Кілограм сушених бобів за щеплення дитині: Як боротися із глобальною бідністю

Що відчуває індонезієць, якому не вистачає грошей навіть на їжу? Чому не всі бідні кенійці використовують дешеві антимоскітні сітки, які захищають від малярії? Чому однаково здібні діти із різних індійських каст показують різні результати у школі?

Ще кілька десятків років тому у нас не було чітких відповідей на такі питання про глобальну бідність. Але у 90-их роках в науці почалась революція — деякі дослідники привнесли в економіку експериментальний підхід, який раніше економісти не застосовували.

Експериментальний підхід — тобто опора на польові експерименти і доказові методи на кшталт рандомізованого контрольованого дослідження — робить боротьбу з бідністю значно ефективнішою. Так вона базується на конкретних проблемах бідних, а не лише на великих ідеях і політичних поглядах. У 2019 році Естер Дуфло, Абхіджіт Банерджі і Майкл Кремер, найбільш помітні піонери такого підходу, отримали за це Нобелівську премію з економіки.

У 2018 році у видавництві “Наш Формат” вийшов переклад книги Банерджі та Дуфло “Poor Economics” (українською — “Економіка бідності: як звільнити світ від злиднів”; придбати її можна в інтернет-магазині видавництва). Для цієї книжки автори створили науково обґрунтовану картину того, як живе близько мільярда людей, які вважаються бідними і дуже бідними — і що можна зробити, щоб витягнути частину їх із бідності.

Банерджі та Дуфло пишуть про різні аспекти життя бідняків — харчування, освіту, сім’ю, бізнес тощо. Загальна ідея книги — потрібно прислухатися до самих бідних, спиратися в боротьбі з бідністю на науково підтверджені факти і грамотно використовувати дослідження (зокрема поведінкову економіку) для знищення бідності.

У партнерстві із “Нашим Форматом” переповідаємо основні ідеї авторів “Економіки бідності” про проблеми бідних та як з ними боротися. Показуємо їх на прикладі гігієни та медицини — чи не найважливішої сфери у війні з бідністю.

Існує багато “синиць у руках” — невеликих інвестицій, які значно покращують життя бідняків

Погана медицина є одним з головних факторів “пастки бідності”: захворювання тримають не лише людей, а й цілі покоління у бідності. Утім, дослідження показують, що у цій сфері є багато заходів, які можуть принести швидкі й дуже радикальні результати.

Наприклад, від діареї помирають майже 1,8 мільйона людей щороку, а повторні випадки можуть погано вплинути на фізичний і розумовий розвиток дитини, а отже зашкодити її перспективам у дорослому житті. Однак просте очищення води (наприклад, додавання хлору) суттєво знижує поширення діареї. Очищення може бути просте й недороге: хлорний очищувач для дезінфекції води дешевий і широко доступний у багатьох країнах Глобального Півдня.

Інший приклад — вакцинація. Вакцинація є надзвичайно ефективною і повністю виправдовує витрачені на неї кошти. Завдяки діяльності урядів й міжнародних організацій вакцинування у багатьох бідних країнах доступне безкоштовно або дуже дешево.

Однак ці “синиці” не завжди працюють, і деколи в цьому винні самі бідні.

Попри їхню ефективність, засоби на кшталт очищення води хлором чи вакцинації дітей часто є недостатньо поширеними. Наприклад, очищувач для води “Хлорин” продається у Замбії за доступною ціною, але тільки 10 відсотків населення його використовують. Коли дослідники спробували продавати його за вдвічі нижчими цінами, все одно чверть опитаних відмовились від покупки.

Із вакцинацією схожа проблема — рівень імунізації серед маленьких дітей у деяких регіонах Індії на момент початку роботи Дюфло й Банерджі становив близько 2%. Незважаючи на доступність недорогих вакцин, багато батьків все одно затягують із щепленнями для дитини, навіть попри потенційні жахливі наслідки.

Проблема в тому, що бідні несуть більше відповідальності за своє життя, ніж жителі розвинутих країн.

Було б недоречно звинувачувати лише самих бідняків у тому, що вони не піклуються про себе. Відкладання походу до лікаря за вакциною мало чим відрізняється від того, що ми не можемо змусити себе піти у спортзал чи кинути курити. Тут діє така ж “часова неузгодженість”: миттєві бажання (полежати на дивані) переважають майбутню користь (мати гарну фігуру / запобігти потенційній смертельній хворобі).

Проблема бідняків із незаможних країн у тому, що вони несуть значно більше відповідальності за важливі рішення. Як пишуть Банерджі та Дуфло:

“що багатша людина, то більше «правильних» рішень приймається за неї. Бідні не підключені до водогону, тому[...] якщо вони хочуть чистої питної води, то повинні очистити її самотужки [...] Бідні не мають автоматичного способу заощаджувати (наприклад, пенсійного плану або внесків у соціальне забезпечення) тому повинні знайти гарантований спосіб відкладати”. Жителів бідних країн держава не підштовхує до вакцинації так, як уряди багатших країн.

“Нам рідко доводиться покладатися на свій обмежений фонд самоконтролю і рішучості, тим часом як бідні постійно це роблять”.

Тому треба використовувати стимули — підштовхувати людей до правильних рішень

Один із найпопулярніших експериментів авторів — вони спробували роздавати в деяких індійських селах кілограм бобів батькам за те, що ті зробили щеплення дитині. Такий подарунок дешевий навіть за індійськими мірками, але це стало для багатьох батьків стимулом перестати відкладати вакцинацію на потім і зробити її відразу. У результаті такий крок не лише збільшив рівень імунізації у цих селах, а й зменшив вартість однієї вакцинації (бо медсестри, за чий робочий час уже заплатили, тепер були постійно зайняті).

Це перегукується із ідеями поведінкової економіки. Економісти Талер (нобелівський лауреат 2017 року) і Санстейн пропонують ідею поштовху: держава або неурядові організації мають створювати дефолтні варіанти, роблячи вибір, який є найкращим для більшості.

Це вже часто використовують у розвинутих країнах: сигарети доступні у спеціально відведених місцях і не продаються в автоматах зі снеками; вакцинація є обов’язковою умовою для вступу дитини в державну школу; чиста вода надходить водогоном і не треба пам’ятати кожного дня заливати очищувач. Тож важливо запроваджувати такі засоби і в країнах, що розвиваються.

Додаткові матеріали

• Якщо хочете краще зрозуміти, чому ідеї Банерджі й Дуфло такі проривні, перегляньте промову Естер Дуфло на TED.
• Навряд чи ви маєте досвід крайньої бідності, коли не знаєш, чи вистачить завтра грошей на їжу. Але з нею стикався і її дуже яскраво й цікаво описав Джордж Оруелл — той самий автор геніального роману “1984”, який також написав не менш геніальну автобіографічну повість “У злиднях Парижа і Лондона”. Вона виходила в українському перекладі від “Видавництва Жупанського”, а оригінальний англомовний текст вільно доступний в інтернеті. 

——————————————————————————————————————

Автор — Антон Процюк для Телеграм-каналу The Old York Times

Український переклад “Економіки бідності” можна придбати тут.