Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір

Історичні умови виникнення авторського права в країні. Перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні. Правова охорона творів у галузі літератури. Запровадження кримінальної, адміністративної відповідальності за порушення норм авторського права.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Розділ 1. Історичні умови виникнення і становлення авторського права
1.1 Становлення авторського права в зарубіжних країнах
1.2 Становлення авторського права в Україні
Розділ 2. Джерела та поняття авторського права
2.1 Особисті (немайнові) та майнові права автора
2.2 Об`єкти та суб'єкти авторського права
2.3 Найбільш поширені способи порушення авторського права
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні
Процес розбудови демократичної, правової держави пов'язаний з всебічним розвитком нормативно-правової бази. Невід`ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин є додержання та належна реалізація гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина. Одним з основних прав громадян є право інтелектуальної власності яке регулює певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з використанням різних видів творчої діяльності: літературної, мистецької, наукової.
Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва; зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій здійснюється авторським правом. Інша група об'єктів (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо) - охороняються патентним правом (правом промислової власності). Отже, у цивільному праві та цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути - авторське право і право промислової власності (патентне право). [22]
На сьогоднішній день нормативна база правового регулювання у сфері права інтелектуальної власності потребує значного розвитку і вдосконалення, бо містить прогалини з питань визначення правового статусу авторів об'єктів права інтелектуальної власності. Правові рішення у вказаній сфері регулювання часто характеризуються застосуванням неопробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття в українському законодавстві.
Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у сфері інтелектуальної діяльності. Актуальним є питанням правомірності використання об'єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава, тому що авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов'язані із захистом свободи слова та прав людини.
Окремі проблеми розвитку інтелектуальної власності висвітлювали у своїх наукових роботах такі вчені, як Паладій М.В., Борисова В.І., Драпак Г.М., Підопригора О.А., Святоцький О.Д., Бондаренко С.В., Антонов В.М., Орлюк О.П. та ін. Але опубліковані названими правознавцями праці не вичерпують всіх проблем точного поняття права інтелектуальної власності в сучасних умовах, оскільки відбулися значні зміни в житті суспільства, які вимагають серйозних розв'язань цієї проблеми. Саме це й пояснює вибір теми курсової роботи для дослідження, її актуальність і практичне значення.
Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються при створенні і використанні літературних, художніх та інших творів як об'єктів права інтелектуальної власності.
Предметом дослідження є законодавство України, включаючи її міжнародні договори, яке регулює правовідносини в сфері авторського права.
Мета дослідження полягає у вивченні основних понять авторського права та висвітленні особливостей правової регламентації відносин, що виникають у процесі створення і використання літературних, художніх та інших творів.
Завдання даної курсової роботи полягає в наступному:
- розкрити історичні передумови виникнення системи охорони авторського права;
- визначити основні джерела авторського права в Україні, проаналізувати об'єктів і суб'єктів авторського права;
- дослідити механізм захисту авторських прав;
- розглянути проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні.
В процесі дослідження використано такі методи: порівняльно-правовий, аналізу, синтезу, систематизації.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів і висновків.
Розділ 1. Історичні умови виникнення і становлення авторського права
1.1 Становлення авторського права в зарубіжних країнах
Засоби охорони власності, результатів творчої діяльності почали формуватися ще в стародавньому світі. Відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Римські автори розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає як їхні інтелектуальні, так і особисті права. Авторові надавали можливість приймати рішення щодо оприлюднення свого твору, а плагіат різко засуджувала громадська думка.
Уже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Оскільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із творами знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. е. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів трьох великих класиків підлягали збереженню в офіційному архіві. Копіювання та розповсюдження твору іншого автора можна було розглядати як найману працю. [10, 24]
1710 року в Англії з'явився Статут королеви Анни, нині визнаний першим офіційним положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали видавці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книговидавництв), а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев'яти). [14, 32]
У Франції скасування привілеїв видавців було викликане рево-люцією, яка відмінила привілеї усіх видів. У 1791 р. Конституційна асамблея прийняла Декрет (від 13 та 19 січня 1791 p.), який забез-печував право автора на публічне виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким уступлене це право. А у 1793 р. Консти-туційна асамблея прийняла Декрет (від 19 та 24 липня 1793 p.), відповідно до якого авторові надавалося виключне право на відтворення його творів протягом його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонас-тупників. Ці два декрети започаткували французьку систему ав-торського права та закріпили права автора, які він може викорис-товувати протягом усього життя, незалежно ані від опублікування, ані від додержання будь-яких формальностей (реєстрації). [11, 1-3]
Дещо іншим шляхом, аніж європейські країни, пішли у питанні правової охорони авторських прав Сполучені Штати Америки. У 1976 р. був прийнятий Закон США про авторське право, який діє і понині. Слід зазначити, що концепція охорони авторських прав у США значною мірою базується на положеннях англійського Статуту королеви Анни. Так, перший закон США від 1790 р. передбачав охорону книг, карт і морських карт на строк 14 років від дати першої публікації, який міг бути продовжений на такий самий строк за умови, якщо їх автор був ще живий до закінчення першого строку, за умови дотримання сурових вимог реєстрації і депонування. Вимоги пов'язані з реєстрацією та депонуванням залишилися й у чинному Законі США 1976 p., проте строк охорони авторських прав значно збільшився -- все життя автора плюс 50 років після його смерті [10, 26-27]
У Російській імперії авторське право, яке діяло і на території нинішньої України, з'явилося у XIX ст. Книговидавничу справу до кінця XVIII ст. вважали державною монополією. За відсутності конкуренції між видавцями не було об'єктивних передумов для зародження авторського права. Автори одержували кошти для існування з інших джерел. Так, «віршування для Ломоносова було іноді розвагою, але переважно посадовою вправою» (О.С. Пушкін).
Авторське право Російської імперії було тісно пов'язане з цензурним законодавством. У 1816 р. Міністерство народної освіти видало розпорядження, яке вимагало, щоб при поданні рукописів на цензуру до них додавали докази прав видавця на їх друк. Вперше захист авторських прав у Російській імперії було юридично оформлено в 1828 р. шляхом доповнення Цензурного статуту розділом «Про авторів і видавців книжок», яка надавала авторам виключні права на власні твори протягом життя автора і його спадкоємцям протягом 25 років після смерті автора. В подальшому цей термін був збільшений до 35 років. Цей закон став фактично першим нормативним актом щодо авторських прав в Росії.
У 1830 р. було затверджене нове Положення про права авторів, перекладачів і видавців, згідно з яким охороні підлягали статті в журналах, приватні листи, хрестоматії та який надав можливість продовжувати строк охорони творів на 35 років після смерті автора. У 1845 і 1896 роках було визнано право на музичну та художню власність. У 1875 р. строк захисту авторського права після смерті автора був збільшений до 50 років. У 1877 р. норми авторського права були перенесені з Цензурного статуту до Законів цивільних (т. X, ч. 1 Зводу законів Російської імперії). 20 березня 1911 р. було прийнято Положення про авторське право, ст. 33 якого вперше закріпила право авторів на переклад їхніх творів. Законодавець відмовився від конструкції «літературна та художня власність», замінивши її поняттям «виключні права».
1925 року в СРСР було ухвалено «Основи авторського права» й затверджені ЦВК і РНК СРСР, доповнені 16 травня 1928 року. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 року було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а в 1928 році перетворилося щодо більшості творів на довічне право автора. Основи передбачали перехід авторських прав до спадкоємців на 15 років після смерті автора. Твори використовували на основі договорів з авторами, умови яких досить детально регулював закон. Разом із тим не вважали порушенням авторського права переклад твору іншою мовою, використання чужого твору для створення нового, суттєво відмінного від першого, публічне виконання чужих опублікованих творів без дозволу автора, але з виплатою винагороди тощо. [25]
1.2 Становлення авторського права на Україні
6 лютого 1929 р. постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УРСР було затверджено перший український Закон «Про авторське право». Закон складався з 32 статей, був спрямований на стимулювання творчості, захист прав авторів і базувався на Основах авторського права Союзу РСР 1928 р. Його положення, з певними змінами та доповненнями, діяли на території України до початку 60-х pp. XX ст.
СРСР та УРСР не приєдналися до міжнародних договорів про поширення авторського права за межі країни, в якій видано твір, і не приєдналися до так званого «Бернського союзу» для захисту авторського права. У СРСР авторське право за загальним правилом тривало протягом життя автора і переходило до його спадкоємців на 15 років. В УРСР для спадкоємців М.П. Старицького, І.К. Тобілевича, М.Л. Кропивницького, М.М. Коцюбинського, М.В. Лисенка та деяких інших діячів української культури строки авторського права були продовжені, оскільки вони не могли використати свої права за дореволюційних часів. Автор мав право випускати твір під своїм ім'ям, під псевдонімом чи анонімно, право визначати готовність твору до видання, а також вимагати, щоб у твір ніхто не вносив змін без його згоди. Авторові надавалось право розпоряджатися твором, укладати договори про використання його та одержувати авторську винагороду (гонорар).
Радянське авторське право дозволяло перекладати літературні твори без погодження з автором. Якщо твір видавався чи виконувався на сцені російською мовою у перекладі з української, автор оригіналу мав право на гонорар. Передавати по радіо опубліковані літературні та музичні твори можна було без згоди автора і без виплати гонорару, а виконувати їх на сцені можна й без згоди автора, але з виплатою йому певного відсотка від надходжень за продаж квитків. 8 грудня 1961 року були затверджені Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких присвячений авторському праву. Чинні до того норми авторського права були суттєво переглянуті з погляду подальшого розширення прав авторів, зміцнення їхніх позицій щодо організацій, які використовують їхні твори, скорочення переліку винятків в авторському праві.У зв'язку із приєднанням СРСР у 1973 році до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) вперше було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторського права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права. 18 липня 1963 p. Закон Української РСР затвердив Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого (статті 475-513) був присвячений авторському праву. У зв'язку із приєднанням СРСР у травні 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) до четвертого розділу Цивільного кодексу УРСР були внесені певні зміни та доповнення. [20]
З утворенням України як самостійної держави й орієнтацією її на розвиток ринкових відносин дався взнаки недостатній рівень охорони в ній авторських прав. Виникла потреба у зміні чинного законодавства про авторське право, приведенні його у відповідність до міжнародного законодавства. З прийняттям Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. Закону України «Про авторське право і суміжні права», який набув чинності з дня опублікування -- 23 лютого 1994 р., та з ухваленням 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України, глава 36 якого присвячена авторському праву, інших законодавчих актів в Україні було створено правову базу для цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із використанням творів науки, літератури, мистецтва. [24]
Розділ 2. Джерела та поняття авторського права
Авторське право - інститут цивільного права; сукупність правових норм, якими регулюються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів літератури, науки, мистецтва. [7, 11] Законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу. Конституція України є найважливішим джерелом українського авторського права та має найвищу юридичну цінність. Ст. 54 Конституції України гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної творчості, ніхто не може використати, або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законами. [1, 28 ]
Після Конституції України наступним джерелом авторського права є кодекси України. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу ІV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», ст. 433-448 глави 36 присвячені праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності» книги V «Зобов`язальне право» кодексу. Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарсько-процесуальний кодекс України встановлюють міру відповідальності за порушення авторського права та порядок притягнення порушника до відповідальності. [6, 17]
Наступним у структурі законодавства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. та ряд спеціальних Законів України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2001 р., «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 р. Варто назвати галузеві закони, які регламентують творчу діяльність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу» та ін. На жаль не всі норми цих законів узгоджені з нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права», а деякі навіть суперечать їм.
Важливе значення у системі нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема Указ Президента України від 27 квітня 2001 р. №285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 р. №85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності у процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».
Джерелами авторського права є постанови Кабінету Міністрів, зокрема «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 р. №1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 р. №1756, «Про затвердження мінімальних ставок винагород (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р., «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та відеограм та порядку їх виплати» від 18 січня 2003 р. №71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, або відеограмах» від 27 червня 2003 р. №932.
Серед актів центральних органів виконавчої влади важливе значення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.
Для правильного тлумачення і однозначного застосування законів з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює і аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Відповідну роботу, що стосується загальної судової практики також проводить Вищий господарський суд України. [6, 18-19]
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять універсальні, регіональні і двохсторонні міжнародні договори, учасником яких є Україна: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів; Всесвітня конвенція про авторське право, Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців виробників фонограм і організацій ефірного мовлення; Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання фонограми;Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права, укладеної в рамках Співдружності Незалежних Держав; Угода про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною.
Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва становить систему законодавства України про авторське право і суміжні права. [6, 20]
2.1 Особисті (немайнові) та майнові права автора
Авторське право складається з ряду особистих (немайнових) та майнових правомочностей. Стаття 438 ЦК України розкриває зміст особистих немайнових прав автора, які є складовою особистих немайнових прав інтелектуальної власності, визначених у ст. 423 ЦК України. Особисті немайнові права належать авторові твору незалежно від його майнових прав інтелектуальної власності на твір і зберігаються за ним у випадках передачі права на використання твору. Особисті немайнові права забезпечують зв'язок особи автора з його твором. Особисті немайнові права автора на твір не мають економічного змісту, невід'ємні від автора і є абсолютними. Сутність цих прав виявляється у тому, що вони містять мінімум прав, які автор набуває у силу факту створення ним твору, та без яких авторство може втратити свій сенс. Але на відміну від прав людини, вони не виникають від народження, оскільки можуть належати не всім людям, а лише тим, які є авторами творів. Ці права є немайновими, оскільки їх не можна оцінити у грошовому еквіваленті. Вони не набувають економічного змісту навіть тоді, коли у автора виникає можливість отримати більший прибуток -- як у межах договору, коли передбачається сума компенсації у разі їх порушення, так і у випадку підвищення популярності його твору, завдяки чому розповсюдження твору у споживачів асоціюється з ім'ям його автора.
Особисті немайнові права випливають із факту авторства на твір, тобто вони невід'ємно пов'язані з особою автора твору. Автор зберігає їх за собою впродовж усього свого життя, навіть у тих ви падках, коли мова йде про твори, у яких закінчився строк правової охорони. Після смерті автора деякі його особисті немайнові права (право на недоторканість твору) захищаються його спадкоємцями або призначеними для цього особами. Особисті немайнові права автора є невідчужувані, від них не можна відмовитись або передати їх за договором. Сутність невідчужуваності особистих немайнових прав проявляється в тому, що будь-яка передача авторського права на твір між особами може стосуватися лише майнових прав інтелектуальної власності на цей твір, оскільки особисті немайнові права безпосередньо належать автору твору. Вони мають необмежений строк дії. [13, 158-159].
У ст.14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» перелічені особисті (немайнові) права:вимагання визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора і його примірниках і за будь якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на твори і його примірники і під час будь-якого публічного виступу; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом ; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворення чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора. [5]
Майнові авторські права полягають у тому, що лише автору, або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом з правом одержання винагороди за таке використання. Майнові права авторів можуть передаватись у спадщину. [Юридична енциклопедія: В 6-и т. Т.1. - К.: Укр.енцикл., 1998. - 670 с., с.32]
Згідно ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор чи інша особа, яка має авторське право має виключне право на використання твору у будь-якій формі і будь-яким способом та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій, тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів,зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.
Автор, чи інша особа яка має авторське право має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору (за винятком випадків передбачених законодавством). [5].
Слід зазначити, що національне законодавство не містить виключного переліку майнових прав автора. Тобто автор самостійно вирішує, яким чином буде використовуватись його твір. При цьому ніхто не має права використовувати твір без згоди автора або іншого правовласника. На підставі змісту ст. 440 ЦК України право на використання твору можна визначити так: це виключне право автора самостійно вирішувати питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до свого твору та до його використання. Тобто автору належить право на використання твору у будь-якій формі та будь-яким способом (статті 424, 426, 427). Це визначення збігається з положеннями ч. 2 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Безпосередньо з виключним правом автора дозволяти використання твору іншою особою випливає право перешкоджати неправомірному використанню твору шляхом заборони такого ви-користання та відшкодування шкоди за неправомірне використання твору. При неправомірному використанні твору можуть бути порушені не тільки майнові права автора, а й його особисті немайнові права, наприклад право на недоторканість твору. Майнові права інтелектуальної власності на твір можуть належати не лише авторові твору, а й іншим особам, до яких зазначені майнові права переходять на підставі авторського договору або закону, після чого такі особи стають вторинними суб'єктами авторського права (ч. 1 ст. 15 та ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).[13, 170-171]
2.2 Об`єкти та суб'єкти авторського права
У законодавстві Україні, як і у міжнародно-правових актах з ав-торського права, відсутнє визначення об'єкта авторського права. Проте у нормативно-правових актах міститься перелік об'єктів (ст.433 Цивільного кодексу України та ст.8 Закону України «Про авторське право і суміжні права») і певні вимоги до результатів інтелектуальної, творчої праці авторів, за умови додержання яких той чи інший результат творчої діяльності може бути визнаним відповідно до закону тим чи іншим об'єктом авторського права і, відповідно, отримати правову охорону та захист. Основні умови правової охорони творів науки, літератури і мистецтва включають ознаку творчого характеру твору й ознаку його вираження в об'єктивній формі, а додаткові умови правової охорони -- ознаку змісту твору, ознаку завершеності твору й ознаку його оприлюднення. Відповідно до основних умов правова охорона поширюється на твір, який створений інтелектуальною, творчою діяльністю і виражений у будь-якій об'єктивній формі. Якщо твір відповідає цій умові, то додаткові умови розширюють обсяг правової охорони твору незалежно від його призначення, жанру, обсягу, мети, а також від способу його оприлюднення. Необхідно підкреслити, що основні умови є необхідними і достатніми для правової охорони твору, а додаткові умови правої охорони твору є факультативними, оскільки істотно збільшують кількість творів, що підлягають правовій охороні. Таким чином, твір може бути об'єктом правової охорони, якщо він створений інтелектуальною, творчою діяльністю й виражений в об'єктивній формі. Ці основні умови правової охорони не залежать від змісту й способу оприлюднення твору. [17, 103-104]
До об'єктів авторського права належать: літературні та наукові твори, музичні твори, сценарії, хореографічні та музично-драматичні твори аудіовізуальні твори, твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, твори архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, мапи, фотографія, комп'ютерні програми, бази даних. Правова охорона об'єктів авторського права забезпечується лише у тому випадку коли вони виражені в об'єктивній формі, записані на матеріальному носії у формі придатній для сприйняття. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка -- редагування, коректура тощо).
Ст.10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» перелічує об'єкти, що не охороняю
Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір курсовая работа. Государство и право.
Массаж И Гимнастика При Пневмонии Дипломные Работы
Сочинение В Формате Огэ На Тему Дружба
Сочинение По Роману Обломов Любовь
Курсовая работа: Экзопланеты: история открытия и современные достижения
Контрольная работа по теме Роль чтения в воспитании личности
Шукшин Горе Сочинение
Реферат: Станислав Август Понятовский
Сплавы Реферат По Химии 9 Класс
Реферат: Методические рекомендации по этике для студентов заочного отделения исторического и филологического факультетов
Контрольная работа по теме Расчеты с подотчетными лицами. Производственные запасы
Замена Слов В Реферате Онлайн
Курсовая работа по теме Человеческий капитал: теоретические и практические аспекты
Реферат: The Bean Trees Essay Essay Research Paper
Контрольная работа: Налоговые вычеты
Реферат: Примеры применения антикризисных стратегий
Реферат: Комплекс упражнений при миопии. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая Работа На Тему Дискурс
Реферат по теме Принцип роботи НВС для різних типів до друкарських дільниць
Реферат: Проблемы социального воспитания в современных условиях
Пособие по теме Земледелие
Анализ расследования преступлений, связанных с незаконным сбытом наркотиков - Государство и право дипломная работа
Озеро Байкал – достопримечательность природы России - География и экономическая география презентация
Місце та роль Конституційного Суду України в системі судочинства - Государство и право курсовая работа