Повернення
Життя могутнім виром крутить,то даруючи радість то випробовуючи на
міцність гне в різні боки.Десь там далекою безтурботною стежиною збігло дитинство,швидко так з заплетиними в горошок бантами та розшитими рюшами платтячками,зі шкільними задачами та правилами з розуміючими та люблячими татом та мамою,з рідненького систричкою,з цікавими канікулами у бабусь та дідуся.З заквітчаною юністю з новими планами та звершеннями з коханням та коханим.Із заміжжям щирої відданості та вірності наймилішому на світі чоловіку,з любов'ю та відданим материнством двом найкращим донечкам на світі.І понесло життя каруселі й дороги навики та визнання.Майстерність в улюблених сферах,потребу в матеріальних благах,та соціальну стабільність приналежність,відповідальність підпадати під рамки суспільства,відповідати якимось не зовсім прийнятним вимогам роботодавців.Участь та виховання дітей,переконання та вчення ,яким володієш разом з тим доносиш до відома їм як норму,зтикаєшся з іншою думкою,з трохи іншим айті світом в очах та руках твоєї дітвори.Вчишся приймати новизну,бачення світу їх очима з урахуванням досвіду свого та поколінь пращурів.Ростеш у відносинах з чоловіком,міняються пріоритети та цінності в парі.І коли цей біг трішки сповільнюється у тому безкінечному вирі дивиться тобі в очі мала беззахисна з пишними бантами в горошок кароока дівчина,якій уже під сорок,яка в цій швидкій гонці поставила себе на паузу.
А в світі глобальні зміни,зі звичного життя та спілкування розумними вченими впровадили випадково ковід,що понесло за собою дистанційне спілкування і цінність життя стала на перше місце відсунувши трохи далі соціальні норми.Далі війна,нерви як канат,кожен день як початок нового життя,все у якомусь очікуванні,а навкруг смерть косою косить люд.Боліло за Українських героїв,за тих що потрапили в полон і виживали в тяжких муках,за дітей,які загинули,згоріли заживо без дитинства та спогадів без сплкою.За знищені ракетами будинки ,життя та долі….Загрузилась двома роботами,щоб часу на печалі зовсім не було впряглась і вперед.І з кожним кроком зникала за поворотом якась частинка душі губилися в буднях новинах,печалях,смертях та виснаженнях.
Наснився сон спокійний такий,як раніше,аромат повітря,от виходиш з бабиної хати в світанковий двір,а над тобою безкрайня блакить аромат скошеної трави,спогади….Дідова колонка-журавель,дорога,потяг,стук коліс…..І якийсь теплий спокій….
І коли сила вже майже вичерпалась,лиш віра міцно тримаючи за руку вперто вела в перед….
Ранок,потяг вистукує веселу мелодію несучись в далечінь…Ну от і зупинка,скільки ж років минуло з останньої подорожі в цей край,та мабуть років 10…Ніби мить,ніби вчора.Захопливо вглядається в кожну деталь намагаючись знайти,щось знайоме,якийсь артефакт з минулого,будинки,вулички…І відчуття спокою ніби не ти хотів сюди приїхати,а це місце втомлено чекало твого візиту.
Батькова батьківщина,жива ще мама Ганна,ще жиє сестричка Оля з сім'єю.
І от Ми подорожуючі,Тато,Мама,Донька та троє вже дорослих онучок.
Ось автобус до нашого напрямку стоїть на зупинці лунає закарпатський говір,чуємо розповіді про знайомі села,вдивляємось в далечінь - столітні велетні тополі та дуби вистроїлись обабіч розправляючи свої осінні вбрання прикрашаючи дороги та алеї різнокольоровим запашним листям,чарівними шатами і ясними перекатами різнокольорових барв.
Ось і довгоочікувана зустріч з ріднею,пірнаєм в обійми,розповідаєм про життя,згадуєм минулі пригоди та історії,тепліє десь глибоко в душі розтає та крижина яка на деякий час вмерзла в тебе неможливістю здійснення,а зараз зігрілась та розтала.Ідемо до бабусі,вона відпочиває в хатинці в крихітній кімнаті така дрібненька тендітна та трохи безпорадна,а за плечима її майже століття подій життя,вчинків та почуттів.Крізь призму пам'яті,яка чим далі сильніше стирається і лиш інколи виринають якісь рідні та знайомі обличчя,ми всі тулимось,а вона обіймає і плаче і самому хочеться плакати,та що там ревіти білугою від розуміння що життя це мить,якою треба насолоджуватись,в якій треба відчувати себе,яка так швидко та невпинно рухається,летить…Тітонька з дядьком та сестричка зустрічали,пригощали смачним наїдками,солодкими пляцками,щедрістю та теплотою.Як дід помер забрала Оля маму до себе.
Садиба її велика та гарна,господарство величезне,хата бабина в дворі,вона,ще будучи при силі лишилась в ній,щоб бути собі господаркою.
Стіл ломився від наїдків,кімната бриніла розповідями.Бабуся вбрана сиділа поруч,та інколи запитувала,хто це,де вона зараз,говорила щоб лишались довше,хвилювалася чи приїдемо ще…Донька Оля спокійно її повторювала все що їй цікаво і кожного разу з якимсь невимовним спокоєм та любов'ю.
Наступного дня їхали до села,до татової маленької Батьківщини, в якому народивсь і виріс в якому височить на пагорбі будинок, стоїть собі самотньо на вулиці всміхаючись перехожим.
Та спочатку звернули до церкви,за церквою цвинтар потрібно віддати шану померлим родичам,привітатися та згадати їх з теплом та любов'ю.Церква з трьома банями,виблискувала золотими та срібними розфарбованими хрестиками та картинками,за нею ворота вічного спокою цвинтару.
В осінніх травах на кам'яний плиті фото діда Михайла,спинились і в кожного блищав в очах якийсь безмовний монолог і чомусь тепліло в душі…Потім віддали шану іншим родичам,які спочили, запалили на могилках лампадки ,такий звичай,перехрестились та й рушили в дорогу.
Дорога звертала викручувалась і простилалась до порогу будинку.
Та ж хвіртка,лише потрух старий віковічний явір,який колись давно слугував здоровою лавкою,старенька стодола та клуня все так же стояли як і раніше лише трохи зблідли,та ніби поменшали
Двоповерховий будинок навіював спогади і в потоці подій здалось,що кожен з присутніх ловив свої минулі дитячі чи юнацькі кроки,фрагменти,слайди…На столі лежали фотографії сім'ї та родини,які оживали в руках того хто пам'ятає,хто береже,ще в пам'яті історію моменту і оживали на стінах портрети і добре так ніби грубка дідова зігріває як колись у різдвяні зимові святки.За хатою сад,
Колись великий доглянутий у вмілих руках господарів виглядав зараз похнюпленим і здечавілим.Скрипнула хвіртка,то вітер підсвищує прогонячи стежкою листя,складаючи їх у картинки мозаїки.Стих гомін,осиротіло подвір'я,завмерло в чиканні,лишаючи в пам'яті свій слід,тримаючи вмілими руками дитинства світ до якого повертаєшся як до вогнища спогадів.
Далі були обійми поцілунки і обіцянки ,що через рік обов'язково побачимось.
І шлях стелився на Мамину Батьківщину.
Чикаючи автобус в Тернополі лишалось трохи часу завітати в парк,чудовий доглянутий з ароматом дубового листя та різнотрав'я.А пам'ятаєш кажуть батьки,ну,звісно ж …
І ніби попереду все та ж Я тільки ще зовсім юна,з цікавістю вигадую подальший маршрут і от каруселі,рицарський двір,ігрові кімнати,морозиво,солодка вата,і то й же азарт горить,от тільки на фото трохи інше обличчя,дорослої жінки мами,лиш в очах той же блиск. І казкова каруселька для дорослих з рожевими слониками,білими кониками та плямистими жирафами помчала мене,моїх двох доньок та племінницю на хвилинку в моє те далеке дитинство..
Ароматна кава рідненького Тернополя з присмаком чарівних миттєвостей.
Дорога розлогими краєвидами,широкими полями та прекрасними осінніми квітами простилалась попереду і от знайомі вулички,маленькі розфарбовані будинки,Привіт село мого дитинства в яке кожного літа приїздили на канікули до бабусі.На жаль вже 7 років минуло відколи вона померла,відійшла в вічний світ,проте в пам'яті лишилась теплим дотиком та невимовною любов'ю.На зупинці нас зустрічала мамина сестричка - близнюка Ніна з чоловіком,та старша мамина сестричка Ганна.Теплі обійми щирі дотики,задушевні розмови.В теплому полоні ночі кружляли над хатою наспівані колись бабусею колишні пісні.І з портретів на стіні радо всміхалися мені дідусь з бабусею і безпечно засиналось ніби й не було оцих далеких доріг та розлук,війни та небезпек.
Ранок тут завжди був особливим зі свіжим подихом вітру і світанкових барв неба,вітер на алеях танцював свій танець то поривисто згонив хмаринки в величні замки,то будуючи з них якісь нові піраміди розвівав по небу.
Приїхав мій братик Саша та ще одна мамина систричка тьотя Віра з дядьком Петром та донькою Танею.
та й вирушили ми віддати шану померлим родичам маминого роду.З вирізьбленого пам'ятнику дивилась моя рідненька бабуся,дідусь та багато родичів які коли настав їх час відійшли в інший світ.Згадували багато історій,подій,риси характеру,посмішки та печалі,ювілеї та останні хвилини проведені разом.Ділились відчуттями змішуючи сценарії життя в одну широчезну дорогу нашого роду.Почуття переповнювали світлі,теплі трохи наївні та дитячі.
Далі дядько запряг коней і Ми рушили на підводі на берег де паслись корівки моєї тітоньки.Це ж той берег та потічки на якому ми грались в доганялки,чи у вольових майстерних індіанців вчепивши собі в кіску найкраще на березі пір'я,виломивши гілку клена,як потенційного коня.
Корівки пахли молочком,травичка свіжістю,кропивою та кривавником,ген на триногому стовпі височить здоровенне гніздо вже дорослих лелек,які голосно лопотять крилами.
Яке це щастя.
Так гріли теплі спогади,так затишно всміхалось з фотокарток моє дитинство,так багато почуттів проникало в кожну клітинку мого тіла,росли відчуття,розуміння і Я поверталася збагнувши.Поверталася в яскраве сонячне дитинство, в теплі обійми,в далекі відчуття спокою,в свою пригоду, в свою історію намацуючи ногою свій шлях і увімкнувши почуття життя,яке зжавшись чекало свого часу.Згадуючи хто Я насправді.