Поради стоїків. Як стати стоїком. Почніть просто зараз - і приготуйтеся зносити кпини

Деякі люди, почувши, що практикування певної життєвої філософії потребуватиме старань, одразу ж покинуть цю ідею. Стоїки на це зазначили б: хоч для дотримання принципів стоїцизму й справді потрібні зусилля, та значно більше сил потрібно, щоб цю філософію не практикувати. Аналогічно Музоній Руф, як ми вже бачили, зауважує, що на перелюб треба витратити значно більше часу й енергії, ніж на плекання самоконтролю й уникнення цих інтрижок, як радять стоїки. Далі Музоній Руф висуває думку: ніж тяжко працювати ради багатства, краще б навчитися задовольнятися тим, що маєш; ніж шукати слави—краще подолати в собі бажання заслужити захоплення інших; ніж думати, як нашкодити тому, кому заздриш,—краще витратити час на подолання в собі цієї заздрості; ніж надриватися в гонитві за популярністю—краще зберегти й поліпшити стосунки зі справжніми друзями.

У ширшому сенсі наявність життєвої філософії (стоїцизму чи будь-якої іншої) може значно спростити щоденне існування. Завдяки їй рішення приймаються прямо й просто: обираючи між двома варіантами, легко зупиняєшся на тому, який найраціональніший у досягненні цілей, визначених тією філософією. А коли бракує життєвої філософії, навіть доволі простий вибір може виродитися в кризу сенсу життя. Зрештою, важко зрозуміти, що обирати, навіть до ладу не впевнившись, чого хочеш. Утім, найважливіша причина сформувати для себе життєву філософію—те, що за її браком є небезпека прожити життя хибно: витратити його на гонитву за цілями, яких не варто досягати, або на боротьбу за вартісні цілі неприйнятними методами, що відповідно не дадуть змоги перемогти. 

Той, хто хоче стати стоїком, має втілювати це скромно, ненав’язливо. Бо ті, що почують про ваше «навернення» у стоїцизм, певно, піднімуть вас на глум. Проте агресії можна уникнути, поводячись стримано, недемонстративно й практикуючи такий собі прихований стоїцизм. За взірець треба взяти Сократа, який настільки не привертав до себе уваги, аж люди приходили до нього з проханням познайомити їх із філософами, не знаючи, що той і сам філософ. Епіктет нагадує нам, що Сократ «добре переносив... що його не помічали», тож такими ж терпимими до власної непомітності мають бути всі, хто практикують стоїцизм. 

Якою буде винагорода за практикування стоїцизму? За словами самих стоїків, можна сподіватися стати доброчеснішим, в античному сенсі цього слова. Також, кажуть вони, ми відчуватимемо менше негативних емоцій, як-от гнів, горе, розчарування, тривога, а отже, насолоджуватимемося раніше недоступним спокоєм. Крім уникнення негативних емоцій, ми збільшуємо свої шанси переживати одну особливо важливу позитивну емоцію: радіти довколишньому світові.

Для більшості людей відчута втіха затьмарюватиметься боязню втратити джерело цієї радості. Однак у стоїків є трикрокова стратегія мінімізації такого страху чи його повного нівелювання. Для початку, вони з усіх сил тішитимуться тим, чого в них не можна відібрати, насамперед своїм характером. У цьому контексті звернімо увагу на тезу Марка Аврелія: я щасливий, бо хоч певна катастрофа й сталася зі мною, я все ж завдяки своїй природі тим не журюся. Далі, насолоджуючись тим, чого в них не відібрати (як ми вже бачили, стоїки до насолод не ворожі), вони одночасно готуватимуться до втрати цих речей. Зокрема, у межах практики негативної візуалізації, кажуть стоїки, потрібно нагадувати собі, що всі ці наші втіхи—щасливий випадок, що насолоди можуть раптово обірватися і більше ніколи не повторитися. Тобто потрібно навчитися тішитися тим чи тим, не відчуваючи невіддільного права на нього й не чіпляючись за нього. Нарешті, стоїки дбають про те, аби не стати гурманами в найгіршому сенсі цього слова, тобто тими, хто не здатні тішитися бодай чимось, крім «найкращого». У результаті вони можуть насолоджуватися широким спектром легкодоступних речей. Вони завжди пам’ятатимуть, що, як сказав Сенека, «ніхто не може мати всього, чого лиш захоче, зате кожен може не захотіти того, чого не має, і з радістю скористатися доступним». Тож якщо життя забирає в стоїка одне джерело втіхи, він швидко знайде на заміну інше: стоїчну насолоду, на відміну від задоволення гурмана, цілком можна перенести на інший об’єкт. Пригадаймо: коли Сенеку та Музонія Руфа заслали на острови, вони не впали в депресію, а почали вивчати нове середовище. 

Навчившись насолоджуватися легкодоступним чи таким, чого не відібрати, стоїки знайдуть у житті багато причин для радості. У результаті вони тішитимуться тим, що такі, як є, живуть саме своїм життям і в тому всесвіті, де їм судилося народитися. Мушу сказати, це не таке вже й мале досягнення. 

Коли слід починати практику стоїцизму? Епіктет доводить, що негайно. Ми вже не діти, каже він, та досі зволікаємо. Продовжуймо в тому ж дусі—і одного дня зрозуміємо, що постарішали, так і не надбавши собі життєвої філософії; а отже, у результаті змарнували життя. Застосування стоїцизму, додає він,—це як тренування до Олімпійських ігор, та з однією важливою відмінністю: якщо Олімпіада, до якої тренуємося, відбудеться колись у майбутньому, то змагання під назвою «життя» вже триває. Тож ми не маємо такої розкоші—відкласти вправи; мусимо починати просто зараз.