Постать і творчість Поля Сезана в сучасній мистецтвознавчій науці - Культура и искусство курсовая работа

Главная

Культура и искусство
Постать і творчість Поля Сезана в сучасній мистецтвознавчій науці

Дитинство, юнацькі роки, мальовнича манера, період розквіту. Композиційний аналіз картин "Натюрморт с драпіровкою і глеком", "Хлопець в червоному жилеті", "Будинок повішеного в Овере", "Пьеро і Арлекін". Внесок творчості Поля Сезана у світове мистецтво.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
«Постать і творчість Поля Сезана в сучасній мистецтвознавчій науці»
Актуальність теми: Поль Сезан(1839-1906) - французький живописець, чиї роботи лягли в основу переходу до нового, абсолютно іншого світу мистецтва 20 століття. Сезан проклав міст між імпресіонізмом кінця 19 століття і новим художнім напрямом початку 20 століття - кубізмом.
Поль Сезан був не тільки великим майстром композиції, але і великим колористом, якого можно порівняти з Тіціаном, Рубенсом і Делакруа. У його зрілій творчості романтична напруженість почуттів з'єднується з класичною ясністю і суворістю. Узявши за основу традиції класицизму і романтизму, Сезан привів їх до остаточної єдності і тим самим завершив цілу епоху. Але в той же час відкрив нову: його зрілі твори зробили безповоротну дію на формування художнього бачення в сучасному живописі.
Подальші покоління беззастережно визнали, що Сезан відкрив дорогу у світ нового мистецтва. У своїй творчості художник спробував ціною титанічних зусиль примирити класику і сучасність, закони великого стилю і право на індивідуальний вибір. Звичайно, в епоху переваги індивідуального вибору ніякий стиль більше не міг бути зразком для художників, кожен з яких вибирав тепер свій шлях в мистецтві вільно, підкорюючись виключно внутрішнім властивостям своєї душі, а не вимогам художнього співтовариства. Тому завдання, яке ставив перед собою Сезан, було важким - неможливо одночасно затверджувати і свободу, і канони.
Але ті конкретні художні результати, яких досягав у своїй творчості Сезан, були настільки вражаючими, що викликали повагу у представників різноманітних напрямів у живописі. Картини Сезана нагадували усім експериментаторам, що зв'язок між класикою і сучасністю складає основу того, щоб мистецтво фарб і форм не втратило в процесі свого розвитку критерії художності, замінивши їх повним свавіллям живописців, що ставлять основною задачею винятково своєрідність замість законів гармонії і краси.
Тож на сьогоднішній день важливо на основі творчості Поля Сезана розглянути взаємозвязок класичного мистецтва і новаторських течій у мистецтві.
Обєкт дослідження: біографія Поля Сезана його мистецька спадщина.
Предмет дослідження: внесок творчості Поля Сезана у світове мистецтво.
Мета дослідження: дослідити розвиток творчого методу Поля Сезанна протягом його життєвого шляху.
Згідно з метою було визначено такі завдання:
1. Розглянути та систематизувати біографічні відомості про Поля Сезана.
2. Визначити першоджерела творчості Поля Сезана та прослідкувати розвиток і трансформацію його художнього методу.
3. Дослідити мистецьку спадщину Поля Сезана.
РОЗДІЛ 1 ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПОЛЯ СЕЗАНА
1.1 Дитинство, юнацькі роки - 1839-1860
Поль Сезанн (Додаток 1) народився 19 січня 1839 року в Екс-ан-Провансі у будинку 18 по вулиці Опери.
Батьку його, Луї Огюсту Сезану, уродженцеві містечка Сен-Закарі, що в провінції Вар, було на той момент 40 років. Сім'я батька переїхала у Францію з Італії, спочатку вона осіла у Бриансоні, а потім спустилася з гір в долину, в привітніше місце [7, c.27].
Матір Поля звали Ганна Елізабет Онорина Обер, на момент народження сина їй були 24 роки. Вона доводилася сестрою одному з працівників капелюшного магазину Луї Огюста. Пара не перебувала в законному шлюбі, але дитину батько відразу ж визнав. Хрестили маленького Поля 20 лютого того ж року в церкві Святої Магдалини, розташованій у верхній частині Бульвару. Його хрещеною матір'ю стала бабуся з боку матері Роза Обер, хрещеним батьком - дядько Луї Обер, теж капелюшник.
Елізабет Обер була жінкою скромною і на людях стриманою, але за природою своєю живою, веселою і доброзичливою. Вона завжди підтримувала сина, захоплювалася його першими малюнками і захищала від батьківського гніву. Луї Огюсту, який приходив в сказ через те, що його син уперто відмовлявся вивчати право і втрачав час на даремну мазанину, вона якось сказала чудову фразу: «Що ти хочеш, адже його звуть Полем, як Веронезе і Рубенса» [10, c. 16].
Луї Огюст в юності покинув рідні місця, не бачачи там для себе гідного майбутнього. Приїхавши в Екс, влаштувався на роботу до сукнарів Дете. Розумний і беручкий, він відразу зрозумів, що зможе добре заробити, якщо займеться виробництвом капелюхів. У 1821 році Луї Огюст вирушає в Париж вивчати капелюшну справу. Скопивши деякий капітал, він повертається в 1825 році в Екс і ще з двома компаньйонами відкриває капелюшний магазин.
Бізнес цей виявився таким прибутковим, що незабаром Луї Огюст був готовий відкрити власний банк. Коли в 1848 році оголосив себе банкротом єдиний ексский банк Баржі, Сезан-старший не упустив свій шанс[7, c. 29].
Полю було дев'ять років, коли на хвилі економічної кризи його батько став банкіром. Мудре ведення справ швидко зробило банк процвітаючим. Сімейство Сезан розбагатіло. Поль, завдяки нажитому його батьком статку, до кінця днів своїх міг займатися живописом, не занадто піклуючись про завтрашній день, у нього навіть не було необхідності продавати свої картини.
Луї Огюст пішов з капелюшників, продавши свою долю у справі, і остаточно перекваліфіковувався у банкіра. У 1853 році він зміг утілити в життя свою мрію - він купив розкішний маєток Жа де Буффан, колишню резиденцію маркіза де Віллара, губернатора Провансу за часів Людовика XIV. Але Луї Огюст так ніколи і не стане своєю людиною у вищому суспільстві, йому завжди заздритимуть із-за його багатства і завжди зневажатимуть його за низьке походження [10, c. 34].
Поль ріс слухняною, тихою дитиною, яку виховували в строгій відповідності з нормами буржуазної моралі і бездоганної набожності, учили тому, чому повинні було навчити. Цей хлопчик з часом перетвориться на дуже нервового чоловіка, іноді невгамовного і навіть грубого, але швидше напоказ, оскільки за грубістю таїлася боязкість «неотесаного селюка».
Його запальність мала глибокі корені, свою роль зіграли тут і страх, який вселяв йому батько, і що не давало йому спокою почуття, що він ніяк не може знайти своє місце в житті, що він не такий, як всі, що він вискочка, син парвеню, незаконнонароджений.
Поль ходив в школу на вулиці Епино, а потім, разом з іншими дітьми з доброчесних сімейств, в школу-пансіонат Сен-Жозеф. У 1852 році у віці тринадцяти років він поступив в коллеж Бурбон. У цьому ж закладі вчився Еміль Золя, майбутній знаменитий письменник. Вони подружилися, що згодом зіграло значну роль в житті художника [10, c. 41].
Декілька років, до від'їзду Золя в Париж в 1858 році, ці два хлопчики насолоджувалися безхмарним щастям юнацької дружби. Вони читали одні і ті ж книги, обожнювали вірші. Їх кумиром був Віктор Гюго. Частенько вони тікали за місто до підніжжя гори Сент-Виктуар. Незабаром до їх прогулянок приєднався третій учасник, Батистен Байль, старанний учень тієї ж школи, який в майбутньому обере для себе професію інженера. Друзів прозвали «нерозлучними».
Сезан ріс мрійливим юнаків, але від природи був грубуватим і досить похмурим, хоча часом вражав оточення сплесками нестримних веселощів і нападами безрозсудного марнотратства. Будучи натурою дуже чутливою, він черпав упевненість в дружбі з Золя і Байля.
У 1856 році інтернатське життя Сезанна і Золя закінчилося. Відтепер вони були набагато вільніші, на відміну від Байля, який все ще залишався в стінах коллежа. Сезан закінчив третій клас і навіть удостоївся нагороди за успіхи в навчанні: він віртуозно складав латинські і французькі вірші. Зате малював він досить посередньо, так що по цьому предмету обійшовся без всяких заохочень.
Малювати Поль почав дуже рано, будучи зовсім маленьким, чим приводив в подив і захват свою матір. Місто Екс мав власний музей, що знайшов притулок в колишній каплиці, побудованій лицарями Мальтійського ордену іонітів по сусідству з тією, що належала тому ж ордену церквою у верхній частині вулиці Кардиналь. При музеї існувала безкоштовна школа малювання. Очолював її хранитель музею Жозеф Жибер. Був він затятим прибічником академізму [6, c. 36].
Сезан наслідував приклад свого приятеля Філіпа Соларі, що мріяв стати скульптором, і услід за ним записався на вечірні курси школи малювання. Дізнавшись про це, Луї Огюст зрушив брови і відпустив декілька їдких зауважень, але заперечувати не став: як ні крути, а зайняття живописом було однією із складових того буржуазного виховання, яке банкір прагнув дати своїм дітям. І перед Полем відкрився новий світ. Звичайно, міському музею Екса було далеко до Лувру, але деякі з виставлених там картин заслуговували на увагу. Сезан тренував там око і набивав руку, намагаючись робити копії з полотен, які заздалегідь довго роздивлявся.
У школі малювання у нього зав'язалися знайомства з молодими людьми, що мріяли стати художниками, звали їх Нума Кост, Жозеф Вильвьей і Жозеф Гюо. Поль і сам почав мріяти про те ж.
У лютому 1858 року Еміль Золя від'їжджає в Париж. Після від'їзду Золя в Париж Сезан перебуває в стані якнайглибшої депресії. Йому було 19 років. Від'їзд Золя відбив у нього всяке бажання вчитися, здійснювати заміські прогулянки і взагалі що-небудь робити. Він думав лише про те, щоб скоріше прийшло літо, і тоді, можливо, його друг знову буде поряд з ним.
Поль, що із-за від'їзду Золя впав в апатію, провалив в серпні іспит на ступінь бакалавра - він, майстер складати вірші на латині і грецькому.
Сезан не відзначався в колледжі, але отримав другу премію по малюванню у татка Жибера.
А в листопаді 1858 року Сезан склав-таки іспит на ступінь бакалавра. І тут його чекало жахливе розчарування: батько вимагав, щоб Поль записався на юридичний факультет. Право наводило на Сезана нудьгу, істинною ж його пристрастю стало малювання, став живопис. Природно, признатися в цьому батьку він ніяк не міг, оскільки у відповідь почув би лише чергове саркастичне зауваження. Сезан в'яло пізнавав премудрощі юриспруденції, але при цьому старанно відвідував зайняття в школі малювання. У його голові зріла думка: тікати, тікати щоб то не було.
Поль звернувся до Золя з проханням навести довідки про умови вступу до паризької Академії витончених мистецтв. Муніципальна школа малювання Екса була своєрідним маленьким світом, в якому, як в котлі, кипіли юнацькі амбіції. Нума Кост, Трюфем, Соларі, Вільвьей утворили гурток художників, що подають надії, в спілкуванні один з одним вони знаходили стимули для творчості, змагання, ілюзій [5, c. 22].
Сезану одного природного таланту було мало. Йому був потрібний учитель, були потрібні основи, орієнтири. Звичайно, татко Жибер зовсім не геній, його теорії давно застаріли, але у нього Поль узнав, принаймні, деякі базові принципи, до яких відносився зі своєрідною сумішшю поваги і презирства. Поки ж він намагався працювати з живою моделлю. У школі малювання початкуючі художники малювали голого натурника, що отримував по одному франку за сеанс. Перші досліди Поля на цьому терені були не занадто вдалими.
Його манері бракувало витонченості. З-під його руки виходили грубі, неживі форми.
Літні канікули 1859 року Золя і Сезан провели разом. Золя привіз з Парижу безліч цікавих історій. Якщо збираєшся стати художником, потрібно неодмінно їхати в Париж. У Парижі Лувр: Рубенс, Пуссен, Рембрандт - усі вони там. У Парижі справжні учителі, в Парижі люди, які знають, що таке живопис. А ще в Парижі Салон - ця Ітака художників.
Луї Огюста теж долали сумніви. Спочатку він думав, що живопис для Поля просто каприз. Але його син, мабуть, серйозно захопився ним. І Луї Огюст завзявся на бідного Еміля: це він забиває Полю голову своїми безглуздими ідеями, тоді як батько хоче бачити його банкіром, адвокатом, буржуа, який досягає успіху[8, c. 37].
1860-й, був дуже не простим в житті Поля. Татко Сезан все не міг вирішити, як йому поступити з сином. До кінця квітня він начебто полагіднів і заговорив з ним про можливу поїздку в Париж. Але це не занадто обнадіяло художника- початківця, його настрій ставав все гірше. Золя, який смертельно нудьгував в Парижі благав друга вести себе з батьком максимально дипломатично.
Поля переповнювала лють, яку він випліскував на усіх, хто попадався під руку; ні за що ні про що дісталося від нього Байлю, який приїхав з Марселя на пасхальні канікули і зайшов відвідати друга. Такий прийом не на жарт засмутив Байля. Він вирішив, що тепер негідний дружби Сезана, оскільки відмовився від кар'єри художника, випав з кола обраних.
Золя зі свого далека намагався їх помирити. Сезан був близький до того, щоб здати свої позиції і закинути пензлі. Чим погана юриспруденція, ступінь ліценціата, спокійна кар'єра адвоката. Але тут раптом він знову люто накидається на свої полотна. Він не може жити ні з живописом, ні без нього - перший симптом божевільної пристрасті. Сьогодні він вирішує їхати в Париж, завтра від свого рішення відмовляється. Сезан остаточно закинув навчання на юридичному факультеті. По відношенню до батька зайняв позицію пасивного опору [6, c. 46].
Малював же постійно, уперто, всюди, у тому числі і на пленері, навіть тієї зими, коли стояли незвичні для півдня холоди. Малював і себе самого. Саме зимою 1861 року датується перший його відомий автопортрет, зроблений по фотографії, на якому він виглядає похмурим, суворим, не занадто привабливим, з грізним поглядом. І батька свого він теж зафіксував: в профіль, за читанням газети. На цій картині старий виглядає зовсім не красенем - син зовсім не збирався йому лестити.
У кінці квітня 1861 року Луї-Огюст здався. Він вирішив, узявши з собою Марію, проводити сина в Париж. Раз Полю хочеться щоб то не було скуштувати богемному життя, нехай спробує. Може трапитися, що декілька місяців голодовки краще всяких слів навчать цього дурня розуміти істинну цінність речей.
1.2 Ранній період. Прованс і Париж - 1861-1870
Луї-Огюст з донькою відбув назад через два дні, поклавши Полю утримання 150 франків на місяць. Рівно стільки, щоб не померти з голоду. Париж Сезана приголомшив. Потрібно було поспішати: бігти в Лувр і Люксембурзький музей насолоджуватися живописом. Сезан відкрив для себе те, що йому було абсолютно недоступне, і тих, чиїм шляхом він ніколи не піде : Кабанеля, Мейсонье, Жерома, цих офіційно визнаних стовпів академізму, які проте справили на нього найсильніше враження Побував Поль і у Версалі. Сезан відчув прилив натхнення.
У нього прокинулося бажання взятися за пензлі, причому якнайшвидше. Незабаром він береться за роботу і записується в приватну академію Сюїса. Вона знаходилася на острові Ситі, на розі набережної Орфевр і бульвару дю Пале і була величезним залом: брудний, прокурений, погано освітлений. Це була саме майстерня, а ніяка не академія, як виходило з її назви. Художників там нічому не навчали, вони просто могли користуватися приміщенням, де за скромну плату писали етюди з живої натури [10, c. 52].
Відомі художники відточували там свою майстерність: Курбе, Делакруа. Перші три тижні місяця художникам позував натурник, четвертий - натурниця. Академія Сюїса була не просто зручним місцем для роботи; вона була місцем цікавих зустрічей, там перетнулися шляхи багатьох з тих, хто в подальші десятиліття визначатиме основні тенденції в живописі. Заходив туди Едуар Мане. Бував там і молодий, подаючий великі надії художник- Клод Моне.
Окрім усього іншого майстерня Сюїса була таким клубом бунтарів - в усякому разі, невдоволених своїм положенням художників. Вони висміювали Салон, куди допускалися тільки роботи, витримані в класичному стилі, але при цьому кожен мріяв пробитися туди, бо шлях офіційного визнання був єдиною можливістю голосно заявити про себе.
У майстерні Сюїса Поль познайомився зі своїм земляком Ахіллом Амперером. Володар такого звучного імені був горбатим карликом, чиє потворне тіло вінчала прекрасна голова з мушкетерською борідкою, а головною прикрасою його обличчя були чорні, як маслини, очі. Через десять років Сезан напише його портрет, одну з найсентиментальніших своїх картин. Будучи на десять років його молодшим, Сезан ніколи не перетинався з Амперером в Ексе, хоча той за декілька років до нього теж відвідував школу малювання татка Жибера [10, c. 56].
До моменту їх зустрічі в Парижі Амперер вже жив там близько чотирьох або п'яти років, перебиваючись випадковими заробітками, борючись з убогістю, мучаючись, незадоволеними внаслідок своєї потворності, бажаннями і черпаючи сили в невгамовній любові до живопису. Поль і Ахілл відразу ж розпізнали один в одному споріднені душі і зблизилися. Вони разом бродили по Лувру, будучи дивною парою, сперечалися, лаялися і мирилися. Сезан боготворив Делакруа, а Амперер вважав його маляром і визнавав тільки Тинторетто.
Зате з Ахіллом Поль міг на рівних говорити про живопис, не то що з Емілем Золя, який нічого в ньому не розумів, а художнім критиком став з потреби, щоб допомогти своїм друзям-художникам. Незважаючи на усі паризькі зустрічі, на увесь цей живопис навколо нього, Сезан незабаром впав у справжній відчай. Йому так багато чому потрібно вчитися, він не в змозі це здолати. Він зовсім занедужав.
У Ексе Поль мріяв про Париж, три роки бився за те, щоб поїхати туди, а в Парижі заскучав за Ексу, мріяв повернутися додому, до сім'ї, до рятівного тепла домівки. І так триватиме усе його життя. Він постійно метатиметься між Парижем і Провансом [8, c. 53].
Луї Огюст все розрахував правильно: він дав синові можливість поваритися у власному соку і на досвіді переконатися у власній нікчемності. Поль від'їжджає з Парижу, можна сказати, тікає звідти і знаходить притулок в Маркусі, в департаменті Сена-і-Уаза. У серпні Сезан, який злегка підбадьорився повертається з Маркуси. Здавалося, він вирішив змінити свою поведінку і відтепер по п'ятах йде за Золя. Але при цьому частіше, ніж зазвичай, заговорює про своє повернення в Екс. Поля гнітить і лякає невдоволення Луї Огюста, який не ослабляє тиск на сина.
Сезан почуває себе спустошеним, знекровленим, він не бачить для себе іншого шляху, окрім повернення в Екс. Золя наважується на останню хитрість - просить Поля написати його портрет. Той з натхненням відгукується на прохання друга і хапається за пензлі. Еміль терпляче позує і старанно підбадьорює Поля, у якого явно нічого не виходить. Все, вирішено, з цим пора кінчати!
Поль в люті рве в клапті портрет Золя і кидає свої речі у валізу. Перший візит Поля в Париж завершився, продовжившись півроку.
Поль був юнаків романтичним, йому дуже хотілося вірити у власну винятковість. Але при цьому він бажав бути як все. Він з радістю знову з'явився поряд з матір'ю, двома сестрами і торжествуючим батьком. Поль погодився приступити до роботи у банку батька, який розраховував на те, що в майбутньому син стане справжнім грошовим ділком.
Кожен ранок Поль з'являвся в запорошеній конторі банку "Сезан і Кабассоль" на вулиці Булегон, виписував стовпчиком цифри, освоював суху мову фінансів і залучався до тужливої реальності того світу, де говорять тільки про гроші і про те, як їх краще заробити. На Сезана усе це наводило смертну тугу.
Поль знову взявся за свої пензлі, це було сильніше його. Він навіть купив собі нові фарби і полотна і відновив зайняття в школі малювання. У школі малювання Сезан став свого роду метром. Луї Огюст наказав обладнати в Жа де Буффан майстерню для Поля, в ній навіть пробили нове вікно, щоб було більше світла. Тепер Сезан міг більш менш стерпно пережити цю зиму 1862 року в рідному Провансі [8, c. 49].
У січні 1862 року Еміль отримав від Сезана лист: Поль збирався у березні знову приїхати в Париж. Він повернеться в Париж, але ніколи, ніколи не відречеться від Екса, йому був потрібний Екс з його світлом, різкими, контрастними контурами предметів, яскравими фарбами, що набувають на полотнах потрібної форми, коли він накладав їх товстим шаром на полотно. Сезан готувався до нової поїздки в Париж усупереч опору сім'ї. Мати, сестри, батько - усі були проти від'їзду Поля. Він їде складати вступний іспит в Школу витончених мистецтв.
Тему конкурсу вже оголосили: "Вітрувія волає до сина свого Корілану". Сюжет цілком у дусі поборників офіційного мистецтва. Як же усе це було далеко від соковитих фарб і яскравого світла Інфернетских гір.
У листопаді 1862 року Сезан знову в Парижі. Поль зняв кімнату поряд з Люксембурзьким садом і насамперед помчав записуватися в академію Сюїса. Кожен ранок він старанно працюватиме в її майстерні. Природно, він знову почав зустрічатися із Золя і Байлем [8, c. 61].
Сезан визнає авторитетом тільки Делакруа: він знайшов свого героя. Але Делакруа був постійною мішенню для критики. Протиставляли йому Енгра, якого Сезан вважав "дуже сильним, але нудним художником. Сезан перестав наївно і покірливо преклонятися перед досягненнями офіційної школи, він подаватиме документи в Школу витончених мистецтв; але внутрішній голос йому підказував, що йому це абсолютно ні до чого. Норовливець і бунтівна душа - вже тоді він був таким.
Приклад Делакруа надихає його на експерименти з кольором, що так близько його натурі. Він грунтує полотно, накладає на нього шар за шаром фарбу, а потім починає її зіскоблювати. Виходить не дуже добре. Густо накладені фарби, кричущі тони, похмурий фон - він немов випліскує на полотно те, що твориться у нього в душі, усі свої страхи. Його невмілий реалізм заважає створювати нові форми, до чого, власне, він так прагне. Він б'ється над лінією, старанно працює шпателем, грубо моделює об'єми, підкреслюючи їх грою світлотіні.
Він розривається між бажанням бути ближче до реальності і тяжким жаданням ідеалу. Але не можна сказати, що це вибиває його з колії. Він відновив свої прогулянки із Золя - цього разу по околицях Іль-де-Франса.
Сезан провалив вступний іспит в Школу витончених мистецтв. Один з членів екзаменаційної комісії незадоволено кинув: «Він пише з надмірностями». Помічено було точно. Сезан прийшов в лють, відчув відразу, обурення, але ще і занепокоєння. Сезан не виправдав надій батька і був пригнічений цим.
Одержима бажанням ушляхетнитися і залучитися до "вічних цінностей", буржуазія повернула свій погляд на античність. Мистецтву була відведена роль служниці нового класу, в чиї обов'язки входило оспівувати велич буржуазії і прикрашати "пристойними" картинами житла нуворишів. Епосі демократії були потрібні картини, які подобалися б і були б зрозумілі широкій публіці, а тому художникам належало тиражувати до безкінечності одні і ті ж сюжети, виконані в раз і назавжди встановленій манері.
Щорічна виставка художнього Салону якраз і була тим ситом, яке відсівало все, що вибивалося з цих рамок. Жюрі Салону з войовничою некомпетентністю нав'язувало суспільству свої смаки. Щоб уникнути різного роду неприємностей вони беззаперечно приймали роботи членів академії і роботи художників, удостоєних нагород на попередніх Салонах. Члени жюрі дотримувалися украй консервативних поглядів [7, c. 68].
Відбираючи картини на весняний Салон 1863 року, вони дійшли у своїй реакційності до повного абсурду, відмовили стільком художникам(відкинули більше трьох тисяч полотен, у тому числі і роботи Піссарро, що виставлявся на Салоні чотирма роками раніше), що терпець останніх увірвався і у кінці квітня, перед самим відкриттям виставки, призначеної на 1 травня, вибухнув скандал.
Імператор Баденге особисто проїхав з Тюільрі в Палац промисловості, щоб своїми очима переконатися в тому, що обурення художників не безпідставне: він зажадав пред'явити йому знехтувані жюрі роботи і виніс вердикт, у черговий раз продемонструвавши свій лібералізм: нехай публіка побачить і ці картини теж. «Виставка невизнаних» відкриє двері для відвідувачів 15 травня в протилежній від залів офіційного Салону частини Палацу промисловості.
1.3 Імпресіоністський період. 1870-1878
Рішення про проведення "Салону № 2" спровокувало ще один скандал. Багато хто визнав це знущанням з жюрі офіційного Салону і знехтування його авторитету. Тут і самі бунтівні художники засумнівалися у своїй правоті. Вони боялися кепкувань і уїдливих зауважень і навіть не уявляли собі, наскільки очікувані були їх побоювання.
Сезан представив на цю виставку дві картини, які залишилися практично непоміченими, але він був серед найактивніших прибічників проведення альтернативного Салону. Відкриття виставки супроводжувалося таким галасом, що народ відразу ж хлинув в її зали: вже в перший день там побувало сім тисяч чоловік. Кількість її відвідувачів перевищила кількість відвідувачів офіційного Салону [2, c. 45].
З трьох тисяч картин, знехтуваних жюрі, на "виставці невизнаних" було представлено шістсот. Люди приходили посміятися цілими сім'ями. Організатори Салону, ображені рішенням імператора, постаралися розвісити картини бунтівників так, щоб на найвидніших місцях виявилася самі гірші роботи. У залах стояв невмовкаючий гул, відвідувачі вправлялися в гостротах, то тут, то там чулися обурені вигуки.
Преса шаленіла: санкціонований імператором Салон - це не що інше, як виставка вигнаних, переможених, комічних, знедолених. Знедолені - це придумане кимось визначення так і залишиться в історії.
Природно, що серед безлічі посередніх робіт Сезан відразу ж виділив ті, що, фігурально виражаючись, стали громом серед ясного неба сучасного йому живопису. Першою в цьому ряду стояла картина Едуара Мане "Купання", якій дісталося найбільше сарказму шокованої публіки. Сміху заради її тут же перейменували в "Сніданок на траві". Обурливий сюжет, позбавлена благородства голизна, показана у своїй повсякденності. Але навіть більше, ніж сюжет, шокувала манера, в якій було виконано це полотно.
Мане докоряли за брудні тони і розпливчатість контурів, яким слід було відмічати "природні межі кольору". Що стосується Сезана і Золя, то вони відразу ж належним чином оцінили роботу Мане. Особливо Сезан.
Він був приголомшений цією новою манерою бачити і зображувати, цією технікою, одночасно простою і витонченою, побудованою на протиставленні, на контрасті, на зневазі умовностями академізму [2, c. 49].
Альтернативний Салон згуртував знехтуваних художників. Ця молодь ще не оформилася в деяку школу, але вже стала командою. Типовим її представником був Фредерік Базиль, якого Сезану представив Гийеме. Базиль ділив майстерню ще з одним молодим художником звали його Огюст Ренуар. Але однією з найяскравіших фігур в цій групі початкуючих живописців був Клод Моне.
Він, узявши на себе роль лідера, підштовхував своїх товаришів: Ренуара, Базиля і Сислея - до непокори указам офіційного мистецтва, для якого лише Античність була гідна пензля художника. Сезанн став одним з активних членів цієї групи і одним з найзатятіших прибічників Моне.
У липні Сезан поїхав назад в Екс. Жюрі Салону знову відкинуло його роботи. Поль знову опинився в лоні сім'ї, в її гнітючій атмосфері підозрілості і контролю. У Парижі він дуже скучав за своїми близькими, а удома вже через три дні завив від них. Вони були упевнені, що живопис для нього - пусте марнування часу, каприз розпещеної дитини. Для них художник був синонімом нікчемності. Батько постійно глузував з Поля, а мати підлабузнювалася перед ним, побоюючись, що він знову поїде з рідного будинку[3, c. 39].
При першій же нагоді Поль намагався втекти з будинку. Лише у своїй майстерні в Жа де Буффан він знаходив жаданий спокій. Годинами він бродив наодинці під пекучим сонцем Провансу, щось бурмочучи собі під ніс. Доходив до Естака, де його мати знімала будинок. Там він теж почував себе комфортно. Там він був щасливий, оскільки навколо нього ніхто не крутився і йому не перед ким було звітувати. Там він працював. Не оглядаючись, без чиїх-небудь вказівок, без учителів, на яких можна було б спертися.
З тими з метрів, кого він дійсно визнавав за авторитет, зустрітися йому не довелося. Власне, з учителів у нього і був-то один татко Жибер.
Він любив і поважав Піссарро, той був йому старшим братом, дорогоцінним другом. Вони дивилися в одному напрямі, але кожен бачив своє. Поступово Поль почав усвідомлювати усю глибину тієї трагедії, яка пізніше обернеться його тріумфом як художника. Він терпіти не міг копіювати, будь він навіть на це здатний. Сенс свого життя він бачив в тому, щоб створювати щось таке, чого ніхто ніколи не бачив, та і сам він відчував тільки інтуїтивно. Матеріальність предмета, його багатошаровість, об'ємність[3, c. 40].
У Провансі Сезан витримав всього шість місяців і на початку 1865 року знову з'явився в Парижі.
Головною подією Салону 1865 року знову стала картина Мане, яку жюрі цього разу не наважилося забракувати. Як не знущалися з Салону знедолених, як не висміювали, свою роль він все ж зіграв. Не можна нескінченно закривати двері перед новаторським живописом. Мане представив на виставку "Олімпію", картину в жанрі ню. Це полотно дуже сподобалося Бодлеру, але багато хто розцінив його як чергову провокацію. Пристрасті знову розпалилися. Сезанн був убитий "Олімпією".
І прекрасно розумів бажання Мане писати життя таким, яким воно є, відмовившись від усілякого ідеалізму, він і сам прагнув позбавитися від нього, але давалося це йому насилу. Він побачив в "Олімпії" "новий поворот в розвитку живопису", новий спосіб відображення дійсності.
Сезан взявся писати натюрморти, один з них - "Хліб і яйця" - свідчить про його творчі пошуки тих останніх місяців, наповнених сумнівами і вдосконаленням майстерності : він ретельно обробляв свої роботи, частіше працював пензлем, ніж шпателем, прагнув до гармонії.
Відкривши для себе жанр «суета сует», що прославив багатьох з його іменитих попередників, Сезан почав писати натюрморти з черепами і пронизані тривогою картини, в яких випліскувалася назовні його глибоко трагічна натура [9, c. 47]
У вересні 1865 року Сезан повертається в Екс. Його друзі визнали, що він сильно змінився. Він, кого завжди стомлювали розмови, став демонструвати чудеса красномовства.
Головним чином він говорив про живопис. Думки його оформилися. Він зрозумів, що не можна писати картини, керуючись тільки інтуїцією, що "темперамент" усього лише одна з граней творчості, що будь-який великий художник постійно розвиває теоретичні основи свого мистецтва, бо ніхто краще його не може цього зробити.
Після повернення в Екс Сезанн гарячково пише портрет за портретом, немов задавшись метою проникнути в таємниці фізіогноміки. Серед них був і портрет Валабрега (Додаток), який люб'язно погодився на таке невдячне зайн
Постать і творчість Поля Сезана в сучасній мистецтвознавчій науці курсовая работа. Культура и искусство.
Практическая Работа По Химии 10 Класс
Реферат: Межбанковские расчеты
Реферат: Impeachment Essay Research Paper Impeachment A long
Реферат по теме Государство: происхождение и сущность
Бжд Реферат
Реферат: Венок Кобзарю - литературно-музыкальная композиция. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Im Black Your White Essay Research Paper
Контрольная Работа По Математике 4 Класс Онлайн
Дипломная работа по теме Пути повышения эффективности и качества уроков математики в средней школе
Дипломная работа по теме Методы микробиологической диагностики заболеваний, вызванных патогенными кокками
Контрольная работа по теме Расчет взрывоподготовки скальных горных пород к выемке
Реферат: Drug Testing Or Personal Freedoms Essay Research
Реферат На Тему Кризис
Бестарифные Системы Оплаты Труда Эссе
Решение Контрольных Работ 5 Класс Мерзляк
Как Оформлять Реферат В Колледже
Реферат по теме Г.Х. Андерсен и его произведения в детской литературе
Дипломная работа по теме Монтаж мостового крана
Реферат: Магнитопласты. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Положения об оферте в российском гражданском праве
Описание технологического процесса приготовления борща украинского на мясном бульоне с пампушками, кекса из масляного бисквита с изюмом - Кулинария и продукты питания дипломная работа
Culture of Japan - Культура и искусство презентация
Иван IV как человек и правитель - История и исторические личности курсовая работа