Поради стоїків. Соціальні зв'язки. Як взаємодіяти з іншими людьми

Як уже стало на цей момент зрозуміло, перед стоїками постає дилема. Якщо вони спілкуються з іншими людьми, то ризикують втратити спокій; якщо зберігають спокій, уникаючи інших людей, то не зможуть виконати громадянський обов’язок із формування й підтримання стосунків. Тож питання для стоїків звучить так: як зберегти спокій, взаємодіючи з іншими людьми? Вони довго й ретельно розважали над цим питанням. І, шукаючи відповідей, виробили комплекс порад, як мати справу з іншими людьми.

Насамперед стоїки рекомендують заздалегідь готуватися до кожної взаємодії з іншими. Так, Епіктет радить визначити для себе певний «характер і поведінку» на самоті. А тоді лишатися вірним собі й спілкуючись із іншими людьми. 

Отож стоїки вважали, що ми не обираємо громадянських обов’язків до виконання: в ім’я роботи задля суспільного блага часом доведеться спілкуватися з докучливими, хибно налаштованими чи підступними людьми. Однак ми можемо обрати, до кого ставитися дружньо. Стоїки радять уникати дружби з людьми зі спотвореними цінностями, бо такі особи можуть «заразити» ними й нас. Натомість нам слід шукати в друзі людей, які поділяють наші (властиво стоїчні) цінності, зокрема людей, яким ще краще, ніж нам, вдається жити за цими настановами. І, насолоджуючись товариством цих осіб, слід докладати всіх зусиль, аби навчитися від них усього, чого зможемо. 

Крім уникання людей із пороками, Сенека рекомендує обходити стороною й просто скигліїв, «похнюплених, які постійно на щось нарікають, тільки й шукаючи якоїсь причини, щоб із приємністю поплакати». Він виправдовує таке відсторонення тим, що «з таким плаксивим, стурбованим попутником, ворогом спокою, ти мав би вічну мороку». (До речі, Семюел Джонсон у своєму знаменитому словнику пропонує прекрасний термін для таких осіб—seeksorrow [дослівно «шукач смутку»]: за його поясненням, це «особа, яка вигадує собі прикрощі»). 

Крім вибірковості в пошуку друзів, варто, як кажуть стоїки, вибірково підходити й до відвідуваних громадських заходів (хіба що нашої присутності на них вимагає громадянський обов’язок). Епіктет, наприклад, радить уникати бенкетів, які організовані не філософами. А також рекомендує: якщо вже беремо участь у гостинах, бути обережними в розмові. Люди схильні говорити на певні теми; скажімо, у часи Епіктета вони вели бесіди про гладіаторів, кінські перегони, атлетів, їжу чи напої, а найбільше—про інших людей. Коли вже опинився в товаристві, яке говорить про таке, Епіктет радить бути мовчазним або мовляти ощадливо; або ж спрямувати «розмову товариства на належний предмет».

Марк Аврелій рекомендує, взаємодіючи з докучливою персоною, пам’ятати, що, безсумнівно, є люди, які вважають докучливими й нас. Якщо ширше, коли нас дратують недоліки інших, варто спинитися й замислитися про свої власні. Це допоможе стати співчутливішим до хиб іншої людини, а значить, терплячішим до неї. Під час спілкування з докучливою персоною також помічне—пам’ятати, що наше роздратування її вчинками майже неминуче буде шкідливішим для нас, ніж самі ці вчинки. Інакше кажучи, дозволивши собі цей гнів, ми лише погіршуємо ситуацію.

Також, вважає Марк Аврелій, можна зменшити негативний вплив інших на наше життя, якщо контролювати свої думки про них. Наприклад, він радить не марнувати часу на уявляння, чим там займається, що каже, думає, замишляє сусід. А також дораджує гребувати «пожадливими думками», бути байдужим «до суперництва, заздрості, підозрілості й усього іншого», за що довелося б червоніти, визнаючи. За словами Марка Аврелія, добрий стоїк не житиме, уявляючи собі справи інших,—хіба що йдеться про суспільну користь.

Отже, Марк Аврелій, як і решта стоїків, був прихильником фаталізму. У вищенаведеному фрагменті він пропагує специфічний вид фаталізму, який можна назвати «соціальним фаталізмом»: взаємодіючи з іншими, мусимо припускати, що вони приречені поводитися певним чином. Тож марно сподіватися, щоб вони менше нам докучали. Та, мушу додати, в іншому фрагменті Марк Аврелій висуває думку, що, по-перше, тих людей можна змінити, а по-друге, ми маємо працювати над цією зміною. Мабуть, слова Марка Аврелія слід трактувати так: хоч інших і можна змінити, можемо також зменшити наші муки у спілкуванні з ними, сказавши собі, що вони приречені на свою поведінку. 

Припустімо, що попри дотримання вищенаведених порад комусь таки вдалося нас розлютити. У таких випадках, як каже Марк Аврелій, варто нагадувати собі: «Людське життя—то коротка мить і скоро всі ми будемо мертві». На його думку, якщо помістити ці ситуації в контекст усесвіту, стане очевидною їхня тривіальність, а отже, зменшиться й гнів та журба.

 Потрібно докладати зусиль, аби люди не зруйнували нашого доброзичливого й добродушного ставлення до кожного. (Насправді, якщо людина добра, каже Марк Аврелій, то ніколи не явить богам, що тримає на когось зло.) Тому коли інші поводяться нелюдяно, не варто ставитися до них так, як вони—до решти. І якщо вловили всередині себе гнів і ненависть і прагнення помсти, одна з найкращих форм відплати—не вподібнюватися до злого.

У Марка Аврелія ще більше пересторог щодо сексуальних зносин, ніж у Музонія Руфа та Епіктета. У «Розмислах» він інструктує, як виявити справжню сутність речей: якщо розглянути щось у розборі, проаналізувати, з чого воно складається, ми побачимо істинну суть цього й належним чином визначимо його цінність. Після такого аналізу виявиться, що вишукане вино—то лиш збродила юшка з винограду, а пурпурові тоги, які так цінували римляни,—не більш ніж овеча вовна, пофарбована кров’ю морського м’якуна. Коли ж Марк Аврелій застосовує цей аналіз до сексу, то виявляє, що то лише «тертя певних органів і викидання сімені, супроводжуване особливими спазмами». Тож було б дурістю надавати вагомого значення статевим зносинам, а ще більшою дурістю—руйнувати своє життя, аби тільки пережити такі стосунки. 

До речі, буддисти рекомендують такий самий аналітичний підхід. Коли, наприклад, чоловік відчуває хіть до жінки, буддист може порадити йому подумати не про неї загалом, а про те, з чого вона складається, зокрема про її легені, екскременти, слиз, гній і слину. Це, за твердженням буддистів, допоможе чоловікові загасити жадання. А якщо не спрацює—буддист порадить уявити її тіло на різних стадіях розкладу. 

Сучасним читачам стоїчна пропаганда сексуального утримання може видатися святенництвом, але стоїки діло казали. Ми живемо в епоху сексуальної терпимості й потурання сексуальним бажанням, і для багатьох людей наслідки такого стали катастрофічними в плані душевного спокою. Подумайте, наприклад, про молоду жінку, яка не змогла опиратися сексуальній спокусі й тепер зіткнулася з труднощами, що зазвичай супроводжують самотнє материнство; або про молодика, який через слабкість перед спокусою тепер обтяжений обов’язками (або принаймні виплатами на дитину), що заважає йому втілювати власні дотеперішні мрії. Сьогодні нескладно знайти людей, які погодяться, що їхнє життя склалося би вдаліше, якби вони були стриманішими в реалізації сексуальних бажань; і важко знайти тих, які вважають, що ще більше потурання таким бажанням покращило б їхнє життя. Слід зазначити: стоїки не єдині серед античних мислителів вказували на руйнівну силу сексу. Епікур, може, й був філософським опонентом стоїків, але їхні перестороги щодо сексу поділяв: «Статевий акт ніколи не приносив чоловікові користі, і то щастя, якщо ще й шкоди не приніс».

Та мушу додати до всього сказаного, що попри побоювання сексу стоїки були великими прихильниками шлюбу. Мудрий чоловік, каже Музоній Руф, одружиться, і в шлюбі вони з дружиною докладатимуть усіх зусиль, аби інша половина була щаслива. Насправді у вдалому шлюбі двоє людей поєднаються в союз любові й прагнутимуть у взаємній турботі перевершити одне одного. Вочевидь такий шлюб буде дуже щасливим. А одружившись, мудрий чоловік приведе в цей світ дітей. Жодна релігійна процесія, каже Музоній Руф, не така прекрасна, як група дітей, що веде своїх батьків містом, тримаючи за руку й турбуючись про них. Мало хто, переконує нас Музоній Руф, щасливіший за людину, в якої є укохане подружжя й віддані діти.