщувалися ремісники. Поступово це міське поселення перетворювалося в адміністративний центр. До нього прилягала хора (землеробські поселення).
Державний апарат поліса складався з народних зборів повноправних громадян-мужчин, ради, суду й різноманітних виборних посадових осіб.
Громадяни поліса брали участь у здійсненні законодавчої й судової влади. Повноправний член поліса вважав себе відповідальним за всі справи цивільної общини, був соціально активним, патріотом свого міста-держави. Він був зобов'язаний служити в ополченні. Несення військової (на флоті) й державної служби оплачувалося. Громадянська єдність демократичного поліса грунтувалася на згоді й формальній рівності його членів, рівності громадян перед законом (ісономія) і свободі слова кожному (ісего-рія).
Населення поліса було малочисельним, зрідка перевищувало 10 тис. чоловік. Зі стін міської фортеці можна було осягнути поглядом майже всю державу.
Надмірне зростання народжуваності властями не схвалювалося. Поліс міг існувати лише з невеликим населенням на обмеженій території.
Всі громадяни поліса в особі глав сімей, домовласників мали право на ділянку землі, розмір якої був однаковим для всіх. Земля поділялася на дві категорії: полісну (общинну) і приватну. Приватне володіння землею в Греції існувало ще за Гомера. Володіти землею в полісі міг лише повноправний громадянин, який вважався таким завдяки своєму походженню. Продати або подарувати землю можна було лише громадянину певного поліса. Поліс забороняв чужинцям, іноземцям доступ до його земельної власності, община стежила за угодами з приводу земельних наділів, затверджувала земельний максимум, контролювала справедливість і обґрунтованість одержання землі у спадок, а за відсутності спадкоємців забирала до свого фонду виморочні землі. Втрата земельної ділянки підривала соціальний престиж общинника. Звичаї і традиції поліса не заважали знаті, аристократам закабалювати общинників-селян, привласнювати їхні ділянки. Однак самозаста-ва боржника не стала в Аттиці повсюдним явищем, а реформи Солона її заборонили.
Громадська думка засуджувала як розорення співгромадян, так і надмірне їхнє збагачення. На випадок скрути общинник міг розраховувати на підтримку одноплемінників.
Формально поліс був своєрідним соціально-політичним союзом усіх його громадян. Фактично ж всередині його йшла боротьба між демосом (простолюдинами) та євпатрідами (землевласницькою знаттю). Стабільність поліса досягалася встановленням максимуму земельного наділу, обмеженнями купівлі-продажу землі, покладанням додаткових державних повинностей на заможних громадян (літургіями). Ці заходи мали на меті не допустити послаблення згуртованості цивільного колективу, зберегти прошарок вільних виробників як власників засобів виробництва і знарядь праці. Середні й бідніші прошарки суспільства були основою ополчення поліса.
Отже, наявність земельного наділу, а пізніше певного прибутку із земельної ділянки була головною умовою володіння політичними і громадянськими правами. До них відносилися права брати участь в роботі народних зборів, обирати посадових осіб і контролювати їхню діяльність, призиватися до відправлення правосуддя. Громадянин був зобов'язаний служити в ополченні. Головну силу ополчення становили ті, хто засідав у народних зборах.
Розвиток поліса проходив у атмосфері боротьби аристократії та демоса. Позиції родової знаті слабшали, а економічна основа її могутності -- сімейно-родова власність на землю була підірвана розвитком приватновласницьких відносин, торгового капіталу. Однак придушити опір знаті можна було лише шляхом збройного насилля. Його здійснила тиранія -- одноосібна влада, що опиралася на підтримку дрібних землевласників, крамарів і ремісників.
Тиран Полікарп на Самосі (близько 540 р. до н. е.) надавав матеріальну допомогу бідним селянам, скасував родові філи і запровадив територіальний поділ. Подібні заходи провів тиран Клісфен в Сикіоні (VI ст. до н. е.). Тиран Кіпсел із Корінфа прогнав олігархів, а їхнє майно конфіскував на користь демоса. Він відмінив звичаї, які підтримувала родова знать, запровадив територіальний поділ, призначив суворі покарання за розкіш, неробство, дармоїдство.
У південноіталійському місті Локри законодавець Залевк заборонив продаж земельних ділянок без явної потреби. Йому приписується запровадження фіксованих покарань за різноманітні проступки і злочини, які застосовувалися до всіх громадян незалежно від їхнього соціального становища. Судове свавілля знаті було зупинене. Був заборонений посередницький контракт, спірне майно повинно знаходитись у тієї особи, у котрої проведено його арешт або захоплення. Залевку приписують відродження принципу покарання на основі таліона ("рівне за рівне"). Кожний громадянин, бажаючий внести новий закон або доповнити діючий, повинен був з'явитися на народні збори із зашморгом на шиї. Страбоп в "Географії" стверджував, що Залевк багато правових ідей запозичив із крітських законів.
За законами правителя Харонда із сіцілійської Катани, заможні громадяни за неявку на народні збори сплачували великий штраф, заборонялася явка зі зброєю. Необхідність таких заходів була викликана гостротою боротьби між демосом і знаттю. Харонд запровадив ще суворіші формальності укладання угод купівлі-продажу, обміну, зробив жорсткішими санкції за неправдиве свідчення. Досвід його законодавства був сприйнятий в ряді інших полісів.
Багато законодавців із числа тиранів прагнули не допустити закупівлі, розбазарювання аристократами полісної землі, намагалися обмежити розміри приватного земельного володіння. У деяких полісах запроваджувалися закони, що забороняли продаж основних земельних наділів чи навіть особистого майна.
У Спарті традиція засуджувала чи навіть забороняла купівлю-продаж землі. Знать обходила її шляхом дарування або відписування. За законами Оксила з Еліди, заборонялося забезпечувати позику закладанням землі. Про це повідомляє Арістотель у "Політиці". Надто радикальні заходи проти євпатрідів вживав афінський тиран Писістрат (VI ст. до н. е.). Діяльність тиранів підірвала основи родового ладу та його закладів.
У свідомості давніх греків поліс був маленькою вітчизною, вони схильні були перебільшувати його позитивні якості. Мислителі давнини також вважали поліс найкращою формою державного буття. Арістотель визначав державу-поліс як союз вільних людей з метою найкращого існування.
Процес розпаду родової організації та виникнення рабовласницької держави в Афінах мав свої особливості. На рубежі VIII-- VI ст. до н. е. у житті давніх греків сталися великі зміни. Застосування засобів праці із заліза підвищило культуру землеробства й ремесел, прискорило розвиток торгівлі, підвищилася якість будівництва. Значного поширення набула писемність, заснована на фінікійському алфавіті.
Колишня рівність у полісі була підірвана борговою кабалою, до якої все частіше потрапляли селяни-общинники. Кількість повноправних членів общини, які мали наділи землі (клери), неухильно зменшувалася. Земля багатьох общинників переходила у власність євпатрідів, чиї прибутки зростали за рахунок експлуатації рабів, ведення торгівлі, лихварства, морського розбою, пограбування сусідніх племен. Обезземельні общинники поповнювали ряди наймитів (фетів), старців, волоцюг. Майнова нерівність все більше загострювалася.
Формально все населення Аттики ще поділялося на роди, філи (об'єднання декількох родів) і фратрії (племена), але частина безземельного населення вже втратила зв'язок зі своїми філами та фратріями. Верхівка родової знаті контролювала діяльність полісних закладів. З неї обиралися базилеї, архонти. Із знаті складалася рада старійшин. Влада базилея-военачальника -- головного судді і жерця племені -- ослаблювалася. Розпад родового ладу особливо посилився з розвитком товарно-грошових відносин, зі зростанням рухомого майна, адже родовий лад несумісний з грошовим господарством.
Утворення Афінської держави почалося з реформи, що приписується легендарному Тесею (XII ст. до н. е.). За нього відбувся синойкізм -- злиття дванадцяти раніше відокремлених племенних поселень, центром яких стали Афіни. Йому ж приписують поділ усіх вільних громадян Афін на три групи: євпатрідів (родова знать), геоморів (землероби), деміургів (ремісники). Євпатріди як найбагатша частина афінських громадян добилися підтвердження їхнього права на обіймання державних посад. Із родової знаті, яка опиралася на свою економічну могутність, формувався новий панівний стан. Він набував сили, підривав основи патріархальних органів, його вже не влаштовували порядки родової демократії. Утворення держави в Афінах відбулося без впливу ззовні.
Зусиллями євпатрідів посада глави поліса базилея, який здійснював функції вождя племені й жерця, перестала бути довічною і стала номінальною. У VIII ст. до н. е. раду старійшин замінив ареопаг (свою назву ареопаг отримав від місця засідання -- на "пагорбі Ареса"), який став контролювати народні збори, здійснювати вищу судову владу.
Повноваження базилея перейшли до колегії архонтів. Вони обиралися з євпатрідів, спочатку довічно, потім на 10 років, а з VII ст. до н. е.-- на один рік. давньогрецький поліс родовий рабовласницький
У 683 р. до н. е. колегія архонтів складалася з 9 чоловік. Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, у якому засідали діючі і відставні архонти. Вони приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ.
Після остаточного скасування посади базилея Афіни фактично стали аристократичною республікою. Однак народні збори ще не стали в них основним органом влади. Взаємоконтроль у вищій номенклатурі (в ареопазі та колегії архонтів) відвернув на якийсь час установлення єдиновладдя. Повноваження та обов'язки архонтів були суворо фіксовані.
Перший архонт -- епонім вважався найголовнішою посадовою особою в афінській республіці. Другий архонт -- базилей (колишній цар) був верховним жерцем, йому були підвідомчі судові справи, пов'язані з культом. Третій архонт -- полемарх здійснював командування військом і відав зовнішніми справами держави. Інші шість архонтів -- фесмофети були охоронниками законів і очолювали розгляд судових справ. Колишні архонти ставали довічними членами ареопагу. Ці важливі посади в державі могли посідати лише євпатріди.
Процеси класоутворення та формування держави в Афінах проходили синхронно. Одночасно з виділенням із знаті осіб, які здійснювали функції публічної влади, почалося руйнування основ родового поділу громадян. Вся Аттика була розбита на територіальні округи (навкрарії). Спершу це диктувалося інтересами оборони. Громадяни кожної навкрарії незалежно від приналежності до роду й племені були зобов'язані доставити корабель з екіпажем і двох вершників у повному військовому спорядженні. На чолі навкрарії стояв притан.
Родова знать прагнула обмежити владу народних зборів, остаточно закріпити своє панівне становище. Ситуація в Афінах була напруженою. Народ був невдоволений тим, що аристократи довільно та корисливо тлумачать звичаї і традиції. За наполяганням демоса в 622 р. до н, е. було проведено запис норм звичайного права. Кваліфіковані закони були виставлені, для загального огляду. В історії вони відомі як Закони Драконта.
З більшості злочинів санкція була одна -- смертна кара. Кровна помста була відмінена, скасовувалася відповідальність за принципом таліона. Раніше вбивство кваліфікувалось як завдання матеріальної шкоди і потерпілому чи його сім'ї належало відшкодування збитку -- компенсація. Тепер вбивство розцінювалося як антигромадська дія. Закон розрізняв навмисне і необережне вбивство. Смертна кара загрожувала тим, хто здійснював святотатство, вів розгульний спосіб життя, був дармоїдом, і навіть тим, хто був спійманий під час крадіжки овочів.
Видання писаних законів, навіть таких, що несли в собі такі жорстокі заходи покарання, було кроком вперед у розвитку права. Наявність нефіксованих звичаїв відповідало інтересам знаті. Тому появу Законів Драконта варто вважати успіхом демоса.
Поглибленішим стало визначення злочину й покарання, клався край самоуправству аристократичних родів. Підвищилася роль і авторитет судових закладів. Закони Драконта вперше дали гарантію юридичного захисту прав приватного власника, оберігали його майнові інтереси. В цьому їх основне значення.
Наприкінці VII ст. до н. е. протистояння демоса й аристократії стало жорстокішим. Воно супроводжувалося загостренням боротьби між верхівками філ і фратрій. Розвиток товарно-грошових відносин дестабілізував політичну обстановку в полісі. Маса селян опинилася в борговій кабалі в євпатрідів, багато з них були продані в рабство за межі Аттики. Зросла кількість фетів -- особисто вільних, але незаможних громадян. Володіючи владою в ареопазі, спираючись на підтримку верхівки філ та фратрій, євпатріди пробували ліквідувати залишки родової демократії. Невдоволення знаттю охопило ремісників і крамарів, але найбільше страждали селяни. Втрата земельного наділу, продаж у рабство за несплату боргу означало втрату політичної і цивільної правоздатності. Існування поліса як єдиного організму було в небезпеці. Давала себе знати і відсутність твердої політичної влади, народні збори не виявляли єдиної волі.
Проникливий і далекоглядний політик Солон (VI ст. до н. е.) розумів необхідність відновити єдність поліса, розколеного на ворогуючі угрупування. Він уникав крайнощів, говорив про користь "золотої середини".
У 594 р. до н. е. Солона було обрано архонтом. Опираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ. Боргова кабала відмінялася. Все боргове каміння з полів прибиралося, продані в рабство афіняни належали викупу і могли повернутися додому. Все це отримало назву " сісахфія " (струшування тягаря). Надалі афінські громадяни за борги не могли бути перетворені в рабів. Стягування боргу не могло переходити на особистість. Був установлений мінімум земельного наділу. Однак провести докорінний переділ землі в інтересах демоса Солон не наважився. Позичкові проценти не були зменшені, що відповідало інтересам євпатрідів.
До політичних реформ Солона відноситься проголошення усіх громадян рівними перед законом, тобто політичної рівності, в основу якої було покладено майновий ценз. Усі громадяни Афін були поділені на чотири розряди залежно від прибутку із землі. Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна масла чи вина (1 медимн дорівнює 41--52 літрам). Ці громадяни називалися пентакосимедимнами. До другого розряду відносилися ті, хто мав прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій рахунок придбати спорядження. Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимнів. їх звали зевгитами, це був найчисельніший прошарок афінських громадян. Усі інші були зараховані до четвертого, останнього розряду (фети).
Отже, за основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено майнову. Розмір приватної власності зумовлював тепер становище громадянина поліса. Майнове становище визначало й місце громадян в ополченні. З представників перших двох станів формувалася кіннота, третього -- важкоозброєна піхота, із фетів -- підрозділи легкоозброєної піхоти чи допоміжних загонів. Воєначальниками і архонтами могли бути лише ті, хто належав до перших двох розрядів.
Солон запровадив раду чотирьохсот (буле) --по 100 чоловік від кожної філи. Створення такої ради і розширення прав народних зборів (екклесії), що стали головним законодавчим і контролюючим органом Афін, значною мірою сприяло демократизації суспільного і політичного ладу. Екклесія приймала закони, обирала посадових осіб поліса і контролювала їхню діяльність, вона могла взяти до розгляду будь-яке питання, що зачіпало інтереси афінських громадян.
Збори і рада потіснили на інший план ареопаг і колегію архонтів. Громадяни отримали право порушувати справи про переслідування посадових осіб, які зловживали своїм становищем чи діяли на шкоду інтересам народу. Цим же правом був наділений і такий новий орган, як суд присяжних -- геліея. До неї входили громадяни усіх чотирьох розрядів, у тому числі і фети, у кількості 6 тис. чоловік. Це був другий за значенням після народних зборів орган народовладдя. Суд присяжних розглядав справи про злочини, майнові спори тощо. Він міг відмінити закон, прийнятий екклесією, тобто здійснював функцію верховного судового контролю.
Велика кількість членів суду присяжних свідчить про демократичні прагнення Солона, про його бажання забезпечити участь простих людей в органах влади, не допускати зловживань і підкупу суддів. Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, але ввів закон про свободу заповітів, чим розв'язав руки тим, хто прагнув роздробити земельні наділи. Він провів уніфікацію системи мір і ваги, здійснив перехід до стабільної грошової одиниці, що також відповідало інтересам євпатрідів, які одержали можливість закуповувати клери у бідняків після того, як була узаконена купівля-продаж землі.
Реформи Солона в економічній галузі згладили гостроту суперечностей в афінському суспільстві, оскільки задовольняли і середні верстви населення. Проголосивши рівність громадян перед законом, Солон підвищив роль демоса в управлінні справами держави. Солона вважають батьком афінської демократії. У проведенні реформ йому допомагав правник Епіменір.
Однак відразу усунути всі соціальні суперечності в афінській державі Солон не міг. Євпатріди були незадоволені послабленням своїх політичних позицій і хотіли реваншу. Селяни, колишні боржники, які повернулися до Аттики, не одержали назад свої земельні ділянки і поповнили лави незадоволеного засиллям євпатрідів демоса.
За цих умов владу захопив тиран Писістрат (560--527 рр. до н. е.). Він не скасував закони Солона, однак більше притіснив євпатрідів. Писістрат відібрав землі у багатьох євпатрідів і поділив їх серед селян, запровадив державні субсидії збіднілим землеробам, надавав їм у кредит насіння, худобу, інвентар, запровадив пенсії інвалідам війни. За нього були розпочаті великі громадські роботи з благоустрою Афін (наприклад спорудження водопроводу), що дало роботу багатьом нужденним громадянам. Було запроваджено інститут роз'їздних суддів з метою зміцнення законності й правосуддя.
За Писістрата вперше було введено державний податок у розмірі 1/10 частини урожаю, що полегшило утримання апарату управління, зробило його менш залежним від аристократії. На базі свого загону охорони Писістрат сформував постійне військо. Були запроваджені нові релігійні культи, близькі й зрозумілі народу. Грецька традиція називала правління Писістрата "золотим віком". Тиранія ще більше підірвала залишки родового ладу.
Після скинення тиранії піднялася нова хвиля політичного заколоту. В 509 р. до н. е. архонт Клісфен (VI ст. до н. е.), спираючись на підтримку народу, продовжив демократичні починання Солона і Писістрата. Поділ громадян за родами було остаточно скасовано. Замість чотирьох племінних філ було створено 10 територіальних. Аттика стала поділятися на три адміністративні зони: берегову, Афіни з передмістям, внутрішню. Кожна філа повинна була сформувати загін піхотинців, вершників і спорядити за свій рахунок 5 військових суден з екіпажем і навархом (капітаном). Низова адміністративно-територіальна одиниця одержала назву дем. її очолював виборний демарх, до обов'язків якого входили набір ополченців, організація виборів за жеребком до ради п'ятисот, до суду присяжних, а також запис новонароджених громадян.
Клісфен перетворив раду чотирьохсот в раду п'ятисот -- по 50 чоловік від кожної нової філи. Збори громадян відтоді стали проводитись в Афінах, для чого визначалося спеціальне місце. При зборах була запроваджена колегія стратегів -- новий орган виконавчої влади. До неї обирали по одному представнику з кожної філи. До колегії перейшли повноваження в галузі військових справ і фінансів. Значення інституту архонтів знизилося.
Клісфен запровадив остракізм ("суд черепків"). Весною надзвичайні народні збори вирішували питання: чи немає серед громадян людини, яка намагається здійснити державний переворот, чи такої, яка становить загрозу афінському ладу? Якщо така небезпека вбачалася, наступні народні збори голосуванням (написами на черепках) визначали ім'я можливого узурпатора. Його проганяли з Афін терміном на 10 років без конфіскації майна. Остракізм був засобом загнуздання честолюбців, запобігання тиранії і серйозним попередженням тим, хто хотів повернути Афіни до влади аристократів.
Реформи Клісфена остаточно зруйнували родові підвалини й традиції, разом з ними завершилося формування афінського полісу як класової держави. Громадяни, які перебували поза колишніми філами і фратріями, отримали громадянські й політичні права. Припинилися незгоди між родовими союзами. За Клісфена Афіни стали державою середніх землеробів, ремісників, моряків, крамарів, демократичною республікою рабовласницького типу. Організація влади, управління, правовий статус громадянина набули законного оформлення. Традиції і родові звичаї були остаточно витіснені законами. Рішення народних зборів і ради п'ятисот мали вищу юридичну силу. Афіни набули ознак держави: публічну владу територіальний поділ громадян, податки. Політична система Афін стала прикладом для багатьох інших грецьких полісів.
Так званий класичний період історії Стародавніх Афін, коли полісна демократія досягнула своєї вершини, відноситься до епохи великого п'ятдесятиліття -- від вирішальних перемог у війні з персами до початку Пелопоннеської війни (431--404 рр. до н. е.).
3 . ОРГАНИ ВЛАДИ, УПРАВЛІННЯ, СУДУ АФІНСЬКОГО ПОЛІСУ
Вищою владою в полісі були народні збори повноправних громадян не молодше 20 років. Місце, де вони засідали, називалося агора. Скликалися збори досить часто -- 2--4 рази на місяць. Питання, які належало обговорити, були відомі заздалегідь. Нові закони й розпорядження, а також відмінені виставлялися на агорі для загального обговорення.
Збори мали найбільші владні повноваження: приймали закони, обирали посадових осіб і контролювали їхню діяльність разом з радою п'ятисот. На зборах розглядалися найважливіші загальнодержавні питання: війни і миру, внутрішньої і зовнішньої політики, стосунків із союзниками, будівництва флоту, продовольчого постачання Афін та ін. Будь-який громадянин міг виступити і висловити свою думку чи внести законопроект, міг бути обраним на громадську роботу. Процедура прийняття нового закону була схожа із судовим процесом: ініціатор повинен був переконати збори в його необхідності. Голосування завжди було таємне, за винятком випадків обрання посадових осіб з військового і фінансового відомства. Виконання закону як вищої волі афінського народу було обов'язковим для всіх. З приватних питань приймалися декрети.
Закон набирав чинності лише' після його розгляду й редагування радою п'ятисот. Будь-який громадянин міг добиватися скасування прийнятого закону, якщо він ішов урозріз із принципами держави й інтересами народу. Подати позов можна було протягом року після прийняття закону. Афіняни вважали дане правило фундаментальною підвалиною демократії. Остаточне рішення з цього питання приймала геліея. Якщо звинувачення на адресу автора підтверджувалося, винного могли позбавити громадянських прав. Такий порядок опротестування законів було скасовано лише після приходу до влади олігархів.
Характер діяльності народних зборів у період розквіту рабовласницької демократії багато в чому визначався їхнім складом. Серед афінських громадян були не лише землероби, селяни, а й ремісники, крамарі, представники інших категорій населення, які не пов'язані із землеробством, але мали політичні права. В міру того, як зростала ця частина громадян, в суспільно-політичному житті Афін створювалися сприятливі умови для подальшої демократизації.
Демократизації народних зборів сприяло зростання в них кількості моряків, які вербувалися з бідніших верств і яких ставало все більше у зв'язку з реалізацією морської програми Фемістокла. Представники знатних аристократичних сімей Алкмеонідів, Писістратидів, Кериків були вигнані з Афін.
Однак народні збори та інші заклади Афін навіть у період їх найбільшої демократизації врешті-решт служили інтересам рабовласників. Тут не було й не могло бути справжнього народовладдя, оскільки основою суспільства була експлуатація рабів і злиденної частини вільного населення. Тому демократія Афін була лише формою політичної влади економічно панівного класу. Лише ті, хто мав економічну незалежність, визнавалися суб'єктами громадянських прав та обов'язків. Раби відносилися до об'єктів права.
Діяльність головного законодавчого органу і верховного суду Афін проходила в умовах гласності. Громадяни залучалися до обговорення і прийняття законів та життєво важливих рішень. За участь в народних зборах після реформи Перікла громадяни отримували допомогу (дієту).
Всі звинувачення посадових осіб у зловживаннях владою ретельно перевірялися. Якщо звинувачення підтверджувалось, винні зазнавали переслідування, аж до остракізму, якщо ні -- донощик підлягав покаранню.
Члени ради п'ятисот (буле) обиралися за жеребкуванням народними зборами з числа громадян не молодше ЗО років, які сплачували податки, шанували батьків, мали 200 медимнів річного прибутку. Резиденція ради називалася булевтеріею. Рада була розбита на 10 чергових частин - пританій. 50 членів ради, представники одної філи, були черговими протягом одної десятої частини року. Змінюваність посадових осіб також була ознакою демократизму управління.
Рада п'ятисот діяла як вищий адміністративний орган і муніципалітет з управління службами Афін та його передмість: розв'язувала питання благоустрою міста, його базарів, стану флоту, арсеналу, організовувала доставку продовольства. У її віданні перебувала скарбниця й державна печатка. Рада здійснювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і попередньо розглядала питання, що вносилися на обговорення народних зборів. Члени чергової філи -- притани вели народні збори. Рада стежила за точним виконанням прийнятих законів і декретів. Отже, рада мала найбезпосередніше відношення до законодавчого процесу, до функціонування апарату управління. Місце, де засідала керівна колегія ради, називалося пританія.
Суд присяжних -- геліея -- налічував 6 тис. суддів, які обиралися народними зборами з громадян не молодше ЗО років, не обтяжених боргами і не позбавлених громадянської честі. Він судив не лише жителів Афін і Аттики, а й членів Афінської архе (області), куди входило близько 200 полісів із загальним населенням близько 14 млн. чоловік.
Геліея поділялася на 10 відділень (декастерій) по 500 чоловік у кожному. Тисяча суддів були запасними. Суд був відкритим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів, пристрасності й порушень судочинства лише в день слухання справи шляхом жеребкування визначалося, яке саме відділення буде його розглядати.
Кримінальне судочинство мало кілька стадій: оголошення звинувачувальної скарги, виступ звинувачувача й підсудного, допит свідків, таємне голосування про винність чи невинність підсудного (вердикт), таємне голосування про міру покарання, оголошення вироку, останнє слово засудженого.
Час для розгляду в суді дорівнював 9,5 години і визначався кліпсидрами (водяними годинниками). Час дебатів сторін також визначався кліпсидрами, причому для обвинувачувача й підсудного (з їхніми свідками і помічниками) були окремі посудини з однаковою кількістю води. Кліпсидра запускалася, коли одній із сторін надавалося слово. Процесуальна форма особливо ретельно дотримувалася, коли підсудному загрожувала смертна кара, заточення у в'язницю, вигнання з Афін, позбавлення громадянської честі, конфіскація майна. Вирок визначався на основі результатів голосування, яке проводилося киданням камінців до урн. На випадок рівності голосів у відділення суду додавався ще один суддя. Рішення суду оскарженню не підлягало. Допускалися дебати сторін. Позивач і відповідач мали однакові права. Звичайно, для грамотного й обгрунтованого викладу суті судового спору вимагалася певна юридична підготовка.
Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв'язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права. Геліея як вища інстанція розглядала справи про державну зраду, про зазіхання на демократію, тяжкі кримінальні злочини (хабарництво, фальшивий донос), справи про повернення чи відшкодування власності тощо. Суд міг винести вирок про смертну кару, конфіскувати майно, позбавити громадянських прав, громадянства тощо. Звинувачуваний, не чекаючи винесення вироку, міг звільнити себе від покарання добровільним вигнанням.
Деякі категорії кримінальних справ розглядали ареопаг, суд ефетів, колегія одинадцяти.
Демос використовував геліею в боротьбі проти аристократії. Багато противників афінського ладу, зокрема члени ареопагу, були засуджені за зловживання владою, розтрати, хабарництво. Судові процеси були засобом політичної боротьби. їх публічний характер сприяв дискримінації аристократів. Після реформи Ефі-альта в 462 р. до н. е. політичні функції ареопагу, що був' свого часу опорою аристократії, розподілилися між народними зборами, радою п'ятисот і судом присяжних.
Вищим органом виконавчої влади стала колегія десяти стратегів, її члени обиралися народним голосуванням шляхом підняття руки, а не жеребкуванням. Дозволялося їхнє переобрання на наступний строк. Насамперед це правило поширювалося на воєначальників. Особа, яка претендувала на посаду стратега, повинна була мати певне майнове становище і військовий досвід. Колегія стратегів завідувала фінансами, зовнішніми зносинами, готувала для ради п'ятисот і народних зборів проекти декретів і розпоряджень. Роль стратегів помітно зросла у V ст. до н. е. Авторитет цього органу був особливо високим за часів Перікла і Ефіальта, племінника Клісфена. Перікл обирався
Право Стародавніх Афін реферат. Государство и право.
Контрольная работа по теме Понятие государства. Политическое сознание и его компоненты. Анализ политических систем
Курсовая работа по теме Великие африканские озера
Реферат: Internet технологии. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа: Исследование нефтяных скважин при установившихся режимах фильтрации
Лабораторная Работа На Тему Психологический Тренинг Для Детей Подросткового Возраста На Тему "Дружба"
Дипломная Работа На Тему Формування Екологічної Культури Молодших Школярів У Сучасній Початковій Школі
Сколько Статей Нужно Для Докторской Диссертации
Собрания Сочинений Читать Бесплатно Онлайн
Сущность Проблемы И Темы Исследования Реферат
Организация Занятий Оздоровительной Ходьбой И Бегом Реферат
Как Оформляется Титульник Реферата
Реферат: Роль метафоры в научных лингвистических текстах
Курсовая работа по теме Определение аскорбиновой кислоты в реальном препарате
Курсовая работа: Государственный бюджет России структура, назначение и перспективы развития
Курсовая работа по теме Прокурор в уголовном судопроизводстве
Контрольная работа: Страхование домашнего имущества. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа На Тему Административная Деятельность Органов Внутренних Дел
Реферат: Правовые основы сертификации. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Система коммутации на примере Hipath 3800 фирмы Siemens и её многоцелевое применение
Дипломная работа: Совершенствование деятельности культурно-досуговых центров. Скачать бесплатно и без регистрации
Права людини - Государство и право курсовая работа
Личные (гражданские) права и свободы человека и гражданина в Российской Федерации - Государство и право курсовая работа
Особенности расследования взяточничества - Государство и право курсовая работа