Права та обов'язки

У своєму есе виконавчий віцепрезидент Інституту Катона Девід Боаз окреслює свій лібертаріанський погляд на питання прав та моралі.

Нещодавно один журналіст запитав у мене, що я думаю стосовно пропозиції «на певний час припинити створювати нові права», що звучить від людей, котрі звуть себе «комунітаристами». Яка дурість! Комунітаристи, здається, вважають, що права особи — це такі маленькі коробочки, якими заповнюєш кімнату, і коли їх стає занадто багато, то там вже не сіпнешся. Я ж вважаю, що у кожного з нас є лиш одне право — або нескінченна їх кількість. Бо фундаментальне право кожної людської істоти полягає в тому, щоб жити як їй здається правильним, якщо це не обмежує такого ж права інших людей.

Однак це єдине право несе в собі безліч значень. Свого часу Джеймс Вілсон — один з тих, хто підписував Конституцію Сполучених Штатів, — у відповідь на пропозицію додати до Конституції Білль про права заявив:

«Перерахувати всі права?! Впевнений, панове, що жодному з джентльменів, які брали участь у Конституційному конвенті, не прийшло б у голову навіть спробувати це зробити».

Зрештою, є ж у людини право носити чи не носити головний убір, одружуватись чи ні, вирощувати боби або садити яблуні, або взагалі відкрити галантерею. Перерахувати a priori всі права, якими ми володіємо, просто неможливо, і зазвичай ми лише тоді починаємо замислюватися про це, коли хто-небудь пропонує те чи інше наше право обмежити. Саме уявлення про те, що сукупність прав людини є матеріальною множиною, обмеженою якоюсь кінцевою величиною, за своєю суттю помилкове.

Володіння будь-яким правом передбачає появу відповідних обов’язків. Моє право на свободу слова передбачає ваше зобов’язання не піддавати мої висловлювання цензурі. Ваше ж право на приватну власність передбачає, що на мені лежить зобов’язання не красти цю власність і не намагатися змусити вас використовувати її так, як хочеться мені. Словом, захист моїх прав передбачає, що я, в свою чергу, поважаю права інших. Чому ж я так непокоюсь, коли чую від комунітаристів розмови з приводу «прав і обов’язків»? Справа в тому, що у поняття «обов’язки» є три сенси, які часто плутають.

По-перше, існують обов’язки, про які ми говорили вище, — себто обов’язки, що випливають з рівнозначних прав інших людей.

По-друге, існують «обов’язки», які — як вважає багато людей — ми приймаємо на себе в якості необхідної умови користування своїми правами. Це значення поняття «обов’язки», що часто зустрічається в роботах комунітаристів, є відображенням підходу, прийнятого ще «за старого режиму», коли право сприймається як якийсь привілей, який людина зберігає лише до тих пір, поки користується ним відповідально. Така концепція повністю суперечить усім традиціям американського індивідуалізму. З неї випливає, що права у нас є лише до тих пір, поки хтось — найчастіше, держава — схвалює те, яким чином ми їх використовуємо. Насправді ж, як написано в Декларації незалежності, будь-яка людина має права до того, як входить у систему владних відносин, створену саме з метою їх захисту.

Іноді подібний підхід можна зустріти не тільки у комунітаристів, а й у консерваторів. Наш друг Стюарт Батлер з Фонду «Спадщина» (The Heritage Foundation) виступає на захист обов’язкового державного медичного страхування на тій підставі, що «свобода також передбачає і наявність певних обов’язків». Однак, якщо держава може зажадати від нас відповідальних, на її думку, дій — таких, наприклад, як придбання медичної страховки, — який же тоді справжній ступінь нашої свободи?

Наші права рідко хтось намагається обмежити, якщо думає, що ми використовуємо їх відповідально. Ніхто не намагається піддати цензурі популярні і зважені думки; жертвою цензури найчастіше стають непристойні, радикальні висловлювання. Але ми повинні захищати навіть безвідповідальне використання людьми своїх прав саме тому, що права — це права, а не подаровані кимось привілеї. Обмежуючи права людей, держава ніколи не починає з середньої людини, середнього платника податків. Однак створюючи правовий прецедент шляхом обмеження прав маргінальних суспільних груп, держава створює плацдарм для того, щоб у подальшому урізати права всіх інших.

По-третє, існують моральні зобов’язання, які виходять за межі сфери існування поняття прав. Нерідко стверджується — наприклад, філософом-комунітаристкою Мері Енн Глендон — що концепція індивідуальних прав «морально неповна». Безумовно, неповна. Права існують не в рамках моралі загалом; їх сфера обмежується лише певною областю моралі, причому областю досить вузькою. Права особистості встановлюють якийсь мінімальний стандарт людського ставлення до ближнього: ми не повинні вбивати, ґвалтувати і грабувати один одного, так само як і будь-яким іншим чином застосовувати силу щодо людей. У моралі є й інші теоретичні основи, яким в цій системі залишається досить багато місця, але це аж ніяк не означає, що положення самого поняття прав особистості в тій області, до якої воно взагалі може бути застосоване, в чомусь недієве або неповноцінне. Це означає лише те, що в більшості своїй всі рішення, прийняті нами кожного дня, приводять нас до вибору, який лише в найзагальніших рисах описується нашим зобов’язанням поважати права одне одного.

Лібертаріанців часто звинувачують в ігноруванні чи навіть нехтуванні моральними зобов’язаннями. У першому твердженні, можливо, є частка істини. Очевидно, що лібертаріанці найбільше сконцентровані на захисті свободи від посягань можновладців. Нехай інші думають про моральні зобов’язання і вмовляють людей брати такі зобов’язання на себе. Чому це так? Особисто мені бачаться дві причини. По-перше, це питання спеціалізації. Ми ж не вимагаємо від фахівця з вивчення СНІДу, щоб він також шукав і ліки від раку? Коли держава володіє настільки великими повноваженнями, як зараз, лібертаріанці присвячують весь свій час завданню обмеження цієї влади. По-друге, лібертаріанці помітили, що всі, хто себе до них не зараховує, виявляють стійке бажання юридично узаконити всяке моральне зобов’язання. Як пише про це Біл Нісканен, ліві соціал-ліберали — прихильники соціальної держави — так само погано відрізняють благодіяння від зобов’язання, як сучасні консерватори — гріх від злочину. (І особливий внесок в поточну дискусію вносять комунітаристи — вони роблять обидві ці помилки відразу.)

Однак, коли лібертаріанці виключають моральні цінності з суспільного аналізу, вони забувають уроки своїх ідейних наставників. Адам Сміт написав «Теорію моральних почуттів»; Фрідріх фон Гаєк підкреслював значення моралі і традицій; Айн Ренд розробила досить жорсткий кодекс етики особистості; Томас Шаш у своїх роботах критикує редукціоністів і біхевіористів за відхід від старих понять добра та зла; нарешті, Чарльз Мюррей підкреслює цінність, і навіть необхідність, спільності і відповідальності людей. Лібертаріанцям доведеться ще чимало попрацювати, щоб прояснити роль моральної відповідальності в своїй філософії. Але при цьому вони будуть продовжувати стверджувати, що влада може підірвати в людях віру в цінності, необхідні для вільного суспільства, — чесність, самодостатність, ощадливість і терпимість; освіту, дисципліну, сім’ю, власність і непорушність договору — але не може навчити ним.

Вперше в Cato Policy Report за січень / лютий 1994 року

Більше статей і дрібка мемів у телеграм-каналі «Українських студентів за свободу», підпишіться.

Обговорити публікації ви можете в нашому публічному чаті.