Повний провал української влади, або черговий тріумф Путіна
Національний Корпус
Нарешті дочекалися, панове можновладці. Вашій радості, мабуть, немає меж, оскільки покладене на вас завдання керівництвом держави-агресора, РФ, виконано.
Отже, влада таких провідних країн-членів ЄС як ФРН, Франція й Італія відкрито заявили про необхідність послаблення та навіть скасування запроваджених 2014 року проти РФ міжнародних санкцій. Одночасно, намагаючись засвідчити свою покірність та відданість недоімператору Путіну, його українські посіпаки принесли йому дари у вигляді рішень, зокрема, судових, про повернення низці харківських та київських вулиць назв колишніх радянських міфічних героїв, таких як тиран Жуков та Ватутін.
Якщо це все поєднати із останніми подіями в Грузії (коли відвертий україно- та грузинофоб, депутат Держдуми РФ Гаврилов всівся в крісло грузинського спікера), поверненням до влади проросійських сил у Молдові, то можна побачити чергове тріумфальне піднесення Путіна, що супроводжується падінням “захисників” та “гарантів” незалежності і територіальної цілісності як нашої держави, так і двох інших.
Але, мабуть, найбільшим подарунком для російського Мордера стало принизливе відведення 26 червня українських військ із так важко відвойованих у ворога та утримуваних впродовж останніх років позицій в районі населеного пункту Станиця Луганська Луганської області. У свою чергу командування Операції Об’єднаних Сил навіть спромоглося назвати цей ганебний для всієї України вчинок нібито “…покращенням положення, зайняттям вигідних рубежів, тим самим створенням належних умов для подальших дій і з оборони, і з утримування певних позицій”.
Даруйте, але до чого всі ці порожні балачки? Чому до цього війська не займали цих позицій, чому наші воїни гинули, звільняючи, як вважає командування ООС, нікому непотрібну територію? Мабуть, нові керманичі українського війська забули про те, з якою гордістю говорили українські військові про звільнення ними від ворога навіть декількох сотень метрів нашої землі. Забули вони і про те, що обіцяли не відводити війська, якщо росіяни не дотримуватимуться умов припинення вогню, також обіцяло командування ЗС України не проводити т.зв. пацифікацію українських територій в односторонньому порядку. Якщо вони не читають зведень з фронту, то хочемо довести до них те, що протягом останніх трьох днів російські окупаційні війська у десятки разів збільшили кількість обстрілів наших позицій та підконтрольних Україні населених пунктів і мирних мешканців в районі лінії зіткнення. Крім того, до сьогодні відсутня будь-яка підтверджена інформація про відведення російських військ в Районі Станиці Луганської.
Таким чином все це більше схоже не на перемогу, а на поразку, в якій ми знову намагатимемося звинувачувати Захід у його спонуканні та тиску на нас щодо поступок РФ.
Вже давно в Україні стало “добрим” звичаєм звинувачувати будь-кого, але не себе самих у власних бідах. Останнє ганебне одностороннє відведення військ не стане винятком. Ми звинувачуємо Захід у зраді при поверненні Росії права голосу в ПАРЄ, але це повністю наша провина. Наша, оскільки всі п’ять років в країні процвітала корупція, український уряд здійснював торгівлю з країною, що окупувала українські території та почала на наших землях війну.
Як приклад, наведемо лише те, про що писали експерти Національного Корпусу, а саме: про бізнес в Україні українофоба Олега Дерипаски, співпрацю представників БПП та незаконної влади Криму, а також про перевезення через територію України вантажів Міноборони РФ в Придністров’я, “масштабні” заходи керівництва щодо переконання світової спільноти у нагальній необхідності продовжувати санкції проти російських фізичних та юридичних осіб, причетних до агресії проти нашої держави, на фоні збільшення обігу зовнішньої торгівлі між Росією та Україною. Про все це та багато іншого експерти Національного Корпусу неодноразово писали в попередніх матеріалах.
Ось і зараз, відводячи війська, українська влада вкотре наступає на одні і ті самі граблі – граблі історії, які так і нічому не навчили українське суспільство. Головною помилкою, якої завжди припускались українські керманичі та допускають це зараз, є їхня безглузда віра у шляхетність і порядність ворога та країн-гарантів дотримання тих чи інших угод, а також переконання в нібито безальтернативності найбільш невигідного для України врегулювання проблеми, забуваючи при цьому про життєву ціну, яку сплатив український народ.
Ми не повинні боятися російського агресора та слухати його зарубіжних союзників, а навпаки проявити волю і мужність у війні з ворогом. Ми всі повинні пам'ятати, що за свободу і незалежність нашої держави ніхто, окрім нас самих, не боротиметься.