Потрібність в житті люди

Аналізуються фактори, які впивають на потрібність чи непотрібність людини в житті.

Ключові слова: потрібність, виховання, непотрібність, самотність, щастя, сім’я.

Постановка проблеми. З кожним роком у суспільстві проблема самотності та відчуженості людини стає більш видимою і виразною. Кількість осіб, які відчувають це на собі, щоразу збільшується. Суспільство перебуває в постійній трансформації, і багато людей не можуть вчасно адаптуватися до таких швидких змін. Результатом є виникнення чималого переліку наслідків, які негативно впливають на особу. Це, зокрема, стреси, депресії, втрата здоров’я тощо. Посеред широкої гами негативних проявів у багатьох людей існує відчуття непотрібності. Натомість особа, яка знає, що є потрібною в сім’ї і родині, в навчальному закладі чи на роботі, в колективі друзів чи в суспільстві, відчуває в собі сили і наснагу жити і творити. Як наслідок, життя цих двох категорій людей суттєво відрізняється. Перші хочуть бути на місці других, а другі нізащо не погодяться зайняти місце перших.

Аналіз досліджень і публікацій. Слід зазначити, що поняття непотрібності і поняття самотності не є тотожними. Так, поняття самотність може бути наповнене різним змістом. М. Мід пов’язує самотність із «відсутністю друзів, перебуванням на самоті далеко від близьких, коли не чекаєш підтримки від рідних», з «ностальгією або нудьгою за домівкою» [3, с. 98]. Дослідник із США Р. Вейс вважає, що самотність – це «епізодично загострене відчуття хвилювання й напруги, пов’язане з прагненням мати дружні стосунки» [3, c. 123]. Д. Ф. Фішер у статті «Самотність» (2003) визначає останню як «деструктивну форму самосприйняття» [4, с. 498]. Українські вчені Ю. Швалб і О. Дончева розуміють самотність як «відсутність духовного єднання» [1, с. 17–19]. У збірці «Всесвітня енциклопедія: Філософія» (2001) самотність визначається як «стан і відчуття людини, що знаходиться в умовах реальної чи уявної комунікативної деривації (ізоляції від інших людей), розриву соціальних зв’язків, відсутності значущого для неї спілкування та ін.» [2, с. 729].

Дослідивши ранні форми об’єктивної ізоляції індивідів, Ю. Швалб і О. Дончева виокремили три форми самотності [1]:

1) обряди, ритуали, випробування, виховання самотністю;

2) покарання самотністю;

3) добровільне усамітнення.

Таким чином, чимало самотніх людей можуть бути дуже потрібні багатьом, як і багато потрібних людей можуть почуватися дуже самотніми.  

Метою статті є аналіз факторів і чеснот, які впливають на формування потрібності людини, а також розгляд причин непотрібності.

Виклад основного матеріалу. Чому дорослий, здоровий, забезпечений син відвозить свого батька в будинок пристарілих? «Почекай, я тебе заберу, коли ми закінчимо вдома ремонт». Він і не думає його забирати, тато йому більше не потрібний. А наступних 3 роки батько стоїть у вікні і, не дочекавшись сина, помирає.  

Чому жінка, яка має свою сім’ю, дітей, роботу, впродовж багатьох років щодня опікується своєю мамою, яка прикута до ліжка хворобою, говорить, що їй дуже потрібно відчувати пульс у руці своєї мами?

Чому молодий юнак у віці 18 років закінчує життя самогубством, стрибнувши з вікна дев’ятого поверху?

Чому хтось не потрібний навіть своїм дітям, чому мама така дорога і потрібна своїй донці, чому хтось самому собі не потрібний? Чи має людина потребу бути комусь потрібною? Як формується потрібність, які її форми і прояви? Звідки береться непотрібність у своїй різноманітності? Ці питання не можуть залишати когось байдужим, вони цікавлять кожного!  

Цілком зрозумілим є факт, що нікому не потрібна людини не може бути щасливою в житті. Тоді, ідучи від протилежного, можна ствердити, що щастя людини в потрібності. Потрібність – це є щастя, радість, задоволення і один із сенсів життя.

Потрібність працює на віддачу, вона творить єдність, вона як ковток повітря. Потрібність стимулює, змінює людські долі, рятує від фатальних наслідків і непоправних дій і вчинків. Сенс потрібності в жодному разі не у використанні людини іншими, а у вмінні бути корисним. Це означає послужити словом, порадою, працею, фахом. Це мистецтво, задля якого хочеться жити. Це одне з визначальних покликань людини. 

Потрібність формується в конкретних обставинах та відповідних інституціях, найважливішою з яких є сім’я. Державний устрій країни також має дуже важливий вплив на формування потрібності. Важливим є і середовище, в якому виростає людина.

Для кожної людини її потрібність починає формуватися ще до зачаття і залежить від відповідальності і зрілості батьків, які зачинають дитину. Тому важливим є розуміння, що саме момент зачаття є народженням нового життя. Жахливо чути про «небажану вагітність». Якщо в свідомості батьків зачата ними дитина вважається небажаною, то батьківська небажаність буде мати величезний вплив на життя цієї людини. Найперше від самого початку вона була непотрібною. Вона про це знає, але часто не знає, звідки походить це знання, це відчуття. Це відчуття має здатність супроводжувати людину все життя і виражається в найрізноманітніший спосіб. Зокрема, через комплекс меншовартості, замкнутість, агресивність, незбагненне відчуття самотності і непотрібності.

Існує чимало фактів і факторів, які сприяють формуванню непотрібності. Більшість із них закладена в неповній або в проблемній сім’ї, яка має негативний вплив на виховання і формування дитини, наприклад, через алкоголізм, насильство, розпусту тощо.

На противагу цим негативним явищам є повноцінна і щаслива сім’я. Подружжя – це союз між чоловіком і жінкою, який заснований на любові і просякнутий цією любов’ю. А це означає, що обоє із подружжя живуть своє життя задля добра одне одного, підтверджуючи це щоденно своїми вчинками, словами, діями і ставленням одне до одного. В такій атмосфері любові народжуються і ростуть діти. Виховання і формація життєвих цінностей у благополучних сім’ях часто кардинально відрізняється від неблагополучних сімей. Найперше ця різниця полягає в щоденній сімейній атмосфері. Діти мають можливість щодня бачити позитивний приклад своїх батьків у ставленні до життя та інших людей. Наприклад, потреба і бажання опікуватися роками своєю хворою мамою, безперечно, йде від виховання з дитинства. Це виховання формується величезною кількістю прикладів і підказок у сім’ї. Зокрема, в нашому прикладі, наведеному вище, в дитячі роки дівчинка час від часу приводила до батьківської хати пса або кота. Мама не виганяла, а говорила: «Що ж, дитино, це живе створіння і нехай живе у нас. Але якщо ти привела, то мусиш годувати і доглядати». І дитина щодня піднімалася на 20 хвилин швидше і годувала. «Ти зобов’язана, дитино, бо в іншому випадку ти не навчишся бути відповідальною. Не будеш говорити правду, то станеш брехуном, не будеш виконувати поточні завдання – станеш лінивцем, ти зобов’язана подбати про своє здоров’я, бо в іншому випадку ти його втратиш». Ці приклади життєвої мудрості батьків щодо своїх дітей не залишаються безрезультатними. Потрібно виховувати, навантажуючи так, щоб це було під силу вихованцеві. Так формується відповідальність. Коли дитина змалку знає, що має зробити, то це обов’язково має значення і проявляється в дорослому житті. Усі чесноти, які виплекані батьками з дитинства, потрібні всім, а це відповідальність, обов’язок, любов тощо. Правдива любов між чоловіком і жінкою забезпечує дітям найсприятливіші умови для розвитку, навчання і пізнання світу. А надмірна опіка розвиває розбещеність. Наприклад, злочинцями стають від непотрібності або від надмірної опіки. Дітям потрібна лише наша допомога і навіть не опіка, тому що опікуються хворими. Ми є вихователями і навіть не вчителями. Бо людина віруюча має одного вчителя – Бога.

Коли ми можемо бути потрібні? З одного боку, логічним є твердження, що ми потрібні тоді, коли є здоровими. Бо коли людина хвора, то не може в повноті віддавати так, як коли здорова. У хворобі людина є в потребі. А з другого боку, бути потрібним – це, можливо, більше, ніж бути здоровим. Наприклад, мама 15 років опікується своєю хворою дитиною з діагнозом гідроцефалія, і вона настільки їй потрібна, що мама не уявляє свого життя без хворого сина. Або скільки існує життєвих прикладів опіки всією родиною над роками прикутим до ліжка главою сім’ї? Це вираження своєї нескінченної вдячності за все, що було зроблено ним упродовж життя, коли він був наповнений здоров’ям. Така людина все життя думала про те, що може зробити для того, щоб бути ще більш потрібною для сім’ї, родини, спільноти, Батьківщини. Безумовно, така людина потрібна, і вона, знаючи про свою потрібність, розуміє, на чому вона сформована.

Людина потрібна тоді, коли має любов, а любов – це завжди тепло. Якщо маєш любов, то можеш зігріти інших. Тому що такій людині відомо з життєвого досвіду, що любов є відданою і жертвенною. Така любов є без умов, і вона є справжньою. Коли дружина тобі каже: «Ти мені потрібний завжди, у всьому, скрізь», – то ти знаєш, що тебе люблять і ти потрібний.

Людина також потрібна тоді, коли мудра. Мудрістю можна поділитися через пораду і досвід.

Але найважливіше в тому, щоб ми були потрібні Богу. В цьому житті Він дає людині сповна, але навзаєм хоче мати помічників. Це не філософія думки, а філософія життя. Він хоче мудрість у покаянні і любові, як до Тата, який сотворив все для мене. Він хоче, щоб Йому віддавали, бо це краще для людини. Це людині повертається з надлишком. Від ближнього ми отримуємо задоволення, а від Бога ми отримуємо благодать. Помагати Богу може кожна людина окремо і всі разом, кожен на своєму місці, де б не був. Постійно голосити про Нього.

Потрібність є індивідуальною і суспільною. Суспільна потрібність в жодному разі не применшує значення окремо взятої особистості, а навпаки виділяє її. Адже кожен має свої таланти, якими може ділитися з іншими для творення суспільного блага.

Потрібність може бути усвідомлена і неусвідомлена. Людина може бути комусь потрібна, але вона може про це не знати. Наприклад, чимало людей прагне хоча б поспілкуватися з якоюсь визначною особистістю. Одним із джерел неусвідомленої потрібності може бути збіг ідеалів, образів тощо. Або людина може бути мертва і бути потрібна багатьом.

Потрібність визначає потенціал для реалізації людини в якихось взаєминах, незалежно від успішності цих стосунків. Чи то між людьми, чи то з Богом, чи з якимись структурами.

Якщо в нас є певний досвід і знання, то ми можемо служити на більш високому рівні та вчити чогось інших. Активна життєва позиція цьому сприяє. Тому недобре і недоцільно замикатися в собі і на собі, оскільки потрібнішою від такої замкнутості людина нікому не стане. Таким чином, у житті важливими є правильно розставлені пріоритети. Потрібність у взаєминах визначають наш досвід і кваліфікація. Це визначає наше служіння. Чим вищий наш кваліфікаційний рівень, тим більш корисними ми можемо бути, служачи людям, чогось їх навчаючи, ділячись досвідом, і взагалі це можливість брати на себе більшу відповідальність.

Потрібність може відчуватися і поширюватися на декількох рівнях, зокрема на емоційному (наприклад, під час людського спілкування), духовному (розвиток за посередництвом інших людей або потрібність у вірі), на фізичному (дитина потребує маму і тата) тощо.

Помагає потрібності віра, бо в ній є багато джерел: сімейні цінності, традиції, приклади інших людей, доброта, любов в серці тощо.

У потрібності повинен бути досвід. Людина в дитинстві мала потребу в любові батьків, але якщо її не було, то людина практично не має досвіду в потрібності і як результат – часто не має що віддавати, бо не має особистої наповненості. Крім того, відсутність моральних принципів може взагалі унеможливлювати будь-яку корисну дію, наприклад турбуватися про когось. Така людина часто ображена на всіх і звинувачує багатьох, тим самим часто негативно впливаючи на інших. Вона стає іншою, не справжньою. Справжність – це щирість, з якою тебе створив Бог. Справжність без масок, без ярликів, образів. Справжній людині не потрібно думати, якою бути сьогодні, який образ вдягнути на себе? Справді віруюча людина свідома, що Бог не хоче лицемірства, фальші. А без внутрішньої основи, яку формує Бог, і без Бога самого людина неодмінно губиться у цьому світі. Навколо численні приклади діяльності партій, коаліцій, клубів за інтересами тощо. Це не живе постійно і стабільно не працює, часто взагалі перестає існувати, і тоді, коли людина в таких структурах задіяна і раптом стає непотрібною, то знову починаються пошуки потрібності. З Богом все інакше. Він є в центрі життя людини, її сім’ї, спільноти, яку формують подібні сім’ї, і в ідеалі – в центрі суспільства в цілому. Тоді людині зрозуміла ціль життя і потрібність.

А що заважає потрібності? Найперше – це лінивство. Заважає потрібності неправильна ієрархія цінностей і пріоритетів, а головне – вчинки, які є наслідком викривленого світобачення. Заважають різні виправдання (брак часу, байдужість, змученість після роботи, здоров’я фізичне і моральне, багато людей хворі духом, хибне переконання, що ти сильний і ніхто тобі не потрібний, тощо).

Розважаючи над темою нашого дослідження, важливо усвідомити, що в житті потрібність та непотрібність людини дуже часто переплітаються між собою, приймаючи різні форми.

Потрібність і використання людини часто ідуть поряд. Чиновник згідно зі статусом вирішує питання, які потрібні і цікаві тим, хто до нього звертається. Повія може бути потрібна багатьом, натомість як людина чи як мама не потрібна нікому.

Непотрібність і використання часто також ідуть поряд. Вбивця потрібний замовнику, а суспільству він не потрібний. Одинока бабуся може бути нікому не потрібною, але комусь потрібне її майно. Її використовують з особистої вигоди і прислуговують їй, щоб вона не віддала спадок державі.

Людина може бути потрібною як фахівець, але в тій великій потрібності одночасно може бути глибоко нещасною, тому що часто вона не потрібна як особа чи особистість. Її завжди використовують як фахівця.

Ще одна сторона потрібності: можна бути суспільно потрібними, але зовсім не потрібними індивідуально, в своїй сім’ї. Наприклад, науковий працівник, який потрібний студентам і науковій спільноті, їде у відрядження на декілька днів. Мати оголошує цю новину дітям. Реакція дітей, хлопців 12-ти, 13-ти і 15-ти років, – неймовірна радість: нарешті тата декілька днів не буде вдома.

 Особа може стати непотрібною, коли не прогинається і не хоче прислуговувати певним особам структури, в якій працює. Сьогодні слова Чацького з комедії А. С. Грибоєдова «Горе от ума» (1824)  не втратили своєї актуальності: «Служить бы рад, прислуживаться тошно». Часто така людина стає ізгоєм. Як правило, вона – особистість і часто стає успішною в житті. Тоді очі тих, хто цю людину гнав, із заздрістю прикуті до неї.

Непотрібність людини спричиняє великі зловживання нею зі сторони людей, для яких людські цінності не мають значення. Для таких людей мають значення антицінності. І тому виникають такі явища, як, наприклад, торгівля людьми.

Кажуть, це життя. Але це життя має свої об’єктивні закони. І чим швидше людина усвідомить їх для себе, побачить різноманітні сторони і наслідки вчинків, тим більше має шансів прожити життя гідно і достойно. 

Найгірше – це коли людина сама собі не потрібна. Практично це кінцева точка процесу її падіння. Тому окрім факторів виховання і оточення, в якому зростає і формується дитина, важливо усвідомити деякі факти, які впливають на непотрібність людини в зрілому віці. Ці фактори зумовлені неправильними переконаннями і поглядами на життя. Ось деякі з них.

Егоцентризм, який виражається в постійному прагненні людини до власного задоволення. Коли не досягається бажане, людина входить у конфлікт з оточенням, найчастіше з близькими людьми. Це, безперечно, призводить до відчуженості.

Наступна причина міститься в словах. Слово по праву можна вважати найпотужнішою зброєю на землі. Через слово починаються війни, словом можна довести людину до самогубства і тим самим словом людину можна піднести до такого ступеня гідності, що вона буде здатна на великі і шляхетні вчинки. Слова будують, руйнують або вбивають. Тому використання слів у житті людини має непересічне значення, зокрема слова впливають на потрібність. Критика, приниження, осуд, неправда тощо несуть величезну загрозу стосункам між людьми. І часто, не будучи до кінця свідомою, наскільки це серйозно, людина розповсюджує чутки про інших. Часто такі розмови перетворюються на брехню й обмову. Так народжуються плітки, що є чутками про когось або про що-небудь, які базуються на неточній або наперед помилковій інформації. Сучасна Україна, на жаль, живе в епоху публічних і не публічних обмов. Люди постійно чують висловлювання (правдиві чи не правдиві), які принижують одних людей в очах інших. Безумовно, це призводить до відчуженості і непотрібності багатьох. І в цих обставинах в суспільстві шириться переконання, що якщо одні поводилися краще, то другим жилося б краще. Причому вже важко розрізнити, хто одні, а хто – другі. Відбувається маніпуляція, від якої всі програють. Плітки чи обмови приносять шкоду всім учасникам цього дійства: тому, хто говорить, тим, хто слухає, і тому, про кого йде мова. А вихід простий – необхідно припинити самому так поводитися, припинити брати участь у таких розмовах і у міру можливості не давати іншим їх починати. Це особистий вибір людини. Життя людини, яка справляється з цим завданням, дуже позитивно змінюється, і це дуже впливає на подальшу її потрібність. 

Наступна причина непотрібності полягає в кар’єризмі. Робота, кар’єра може руйнувати стосунки з людьми за умови неправильних бачень і поглядів. Успіх, розголос і слава – це ціль багатьох людей. І на шляху досягнень цих цілей людина часто втрачає дуже багато моральних якостей. Наслідки передбачувані – втрата поваги, довіри та великого переліку інших чеснот, в яких людина продовжує мати потребу.

Говорячи про кар’єру, доцільно і логічно сказати декілька слів про гроші. Враховуючи також те, що ми живемо в матеріальному світі, гроші є частиною буття. Оскільки наші роздуми про потрібність невід’ємно пов’язані з внутрішнім світом і якостями людини, то зараз, роздумуючи про гроші, людей можна умовно розділити на чотири типи:

1 – це люди бідні зовні і бідні зсередини;

2 – це люди багаті зовні і злиденні духовно;

3 – це люди бідні зовні, але багаті духовно;

4 – це люди багаті зовні і багаті зсередини.

Ми розуміємо, що потрібними і, головне, щасливими від своєї потрібності можуть бути люди третього і четвертого типів. Тому відразу повинні прийняти правду про те, що значущість людини не визначається якістю і кількістю належного їй майна. Визначальним є ставлення до коштів. Якщо гроші – це ціль, то це велика проблема. Така людина не буде мати миру ні в своєму житті, ні у своїх стосунках з іншими людьми. Якщо гроші – це засіб для досягнення правильних цілей і людина вміє правильно ними розпоряджатися, тоді вона буде потрібною і щасливою.    

Результати дослідження та висновки. Таким чином, потрібність є потребою людини, яка приносить їй велике задоволення, впевненість і щастя загалом. Але цей очікуваний для кожного результат досягається за умови існування відповідної системи цінностей і пріоритетів. Очевидно, можна наводити чималий ієрархічний перелік людських цінностей, але для початку і продовження дискусії на цю тему висловлю своє переконання щодо перших п’яти. 

1.                 Бог.

2.                 Сім’я.

3.                 Вияв турботи і любові до оточуючих нас людей.

4.                 Здоров’я.

5.                 Праця.  

Навіть не фаховість і багатство є потрібністю, бо часто це використовують інші. Це не значить, що цим ресурсом не потрібно користуватися, але ми говоримо про іншу потрібність, яка є в радість тоді, коли маєш любов, мудрість і здоров’я. Тоді ти можеш повноцінно послужити людям. Потрібність визначає щастя людини.

Ми потрібні Богові як діти, державі – як патріоти, ближнім – як брати, рідним – як опора і підтримка. А в першу чергу нам потрібний Господь із його батьківською любов’ю і як управитель всього.

Перспективи подальших досліджень. Цінності, які впливають на формування потрібності, є незмінними незалежно від часу. Інституції, на які покладено відповідальність щодо їхнього формування, також є незмінними. Насамперед це сім’я, держава і церква. Натомість суспільство, в якому ці цінності повинні формуватися, постійно зазнає змін. Ми спостерігаємо зміну поглядів на інституцію сім’ї, зміну суспільного бачення, настроїв, уподобань та пріоритетів життя. Часто такі зміни негативно впливають на сім’ю і формування світогляду. Тому умови, обставини, фактори змін в суспільстві і, як наслідок, вплив таких змін на формування особистості повинні бути предметом подальших досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Психологическая энциклопедия / [под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха]. – СПб. : Питер, 2002. – 1096 с.

2. Всемирная энциклопедия: Философия / [главн. научн. ред. и сост. А. А. Грицанов]. – М. : АСТ ; Мн. : Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.

3. Лабиринты одиночества / [cост., общ. ред. и предисл. Н. Е. Покровского]. – М. : Прогресс, 1989. – 624 с.

4. Мовчан М. М. Самотність як феномен буття особистості / М. М. Мовчан. – Полтава : РВВ ПУСКУ, 2009. – 265 с. 

Буковинський Адріан Йосипович, кандидат філософських наук.