Постґендерне суспільство
РинаПостґендерність – це соціальний, політичний та культурний рух, що виник внаслідок ерозії (розмивання) культурної, психологічної та соціальної ролі ґендеру, і є аргументом, чому ерозія бінарного ґендеру може бути визвольною. Постґендерність як культурне явище сягає корінням фемінізму й маскулізму, знаходиться поряд з андрогінією, метросексуальністю / техносексуальністю та трансґендерними рухами.
У феміністичних колах сформувалось кілька підходів щодо досягнення "постґендерного" суспільства через різні позиції щодо "ґендеру". Зупинимось детальніше на двох течіях: радикальному фемінізмі та інтерсекційному фемінізмі.
Стать людини визначається анатомією репродуктивної системи та вторинними статевими ознаками. Від статі залежить будова статевих органів, можливість стати матір’ю чи батьком, а також деякі інші ознаки: пропорції тіла (зріст, ширина плечей, об’єм стегон), розподіл жирових тканин, кількість волосся на тілі й на обличчі, особливості статевого дозрівання, м’язова сила, витривалість, риси обличчя, тембр голосу і навіть міміка й хода.
Ознаки статі:
• з’являються самі по собі (без зовнішнього впливу)
• є універсальними, не залежать від країни, культури, релігії (наприклад, тільки жінки народжують дітей)
• ніколи не змінюються в історичному процесі
• властиві лише одній статі
Ґендер стосується соціальних ролей, сконструйованих соціумом на основі статі (ґендерна роль), або ж самовизначення на основі внутрішнього усвідомлення (ґендерної ідентичності). Приміром, більшість культур приписує жінкам такі риси, як турботливість, поступливість, емоційність, а чоловікам – лідерство, стриманість, розсудливість. Тобто, ґендер – це соціальний конструкт.
Ознаки ґендеру:
• є культурною традицією
• істотно відмінні навіть в межах однієї країни (залежно від населеного пункту чи соціального прошарку)
• можуть змінюватися з часом
• властиві людям різної статі
"Постґендерне" суспільство означає для них таке, що в ньому біологічні відмінності між чоловічою та жіночою статтю не транслюватимуться в економічну, культурну та соціальну сфери.
Одним із найбільш ранніх виявів постґендеризму була заява Шуламіт Фаєрстоун у книзі 1970 року "Діалектика статі: обґрунтування феміністичної революції" (англ. "The Dialectic of Sex: The Case for Feminist Revolution"):
Кінцевою метою феміністичної революції, на відміну від першого феміністичного руху, має бути не просто усунення чоловічих привілеїв, а саме розрізнення статі: генітальні відмінності між людьми вже не матимуть культурного значення. Розмноження виду однією статтю на користь обох було б замінено штучним розмноженням: діти народжувались би від обох статей однаково або незалежно; залежність дитини від матері (і навпаки) поступиться місцем залежності від невеликої групи інших людей загалом, а будь-яка неповноцінність стосовно дорослих за фізичною силою буде компенсована культурно.
Ця книга стала класичним текстом фемінізму другої хвилі. У ній Фаєрстоун прагнула розвинути погляд на біологічну стать в рамках історичного матеріалізму. У книзі також описане ідеальне, на думку авторки, суспільство – суспільство, в якому немає місця пригніченню жінок.
Фаєрстоун розглядає "біологічну здатність жінок виношувати та народжувати дітей і годувати грудьми як причину їх підкореного становища". Це, власне, одна з ключових ідей книги. Крім неї, авторка порушує низку інших тем: феміністична революція задля знищення статевого класу, відокремлення репродуктивної функції від жіночого тіла, відмова від нуклеарної сім'ї та емансипація дітей.
Сучасні тенденції виховання дітей в ґендерно нейтральній формі, віддзеркалюють ідеали, які Фаєрстоун намагалася донести на зеніті своєї активістської діяльності.
Також варто додати, що радикальні феміністки борються з ґендерним есенціалізмом (ідеєю принципової розбіжності між чоловіками й жінками).
Одержимість суспільства ґендером зміцнює уявлення про те, що він якась нав’язлива, всюдисуща, значуща сила, що має диктувати кожен людський крок і впливати на світогляди. Що більше ми вважаємо, що ґендер має величезний вплив на життя, то шкідливішим він стає для нашого мозку.
Стать не повинна мати такого великого значення – якщо взагалі його мати! Уявлення про те, що існує "жіночий" і "чоловічий" одяг поступово застаріває: дедалі більше жінок носять костюми на вечірках, а чоловіки прикрашають вуха сережками та роблять манікюр. Люди виявляють себе небінарними.
Інтерсекційні феміністки виступають проти ґендерної бінарності (класифікації статі на дві різні, протилежні форми чоловічого та жіночого роду, незалежно від соціальної системи чи культурних переконань). Життя в постґендерному суспільстві в їхньому розумінні означає, що ґендерна ідентичність буде випадковою темою для розмови з другом, а не тим, що вас відрізняє; що суспільство покінчить з токсичними "викриттями" статі; що всі співробітники використовуватимуть займенники у своїх електронних підписах, не замислюючись.
Отже, радикальні та інтерсекційні феміністки обоє прагнуть створити суспільство, де ґендер не гратиме ролі. Проте кожна течія має власний підхід: перші хочуть прибрати ґендер узагалі, другі – розмити та знецінити його, щоб "лейбли" втратили свою важливість у суспільстві.