Політична соціалізація України та Росії - Политология курсовая работа

Главная

Политология
Політична соціалізація України та Росії

Дослідження особливостей політичної соціалізації в Україні та Росії в радянські, пострадянські часи та в роки незалежності. Процес формування соціально-політичних поглядів, позицій особистості. Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Політична соціалізація України та Росії
1. Теоретичні підходи до вивчення концепцій політичної соціалізації
1.1 Поняття політичної соціалізації, її задачі та функції
1.2 Особливості методів політичної соціалізації та їх застосування
2. Політична соціалізація України та Росії у радянський і пострадянський час
2.1 Політична соціалізація України та Росії у радянський період
2.2 Політична соціалізація України та Росії у пострадянський період
3. Політична соціалізація в Україні та Росії за роки незалежності
3.1 Сучасний стан політичної соціалізації в Україні
3.2 Політична соціалізація українців в Росії за роки незалежності
Проблема політичної соціалізації залишається однією з найбільш актуальних серед багатьох дисциплін. Це зумовлюється соціально-політичними реаліями сьогодення, коли політичний розвиток особистості та його становлення як активного члена суспільно-політичної системи визначає можливості розвитку України як демократичної держави, що передбачає передусім розвиток громадянського суспільства та соціально-політичної зрілості соціуму. Вивчення проблеми політичної соціалізації, її особливостей, форм та факторів здійснення неможливе без визначення суті її поняття та основних характеристик. Зважаючи на значний досвід окремих дисциплін у вивченні процесу політичної соціалізації, проблема визначення цього явища потребує врахування всіх існуючих концепцій, що дасть змогу більш широко зрозуміти особливості його здійснення.
Демократія - форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.
Демократія і громадянське суспільство передбачають повагу вибору громадянами своєї соціалізації. Соціалізація, яка являє собою складний, але важливий процес набуття громадянських якостей в процесі становлення особистості конкретного суспільства. Даний процес вбирає як громадянську, так і політичну, культурну і духовну складові. В той же час суспільство зацікавлене у спрямованості процесу політичної соціалізації громадян для того, щоб вони відповідали його цілям, мали позитивний розвиток. Визнаним фактом є те. що політична соціалізація громадян залежить від політичного режиму: при тоталітаризмі політична соціалізація регламентована і підпорядкована формуванню повної підлеглості установкам держави: при авторитаризмі політична соціалізація громадян також строго обмежена і цілеспрямована, багато в чому вона диктується тим або тими, хто перебувають у владі: при демократії політична соціалізація багатоаспектна. формується як в нормах суспільства, так і самостійно, в силу своїх політичних, економічних інтересів, власних уявлень про моральність, обов'язок. Таким чином, одним із визначальних факторів у формуванні і спрямованості політичної соціалізації є політичний режим.
Соціалізація особистості - необхідна передумова входження і адаптації людини в соціумі, процес багатоаспектний. що включає розуміння сутності соціальних явищ і вчинків конкретної людини.
Політична соціалізація - частіша цього процесу, що передбачає засвоєння людиною політичної культури, політичних ролей, формування якостей і цінностей, необхідних для адаптації до конкретної політичної системи і виконання певних політичних ролей. Сутність політичної соціалізації полягає у «сходженні» особистості від простої інформованості до усвідомлення політичних переконань, активної життєвої позиції.
Вивчення даного питання є актуальним для України як країни, що прагне демократичних перетворень. У науковій літературі проблема політичної соціалізації висвітлюється вітчизняними і зарубіжними авторами в рамках філософсько-політологічної, соціологічної та психологічної наук. В колі інтересів соціально-політичного підходу опинилися питання становлення особистості громадянина, досліджується розвиток політичних якостей індивіда під впливом різних соціальних інституцій (Т. Парсонз. М. Девіс. В. Льюіс. Н. Гедікова. Ф. Рудич): формування національної ідентичності в умовах трансформації політичної системи країни (Н.М. Дембицька. В.В. Москаленко. С.Н. Оксамитна. Е.В. Швачко); особливості політичних орієнтацій в епоху перехідного суспільства (А.М. Мітіна. В.Ф. Петренко): проблема політичного виховання підростаючих поколінь в умовах суспільних змін (М.Й. Боріппевськіш. Н.В. Гаврилів. І.В. Жадан. О.М. Кожем'якіна. Л.А. Лєтхова. С.Д. Максименко. О.І. Пенькова): особистість як об'єкт зовнішніх соціалізуючих впливів політичного оточення (А. Бандура. Д. Істон. Дж. Денніс. Р. Уолтерс. Б. Скіннер). У психологічній галузі дослідження означеної проблеми політичної соціалізації сфокусовано навколо особистості з її власним потенціалом щодо активного освоєння наявних у суспільстві політичних цінностей, традицій, настанов (Т. Адорно. А. Маслоу. Дж. Адельсон. К. Роджерс. Л. Кольберг. Ж. Піаже. Г. Маркузе. Г. Дилігенський. М. Пірен. О. Шестопал).
Метою роботи є дослідження політичної соціалізації в Україні та Росії.
- вивчення поняття та значення політичної соціалізації;
- аналіз функції та методів політичної соціалізації;
- узагальнення особливостей політичної соціалізації в Україні та Росії в радянські часи;
- узагальнення особливостей політичної соціалізації в Україні та Росії в пострадянські часи.
Об'єктом дослідження є політична культура.
Предметом дослідження є політична соціалізація в Україні та Росії.
1. Теоретичні підходи до вивчення концепцій політичної соціалізації
1.1 Поняття політичної соціалізації, її задачі та функції
політичний соціалізація незалежність молодіжний
Класична концепція у вивченні зазначеного питання виходить із особливостей стосунків у системі «людина - влада» і виділяє дві теорії: «підкорення» і «інтересу». Перша вказує на особу як пасивний суб'єкт процесу соціалізації, друга - на активну позицію особи щодо процесу залучення до суспільно-політичних відносин.
Наукові концепції, теорії, форми, функції, етапи, рівні - це зовнішня сторона питання, теоретична модель, в рамках якої проходить процес політичної соціалізації. Тоді як безпосередньо участь у процесі політичної соціалізації беруть агенти, інститути, чинники, фактори, засоби і джерела. Саме вони впливають на перебіг процесу і результат, на який орієнтованій процес політичної соціалізації, тобто рівень участі особи у політичному житті суспільства.
Українській психолог В.В. Москаленко пише про агентів політичної соціалізації як про засіб безпосередньої передачі політичних ідей, поглядів, цінностей. Такий же «персоніфікований» підхід до агентів як до носіїв суспільного виливу підтримують О. Шестопал. М. Сазонов. А. Колодій, а Г. Ділігенський пропонує розглядати усі прошарки населення як соціальних агентів, щоденні практики яких створюють різноманітні форми суспільного життя.
Інший підхід до визначення поняття «агент» можна назвати інституціональним. В такому випадку дослідники і науковці ототожнюють поняття «агент» і «інститут», хоча друге поняття частіше використовується у значенні форми організації соціальної практики, широко вживається в різних галузях суспільних наук. Виходячи з цього, агентом також можна вважати своєрідну форму людської діяльності [5, с. 90].
До неполітичних агентів політичної соціалізації зазвичай відносять сім'ю, систему освіти, церкву, найближче оточення, трудові колективи. ЗМІ та мережеві системи; політичними агентами називають політичні інститути (державу, систему управління, молодіжні, громадські політичні організації, окремі політичні події).
Політична наука виділяє декілька періодів соціалізації людини упродовж життя. Етап первинної соціалізації, починаючи з дитинства, коли під впливом найближчого оточення - сім'ї - формуються первинні уявлення про владу і систему управління, а також про державу, національність і політичну участь. Як правило, ці установки надовго проникають у свідомість, в душу дитини і вже на неї нашаровується підліткова, юнацька, а потім і доросла соціалізація. Якщо узагальнити зазначене вище про процес політичної соціалізації то. з одного боку, це організований і багато в чому керований процес виховання, освіти, засвоєння культури, норм, цінностей, а з іншого - самоорганізація, само сприйняття фактів і явищ політичного життя, культури особистості як члена суспільства.
Перебіг самого процесу політичної соціалізації обумовлений певними чинниками: по-перше. співвіднесення власної поведінки і дій із соціальними нормами, притаманними конкретному суспільству: по-друге, суспільно-політичними умовами, які склалися в державі і суспільстві: по-третє, сприйняття себе як особистості, що має власні інтереси, потреби, установки, тобто створення образу «Я-політичне»; по-четверте, стихійний процес безпосереднього реагування на події об'єктивної дійсності, що відбувається під впливом вроджених інстинктів [11, с. 68].
Отже, бачимо, що політична соціалізація - процес багатофакторний. у вільному суспільстві усі ці чинники впливають на людину і сприймаються одночасно, проте суспільство у своїх вищих інтересах має сприяти тому, щоб молодь проявляла позитивну політичну соціалізацію і сприяла розвитку держави, зростаючи законослухняними членами громадянського суспільства.
Існує думка про те, що в результаті політичної соціалізації людина починає розглядати прийняті в суспільстві політичні традиції, цінності, погляди як істини, що не підлягають сумніву, проте така позиція представляється пережитком радянського стилю: у демократичній ситуації розмаїття поглядів індивіда не обмежене, він може, і повинен, приймати усталені погляди, але із корекцією під себе, проявляти схвально-критичне відношення до декларованих норм поведінки [7, с. 8].
Політична соціалізація проявляється як в їх схваленні, так і в зворотному - в їх неприйнятті, і є процесом засвоєння людиною різних зразків політичної поведінки і установок, соціально-політичних норм і цінностей, які є прийнятними і неприйнятними у суспільстві, передусім, проявляючи до них своє відношення, і формує своє світобачення, світосприйняття, визначає свої власні норми поведінки і відношення до політики як сфери життя.
1.2 Особливості методів політичної соціалізації та їх застосування
Розвинене демократичне суспільство базується на соціумі, що є активним суб'єктом у політичній системі. Держава тільки власними силами «зверху» не зможе здійснити цей процес. Тут повинен включитися механізм саморегуляції суспільства, який багато в чому залежить від рівня демократичності політичної культури у найвищому її розумінні А завдання держави - гарантувати й обслуговувати відповідний процес формування демократичної політичної культури. Особливу роль тут відіграє політична соціалізація [18, с. 45].
Процес соціалізації вміщує в себе засвоєння індивідом соціального досвіду, а саме: певної системи соціальних ролей і культури, тобто процес становлення людини як особистості.
Поняття політичної соціалізації вживається, головним чином, у двох розуміннях. По-перше, для позначення політичного дозрівання індивіда, формування його політичного «я», розвитку власного погляду на політичний світ, власних політичних орієнтацій. По-друге, для позначення процесу передачі політичних поглядів, ідей, уявлень і норм (тобто політичної культури) від одного покоління до іншого, від одних соціальних груп і спільностей до інших. У цьому розумінні політичну соціалізацію називають також «культурною трансмісією».
Таким чином, в обох випадках політична соціалізація - це процес, причому процес єдиний, загальний, хоча й здійснюється він наче на різних рівнях - індивідуальному й громадському.
Відповідно до цих рівнів можна говорити про два види політичної соціалізації - індивідуальну й громадську.
Індивідуальний рівень політичної соціалізації передбачає формування такого політичного «я», яке б, з одного боку, сприяло політичному самовираженню особистості, а з іншого - відповідало встановленим в даному суспільстві зразкам політичної поведінки.
Хронологічно даний різновид політичної соціалізації охоплює весь період життя людини. Його основні стадії - дитинство, юність і дорослість. Кожній з цих стадій відповідають свої типи політичних орієнтацій: дитинству - ідентифікація з певною політичною спільністю (державою, нацією) і засвоєння її символів (прапора, гімну тощо), патріотизм і лояльність; юності - більш специфічні знання про політичні інститути та їхнє призначення в суспільстві; нарешті, дорослості - практичне здійснення тих чи інших соціальних ролей у практичному світі, реакція на політичні події, програми, гасла, тощо [17, с. 47].
Основне призначення другого різновиду політичної соціалізації - так званої культурної трансмісії - полягає в передачі політичної культури від одного покоління до іншого, від однієї соціальної групи до іншої. Культурна трансмісія здійснюється трьома шляхами. Перший шлях - це підтримання й збереження існуючої політичної культури.
Він пов'язаний, як правило, з передачею політичних поглядів, норм, цінностей, орієнтацій тощо від старшого покоління до молодшого - від батьків до дітей, від учителів до учнів, від викладачів до студентів і т. ін., причому старше покоління виступає в ролі контролера за дотриманням даного процесу.
Передача може йти й по-іншому - від молодшого покоління до старшого, коли, наприклад, соціалізації підлягають іноземці, зокрема іммігранти. В якості агентів політичної культури. Цей шлях зумовлений постійними змінами, які відбуваються в економічній, соціальній і політичній структурах суспільства.
Третій шлях - створення нової політичної культури. Таким шляхом ідуть головним чином ті країни, які вперше здобули можливість вибору самостійного економічного, соціального й політичного шляху розвитку. Це шлях і незалежної України. Через певні обставини історичного розвитку, і перш за все, через економічну кризу, кризу соціальних і політичних структур, Україна поставлена перед необхідністю формування такого типу політичної культури, який би, з одного боку, органічно вписувався в систему цивілізованих політико-культурних відносин сучасного світу, а з іншого - максимально враховував національні й релігійні традиції, які складалися упродовж століть. Цей шлях вміщує два взаємодоповнюючих процеси: десоціалізацію і ресоціалізацію, що й відбувається зараз в Україні [5, с. 30].
Десоціалізація - це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поводження. Ресоціалізація - процес навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поводження замість старих. Особливості початкової соціалізації полягають у тому, що людині доводиться адаптуватися до політичної системи й норм культури, ще не розуміючи їхньої сутності і значення. Ресоціалізація ж відбувається тоді, коли в людини сформувалася певна система поглядів, переконань і вона як особистість спроможна протистояти груповому тиску й висловити свою здатність до індивідуальної переоцінки культурних норм і традицій, перегляду своїх ідеологічних позицій і т.ін. У принципі ресоціалізація може йти неправильно. Її рівень відбиває безперервність самоконтролю особистістю своїх уявлень, цінностей, засобів політичної поведінки й ідеологічних позицій.
До основних методів прямої політичної соціалізації звичайно відносять наслідування, передбачення, політичне навчання й політичний досвід, а до основних методів опосередкованої соціалізації - міжособистісну передачу, участь у неполітичних організаціях й узагальнення.
Визначаючи відмінності між прямою й опосередкованою формами політичної соціалізації, західні ідеологи віддають перевагу останній. І це не випадково, оскільки опосередковану форму політичної соціалізації, пов'язану з неполітичними орієнтаціями індивідів, вони розглядають як природне продовження й завершення загально-соціального розвитку людини [7, с. 34].
Пряма й опосередкована форми політичної соціалізації діалектично переплітаються й відтворюються в динаміці політичного світу особистості у вигляді її політичної адаптації й політичного самовизначення. Політична соціалізація особистості проходить у вигляді політичної адаптації, якщо її головною стороною виступає політизація, і у формі політичного самовизначення, якщо її головною стороною виступає генералізація, тобто виведення політичного «я» з усієї системи установок, орієнтацій і цінностей особи.
Органи політичної соціалізації поділяються на первинні та вторинні групи. Критеріями такого розподілу є характер особистих контактів і ступінь формальної організованості.
Первинні - це безпосередньо контактні і, як правило, неформальні групи. Вторинні - це неперсоніфіковані групи з формально організованою структурою.
До первинних груп політичної соціалізації належать сім'я, об'єднання друзів і товаришів (так звані групи рівних - peer groups), ділові, релігійні, ігрові та інші малі групи; до опосередкованих - школа, робітничі спілки, політичні організації й засоби масової інформації. Віддаючи належне первинним органам політичної соціалізації, не можна в той же час зменшувати значення і вторинних органів, оскільки саме в їхніх руках сконцентровані такі важелі впливу на особу, які практично недоступні первинним органам, як, наприклад, радіо, преса й телебачення. Причому вторинні органи виконують особливу роль як у політичній соціалізації зокрема, так і в цілому в розвитку сучасної української політичної культури взагалі [11, с. 52].
2. Політчина соціалізація України та Росії у радянський і пострадянський час
2.1 Політична соціалізація України та Росії у радянський період
У радянський період української історії політична соціалізація була заідеологізованою. Прийнятним було тільки те. що проявлялося у рамках інтересів держави, правлячої комуністичної партії. На таку політичну соціалізацію підростаючого покоління працювали усі соціальні інститути: початкова, середня і вища школа, піонерська і комсомольська організації, правляча партія, творчі союзи - практично усе суспільство, починаючи з сім'ї. Оскільки суспільство було політизоване. усі його інститути були покликані формувати у молоді таку політичну соціалізацію, яка служила його цілям та інтересам.
Проте така система мала певні здобутки, які частково пристосували до нових суспільно-політичних умов.
Для молоді помітною є діяльність громадських і суспільно-політичних організацій. За радянських часів основна маса дітей і молоді перебувала у лавах піонерських та комсомольських організацій, що мали можливість залучати своїх членів до суспільно-політичного життя, використовувати силу громадського впливу на рішення молодіжних проблем. Третина депутатів місцевих органів влади були молодого віку, а це створювало умови для лобіювання рішень проблем молоді і сприяло формуванню майбутніх лідерів, відданих системі.
Після зміни суспільно-політичної системи інструменти тиску і примусу на молодь з метою організації не було, але структуровані організації стали з'являтися із власної ініціативи. Таким чином молодь реалізовує природну потребу бути залученою до суспільно-політичних процесів у суспільстві. Із збільшенням кількості політичних партій почали з'являтися припартійні юнацькі організації. Цей процес має особливе значення для формування нової політичної еліти. Новий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» набув чинності 7 липня 2005 року. Відтепер, коли ми обираємо депутатів за партійними списками, молодіжні партійні організації можуть стати інструментом артикуляції і захисту інтересів молоді всередині самих партій, впливати на політику партії, а також виходити із своїми проблемами і пропозиціями на державний рівень [14, с. 18].
На сьогоднішній день Перелік всеукраїнських молодіжних організацій, зареєстрованих Міністерством юстиції України, нараховує 141 позицію. Із них майже чверть - молодіжні організації політичного характеру (ВМГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес». «Європейська інтеграція». «Комітет молодих виборців України» та подібні). Особливо слід зазначити широкий розвиток так званих молодіжних парламентів - громадських формувань при представницьких органах влади. Усі ці громадські структури, безумовно, є частками громадянського суспільства.
Політична соціалізація молоді в громадянському, демократичному суспільстві відбувається під впливом виховання, освіти, навчання, просвіти, залучення до культурної спадщини. Кожна з цих сфер є інституціональною системою з різноманітними загальними і специфічними рисами [13, с. 92].
Нова державна політика України в галузі освіти сформульована у «Законі України «Про вищу освіту»» із змінами від 19 січня 2010 р. та у «Концепції національного виховання студентської молоді», що була затверджена 25 червня 2009 року. Головною метою даної концепції є формування свідомого громадянина - патріота Української держави, активного провідника національної ідеї, представника української національної еліти через набуття молодими поколіннями національної свідомості, активної громадської позиції, високих моральних якостей та духовних запитів.
Політична соціалізація особи передбачає трансляцію соціально-політичного досвіду, його сприйняття і ставлення до нього. Сам цей процес може сприяти спадковості, збереженню, засвоєнню традицій, а може і. навпаки, відкидати їх. Якщо йдеться про демократичні, життєво виправдані традиції, то їх збереження і примноження, як і заперечення негативного змісту традицій, має позитивне значення для суспільства і самої людини. У будь-якому випадку нові покоління беруть участь в рішенні економічних, соціальних, політичних і духовних проблем суспільства, що приймається як історично задане. Але тут часто виникає істотна проблема - спадковість поколінь, сприйняття старшими поколіннями нових політичних умов, критичне ставлення до нового, ототожнення власного життєвого досвіду із історичними реаліями.
Неординарною є ситуація, в якій опинився ще один інститут політичної соціалізації - родина. В сучасному світі спостерігається тенденція до вільних, незареєстрованих шлюбів. З одного боку, цей процес можна розглядати як прояв свободи - однієї з головних демократичних цінностей; з іншого - відбувається руйнація підвалин українського суспільства.
В умовах реальної свободи слова, плюралізму ідеології в громадянській і політичній соціалізації населення значну роль відіграють засоби масової інформації. Можна говорити про те. що ЗМІ мають функціональну здатність соціалізувати громадян, різні соціальні групи суспільства, ідеологізувати і політизувати їх в різному напрямі залежно від соціальної природи ЗМІ. Роль ЗМІ як агента політичної соціалізації - формування громадянськості у членів суспільства [5, с. 95].
В той же час політична соціалізація особи вимагає формування адекватної демократичним умовам політичної культури, при цьому використання ЗМІ і нових інформаційних технологій в політиці, у формуванні громадської думки на пострадянському просторі відчутно зростає. Вони істотно впливають на формування свідомості і дій людей. їхні можливості у пропаганди ідей і в моделюванні вимог до політичної соціалізації молодої людини практично необмежені.
Дати однозначну оцінку глобальності ролі інформаційних технологій в процесі політичної соціалізації особи і формування ціннісних орієнтацій можна лише з огляду на той факт, що будь-який компонент засобів масової інформації і комунікації несе в собі і позитивну, і деструктивну складову. Відповідно до цього ЗМІ можуть сприяти як інтеграції суспільства, так і його дезорганізації. Тут уже мова переходить у площину дії закону «Про свободу слова» і моральної відповідальності особи.
Висновком до вищезазначеного є твердження, що політична соціалізація пов'язана із пізнавальною і суспільно-політичною діяльністю. Проте не слід забувати про ще один вид діяльності, притаманний члену суспільства. - трудовий. Причому ці чинники, як правило, впливають на позитивну соціалізацію, сприяють саморозвитку. І навпаки, якщо випускник середньої школи або вузу не може знайти роботу, це не може не позначитися на його внутрішньому стані. За даними Державного комітету статистики рівень безробітних, офіційно зареєстрованих у державній службі зайнятості протягом останніх 10 років, постійно зменшувався: із 4.2 % від загального населення у 2000 до 1.6 % 2010 р.
Проте проблема молодіжного безробіття найактуальніша і найгостріша. адже рівень безробіття серед осіб у віці від 15-24 років удвічі перевищує показник серед всього економічно активного населення України. Це пов'язано з дисбалансом між пропозицією робочої сили і попитом на фахівців з боку роботодавців і може бути розв'язано шляхом інтенсивного розвитку системи професійної орієнтації.
Відзначивши важливість політичної соціалізації у формуванні політичної культури, здійснимо наступний логічно необхідний крок для розуміння соціального значення політичної культури - вдамося до аналізу її динаміки в умовах формування демократичної політичної системи України.
Маючи відносну самостійність, політична культура стає глобальним чинником формування політичної системи України. Перш ніж перейти до аналізу досліджуваної проблеми, попередньо з'ясуємо питання про те, на якому етапі історичного розвитку перебуває сучасне українське суспільство [15, с. 85].
Політична соціалізація, на наш погляд, є важливим засобом формування плюралістичної культури в умовах створення демократичної політичної системи в Україні. Населення в нашій державі, як втім і в інших державах з тоталітарним минулим, відчуває майже органічну огиду до будь-яких спроб з боку держави поширювати політичні знання. І все ж перший крок у справі формування плюралістичної культури - це необхідність налагодження системи політичної освіти. Це непросто. Нам потрібні об'єктивні знання про демократію, про політичну систему, про конституцію, розподіл влади, про автономії, про права меншості, право на страйк тощо.
При формуванні системи політичної освіти істотним моментом буде структурування політичної освіти, а саме: виділення основних ланок, яким відводиться провідна роль в поширенні політичних знань і від яких здебільшого залежить формування громадської думки (вихователі, учителі, викладачі вузів, журналісти, учені, працівники системи освіти дорослих тощо).
Якщо болісний перехід до ринкової економіки й демократії затягнеться в Україні на довгі роки, якщо не використати перевірений досвідом інших країн метод налагоджування нормального життя, у якому, окрім усього іншого, повинна бути повноцінна система політичної освіти громадян, то виросте чергове покоління політично неосвічених людей [1, с. 45].
Соціально активна особистість неможлива без участі в процесі трудової діяльності: для молодої особи активна і чесна праця особливо важлива. За радянських часів входження людини в трудову діяльність було закономірним: закінчив школу - перед молодою людиною відкритий шлях в різні професійні школи, технікуми, а звідти - на виробництво, або по закінченню інституту отримуєш гарантовану роботу за фахом. Зараз цього майже немає, а саме поняття «праця» підмінене поняттям «заробіток». На перший план виходить питання не праці в його громадському «суспільно-корисному» розумінні, а скільки можна отримати, і у більшості випадків такий заробіток не потребує кваліфікації.
На сьогоднішній день в Україні існує державна програма, на основі якої ті студенти, які отримали освіту державним коштом, мають відпрацювати три роки у державних установах. Таким чином держава намагається забезпечити свої виробництва молодими спеціалістами і одночасно вирішити проблему працевлаштування молоді. Проте такі дії зустріли супротив з боку майбутніх випускників.
Отже, суспільно-політична активність - важливий елемент соціалізації молодої людини. Тут спостерігається обопільний процес - активність самої молодої людини, що проявляє політичну ініціативність і активність, і громадських (суспільно-політичних) інститутів громадянського суспільства, що діють у напрямку залучення особи до політичного життя суспільства. З огляду на це зазначимо, що:
- на кожному етапі політичної соціалізації € свій провідний агент соціалізації;
- молода людина, входячи у доросле життя і не маючи відповідної системи знань про політичну систему, може піддаватися зовнішнім деструктивним впливам;
- формування нового суспільства передбачає засвоєння нової системи політичної поведінки, цінностей і орієнтацій, моделі, до якої прагнути.
Тому важливим для вирішення даної проблеми є визначення того, хто має займати лідируючі позиції у питаннях теоретичного і практичного формування політичних інтересів молоді: на кого покласти відповідальність за успішні процес політичної соціалізації: наскільки є доцільним створення державної концепції політичної соціалізації в процесі демократизації українського суспільства в умовах глобалізації. Конструктивні підходи держави і суспільства щодо розв'язання цих проблем покликана запропонувати сучасна політична наука.
Сучасні дослідники політичної соціалізації трансформаційних суспільств [10] до результатів процесу політичної соціалізації відносять формування громадянської ідентичності особистості. При цьому змінюється саме розуміння поняття громадянства. Якщо попередні визначення поняття громадянства інтерпретували його у рамках ролей та статусів, то зараз громадянство розуміється як політична грамотність (civil literacy), участь (participation) та громадянська відповідальність (civil responsibility) [5, с. 78].
Дослідження в цьому напрямку мають містити в собі вивчення того, що люди знають про політику і яким чином вони використовують ці знання у політичній поведінці; аналіз впливу традиційних та нетрадиційних форм участі; а також пошук причин, чому іноді люди проявляють, а потім не проявляють лояльності по відношенню до тих чи інших політичних об'єктів.
Проблема політичної ідентичності у пострадянських суспільствах ускладнюється тим, що, окрім наявності кризи соціальної ідентичності, з'являється проблематичність тих її сторін, які раніше не виникали - це ідентифікація з державою та іншими звичними об'єктами політичної ідентифікації. Вихід України з СРСР та відмова від тоталітарної ідеології призвели до необхідності пошуку нової формули національної ідентичності, тобто проблема політичної ідентичності набула рис внутрішнь
Політична соціалізація України та Росії курсовая работа. Политология.
Самозванство Во Времена Смуты Реферат
Сочинение По Грозе Отцы И Дети
Методы Оценки Эффективности Инвестиционных Проектов Реферат
Доклад: Республика Финляндия
Виды права вето.
Реферат: Эгейская цивилизация
Реферат: Хлестаков и Хлестаковщина. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Анализ организации бухгалтерского учета
Реферат: Исследование загрязнения приземного слоя воздуха г.Москвы от вредных выбросов тепловых электрических станций
Контрольная работа: Правовая сторона проблемы миграции в г. Сургуте
Дипломная работа по теме Рок-музыка и молодёжная культура
Реферат: Концепция профильного образования Модель образовательных учреждений с профильным обучением
Сочинение по теме Реформирование политической системы Российской Федерации
Курсовая работа: Финансовая отчетность как информационная база аудита
Дипломная работа по теме Оптимизации координации в управленческой деятельности телекомпании ЮТС
Реферат: Розрахунок віброізоляції вібромайданчика та віброгасного фундаменту
Реферат по теме Патофизиология голода
Курсовая работа: Фармакология с токсикологией и токсикологическим анализом. Зооциды
Реферат На Тему Пути Сохранения Высокой Работоспособности Маркетологов В Условиях Напряжённого Умственного Труда
Эссе На Тему Несправедливость
Учет и аудит расчетов с покупателями и заказчиками - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Гемоцианин - Биология и естествознание реферат
Значение Юстинианова права - Государство и право реферат