Поради стоїків. Особисті цінності. Про прагнення слави

Поради стоїків. Особисті цінності. Про прагнення слави

Машталерчук Крістіна
Текст взято з книги Жити змістовно Вільямса Б. Ірвіна

Одна з позицій, яких люди хибно домагаються,—слава. Вона виявляється в різних ступенях. Хтось хоче популярності в усьому світі. Хтось шукає слави не світової, а регіональної чи локальної. Утім, ті, хто не прагне навіть локальної слави, хочуть популярності у своїй соціальній групі чи визнання в обраній професії. І майже всі прагнуть захвату з боку друзів та сусідів. Вони переконані: здобуття слави (в найширшому сенсі слова) принесе їм щастя. І не можуть зрозуміти, що за славу (чи на рівні світового визнання, чи у форматі захоплення сусідів) треба заплатити певну ціну. Стоїки стверджують: ціна доволі висока й перевершує вигоди, які нам ця слава принесе. 

Стоїки цінують свою свободу, тож не мають охоти до того, що дасть іншим владу над ними. Та якщо ми прагнемо соціального статусу, то даємо іншим владу над собою: маємо робити ті кроки, які спонукають їх захоплюватися нами, й утримуватися від тих учинків, які викличуть у них неприйняття. Тож Епіктет радить не шукати соціального статусу, бо якщо ми ставимо собі за мету задовольнити інших, то більше не матимемо свободи задовольняти себе. Так, за його словами, ми себе поневолимо. 

На думку Епіктета, якщо хочемо зберегти свою свободу—мусимо бути обережними, взаємодіючи з іншими людьми, бути байдужими до їхньої думки про нас. У цій байдужості треба бути послідовним: інакше кажучи, не брати до уваги чуже схвалення так само, як і осуд. По суті, Епіктет каже: як хтось тебе хвалить, треба посміятися з нього. (Але не вголос! Хоча Епіктет та інші стоїки вважають, що слід бути байдужими до думки інших про нас, та порадили б приховувати цю байдужість. Зрештою, сказати комусь, що тебе не обходить його думка,—цілком можливо, найгірша образа, якої можна завдати). Марк Аврелій погоджується з Епіктетом: нерозумно перейматися, що думають про нас інші, і особливо нерозумно—шукати схвалення від людей, цінності яких ми не поділяємо. Тож маємо поставити собі за мету байдужість до думки інших про себе. Він додає: досягненням цієї мети значно покращимо якість свого життя. 

З погляду стоїків, один зі способів подолати одержимість славою—усвідомити: щоб викликати захоплення в інших людей, доведеться перейняти їхні цінності. Точніше, доведеться жити життям, яке є успішним за їхнім уявленням про успіх(якщо ми живемо неуспішним, на їхній погляд, життям, то підстав захоплюватися нами в них не буде). Тож перш ніж намагатися здобути захоплене ставлення цих інших, варто спитати себе, чи їхнє уявлення про успіх суголосне з нашим. Що ще важливіше, слід замислитися, чи ці люди, коли женуться за тим, що визначили для себе цінним, отримують той спокій, якого прагнемо ми? Якщо ні—варто з усією готовністю відмовитися від їхнього захвату.

Усвідомте: чимало людей, разом, цілком можливо, з родичами та друзями, хочуть, щоб ви зазнали краху своїх починань. Може, вони не скажуть вам цього у вічі, та це не означає, що мовчки не зичитимуть провалу. Частково люди наважуються на таке, бо матимуть поганий вигляд на тлі вашого успіху й мучитимуться через це: якщо вам вдалося, чому вони не можуть? Відповідно, якщо ви сміливо дерзаєте, вони кепкують, віщують катастрофу, намагаються відмовити вас від поступу до мети. Якщо попри їхні застереження ви втілите замислене й досягнете успіху, вони, може, вас урешті привітають — або ні.

Парадоксально, та відмовляючись шукати захвату інших, стоїки цілком можуть його отримати (хоч це й буде забарвлено заздрістю). Наприклад, чимало людей витлумачать байдужість стоїків до думки публіки як ознаку впевненості в собі: лише той, хто справді знає, ким є (хто, як вони кажуть, задоволений собою), демонструватиме таку байдужість. Мабуть, ці люди також хотіли б знехтувати думкою інших про себе. У деяких випадках цього захоплення вистачить, щоб поцікавитися в стоїка, як йому це вдається. І якщо той відкриє секрет (визнає, що практикує стоїцизм), чи перегляне свої принципи той, хто запитував? Мабуть, ні. Вирішить, що з нього глузують. Хто ж бо нині практикує стоїцизм? Або, можливо, вирішить, що через особистісні відмінності стоїцизм, який спрацював для нашого героя, не спрацює для нього. Або, як часто трапляється, дійде висновку, що впевненість у собі, як у стоїків,—це добре, та ж є інше, чого ще важливіше досягти: слава… чи життя в розкошах.


Report Page