Пошук інвентарів в архівах Угорщини

Пошук інвентарів в архівах Угорщини

Роман Козак

Дисклеймер: ця стаття не претендує на експертність у темі, а лише ілюструє тернистий шлях, який пройшов дослідник інвентарів з теренів Речі Посполитої, намагаючись з'ясувати, де можна знайти аналогічні матеріали з українських етнічних територій Закарпаття та Пряшівщини.

Територія розселення русинів-українців на Закарпатті, Пряшівщині та Лемківщині у 1920 році

Вивчаючи інвентарі, ми, як правило, фокусуємося на територіях Галичини, Волині, Поділля, Полісся та Київщини — земель, що перебували під управлінням Речі Посполитої. Однак русини-українці здавна мешкали й по інший бік Карпат — на землях, які колись називали Угорською Руссю, а сьогодні це — Закарпаття та Пряшівщина.

Трішки історії

Закарпаття та Пряшівщина протягом більшої частини своєї історії входили до складу угорських державних утворень, тому важливо розуміти, що це були за держави.

Угорське королівство утворилось у 1000 році після хрещення та об'єднання різних угорських племен і князівств у єдину монархію під владою короля Стефана (Іштвана) I. У наступні століття королівство розширило свої межі й поступово закріпилось на Закарпатті, до 1085 року відноситься згадка про комітат Унґ із центром в Унґварі (Ужгороді), невдовзі були створені й інші комітати на цих теренах — Береґ (1248 р.), Угоча (XII ст.), Мармарош (XIV ст.). Угорські королі перебували у тісних зв'язках із руськими князями, при дворі короля Андраша II виховувався майбутній король Русі Данило Романович, його син Лев був одружений з Констанцією Угорською, донькою короля Бели IV. Угорці брали участь у боротьбі за Галицько-Волинський престол у 1205-1245 рр., а також у війні за галицько-волинську спадщину 1340-1392 рр.

У 1526 році Угорське королівство розпалось під натиском Османської імперії на кілька частин:

  • західна Королівська Угорщина стала частиною монархії Габсбургів;
  • південна Османська Угорщина опинилась під владою османів;
  • Східно-Угорське королівство (1529-1570), яке згодом трансформувалось у Трансильванське (Семигородське) князівство, де-юре — незалежне, де-факто — у васальній залежності то від османів, то від австрійців.

Пряшівщина і Закарпаття входили до підавстрійської Угорщини, лише східна частина Закарпаття — Мармарощина — належала до Трансильванського князівства.

Розділена Угорщина у XVI ст.

Поділеною Угорщина залишалась практично півтора століття. Лише після низки поразок Османської імперії у 1699 році до Габсбургів відійшла більша частина Османської Угорщини. А в 1711 році до складу монархії було остаточно включено і Трансильванію. Подальша історія Закарпатського краю багато в чому нагадує долю Галичини у складі Австрійської імперії та Австро-Угорщини. Єдина різниця в тому, що Закарпаття та Пряшівщина після 1867 року перебували в угорській частині монархії — так званій Транслейтанії, тоді як Галичина і Буковина були частиною Цислейтанії, тобто підавстрійської частини імперії.

З релігійної точки зору закарпатські русини спочатку були православними, Мукачівська єпархія підпорядковувалася Київській митрополії. У 1646 році було укладено Ужгородську унію, яка проголошувала об'єднання з католицькою церквою й утворення Мукачівської греко-католицької єпархії, що проіснувала аж до ліквідації після приходу радянської влади (відновлена у 1990-х рр.). У 1818 році виділилась окрема Пряшівська єпархія, яка згодом стала основою для створення Словацької греко-католицької церкви. Важливо зазначити, що Мукачівська єпархія є самоврядною і підпорядковується напряму Святому Престолу в Римі. Попри спроби об'єднання, вона не була пов'язана з греко-католицькою церквою на Галичині й не входить до структури сучасної УГКЦ.

Адміністративний поділ

Якщо у Речі Посполитій існували воєводства, а в Російській імперії — губернії, то Угорщина поділялась на комітати (лат. comitatus, угор. vármegye). Слов'янське населення комітати називало жупами. На чолі комітату стояв ішпан.

Найбільш цікаві для нас сім комітатів, у яких русини-українці становили значну частку населення:

  • Мармарош (Máramaros): сучасний Хустський, Тячівський та Рахівський райони Закарпатської області, також територія Румунії; центр — м. Сигіт-Мармароський, у середньовіччі центром був Хуст.
  • Угоча (Ugocsa): сучасний Берегівський район та територія Румунії; центр — м. Севлюш (Виноградів).
  • Береґ (Bereg): сучасний Мукачівський, частини Берегівського та Хустського районів; центр — м. Мункач (Мукачево).
  • Унґ (Ung): сучасний Ужгородський район, також територія Словаччини; центр — м. Унґвар (Ужгород).
  • Земплін (Zemplén): сучасні східні частини Пряшівського та Кошицького країв Словаччини, також територія Угорщини; центр — м. Шаторолйоуйгей (Угорщина).
  • Шарош (Sáros): сучасний Пряшівський край Словаччини; центр — м. Пряшів (Словаччина).
  • Спиш (Szepes): сучасний Пряшівський та Кошицький край Словаччини; центр — м. Левоча (Словаччина).

Перші згадки про ці комітати датуються XI-XIV ст., однак їхні межі неодноразово змінювалися. Наприкінці XIX ст., вже за часів Австро-Угорщини, комітати були поділені на округи (угор. járás).

Комітати в межах сучасної Закарпатської області (межі районів подано за старим устроєм до 2020 року)

На теренах семи згаданих комітатів розстелились українські етнокультурні регіони: Мармарощина та Гуцульщина (Мармарош), Закарпаття або Підкарпатська Русь (Береґ, Унґ та частина комітату Угоча), Пряшівщина або Пряшівська Русь (північні частини комітатів Земплін, Шарош та Спиш).

Так само, як і в Речі Посполитій, на угорських землях існували державні (королівські, казенні, камеральні), церковні та шляхетські володіння. Маєтки в одній власності часто називали домініями — наприклад, Мукачівська домінія у власності роду Ракоці, пізніше Шенборнів, чи Великобичківська казенна домінія, що належала трансильванським князям.

Про угорські архіви

Система архівів в Угорщині має довгу історію та дещо відрізняється від української. Найважливішим серед них є Національний архів Угорщини (Magyar Nemzeti Levéltár), який складається з кількох головних відділень — у Будапешті та в окремих регіонах країни. З огляду на історичні зв’язки, документи, що стосуються територій колишнього Закарпаття, Пряшівщини, а також частково Північної Трансильванії, зберігаються саме в Національному архіві Угорщини в Будапешті (Magyar Nemzeti Levéltár Országos Levéltára, скорочено MNL OL).

Дослідника може заплутати формат угорських архівних сигнатур, які незвичні для українського ока. Типова сигнатура справи має такий вигляд:

HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 010. - No. 005.

Давайте розберемо по порядку:

  • HU — скорочення країни (Hungary).
  • MNL — абревіатура Національного архіву Угорщини (Magyar Nemzeti Levéltár), наприклад, для Будапештського столичного архіву буде BFL (Budapest Főváros Levéltára).
  • OL — абревіатура Національного архіву в м. Будапешт (Országos Levéltár), для регіональних архівів буде інша абревіатура, наприклад, BAZML для Архіву округу Боршод-Абауй-Земплен або HML для Архіву округу Хевеш.
  • E — ідентифікатор групи фондів, чимось схожий на українські префікси Р- та П- для радянських і партійних фондів. Літери мають певний хронологічний характер, де A — це архіви Угорської канцелярії з 1414 року, а наприклад K — це фонди державних органів 1867-1945 рр. Літера E в цьому прикладі позначає Архіви Угорської скарбниці.
  • 156 — номер фонду.
  • a — підсерія фонду, тематично розділяє фонд на кілька частин, наприклад a, b, c.
  • Fasc. 010 — аналог опису, в цьому разі фасцикул. Втім варто знати, що іноді фонди можуть поділятись на томи (наприклад: 1. kötet — тобто Том 1), або ж ця ланка поділу може бути взагалі відсутня і після фонду одразу буде номер справи.
  • No. 005 — номер справи чи документа, іноді справи діляться на частини з буквенними (No. 005/a) або буквенно-номерними (No. 191/a/1) ідентифікаторами.

Сьогодні більшість описів фондів Національного архіву Угорщини доступна в електронному каталозі, що значно полегшує роботу дослідника. Офіційний портал архіву — https://adatbazisokonline.mnl.gov.hu/ або ж https://mnl.gov.hu/, де розміщено посилання на електронні бази. Також варто заглянути на архівний портал Hungariana, який також містить багато оцифрованих документів з різних архівів Угорщини — https://www.hungaricana.hu/.

Де шукати

Так само, як і на землях Речі Посполитої, феодали в Угорщині складали інвентарі, найчастіше під час зміни власника. Схожими за змістом були також урбари — реєстри повинностей селян, унікальні документи для цих земель.

Інвентарі, урбари та інші майнові документи можна знайти у вже згаданому Національному архіві м. Будапешт (MNL OL), у фонді E 156 «Urbaria et Conscriptiones». У 1767 році тодішня імператриця Марія-Терезія, намагаючись врегулювати земельні відносини, запровадила додаткове складання урбарів, які зберігаються окремо у фонді C 59 «Departamentum urbarie».

Інвентар трансильванських князівських маєтків Сигіт, Великий Бичків та Коштіль у Мармароському комітаті (1673 рік, HU MNL OL E 156 - b. - Fasc. 005. - No. 009.)

Поки неоцифрованими, але цікавими можуть бути податкові реєстри, зокрема реєстри десятин із фонду E 159 «Kamarai bérelt tizedek összeírásai». Податок на церкву — десятину — єпископи часто віддавали в оренду шляхтичам і таким чином церква отримувала стабільний грошовий прибуток, а шляхетські замки та військо — продовольство від селян. Саме збір цього податку й описують реєстри десятин. Тут варто відзначити і фонд E 158 «Porta (dika) összeírások», який містить портальні списки — податкові документи XVI ст., де зазначалось ім'я власника поселення, кількість селян та сплачених податків, ймовірно, аналог польських поборових реєстрів. Можуть бути корисними для визначення власницької приналежності населеного пункту.

Потенційно корисними для дослідників інвентарів можуть стати також фонди з Королівськими книгами (ймовірно аналог Метрики Коронної) — A 57 «Libri regii», які поки не оцифровані, але за описом можуть містити різні майнові акти. Аналогічні книги з Трансильванського князівства зберігаються у фонді F 1 «Az erdélyi fejedelmek oklevelei (1560-1689)».

Ну і звісно ж, є сенс пройтись по фондах окремих шляхетських родин, які володіли конкретними маєтками, наприклад G 15 «Архів Ференца II Ракоці».

Як шукати

Взагалі пошук на угорських порталах досить простий та інтуїтивний. Візьмемо як приклад фонд E 156 «Urbaria et Conscriptiones» на сайті Hungariana, в якому найбільше потрібних нам інвентарів. На сайті можна вибрати англійську мову, однак описи справ все одно залишаться угорською. Коли відкриємо посилання на фонд, перед нами постане перелік усіх фасцикулів у фонді, вибравши які, можемо перейти до конкретних справ. Справи на сайті опрацьовані досить ретельно, із зазначенням дати справи, назви документу та опису його вмісту. Наприкінці опису справи, як правило, міститься перелік міст і сіл, які згадані в документі, а також вказаний комітат, до якого вони належали. Наприклад:

(Bereg m.): Munkacs oppidum – Bereghszasz oppidum

Зі вказаної інформації розуміємо, що інвентар стосується містечок Мункач (Мукачево) та Берегсас (Берегове) у комітаті Береґ. Така географічна прив'язка дуже зручна і дає змогу напряму шукати по фонду за назвами населених пунктів або комітатів і одразу визначати справи, що можуть бути корисними. З досвіду скажу, що така прив'язка досить точна, однак варто зважати, що написання одних і тих самих географічних назв може відрізнятися. Наприклад, село Великий Бичків Мармароського комітату в різних справах вписане як Nagybocskó, Bocskó, Nagy Bocskó, Nagy-bocskó, Bochkó. Про мову і топоніми мова піде далі.

Мова документів та географічні назви

Усі згадані типи документів зазвичай складалися латинською або угорською мовами. В окремих випадках на Закарпатті зустрічаються урбарі, складені церковнослов'янською.

Урбар (Оурбаріум) села Ясіня церковнослов'янською мовою (кінець XVIII ст., HU MNL OL, C 59 - IV. sorozat Com. Máramaros – Kőrösmező)

Втім, офіційною мовою діловодства Угорського королівства аж до XIX ст. залишалася латина, тому більшість найдавніших документів написано саме нею. Знання латини хоча б на базовому рівні значно спрощує роботу з такими справами. Втім, навіть латиномовні документи можуть містити угорські домішки, та й імена чи топоніми писались за угорською орфографією.

Що там по угорській орфографії? Все не так складно, як здається, але є кілька нюансів:

  • c — ц (історично «ц» також могло записуватись як cz)
  • cs — ч (Munkács — Мункач, історично «ч» також могло записуватись як ch або ts)
  • dz — дз
  • dzs — дж
  • gy — дь (György — Дьордь)
  • j — й
  • ly — й (Mihály — Міхай)
  • ny — нь
  • ö - йо, ьо (аналогічна ö в німецькій мові, історично також могло записуватись сполученням ew)
  • s — ш (Sáros — Шарош)
  • sz — с (Szepes — Сепеш, Спиш)
  • ty — ть
  • ü — ю (аналогічна ü в німецькій мові)
  • z — з
  • zs — ж (József — Йожеф)

Позначки над буквами (так звані акути) не змінюють звучання, лише позначають подовжені голосні звуки — á, é, í, ó, ő, ú, ű. Практично не використовуються букви q, w, x, y, лише в іншомовних словах. Порівняно з читанням польських документів, в угорських текстах спершу плутаються літери s та sz, які мають повністю протилежне звучання до їх польських аналогів, а також сполучення cs, яке є відповідником польського cz.

Що справді може ускладнити пошук, то це угорські назви населених пунктів. Враховуючи мовний бар'єр, угорські топоніми часто зовсім не схожі на українські відповідники. Умовно їх можна розділити на три категорії:

  • угорська й українська назви ідентичні або майже ідентичні: Huszt — Хуст, Técső — Тячів, Rahó — Рахів, Munkács — Мукачево;
  • угорська назва є дослівним перекладом української: Alsószlatina — Нижнє Солотвино, Oroszkomoró — Руські Комарівці, Kisberezna — Мала Березна;
  • угорська назва повністю відрізняється від української: Kőrösmező — Ясіня, Eperjes — Пряшів, Felsővízköz — Свидник.

Що з цим робити? Найпростіший спосіб визначити угорський відповідник — це просто переходити зі сторінки міста/села в українській Вікіпедії на відповідну сторінку в угорській Вікіпедії. Можна піти далі і скористатись пошуком по довіднику «Лексикон географічних назв угорської адміністративної історії» — доступний онлайн тут. Додатково варто глянути на карти того періоду, де може бути зазначена офіційна угорська назва.

Часто на початку або в кінці угорського топоніму містяться «префікси-приставки», які можуть допомогти розтлумачити назву швидше або хоча б дати натяк, про що йдеться: alsó — нижній; közép — середній; felső — верхній, вижній; nagy — великий; kis — малий; mező — поле, поляна; völgy — долина; patak — потік, струмок; falva, falu — село; ház, háza — будинок, поселення; huta — гута; magyar — угорський; német — німецький; orosz — русинський.

Угорці також полюбляли додавати на початок топоніму назву річки або регіону, де розміщений населений пункт: Beregrákos — Ракошино (в комітаті Береґ), Tiszahetény — Гетиня, Tiszabogdány — Богдан (на річці Тиса), Ungpéteri — Петровце (в комітаті Унґ), Laborczrév — Красний Брід (на річці Лаборець). Такі приставки більш характерні для текстів XIX-XX ст., у давніших документах вони можуть бути відсутні.

Не раджу покладатись виключно на сучасне написання назв, бо, як і завжди, в документах чи описах справи географічні назви могли зазначати з помилками, та й самі назви часто видозмінювались із ходом історії.

Висновки

Дослідження інвентарів та урбарів Угорського королівства відкриває унікальні можливості для вивчення історії українських земель, що колись входили до складу цієї держави. Багато справ вже є оцифрованими та викладеними онлайн, часто з коротким описом вмісту та географічною прив'язкою, що дуже спрощує пошук і виявлення потрібних документів. Хочеться вірити, що угорські архіви приховують багато нових відкриттів для дослідників інвентарів.

Фонди, згадані у статті

Корисні посилання


Report content on this page

Report Page

Please submit your DMCA takedown request to dmca@telegram.org