Поняття і структура норми права - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Поняття і структура норми права

Норма права — загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин. Загальна характеристика норм права: поняття, ознаки, класифікація. Проблеми нормотворчого процесу в Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.ru/
Размещено на http://www.Allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Чернігівський національний технологічний університет
Навчально-науковий інститут права і соціальних технологій
Кафедра правового регулювання економіки
Напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»
Розділ 1. Загальна характеристика норми права
2.1 Категорія «структура норми права» як ознака його нормативності
2.2 Класична трьохелементна структура норми права
Розділ 3. Проблемні питання нормотворчого процесу в Україні
3.1 Поняття і ознаки нормотворчості
3.2 Функції та принципи нормотворчості
3.3 Нормотворча діяльність міністерств в Україні: проблеми реалізації
На певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою певних зразків, моделей, масштабів. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому.
На них й складаються, в результаті багаторазового повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство. Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основі і конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого «обертаються» її елементи і з'являються її ознаки. Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона ( норма права ) може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.
Актуальність цієї теми полягає у вивчені поняття і структури норм права.
Метою та завдання дослідження є загальна характеристика норм права.
Об'єктом дослідження є функції та принципи нормотворчості.
Предметом дослідження є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.
Перший розділ «Загальна характеристика норми права» присвячений поняттям, ознакам на класифікаціям норм права. У другому розділі «Структура норм права» вивчається структура норми права. У третьому розділі «Проблеми питання нормотворчого процесу в Україні» розглядаються поняття, ознаки, принципи та функції нормотворчості.
Визначаються і елементи логічної структури норми права,за допомогою формули «якщо - то - отже». Елементу «якщо» відповідає такий елемент норми права, як гіпотеза, елементу «то» - диспозиція, «отже» - санкція. Таким чином, відповідно до наведеної конструкції норма права логічно складається з гіпотези, диспозиції та санкції.
У сучасній юридичній науці дослідження даної проблеми пов'язано з іменами Пиголкіна А.С., Вопленко Н.Н., Черданцева А.Ф., Хабриєвої Т.Я., однак єдиного підходу до питань тлумачення в авторів немає. Особливо суперечливі думки радянських і закордонних учених, але всі вони погоджуються, що норми права це велике надбання людства.
Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого розуміння про зміст чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і так далі.
Реалізація права, тобто перетворення правових норм у життя, досягаються свідомою діяльністю людей. Люди повинні усвідомлювати зміст норм, розкривати для себе їх, зміст. Тлумачення - складова частина процесу застосування правових норм, без нього неможлива їхня правильна реалізація.
Розділ 1. Загальна характеристика норми права
1.1 Поняття та ознаки норм права
На думку професора Венгерова, норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або визнане державою, забезпечене можливістю державного примусу, яке регулює суспільні відносини.
Визначення поняття норми права, близько до визначення Венгерова, дає професор Котюк. «Норма права - це офіційне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від порушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів права».
Генетично норма права з'являється в результаті «неополітичної революції» для регулювання суспільних відносин, пов'язаних із становленням виробничої економіки, розвитком міст-держав та інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного та соціального життя ранньокласових суспільств і т.п. І по змісту, і по формі норма права відрізняється від «мононорм» первісного суспільства.
Відрізняється вона й від норм моралі, інших соціальних норм своєю формальною визначенністю, чіткою письмовою фіксацією та - що, можливо, найголовніше - можливістю державного примусу для забезпечення виконання.
Норма права набуває своє загальнообов'язкове значення не в силу примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані соціальні процеси, причинно-наслідкові зв'язки, зразки поведінки. Норма права - це правило не тільки для одиничного випадку, а для всієї органічної сукупності таких однотипних випадків. І в цьому полягає її велика соціальна цінність.
З'являючись як результат осмислення колективним розумом, суспільною свідомістю реальних й соціально важливих процесів суспільного буття, норма права надає цим процесам або корисне, соціально ціннісний напрямок розвитку, або впорядковує, стабілізує ці процеси, встановлює стійкий врівноважений стан, або ж здійснює й те й інше. Тому нормативний зміст права, появлення норм права - це велике культурне надбання людства, елемент цивілізації.
З'явившись як регулятор витрат землеволодільців, як спосіб обліку результатів праці та їх розподілення, норма права розповсюдила свою дію й на політичні, соціальні структури суспільства, переплілась з державними структурами, стала одним з найважливіших початків формування і здійснення державної влади.
Норма права ще й тому створює соціально-врівноважений стан, що у кожного з індивідів формується очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачену поведінку, яка дозволяє будувати і свою поведінку, і своє ставлення до іншого члена суспільства.
І соціальна цінність норми права полягає як раз і в тому, що створюючи цю психологічну настанову індивіда, вона формує соціально стійкий суспільний стан. Іншими словами, норма права ще й тому надбання культурного розвитку людства, що, регулюючи поведінку своїх конкретних адресатів в типових випадках, вона також формує в них й очікування передбаченої, зрозумілої поведінки інших членів суспільства, їх взаємовідношення. [1, с.45].
1. Правило поведінки регулятивного характеру -- норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.
2. Загальнообов'язкове правило поведінки -- норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.
3. Правило поведінки загального характеру -- норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата -- неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру -- норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших -- забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.
5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку -- норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.
6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу -- держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права. [2, с.89].
Складність суспільних відносин, що регулюються правом, та багатоаспектність самої категорії «право» визначає можливість класифікації норм за різноманітними критеріями.
Класифікація норм права -- це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.
1) чітко визначити місце кожної з норм у системі права;
2) охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;
3) визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права;
4) встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність;
5) вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії;
6) визначити призначення кожного з різновидів норм;
7) визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.
Визначимо основні критерії класифікації норм права.
- за суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.
- залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні.
Звичаєві норми не встановлюються певними суб'єктами, виникають поступово, відображаючи суспільні відносини, які формуються та набирають соціально значимого характеру. Після санкціонування з боку держави вони стають правовими та мають форму правового звичаю.
Гетерономні норми встановлюються певним авторитетним суспільним чи державним органом в односторонньому порядку та владно встановлюють суб'єктам певний варіант поведінки. Вони мають форму нормативно-правового акта.
Автономні норми формуються самими суб'єктами права і являють собою результат узгодженості їх інтересів. Мають форму колективних чи міждержавних договорів.
- за юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабінету Міністрів чи указі Президента).
- за предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.
- за функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:
а) вихідні (установчі), що визначають основи та принципи правового регулювання, його мету, завдання.
(Напр., норми Конституції України, що закріплюють основи конституційно-правового статусу громадян.);
б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;
в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний вид відносин з урахуванням їх особливостей.
(Норми цивільного права, що регламентують інститут інтелектуальної власності.)
- за функціями у процесі впливу на суспільство:
а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів права шляхом надання їм певних прав чи покладання обов'язків.
(Право на укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах.)
На основі цих норм за наявності певних умов виникають регулятивні правовідносини, спрямовані на реалізацію прав та обов'язків суб'єктів;
б) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних прав (норма кримінального права, що встановлює відповідальність за вбивство).
Їх роль у регулюванні суспільних відносин зводиться до виникнення на їх основі охоронних правовідносин, які враховують особливості правопорушень;
в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер, не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм (норма кримінального права, що дає дефініцію злочину).
- за способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:
1) уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних можливостей у суб'єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах (норма трудового права, що встановлює право на відпустку);
2) зобов'язуючі, які покладають активні обов'язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб'єктивних прав (норма Конституції, що встановлює обов'язок платити податки);
3) забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов'язки утриматись від певних дій, які порушують суб'єктивні права (норма трудового права, що передбачає заборону порушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку).
- за характером норми класифікують на:
-- норми матеріального права, що визначають права та обов'язки суб'єктів у різноманітних сферах (Конституційна норма, яка встановлює правило про охорону приватної власності законом);
-- норми процесуального права, які визначають порядок дій суб'єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання (норми Регламенту Верховної Ради України, що встановлюють порядок розгляду та прийняття законопроекту).
- за ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:
а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, що настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами. (Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду.);
б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і наслідки їх невиконання чи порушення та потребують прийняття правозастосовчого акта. Вони, у свою чергу, поділяються на:
1) ситуаційні, що передбачають можливості безпосереднього регулювання відносин актом правозастосування (норма що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій);
2) альтернативні, що встановлюють можливість регулювання відносин шляхом вибору одного із варіантів поведінки (норма, що передбачає можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах);
3) факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщують факультативний, який має доповнюючий характер (норма, що встановлює правило, відповідно до якого нотаріально не засвідчена угода є недійсною, якщо вона не виконана фактично).
- важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначити, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встановлюють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер.
Однак більшість вчених визнають самостійне значення спеціалізованих норм, виділяючи у їх складі:
- загальні норми, які визначають елементи регульованих відносин у загальному вигляді (норма, що визначає предмет конституційного законодавства; проголошення України республікою (ст.5 Конституції);
- дефінітивні норми, що спрямовані на закріплення юридичних понять (норма, що визначає поняття злочину, трудового договору, юридичної особи);
- декларативні норми, які закріплюють правові принципи (норма конституційного права, що закріплює принцип законності, розподілу влади);
- оперативні, які визначають момент набрання чинності актом чи втрати ним юридичної сили (норма про вступ у юридичну силу Закону України «Про пенсії»);
- колізійні норми, що встановлюють правила застосування норм у випадку їх протиріч.
Деякі автори серед спеціалізованих норм виділяють норми-презумпції, що закріплюють припущення щодо певного юридичного стану; норми-строки, що вказують на час настання певних юридичних наслідків; норми-преюдиції, які виключають будь-яке оспорення існування вже доведеного факту, закріпленого у юридичному акті; норми-конструкції, що узагальнюють складні за своїм складом юридичні явища.
-. за методом правового регулювання розрізняють:
- імперативні норми - категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки (норма конституційного права, яка визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю);
- диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки (норма, що встановлює можливість працювати на одному чи декількох підприємствах).
- загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів); [3, с.44].
Розділ 2. Структура норми права
2.1 Категорія «структура норми права» як ознака його нормативності
Як зазначає В.Д. Перевалов, структура норми права - поняття складне, тому, щоб його зрозуміти, необхідно насамперед вказати на особливі ознаки. По-перше, структура юридичної норми - це об'єктивований результат відображення у нормі певних суспільних відносин. Фактичні суспільні відносини, що підлягають правовому оформленню, об'єктивно потребують логічної відповідності структури правової норми своїй внутрішній структурі. Умовно можна вважати, що та чи інша правова норма складається з такої кількості логічних структурних елементів, якої потребують суспільні відносини, що нею врегульовуються. Наприклад, структура майнових відносин індивідів зумовлює наявність у правовій нормі таких елементів, як гіпотеза, диспозиція (інколи навіть дві), санкція із вказівкою на кожного суб'єкта. Аналіз кримінального законодавства вказує на наявність кримінальних відносин, яким відповідає двочленна структура норми, тоді як у структурі конституційного права формулюється, як правило, тільки один елемент. [4, с.91].
Таким чином, структура юридичної норми, що закріплена у нормативно-правовому акті, випливає зі структури певного виду суспільних відносин і є відображенням закономірної реальності правової системи певного суспільства.
По-друге, структуру правової норми слід розглядати як єдність логічної та реальної структури. Логічна структура норми виражає первинні, вихідні її зв'язки в системі об'єктивного права, вона має потенціальне значення. Це своєрідний набір логічно взаємопов'язаних елементів, зумовлений специфікою правотворчості і структурою права загалом.
По-третє, структуру правової норми слід розглядати як систему діалектично взаємодіючих елементів. Саме завдяки системності права взаємодія елементів структури реалізується і в межах окремої норми.
Уперше в юридичній літературі спробував сформулювати визначення поняття структури норми права В.Д. Перевалов, який стверджував, що це логічно узгоджена внутрішня будова правової норми, зумовлена суспільними відносинами, що характеризуються наявністю взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, та реально відображена в нормативно-правових актах. Проте, на думку вітчизняного вченого С.В. Бобровник, структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, що у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми. Випливає, що структура норми - це: ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми; модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку.
Положення про структуру норми права набули подальшого розвитку в теорії держави і права більшості пострадянських республік, у тому числі й України. Зокрема, відомий вітчизняний теоретик права В.О. Котюк зазначав, що ця проблема стосується всієї системи права, починаючи від структури норми права та її елементів, видів норм права, форм права - нормативно-правових актів, правових інститутів, підгалузей і галузей права, адже структура нерозривно пов'язана із системою. Погоджуючись із точкою зору російських радянських вчених про те, що структуру правових норм слід визначати стосовно всіх видів норм, а не тільки норм як правил поведінки.
Науковець також критикує загальноприйняте в юриспруденції поняття логічної структури правової норми, оскільки: по-перше, всі правові норми і статті нормативно-правових актів мають бути логічними з позиції законів формальної логіки. Якщо існують алогічні (неправильні) норми, то їх необхідно виправити.
По-друге, всі норми права, викладені в нормативно-правовому акті, мають різний характер і по-різному застосовуються в процесі практичної діяльності.
По-третє, всі види норм дуже тісно взаємопов'язані між собою, мають свою ієрархію. Як правило, у практичній діяльності застосовується не одна норма права, а весь нормативно-правовий акт, тому так звана «логічна структура» правової норми - це не що інше, як відображення логічної структури нормативного акта. Всі нормативно правові акти повинні мати свою логічну структуру, в яку входить багато гіпотез і диспозицій, а іноді й санкцій.
Таким чином, структура правової норми визначається її характером, у зв'язку з чим можуть виникнути норми права, що не мають гіпотези, і норми права, що не мають гіпотези, і норми права, що не мають санкції, а також саме вона є основою однієї з найосновніших ознак права - його нормативності. [5, с.368].
2.2 Класична трьохелементна структура норми права
«Структура правової норми - це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю».
Структури (а їх декілька) у правовій нормі склалися історично, поступово та представляють велику соціальну цінність. Їх походження йде з давніх часів, з суспільств привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов'язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям «прийнятно-неприйнятно».
Мононорми первісного суспільства будувались по цій схемі, і лише згодом «сприйнятно-несприйнятно» переросло у відносини по критеріям «можна-неможна» (право), «добре-погано», «добро-зло» (мораль).
З позиції філософії структура - це відносно самостійна і стійка єдність елементів, їх відносин і цілісності об'єкта, які забезпечують тотожність самому собі. Структура нерозривно зв'язана із системою. Характеристика об'єкта з позицій системи і структури дає суть системно структурного аналізу.
Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи). [7, с.169].
Диспозиція - центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Види диспозицій:
- визначені - закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;
- не повністю визначені - вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;
- відносно визначені - вказують на права і обов'язки суб'єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;
- альтернативні - вказують на настання декількох правових наслідків
- проста - правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;
- описова - правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов'язки учасників відносин;
- бланкетна - закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;
- відсильна - аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.
- прості - містять одне правило поведінки;
- складні - містять два або більше обов'язкових правил поведінки;
- альтернативні - містять декілька правил поведінки, суб'єкт може виконувати будь-яке з них.
Гіпотеза - структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза - невід'ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами - громадянами, та їх об'єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.
- визначена - вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;
- відносно визначена - обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.
- абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;
- казуальні - визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.
- прості - містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;
- складні - містять дві або більше обов'язкових обставин, за якими пов'язується дія правової норми;
- альтернативні - чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.
Санкція - це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції - створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис.
- абсолютно визначені - чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;
- відносно визначені - межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;
- альтернативні - вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;
- посилкові - містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.
2. За характером наслідків: каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.
За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні. [8, с.7].
норма право санкціонований суспільний
Розділ 3. Проблемні питання нормотворчого процесу в Україні
3.1. Поняття і ознаки нормотворчості
У цьому і в наступних параграфах цього розділу основну увагу зосереджено на висвітленні питання про закріплення чи встановлення норм права у формі нормативно-правого акта (закону), котрий став основною формою права сучасних держав світу. Таку нормотворчість називають нормативно-актною. Зміст і значення інших форм (джерел) права розкриваються в розділі "Правоутворення. Джерела (форми) права".
Нормотворчість - офіційна діяльність уповноважених суб'єктів держави та громадянського суспільства по встановленню, зміні, призупиненню і скасуванню правових норм, їх систематизації. Головне призначення нормотворчості - формулювання нових правових норм, котрі притаманні соціальним відносинам, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства (народу) є припустимими (бажаними) чи необхідними (обов'язковими). Зміна чинних і скасування застарілих правових норм сприяють утвердженню нових норм і, отже, вони входять до складу нормотворчості як його допоміжні вияви. [9, с.41].
1) здійснюється уповноваженими суб'єктами: а) державою, її органами (парламентом, урядом, міністерствами, місцевими адміністраціями тощо); б) громадянським суспільством (народом), його організаціями;
2) є формою владної вольової діяльності уповноважених суб'єктів, яка включає в себе вивчення, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, що виникають у суспільстві; є не диктатом волі уповноважених
3) виражається у санкціонуванні існуючих чи встановленні нових, зміні чи призупиненні чинних і скасуванні застарілих правових норм на підставах, передбачених законом;
4) набуває завершення в письмовому акті-документі, що називається нормативно-правовим актом (законом). Результат нормотворчої діяльності може мати інші юридичні (зовнішні) форми вираження - нормативний договір, судовий прецедент, правовий звичай;
5) здійснюється (у значній частині) відповідно до правового регламенту, тобто з дотриманням процедури підготовки і прийняття акта.
Різновидом і складником нормотворчості є законотворчість. Законотворчість - це процес творення закону від законотворчого замислу, прогнозування, розроблення законопроекту до введення його в дію, тлумачення та можливого подальшого коригування (зміни, доповнення). Вирішальним і відповідальним процесом законотворчості є законодавча діяльність парламенту. В Україні це основна конституційно-правова форма ухвалення законів; у передбачених законом випадках закони можуть ухвалюватися на всенародному референдумі. Коло суб'єктів нормотворчості є
Поняття і структура норми права курсовая работа. Государство и право.
Реферат На Тему Мультимедиа Технологии
Реферат по теме Аналіз чинних навчальних програм із курсу "Я і Україна" з точки зору використання народознавчого матеріалу
Реферат: Пауки кто они
Реферат Асу В Профессиональной Деятельности Повара Кондитера
Курсовая работа по теме Значення українського фольклоризму у літературі на прикладі твору Івана Нечуй-Левицького 'Баба Палажка та баба Параска'
Реферат На Тему Європа Xix Століття
Реферат: Эффективность использования оборотных средств 2
Организационная Культура В Медицинской Организации Реферат
Пример Дипломной Работы По Аппаратная Косметология Бесплатно
Реферат: Билеты по Электронике и электротехнике за декабрь 2000 г
Курсовая работа: Проблемы обслуживания покупателей ОАО "Владхлеб"
Контрольная Работа На Тему Понятие И Функции Налога
Рассказ Которые Можно Использовать В Сочинении
Реферат: Социальные предпосылки и последствия использования информационных технологий в социальной сфере
Курсовая работа по теме Разработка рациональной системы применения удобрений в хозяйстве Калининской области
Финансирование Реферат
Реферат: Воронцовский дворец в Санкт-Петербурге
Реферат по теме Специализация и кооперирование
Доклад: Дебогорий-Мокриевич, Владимир Карпович
Органы Безопасности Реферат
Органы обеспечения безопасности - Государство и право дипломная работа
Анализ работы технологии "Тандем" на Покамасовском месторождении НГДУ "Лангепаснефть" - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа
Анализ разработки Локосовского месторождения - Геология, гидрология и геодезия дипломная работа