Пострадянська ідентичність

Пострадянська ідентичність як один з факторів який заважає розвитку України. Здавалось, що ситуація в Україні краща ніж в Білорусі, в якій радянське майже замінило білоруське чи з тією самою Московією де йде протистояння двох видів імперіалізму радянського та російського, але століття окупації спочатку Російською імперією, а потім СРСР зробили свою справу. Однією з головних задач яку ставило радянське керівництво - це створення радянської людини та культури та стирання будь-яких національних ознак та традицій. Це робилось за допомогою русифікації, радянського кіно, нав'язування своїх ідолів і т.п. І плоди цього ми бачимо в 1991 році, коли Україна стала незалежною то замість того щоб обрати Чорновола українці обрали Кравчука. І протягом усієї незалежності російська «м'яка агресія» (мається на увазі експансія російської культури) давала свої плоди й навіть в незалежній Україні де в деяких регіонах України косо дивились на все українське. Дуже сильно від цього постраждали південно-східні регіони України особливо за останні 100 років. Наприклад, 100 років тому Харків за рівнем україномовного населення був не гірше Галичини. Але Голодомор, русифікація зробили свою справу. Дехто може подумати що пострадянська ідентичність стосується тільки тих хто жив в СРСР, але на жаль це не так, для прикладу можна взяти декомунізацію, яка почалась декілька років тому і проти неї дуже часто виступали ті хто навіть не жив в СРСР, бо вони не розуміли чого це вулицю Леніна змінюють на Болбочана. І те що цього багато хто з молоді не розуміє це через провальну гуманітарну політику періоду 1991-2014 року. Багато хто в нашій країні думає, що питання національної пам'яті та руйнування міфів радянської пропаганди це другорядне, бо на першому місті має бути холодильник, але якщо подивитись на досвід країн Балтії, які зайнялись цим питанням в 90 роках ХХ століття, то ми бачимо що ці країни стали успішними та стали членами ЄС та НАТО. І якщо подивитись на Крим та Донбас це регіони де пострадянська ідентичність була найбільшою, це регіони де знали про Павліка Морозова, але не знали про Чорних запорожців. І якби гуманітарна політика з 1991 по 2014 була такою ж як в період з 2014-2019 то війни на Донбасі й захоплення Криму би не сталося.