Поради стоїків. Обов'язок. Про любов до людської природи

Оскільки стоїки високо цінували спокій та розуміли, наскільки інші люди спроможні його порушити, можна було б сподіватися від них відлюдницького життя й поради стати самітником, але стоїки нічого подібного не впроваджували. Вони вважали: людина за природою своєю—істота соціальна, тож маємо обов’язок формувати й підтримувати стосунки з іншими попри проблеми, яких вони можуть нам завдати.

То що ж є призначенням людини? На думку стоїків, наше найперше завдання—бути мислячими, розумними. Щоб виявити інші призначення, треба лишень застосувати власну здатність до мислення. І з’ясується, що нас створено жити серед інших людей і взаємодіяти з ними на взаємовигідній основі; виявиться, як каже Музоній Руф, що «людина за природою своєю дуже нагадує бджолу. Бджола не здатна жити на самоті: залишившись у самотині, вона гине». А також з’ясується, що, за визначенням Марка Аврелія, «ми створені для суспільства». Тож у людини, яка добре виконує своє призначення, природа розумна і соціальна.

Щоб виконати свій громадянський обов’язок—обов’язок перед родом своїм — мушу перейматися всім людством. Маю пам’ятати, що ми, люди, як каже Марк Аврелій, народжені одне задля одного, для спільного діла, як двійко рук чи повік. Тож в усіх своїх діях маю ставити за мету, щоб втілене «було пожиточне для спільної справи і гармонійно до неї прилаштовувалося». Точніше, «маємо чинити людям добро і бути до них поблажливими».

За словами Марка Аврелія, виконуючи громадянський обов’язок, слід діяти непримітно й ефективно. В ідеалі стоїк має ніби й не помічати свого вчинку в служінні іншим, подібно до лози, яка вродила виноторговцеві виногроно і нічого за це не вимагає. Він не витрачатиме час на похвальбу зробленим, а перейде до наступного служіння, як лоза продовжує родити плоди. Тож Марк Аврелій радить завзято втілювати те, що належить людині, не відволікаючись. Щоразу, лінуючись встати вдосвіта, треба казати собі, що мусиш устати для людської праці, піти виконувати те, для чого створений.

Слід зауважити, що Марк Аврелій відкидає вибірковість у виконанні громадянських обов’язків. Ми не можемо відмахнутися від того, хто чимось докучає, хоча це значно полегшило би нам життя. Не можемо й податися під натиском таких людей, щоб уникнути незгоди. Натомість, твердить Марк Аврелій, ми маємо ставати з ними лицем до лиця й працювати для загального блага. Достоту нам слід «любити по-справжньому»4 тих людей, які припали на нашу долю.

Марк Аврелій каже, що більше не очікує подяки за своє служіння, як не очікує її кінь, що біжить у перегонах; і не прагне, щоб люди йому співчували чи дивувалися. Навпаки, винагорода за виконання громадянського обов’язку—це щось значно більше за подяки, захват чи прихильність. Як ми вже знаємо, Марк Аврелій вважав, що боги створили нас, маючи на думці певне призначення. Також, на його погляд, вони забезпечили, щоб, виконавши це призначення, ми відчували душевний спокій і отримували все, що нам до вподоби. Насправді «людина тішиться, коли чинить щось властиве для себе». Та важлива частина нашого призначення—працювати разом із ближніми і для них. Тож Марк Аврелій доходить висновку, що виконання громадянського обов’язку подарує найвищі шанси на гідне життя. Гідне життя—ось що є для Марка Аврелія винагородою за виконання обов’язку.