Поняття і сутність міжнародного права - Государство и право контрольная работа

Главная

Государство и право
Поняття і сутність міжнародного права

Дослідження поняття та основних рис сучасного міжнародного права. Характеристика особливостей міжнародного публічного і приватного права. Міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 року і до першої Гаазької конференції миру.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ПОНЯТТЯ І СУТНІСТ Ь СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА.
1. Поняття і визначення міжнародного права. Його особливості
2. Основні риси сучасного міжнародного права
3. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
5. Міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 р
6. Міжнародне право від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру
1. Поняття і визначення міжнародного права. Його особливості
Міжнародне право - складний комплекс юридичних норм, які створені державами та міждержавними організаціями шляхом угод і представляють собою самостійну правову систему, предметом регулювання якої є міждержавні та інші міжнародні відносини, а також певні внутрішньодержавні відносини [1].
Попри розмаїття існуючих визначень міжнародного права можна виділити загальне: міжнародне право - особлива правова система, яка складається із принципів і норм, що регулюють відносини між його суб'єктами.
Але міжнародне право не тільки сукупність принципів і норм, адже сама ця сукупність є нормативним відображенням міжнародної форми правосвідомості. Міжнародно-правові норми відбивають складний процес взаємодії держав, постійного перетворення суспільних відносин. Правосвідомість, що складається на їх основі, знаходить відображення в міжнародному праві, яке відповідає об'єктивним факторам суспільного розвитку. Не розсуди юристів, наукових установ чи держав, а реальні суспільні потреби, сам об'єктивний процес світового розвитку в усіх його проявах є причиною існування та розвитку міжнародного права як об'єктивної реальності. Об'єктивні умови визначають зміст тієї чи іншої норми права.
Закінчення другого тисячоліття нової ери в історії людства співпадає з початком нового етапу розвитку міжнародного права. У 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 44/23 «Десятиріччя міжнародного права ООН», яка підкреслює внесок ООН у сприяння «більш широкому прийняттю та повазі до принципів міжнародного права» і заохочення «прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації». Визнано, що на цьому етапі необхідно зміцнювати верховенство права в міжнародних відносинах, для чого слід сприяти його вивченню, поширенню та більш широкому визнанню. Період 1990--1999 років був проголошений ООН десятиріччям міжнародного права, протягом якого мало відбутися подальше зростання ролі міжнародно-правового регулювання в міжнародних відносинах.
Закономірності розвитку міжнародного права у принципі відповідають закономірностям міжнародних відносин. На останні впливають різні об'єктивні та суб'єктивні чинники: рівень економічного розвитку держав, суспільна мораль і моральність, національні інтереси, екологія, поява глобальних проблем, науково-технічний прогрес тощо. Формуючись під впливом міжнародних відносин, міжнародне право активно впливає на них, причому його роль постійно зростає та висувається на перший план.
Таким чином, міжнародне право - це особлива система юридичних норм і принципів, що регулюють міжвладні міжнародні відносини та висловлюють узгоджену позицію учасників цих відносин, обумовлену дією закономірностей міжнародних відносин на певному етапі розвитку цивілізації, шляхом встановлення взаємних прав і обов'язків.
Міжнародне та національне (внутрішнє) публічне право має деякі суттєві спільні риси, завдяки яким ці дві різні системи норм і принципів визнаються правовими: норми міжнародного та національного публічного права забезпечені юридичною силою, тобто їх виконання гарантоване авторитетом і силою держав, які діють індивідуально чи колективно.
Нормам і принципам міжнародного та національного публічного права властиві:
· додержання певної форми висловлення (forma legalis, forma essentialis, що їх встановили юристи Стародавнього Риму);
· виконання усталеної процедури ухвалення та набуття чинності;
· забезпечення виконання норм засобами відновлення права та приборкання свавілля (ubi jus, ubi remediam - «де право, там і засоби його захисту»). Однак міжнародне право має низку особливих характеристик, які роблять його цілком відмінним від національних правових систем, пов'язаних з існуванням сучасної держави та її апарату. Сучасна держава зосереджується на використанні сили, встановлюючи на її застосування державну монополію, утримує постійну армію та порівняно ефективний апарат управління.
На відміну від внутрішньодержавного права міжнародне право - це горизонтальна правова система, якій не властиві верховна влада, зосередженість на застосуванні сили та розподіл трьох основних функцій, які зазвичай покладені на державні органи влади (правоутворення -законодавчі органи, прийняття рішень на підставі права - суди, правозастосування -адміністрація, поліція, армія). Генеральна Асамблея ООН не є світовим законодавчим органом, Міжнародний Суд ООН може діяти лише на підставі згоди держав на його юрисдикцію, а правозастосовна діяльність Ради Безпеки ООН обмежена і юридично, і політично. Але держава, що порушує міжнародне зобов'язання, відповідає за протиправну дію перед потерпілою державою або, за певних обставин, перед усім міжнародним співтовариством. Потерпіла держава може вчинити міжнародний позов, звернувшись до третьої сторони як до посередника або вдавшись до арбітражних чи судових процедур. Але домінує в міжнародному праві самозахист держав у разі порушення їхніх прав, коли припустимість самозахисту фізичних осіб в національних правових системах значно обмежена.
Міжнародному праву колізія сили та права, політики притаманна більшою мірою, ніж внутрішньодержавному. Зростання глобальної взаємозалежності та зацікавленості держав у раціональному регулюванні їхніх відносин на підставі взаємності посилили значення міжнародного права в упорядкуванні та структуризації міжнародної системи. Через це спори між державами зазвичай супроводжуються посиланнями на міжнародне право.
Більшість держав діють відповідно до принципів і норм міжнародного права навіть за відсутності процедури примусового врегулювання спорів і централізованого органу правозастосування.
Міжнародне право як горизонтальна система діє інакше, ніж централізована система національного права, і ґрунтується на засадах взаємності та консенсусу, а не панування, слухняності та примусу до виконання, бо ця система створена для зовнішніх відносин суверенних держав й інших суб'єктів. На практиці держави визнають норми міжнародного публічного права юридично обов'язковими, оскільки вони сприяють усуненню труднощів та невизначеності в міжнародних відносинах.
Особливостями міжнародного права, які відрізняють його від національного, є:
1. Порядок нормотворчості. Норми та принципи міжнародного права поступово формуються та належним чином закріплюються основними суб'єктами цього права - суверенними державами. Учасники міжнародних відносин, які не погодилися визнавати ці норми правовими, не вважаються юридично зобов'язаними діяти відповідно до диспозиції цих норм, якщо тільки останні не є нормами jus cogens. Так, ядерні випробування, проведені у травні 1998 р. в Індії та Пакистані, не можна кваліфікувати як порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 p., оскільки ці країни не були учасниками цього договору ні як ядерні, ні як без'ядерні держави. Норми національного права встановлюються уповноваженим законодавчим органом держави. Усі суб'єкти національного права (фізичні та юридичні особи) незалежно від своєї особистої оцінки доцільності цих норм зобов'язані додержуватися прав і виконувати обов'язки, встановлені цими нормами. У міжнародному праві законодавчого органу, який стоїть над державами, взагалі не існує, тому нормативні джерела міжнародного права утворюються державами на основі згоди його суб'єктів.
2.У системах національного права діє принцип обов'язкової юрисдикції, згідно з яким позивач передає спір на судовий розгляд незалежно від волі відповідача. У міжнародному праві діє принцип факультативної юрисдикції. Той чи інший засіб мирного врегулювання (переговори, міжнародний арбітраж, медіація, міжнародний суд тощо) сторони обирають на основі взаємної згоди.
3. Основні суб'єкти національного права - фізичні та юридичні особи, яким притаманні правоздатність і дієздатність. Ці особи перебувають під владою та виконують закони держави. Основними суб'єктами міжнародного права є суверенні держави, які в силу своєї суверенності наділені вищою владою. Відносини держави й індивіда у сфері національного права - це відносини влади та підвладного; відносини між суверенними державами -міжвладні, а не підвладні. Відносини між державами - суб'єктами, які наділені найвищою владою, - предмет регулювання міжнародного права.
Над суб'єктами міжнародного права не існує владної структури, яка могла б встановити обов'язкові для них правила поведінки та забезпечувати їх виконання. Над державами, які вступають у відносини в тій чи іншій сфері, не існує ніякої наддержави чи іншої публічної влади, якій законодавча, виконавча чи судова влада незалежної держави була б підпорядкована. Навіть рішення та резолюції ООН без згоди незалежної держави для неї не обов'язкові.
4. Суверенна (найвища) влада держави діє в межах її території та здійснюється її державними органами. Дія національних законів може поширюватися за межі її території, у тому числі на її громадян, які тимчасово чи постійно перебувають на території іноземної держави, але застосування засобів владного примусу на іноземній території забороняє і національне, і міжнародне право. Норми міжнародного публічного права - регулятор міждержавних відносин.
5. Додержання норм національного права забезпечує спеціальний апарат державного примусу. Додержання норм міжнародного права здійснюється шляхом застосування засобів індивідуального (силами держави, права якої порушено) або колективного примусу, межі та форми якого визначені принципами та нормами міжнародного права.
Таким чином, можна констатувати, що в сучасному світі існують дві взаємозалежні системи права: право внутрішнє, яке обіймає системи національного права окремих держав, і міжнародне право, обов'язкове до виконання всіма державами - суб'єктами та творцями цього права. Системи внутрішнього права багатьох сучасних держав не відповідають міжнародним стандартам. Але, певна річ, мають місце і проникнення, і взаємовплив принципів і норм цих систем одна на одну [2].
2. Основні риси сучасного міжнародного права
Незважаючи на різноманітні підходи до вирішення цього питання, переважна кількість вчених-міжнародників сходяться на тому, що основними рисами сучасного міжнародного права є:
Ш визнання політичних змін останніх років у світі, що носять «приголомшуючий» характер: зникнення глобального протистояння двох соціально-політичних систем (соціалістичної і капіталістичної), зникнення наддержав і поява тільки однієї наддержави ? США, і модифікація міжнародно-правового регулювання зі сформованих реалій;
Ш сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємовигідному співробітництву держав, розв'язанню глобальних проблем виживання людської цивілізації;зростання інтеграції між народами і державами у всіх регіонах світу, створення загальних ринків і митних просторів (наприклад, Європейський Союз);
Ш усвідомлення державами й об'єднання їхніх зусиль у вирішенні таких глобальних проблем сучасності, як загроза термоядерної катастрофи, загальної екологічної кризи, проблем економічного порядку в країнах, що розвиваються;
Ш подолання конфронтації, зміна політики стосовно третіх країн ? держави оцінюються як рівноправні суверенні суб'єкти міжнародної політики;
Ш перехід від невизначеності в міжнародному праві до визначеності міжнародно-правових норм ? відносини між державами закріплюються в міжнародних договорах, положення яких містять чітко визначені взаємні зобов'язання сторін (наприклад, гарантії США і Росії із роззброювання України);
Ш взаємність і контрзаходи. Перше полягає у взаємному і найсуворішому дотриманні норм міжнародного права, друге ? у створенні ефективного механізму відповідальності для держав-порушниць міжнародного права [http://readbookz.com/book/166/4977.html].
3. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
У наш час, коли Україна здобула незалежність, підвищилась активність громадян у всіх сферах суспільного життя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньоекономічні зв'язки, зростає і необхідність всебічної регламентації правовідносин з участю іноземного елементу. Розвиток економіки, культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагає правового оформлення такого типу відносин, як міжнародні. У літературі, навчальних посібниках, їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного публічного права, друга - міжнародного приватного права.
Публічне міжнародне право регулює відносини між державами і міжнародними організаціями. Міжнародне приватне право - цивілістичні відносини громадян та організацій-юридичних осіб з участю іноземного елементу. Ці галузі взаємопов'язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права.
Як відомо, поділ правових норм на норми публічного і норми приватного права є традиційним. Ще юрист Стародавнього Риму Доміцій Ульпіан зазначав, що публічне право належить до статусу держави, а приватне - до статусу окремих осіб. Цей поділ був сприйнятий правниками країн континентальної Європи і традиція зберігається досі. До публічного права відносять галузі права, що регулюють відносини органів державної влади і громадян, а також відносини державних органів між собою; до приватного - галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та організаціями-юридичними особами.
Слід зауважити, що цей поділ досить умовний. Відомий російський юрист свого часу писав, що римляни відміну приватного від публічного права зводили до різниці охоронюваних інтересів, поділяючи саме інтереси на приватні й загальні. З одного боку, інтереси тільки і існують в окремих людей. Загальний інтерес є ніщо інше як та чи інша сукупність приватних інтересів. У цьому розумінні можна вважати, що всяке право встановлене заради охорони інтересів окремих, тобто приватних осіб. З іншого боку, правова охорона надається тим інтересам окремих осіб, які мають більш-менш загальне значення. У такому аспекті можна сказати, що будь-яке право охороняє загальні інтереси.
Проте поділ міжнародного права на публічне і приватне не можна вважати безпідставним. Міжнародне приватне право, як пишуть багато авторів, існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права - єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативно-правових актів. Необхідність, зокрема останнього, як уже зазначалося, безперечна. Які відносини потребують урегулювання нормами цього права? Це, передусім, відносини так званого приватного характеру, суб'єкти яких автономні й юридично рівноправні, тобто цивільно-правові.
У цьому випадку «цивільне право» розуміється зазвичай в узагальненому сенсі, тому що в різних країнах залежно від визнаної там системи використовують різноманітні терміни. Поряд з «цивільним правом» у деяких державах зберігається поняття «приватне право», започатковане ще за часів Стародавнього Риму. У США поширений термін «ділове право». У країнах дуалістичної системи існує поділ на цивільне і торгове право (ФРН, Франція). В Україні і деяких інших державах крім цивільного виокремлюють ще трудове, сімейне і господарське право.
Відрізняються в різних державах і підходи до складу норм міжнародного приватного права. Дослідники зазначають, що у Франції доктрина відносить до цієї галузі передусім норми про громадянство, правове становище іноземців у Франції (в'їзд, перебування іноземців, їхні майнові та інші права), а також колізії законів і колізії в галузі юрисдикції.
Бельгійська доктрина поділяє в цілому традиційні підходи французьких юристів, доволі близькі до них також деякі італійські автори (наприклад, Т. Баларіно).
Німецькі правники зводять міжнародне приватне право до колізійного. Англійці, визначаючи міжнародне приватне право, доходять висновку, що воно є тією частиною права, яка починає діяти, коли розглядуване судом питання стосується факту, події, угоди, які перебувають у такому тісному зв'язку з іноземною системою права, що виникає необхідність звернутися до цієї системи. Таким чином, у працях англійських, а також американських авторів розглядаються як колізійні питання, так і питання підсудності, тобто правила про те, які спори з участю іноземних елементів мають розглядатися місцевими судами, а які - судами інших держав.
Учасниками приватних відносин виступають здебільшого фізичні та юридичні особи, однак, міжнародне приватне право регулює також відносини за участю держави чи інших суб'єктів міжнародного публічного права, якщо другою стороною таких відносин є фізична чи юридична особа.
Отже, міжнародне приватне право можна визначити як сукупність національних і міжнаціональних норм, що регулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні та процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування між фізичними та юридичними особами, а також їхні відносини зазначеного характеру з державними та міжнародними організаціями.
Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжнародного приватного права впливають процеси, пов'язані з міжнародним господарським оборотом. Вони виявляються, по-перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і, по-друге, у формуванні єдиного європейського економічного простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм. Загального визнання набуває поява у правовому просторі відокремленої від національних систем права сукупності юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські зв'язки.
Чи є міжнародне приватне право галуззю права? Чи це комплексна правова система? Щодо природи норм міжнародного приватного права існують різні думки. За однією з них, міжнародне приватне право є частиною міжнародного публічного права, за іншою - цього права не існує, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з правників вважає, що міжнародне приватне право слід розуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. Але переважним, мабуть, є погляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне приватне право має свій предмет і методи регулювання, воно є галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі функціонує така галузь права, як міжнародне приватне право України [studrada.com.ua/content/§1-поняття-міжнародного приватного-права].
Період становлення державності України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави в науковій площині дав змогу відійти і від деяких, що мали місце раніше, стереотипів класової основи розвитку суспільства і цивілізації в цілому.
Розглядаючи не лише закономірності побудови громадянського суспільства, а й міжнародного співтовариства через призму верховенства особистості і її прав, можна пізнати внутрішнє життя країни і зрозуміти засади і правила, якими вона керується у відносинах з іншими народами.
Справедливість такого міркування підтверджується відомими періодами еволюції людської цивілізації і пов'язаного з нею міжнародного спілкування. Як на Давньому Сході, так і в Стародавній Греції та Стародавньому Римі необмежене панував культ сили в поєднанні з проповідуваною виключною правосуб'єктністю, а не поваги до особи.
Таким чином, історію міжнародного права можна умовно поділити на чотири періоди:
другий період - від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648р.;
третій - від Вестфальської до Гаазької конференції миру 1899 - 1907 рр.;
четвертий - від Гаазьких конференцій миру до заснування ООН і формування сучасного міжнародного права.
Розглянемо виникнення міжнародного права у стародавньому світі. Вважається, що міжнародне право виникло відтоді, коли почалися міжнародні відносини. Отже, міжнародне право виникло, почало складатися і розвиватися водночас із зародженням міжнародних відносин у стародавньому світі. При цьому під стародавнім світом маються на увазі ті регіони земної кулі, де зароджувалися цивілізація і відносини між народами. Це долини Тигру і Євфрату, Нілу, райони Китаю та Індії, Егейського і Середземного морів.
Регулятори взаємовідносин народів стародавнього світу мали досить часто релігійний і звичаєво-правовий характер, мали вплив на зміст перших власне юридичних міждержавних актів. Серед них найдавнішим є договір між правителями месопотамських міст Лагаш та Умма, укладений близько 3100 р. до н. е. З середини 2-го тис. до н. е. кількість договорів, що дійшли до нас, зростає. Розширювалася регульована ними сфера міжнародних відносин, до якої можна віднести договори про тимчасові союзи, кордони, шлюби тощо. Найтиповішим, з точки зору нашого дослідження, для Стародавнього Єгипту є договір, укладений близько 1300 р. до н. е. між царем Хаттушілем (Хаттушлісом) та єгипетським фараоном Рамзесом II.
Давній Схід і Індія не знали принципу рівності суб'єктів міжнародного права. Інші народи Стародавнього Сходу - перси, іудеї, фінікійці були переконані в тому, що саме вони - єдині представники божества на землі, тому є вищими за інші народи, відносини з якими можуть лише образити богів .
Перші вірогідні відомості про державні утворення на території сучасного Китаю свідчать, що в XIV-XIII ст. до н. е. там існувала держава Інь. Договірна практика штатних держав стосувалася здебільшого мирних договірних відносин - територіальних проблем, договорів про союзи. Прикладом цього є договір 577 р. до н. е. між династіями Чу і Цзінь про союз і спільне ведення війн.
Розвиток відносин у Стародавній Греції багато чим відрізнявся від країн Давнього Сходу, що впливало і на розвиток міжнародного права.
Безумовним доказом того, що римляни знали право, яке регулює відносини між народами, є римське право народів (jus gentium). Існування права народів дає підставу підтримувати думку, що jus gentium римської епохи виконувало функції міжнародного права, однак у дещо іншому розумінні, ніж сучасне його тлумачення.
5. Міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 р
Процеси, що відбувалися всередині наймогутнішої з монархій стародавнього світу - Римської імперії, призвели до її занепаду. Уже в період республіканського правління римські громадяни стали виявляти огиду до військової служби. У 395 р. відбувся остаточний політичний поділ раніше єдиної середземноморської імперії на два державні утворення: Західну Римську імперію і Східну Римську імперію.
У цілому перехід від міжнародного права стародавнього світу до міжнародного права середніх віків тривав кілька століть. Починаючи з IX-Х ст. важливу роль у європейських міжнародних відносинах стала відігравати Київська Русь. Тому, говорячи про розвиток міжнародних відносин і регулювання їх правом, слід розглядати всі європейські держави того періоду.
Після розпаду Римської імперії домінуючий вплив у Західній Європі мали германські племена.
Розглянемо деякі характерні для міжнародного права тієї епохи риси, такі як право війни, договірне право, суб'єкти, міжнародного права і дипломатичне право. Градацію перелічених рис міжнародного права зроблено на основі зрозумілих нам сучасних категорій для полегшення систематизації цих рис, що зовсім не означає наявності в той період таких галузей міжнародного права.
Оголошення війни вважалося обов'язковим і загальновизнаним. Робилося це усно чи письмово через послів. Приблизно з XV-XVI ст. при оголошенні війни стали використовувати так звані маніфести, які обнародувалися для загального відома.
Режим полону в період воєнних дій визначався виключно соціальним становищем полоненого, причому існувала практика викупу полонених.
Договірна практика трансформувалася від усних договорів, що супроводжувалися зазвичай клятвою і релігійним обрядом сторін, до поступового переважання договорів у письмовій формі.
Поступово до договірних норм середньовічних держав включалися і норми дипломатичного права. Це зумовлено виникненням у Європі після XIII ст. інституту постійних дипломатичних представників. Важливим з точки зору розвитку міжнародного звичаю є виникнення інституту консулів. Приблизно у Х ст. виникає інститут консулів. Важливу роль у європейських справах тих часів відігравала Київська Русь. З першої половини Х ст. до нашого часу повністю і в уривках дійшли три договори київських князів з Візантією (907,911,944 рр.). Про активні міжнародні відносини Київської Русі з іншими європейськими державами свідчать політичні і торговельні відносини не лише з Візантією. Це виявлялося також у характерних для Європи того часу подіях - династичних шлюбах. Міжнародні відносини Київської Русі, що активно розвивалися у Х-XII ст., були, як відомо, пізніше перервані.
міжнародний право приватний публічний
6. Міжнародне право від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру
Істотний вплив на розвиток міжнародного права мав Вестфальський мирний конгрес, що завершив новий поділ Європи після Тридцятилітньої війни (між протестантською та римсько-католицькою церквами) підписанням 24 жовтня 1648 р. Вестфальського трактату.
Переговори про мир почалися задовго до 1648 р. У період з 1634 р. по 1645 р. сторони прийняли переважно прелімінарні умови договору. Але мир можна було укласти тільки зі спільної згоди сторін і за умовами, що відповідали б як справжньому стану речей, так і прагненням воюючих.
Постанови Вестфальського трактату стосувалися таких і основних питань:
1) віросповідних відносин двох християнських церков - протестантської і римсько-католицької;
3) політичного устрою Європи, що випливало з перших двох.
Вестфальським трактатом для Європи був вироблений також важливий для міжнародних відносин принцип необмеженості самодержавної влади.
Таким чином, на межі середніх віків і нового часу Вестфальський трактат став історичним документом, який запровадив у міжнародні відносини і міжнародне право нові принципи і норми міжнародного права, що мали неоціненне значення для Європи.
Революційний рух, який охопив Францію в 1789 р., з самого початку мав міжнародне значення. Наслідки Французької буржуазної революції вплинули на формування коаліцій європейських держав проти Франції. У 1804 р. Наполеон прийняв титул французького імператора, після чого міжнародна політика Франції радикально змінилася. Між союзними державами і Францією було укладено перший мирний Паризький трактат 1814 р., на підставі якого договірні держави згодилися скликати конгрес у Відні для остаточного визначення територіальних. Декларація держав про припинення торгівлі неграми, підписана учасниками договору під час роботи над основним документом 8 лютого 1815 р. Це важливий документ, який практично є одним з основоположних складників засад сучасного гуманітарного права, яке означає всебічний захист прав людини як у мирний, так і воєнний час.
Значну роль в історії міжнародного права XIX ст. відіграли Паризький 1856 р. і Берлінський 1878 р. конгрес. Паризький конгрес став підсумком переговорів після Східної війни 1853-1856 рр. між Росією, з одного боку, і Туреччиною, Францією і Сардинією - з другого. У 1877-1878 рр. була розв'язана російсько-турецька війна. У лютому 1878 р. уповноваженими Туреччини і Росії в м. Сан-Стефано було підписано прелімінарний мирний договір, який фактично звів нанівець вплив Туреччини на Балканському півострові. Прелімінарний мирний договір - це попередня угода, в якій воюючі сторони встановлюють основні умови майбутнього мирного договору.
Підписання прелімінарного мирного договору викликало різке незадоволення у країнах Західної Європи, особливо в Англії.
1. Международное право: Учебник для вузов / Отв. ред. М43 Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2005. - 624 с.
2. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 336 с.
3. Міжнародне право: Підручник. Затверджено МОН / Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. - К., 2012. - 631 с.
Особливості розвитку міжнародного права після розпаду Римської імперії. Дипломатичне і консульське право в феодальний період. Розвиток права міжнародних договорів. Формування міжнародного морського права. Право ведення війни і порядок вирішення спорів. реферат [25,6 K], добавлен 16.02.2011
Поняття та предмет науки міжнародного приватного права. Система міжнародного приватного права як юридичної науки. Засновники доктрини міжнародного приватного права. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн. реферат [30,3 K], добавлен 17.01.2013
Взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Суб'єкти міжнародного приватного права - учасники цивільних правовідносин, ускладнених "іноземним елементом". Види імунітетів держав. Участь держави в цивільно-правових відносинах. контрольная работа [88,2 K], добавлен 08.01.2011
Вивчення основних причин виникнення міжнародного права як галузі, що охоплює сукупність правовідносин за участю іноземних елементів. Міжнародне право давнього періоду, середніх віків. Перехід до сучасного міжнародного права і затвердження його принципів. курсовая работа [42,2 K], добавлен 11.01.2011
Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела і принципи міжнародного торгового права. Міжнародне торгове право як підгалузь міжнародного економічного права. Головні принципи міжнародної торгівлі. Порядок укладення міжнародних торгівельних договорів. реферат [26,3 K], добавлен 28.02.2010
Сутність, структура та значення сучасної системи міжнародного права, головні етапі її становлення та закономірності розвитку. Проблеми визначення поняття та класифікація джерел міжнародного права. Основні принципи та норми цього правового інституту. курсовая работа [47,3 K], добавлен 15.01.2013
Поняття і зміст міжнародного приватного права. Вчення про колізійні та матеріально-правові норми. Правове становище юридичних і фізичних осіб. Регулювання шлюбно-сімейних та трудових відносин в міжнародному приватному праві. Міжнародний цивільний процес. курсовая работа [47,3 K], добавлен 02.11.2010
Работы в архивах кр
Поняття і сутність міжнародного права контрольная работа. Государство и право.
Реферат: Интенсификация процесса обучения иностранным языкам с помощью современных технических средств обучения
Сборник Контрольных Работ По Химии 9 Класс
Реферат: Мальта стоянка
Контрольная работа по теме Массовое кино как явление культуры 20 века
Реферат: Объединение Руси
Курсовая Работа На Тему Расчет Трудоемкости Ремонтных Работ
Курсовая работа: Проблемы отбора и найма персонала
Реферат: Метод склеротерапии в лечении доброкачественной кистозно-узловой патологии щитовидной железы
Реферат Хозяйственно Бытовой Труд В Детском Саду
Курсовая Работа На Тему Програма Txtprint.Com - Резидентна Програма Для Швидкого І Зручного Друкування Виборчого Тексту З Екрану
Контрольная работа: по Арбитражному процессу 4
Контрольная работа: Ременные передачи
Сочинение На Тему Слово О Полке
Сочинение Егэ 2022 Изменения
Реферат: Подлинник и переводы. "Винни Пух и все-все-все" А. Милна и переводы Б.В. Заходера, В. Руднева, В. Вебера и Т. Михайловой
Нравственный Выбор Человека Сочинение
Курсовая работа по теме Конструктивное разрешение конфликтов в младшем школьном возрасте
Эссе Краеведческий Музей
Реферат: Организационно-правовая характеристика индивидуального предпринимательства
Разноуровневая Контрольная Работа По Творчеству Достоевского
Демография Китайской Народной Республики - География и экономическая география курсовая работа
Відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані сп'яніння - Государство и право реферат
Ткани и их функции в растительных организмах - Биология и естествознание курсовая работа