Поради стоїків. Гнів. Як подолати анти-радість

Дехто наполягає на думці, що від гніву є своя користь. Вони зазначають: коли ми гніваємося — то мотивовані. Сенека в заперечує цю тезу. Так, люди часом отримують користь від гніву, та навряд чи із цього випливає, що слід схвалювати це почуття у своєму житті. Зауважте, зрештою, що людям часом іде на користь кораблетроща, та хто при своєму розумі стане нариватися на неї? У використанні гніву як мотиваційного інструмента Сенеку непокоїть от що: коли ми увімкнемо його, то не зможемо вимкнути, і те добре, що гнів спершу приніс, буде (в середньому) цілком перекрито заподіяною ним у підсумку шкодою. «Розум,—застерігає філософ,—ніколи не заручиться допомогою безрозсудних, неприборканих поривань, над якими не має влади».

Тож чи Сенека каже, що людина, на очах у якої убивають батька і ґвалтують матір, не має розгніватися? Має стояти осторонь і не втручатися? Зовсім ні. Вона має покарати кривдника і захистити батьків, але в міру можливості залишатися при цьому спокійною. Насправді ця особа, певно, навіть краще впорається з покаранням і захистом, якщо вбережеться від гніву. У ширшому сенсі, за словами Сенеки, коли хтось завдає шкоди, його треба виправити «умовлянням і силою, м’яко і суворо». Але це не можна чинити у гніві. Ми караємо людей не у відплату за вчинене ними, але задля їхнього блага, щоб вони надалі не вчинили такого знову. Інакше кажучи, покарання має бути «виявом не гніву, а застереження».

Якщо маємо справу з кимось, хто, ніби й дорослий, поводиться як дитина, то, можливо, захочемо покарати його за образу. Зрештою, це єдине, що до нього дійде. Так само є особи, які, кривдячи нас, не здатні змінити свою поведінку після стриманого раціонального прохання. Зіткнувшись із такою поверховою особою, без сенсу гніватися (це лише зіпсує нам день); але, на думку Сенеки, є сенс удати гнів. Так ми наставимо цю особу на правильний шлях, мінімально порушивши власний спокій. Тобто, хоча Сенека відкидає думку про те, що можна вдатися до гніву, аби замотивувати себе, він приймає ідею про вдавання розгніваності задля мотивування інших.

Потрібно пам’ятати: якщо події розвиваються не так, як нам хочеться, це не конче означає, що хтось заподіяв нам несправедливість. Зокрема, каже Сенека, слід не забувати, що часом людина, на яку ми гніваємося, насправді нам допомогла; а лютимося ми тому, що не допомогла ще більше. 

 Сенека рекомендує обов’язково докладати зусиль, щоб ніколи не почуватися аж надто комфортно. (Звісно, це не єдина причина, з якої стоїки цуралися комфорту) Коли людина зміцнить себе, то, як каже Сенека, її значно менше дратуватимуть крики слуг, хряскання дверей, а отже, зі значно меншою імовірністю вона на таке гніватиметься. Вона втратить таку надмірну чутливість до слів чи дій інших, і її навряд чи розгнівають «вульгарні дрібниці»—наприклад, якщо їй подадуть теплувату воду для пиття чи вона побачить безлад на ложі.

Щоб уникнути гніву, Сенека радить пам’ятати: те, на що гніваємося, часто не завдає жодної реальної шкоди; натомість це просто прикрощі. Дозволивши собі лютитися на дрібниці, ми беремо ледь помітний збій у щоденній рутині й доходимо через нього до такої стадії сум’яття, що це підриває наш спокій. Ба більше, за спостереженням Сенеки, «ми неминучо гніваємося довше, ніж триває завданий нам збиток». Тож які ми дурні, коли дозволяємо дрібницям руйнувати свій спокій. 

Сенека висловлює припущення, що гумор—не лише ефективна відповідь на образу, але й спосіб запобігти гніву: «Сміятися, і побільше,—каже він,—ось як треба відповідати на те, через що ми проливаємо сльози!». Тобто якщо почати сприймати неприємні події у своєму житті як смішні, а не обурливі, то інцидент, який раніше розлютив би, тепер розвеселить.

Поради щодо уникнення гніву пропонує й Марк Аврелій. Він рекомендує обмірковувати нетривкість і мінливість довколишнього світу. І тоді ми зрозуміємо, каже він, що чимало випадків, які нам видаються важливими, насправді такими не є, принаймні в масштабах світобудови.

Припустімо, попри наші спроби запобігти гніву поведінка інших людей таки розлютила нас. Помічне в гамуванні гніву, за словами Сенеки,—нагадати собі, що наша поведінка також гнівить когось: «Ми живемо погані серед поганих, і єдине, що може забезпечити спокій, — домовленість про взаємну поблажливість». Він також дає пораду з управління гнівом, із якою можна провести паралель у буддизмі. За словами Сенеки, гніваючись, треба постаратися «змінити зовнішні ознаки [гніву] на протилежні». Слід розслабити обличчя, стишити голос і сповільнити крок. У такому разі внутрішній стан невдовзі уподібниться зовнішньому, і, як каже філософ, гнів розсіється. Буддисти практикують подібну практику підміни думок. Коли їм спадає на думку шкідливе, буддисти змушують себе думати про протилежне, а отже, корисне. Наприклад, відчуваючи гнів, вони змушують себе думати про любов. В основу покладено таку тезу: в одній голові не можуть існувати дві протилежні думки одночасно, тож корисна думка витіснить нездорову.

А що, як не вдається контролювати гнів? Справді, що, як ми накидаємося на кожного, хто розлютив? Слід вибачатися. Це практично негайно усуває соціальну шкоду, якої заподіяв наш вибух. Це також приносить користь нам особисто: акт вибачення не лише заспокоїть, але й не дасть думкам про причину гніву нав’язливо нас переслідувати. Нарешті, перепросини за вибух допоможуть стати кращим: визнаючи свої помилки, людина зменшує імовірність повторення їх у майбутньому.