Політичний двіж тижня. Огляд 48

Нам приємно підбивати проміжні підсумки наших прогнозів. Оскільки той загальний тренд, який вимальовується і реалізовується у ситуації, не лише дає приводи для оптимізму, а й дозволяє моделювати найнесподіваніші версії, які, як упродовж уже 11 місяців нашої роботи були нами описані, неодноразово знаходили своє відображення у житті.

Ось ця карта боїв на території росії, які ведуть РДК та підрозділ "Свобода Росії" – це найнесподіваніший поворот, який отримала ситуація з контрнаступом, про що ми писали і який прогнозували на цей час місяць тому у нашому 43-му тижневику. Бої на території росії не лише дезорієнтували російську владу та армію, не лише розхитали російське суспільство, а й тотально знівелювали так звані "червоні лінії", які малювала радянська і російська влада з часів… карибської кризи та холодної війни. 

Ми не говоримо, навіть, про те, що "Київ за три дні" перетворився на бої біля російського міста Шебякіно, ми говоримо про те, що на території росії діють війська, присутність яких нинішня злочинна російська влада не погоджувала. 

Це – немислимий факт не лише, наприклад, для минулого року після початку повномасштабного російського вторгнення, а й для практично цілих пів століття після завершення Другої світової війни, відколи СРСР, а нині росія, фіксували за собою недоторканого ядерного гегемона. 

І цей факт є шоком не лише для російської влади та істеблішменту, а й для столиць топових країн світу, адже не лише демонструє слабкість росії, але й лікує задавнені комплекси страху перед нею чи не у всіх народів світу. Тож на сеанс цієї історичної психотерапії тепер наче стають у чергу, щоб вилікувати страхи своїх народів чи то за рахунок присутності зброї (американська чи бельгійська), чи людей (польські добровольці). При цьому, як у давньому російському) серіалі усі роблять велике здивування: «Хто ж це зробив?»

Як би там не було, ця масштабна українська історична авантюра також має і значний воєнний зміст, оскільки виявила повну безпорадність російської військово-політичної вертикалі; підірвала так настирливо створювану російською владою "єдність" народу, посіявши зародки недовіри та страху; заклали сумніви серед російських силовиків, які із виступів "коношенкових" бравурно наступають, але насправді не можуть захистити власні території; продемонстрували відсутність війська та необхідність його перекидання з українських територій на російські кордони… А тим часом ці виснажені та дезорієнтовані російські сили, які є частиною зашкарублої (і, як бачимо, нині - повністю безпорадної) військово-політичної "кремлівської" вертикалі, почали контрнаступально прощупуватися ЗСУ…

Як може відповісти росія? На жаль, лише ядерною зброєю. Однак це може зробити не дезорієнтована російська влада, чия армія має всі шанси посипатися і побігти під українським натиском. Оскільки в такому стані паралічу ядерний удар не змобілізує країну, а, навпаки, викличе додаткові ризики як от удар партнерів України по російських військових базах чи нові санкції. А це не викличе у здивованого розвитком подій російського народу якогось пієтету чи радості, а, навпаки, стане додатковим тригером критики розв’язаної війни, яка відбувається у рамках т.з. "СВО", і яка через трохи більш, ніж рік часу перекинулася вже на російську територію.

Зрештою, українцям нині немає сенсу боятися, оскільки дії РДК та "Свободи Росії" вже показали, як ми писали вище, що так звані "червоні лінії" росії – це блеф, яким вони вже поневолили у страху весь світ та почали захоплювати його фізично, починаючи з України. Українці не забажали бути поневоленими, тому отримали для себе шанс бути вільними.

Львівський політикум остаточно зайшов у літню сплячку, під час якої політичні проекти починають підготовку до можливих виборів. Так, як би це дико і дивно не виглядало, але усі прийняли низький старт до виборчого процесу. Насправді ніхто не знає, коли ці вибори відбудуться, але усі до них готуються. У вузьких колах обговорюються дві потенційні дати - або кінець жовтня поточного року, або весна 2024 року.

Саме тому більшість процесів поставлені на паузу.

Справи у Львівській обласній раді остаточно зайшли в глухий кут, вихід з якого поки ніхто не може знайти. Найбільший деструктив у ці процеси вносить фракція ВО "Батьківщина", яка і далі продовжує вимагати під себе посади начальника управління майном спільної власності (або хоча б підконтрольного їй в.о.) та голови Львівської обласної ради, на якій вони бачать Назарія Сумала.

Заради цих двох посад вони вирішили пожертвувати своїм однопартійцем, який зараз є першим заступником голови облради - Євгенієм Гірником. Є інформація, що за зняття його з цієї посади, батьківщинівці уже навіть збирають голоси. Але поки не надто успішно.

В процес перемовин все активніше долучається "бізнесова" частина фракції "ЄС", які чудово усвідомлюють, що домовлятись із Львівською ОВА їм доведеться, бо бюджетні повноваження ніхто обласній раді до завершення воєнного стану не поверне. А готуватись до виборів і задовольняти забаганки свого партійного боса (Синютки) все одно доведеться.

Тому, як ми неодноразово писали, найближчим часом ми не побачимо сесію Львівської обласної ради. На щастя для нової "більшості" Ірина Гримак провела свою останню сесію в квітні цього року, чим дала можливість не збирати чергову сесію до кінця вересня. Хоча думки про те, щоб зібратись в сесійній залі в кінці червня - на початку липня, витають в депутатському середовищі. Але вони не підкріплені проектами рішень, які від них очікує суспільство...