Поради стоїків. Особисті цінності. Про розкішне життя

Сенека у «Втішанні для Гельвії» нагадує нам, які дрібні наші тіла, й запитує: «Чи це не божевілля й не шалена нерозважливість—бажати так багато, коли можеш вмістити так мало?» Ба більше, каже він, це безумство—«вважати, що має значення кількість грошей, а не стан душі». Погоджується з такою оцінкою й Музоній Руф. Він зауважує, що багатство не дасть змоги жити без печалі й не втішить у старості. І хоч статки можуть забезпечити фізичні розкоші й різноманітні чуттєві насолоди, та ніколи не принесуть відчуття задоволеності й не позбавлять нас від горя. На підтримку цього твердження Музоній Руф наводить приклад усіх тих багатіїв, які сповнені скорботи й відчаю попри свої статки. Так само й Епіктет стверджує, що «краще вмерти з голоду, вільним від журби й страху, як жити при достатках у неспокої». У ширшому сенсі, він заявляє, що коли нема потреби в багатстві, це значно цінніше за саме багатство.

Більшість людей використовують багатство для фінансування розкішного життя, яке принесе їм захоплення інших. Але, на думку стоїків, якщо наша мета — не жити забезпечено, а мати гідне життя, тоді такий спосіб контпродуктивний.

Коли людина долучається до розкішного життя і її стає складно задовольнити, трапляється цікава штука. Замість засмутитися з втрати здатності насолоджуватися простими речами, особа починає пишатися новонабутою неспроможністю тішитися чимось іншим, крім «найкращого». Однак стоїки таких людей пожаліли б. Вони зауважили б, що, підриваючи здатність насолоджуватися простим, легкодоступним (наприклад, мискою макаронів із сиром), ці особи значно ослаблюють свою спроможність тішитися життям. Стоїки докладають багато зусиль, аби не впасти жертвами такого гурманства. Вони достоту високо цінують здатність насолоджуватися простим життям, навіть уміння знаходити джерела радості у примітивних умовах існування.

Частково саме з цієї причини Музоній Руф пропагував простий раціон харчування. Точніше, вважав, що найкраще споживати їжу, яка майже не потребує приготування, зокрема фрукти, свіжі овочі, молоко й сир. Він намагався утримуватися від м’яса, оскільки, на його думку, це харч, який більше пасує диким звірям. Він радив обирати їжу «не для задоволення, а для підживлення, не для потішання піднебіння, а для зміцнення тіла». Насамкінець Музоній Руф радить бути послідовниками Сократа: замість жити, щоб їсти (витрачати своє життя на гонитву за насолодою від їжі),—треба їсти, щоб жити.

Навіщо Музонію Руфу позбавляти себе таких на позір нешкідливих гастрономічних задоволень? Бо, на його думку, вони які завгодно, тільки не безневинні. Він посилається на спостереження Зенона: маємо берегтися й не дозволяти собі виховувати смак до ласощів, бо раз почавши, важко буде спинитися. Також слід пам’ятати, що з іншими джерелами насолод ми можемо стикатися раз на місяці чи роки, а от їсти мусимо щодня, і що частіше спокушаємося насолодою, то більша небезпека не встояти. Ось чому Музоній Руф переконує, що «з усіх задоволень насолоді їжею, безумовно, протистояти найскладніше». 

Крім споживання вишуканої їжі, люди, які ведуть розкішне життя, також носять недешевий одяг і мешкають у дорогих, ошатно вмебльованих і оздоблених будинках. Та на думку стоїків, як мусимо обирати простий раціон харчування, так само слід носити простий одяг і мешкати у простому житлі зі скромним оздобленням. Наприклад, Музоній Руф радить вдягатися так, аби захистити своє тіло, а не вразити ближніх. Так само й житло мусить бути функціональним: має лише захищати від надзвичайної спеки та холоду, давати прихисток від сонця й вітру, але не більше. За наявності згодиться й печера. Він нагадує, що будинки з внутрішніми двориками, вибагливо розфарбовані, з позолоченими покрівлями важко утримувати. Ба більше, у простому будинку й начиння має бути простим. На кухні потрібний глиняний і залізний посуд, а не срібний чи золотий; як зауважує Музоній Руф, він не лише дешевший, а й готувати в ньому легше, і вкрасти його менше охочих.

Якщо переймемося порадами стоїків і відмовимося від розкішного життя, то побачимо, що наші потреби легко задовольнити. Адже, як нагадує Сенека, необхідне для життя не вимагає великої турботи2. Ті, що жадають розкошів, зазвичай мусять витрачати чимало часу й енергії на їх здобуття; ті ж, що розкошів цураються, можуть віддати цей час та силу іншим, вартіснішим починанням. Скільки статків варто надбати? За Сенекою, «найкраща міра багатства—це коли воно ні до вбогості не скочується, ані надто далеко від неї не відбігає». Ми маємо, каже філософ, навчитися гамувати розкіш, плекати ощадливість і «байдуже дивитися на вбогість». Стоїк, додає Сенека, має скеровувати своє життя між рівнем мудреця і пересічної людини.

Епіктет у своїх порадах ще суворіший: «Уживай речей, що відносяться до тіла, … не більше, як вимагає цього дійсна потреба». Але що то є—дійсна потреба? Їжа, достатня для прохарчування, одяг, достатній, аби прикрити тіло, й мешкання, достатнє, аби прихистити його7 Слід зазначити, що завдяки практиці негативної візуалізації стоїк, попри спартанський спосіб життя, може відчувати більше задоволення від того, що має, ніж той, хто плещеться в розкошах. 

Епіктет заохочує нас пам’ятати: честь, вірність і самопошана цінніші за багатство, тобто якщо єдиний спосіб здобути багатство—відмовитися від цих особистісних рис, то шукати таким чином статків—нерозумно. Ба більше, слід не забувати: якщо хтось один багатший від іншого—це не означає, що перший кращий за другого. Так само маймо на увазі репліку Сенеки до Луцілія: «…щоб уважали заможним того, хто пристосувався до своєї вбогості, хто, посідаючи небагато, зробив себе багатим» (до речі, стоїки не самотні в таких міркуваннях. Наприклад, на іншому кінці світу Лао Цзи твердив, що «той, хто знає почуття задоволеності,—багатий»).

Навіть не прагнучи багатства, стоїк усе одно може набути його. У підсумку він чинитиме все можливе, щоб бути корисним для співгромадян. А завдяки практикуванню стоїцизму буде самодисциплінованим і самовідданим, і ці риси допоможуть виконати поставлені перед собою завдання. У результаті він зможе доволі ефективно допомагати іншим, а вони за це винагороджуватимуть. Інакше кажучи, практикування стоїцизму може приносити фінансову винагороду.

Що вдіє стоїк, якщо, попри небажання здобути статки, вестиме безбідне життя? Стоїцизм не вимагає зрікатися багатства; він дозволяє насолоджуватися ним і використовувати собі й ближнім на благо. Однак вимагає, щоб це задоволення було розважливим і осмисленим. Стоїк має чітко пам’ятати, що багатство можуть у нього забрати; насправді мусить готуватися до його втрати—наприклад, періодично практикуючи бідність. Він має також завжди бути обачним, бо інакше нерозважлива насолода багатством зруйнує його характер і здатність тішитися життям. Тому він має цуратися розкошів. Тож стоїчна насолода багатством безсумнівно відрізнятиметься від радощів, скажімо, звичайної людини, яка виграла в лотерею. 

Мусимо тримати в голові відмінність між кініками та стоїками. Кінізм вимагає від послідовників жити в принизливій бідності; стоїцизм—ні. Як нагадує Сенека, філософія стоїків «вимагає поміркованості, а не кари». У ширшому сенсі, як каже Сенека, цілком прийнятно для стоїка здобувати статки, поки він не шкодить іншим у процесі. Також припустимо насолоджуватися цим багатством, але не чіплятися за нього. Ідея в тому, що можна тішитися чимось і водночас бути байдужим до цього. Так, Сенека заявляє: «Нехтуватиму багатством—і тим, що є у мене, і тим, на яке міг би спромогтися; не сумуватиму, якщо воно буде в чужому домі, не втішатимусь—якщо в моєму заблищить». Справді, «мудрець серед найбільших достатків—про вбогість найбільше думає», і статки його йому слугуватимуть, а не наказуватимуть.

Між іншим буддистський погляд на багатство дуже подібний до того, який я описав як стоїчний: бути багатим буддистові дозволено, поки не чіпляєшся за свої маєтності. У кожному разі, саме таку пораду Будда дає Анатапіндіці, чоловікові «незміряних багатств»: «Тому, хто відданий багатству, краще викинути його, ніж дозволити йому отруїти своє серце; але той, хто не відданий багатству, а, володіючи ним, правильно його використовує, буде благословенням для своїх ближніх».