Політик має бути...

У світлі останніх подій. Політик повинен бути освіченим. Політик повинен бути врівноваженим. Політик повинен бути хорошим психологом.

Зараз у цих людей переважно відсутні бодай базові навички врегулювання проблем. Та вони навіть не знають, що таке конфлікт, не те що, як його вирішити!

Відбувається конфліктна ситуація, яка потенційно може перерости у повноцінне етнічне протистояння, дестабілізувати ситуацію. З одного боку знаходиться етнічна група населення, яка й так має жахливу репутацію, з іншого боку – група з не надто кращою репутацією, але яка на пряму асоціюється з державою (себто нацполіція). Відбувається порушення. Настає реакція громадян. Це нормальна адекватна реакція будь-якої здорової людини! Ми якось писали про трайбалізм, як вміння відстоювати своїх собі подібних. Невже хтось очікував, що якщо вчинити правопорушення – інші люди не прийдуть вимагати справедливості? Звісно, що люди обурені.

Тим часом деякі політики зробили що? ПРОСТО ВІДРЕАГУВАЛИ! При чому відреагували з іронічною інтонацією. Це нівелювало їх шанси бути почутими, хайби наскільки правильною була інформація.

Просто відреагувати було достатньо ну років 100 тому, коли ця реакція не дуже то поширювалася і коли люди психологією послуговувалися дещо іншим чином, аніж зараз (щонайменше – мали не так багато відомостей про неї). Стосунки між людьми були спрощені, геополітика була спрощена, юриспруденція була спрощена…

Знаєте цю цитату, що "про хорошого правителя мають знати лише, що він існує"? Так, тому що якщо він реагуватиме на все, ще й як попало - його вважатимуть заангажованим, громадяни будуть намагатися вислужитися, щоб здобути прихильність. Інші ж стануть зрадниками Батьківщини і шукатимуть покровителя ззовні.

Зараз ми не можемо нехтувати розумінням соціальних конфліктів та навичками психології. Можливо, нестача знань і призвела до накопичення проблем, бо вони замість вирішення, були просто заморожені.

Кожна людина може відреагувати, висловити думку і що з того? Чого ці люди, як учасники політичного процесу, хотіли добитися просто відреагувавши. До того ж з претензією. Так не закликають до діалогу. Якщо ви дійсно хочете цього діалогу – будь ласка, поясніть у чому проблема, що саме невідомо людям, що в ситуації є такого що б мало змінити реакцію?

Якщо назвати бодай мінімально національну свідому людину в Україні пособником Москви (прямо чи опосередковано) – вона відреагує негативно. І який такий має бути діалог? Зовсім інша справа, сказати людині, що ситуація має насправді іншу суть, і мету, яку не можна допустити.

Погляньмо на вказаний вище конфлікт. Та сама етнічна група має негативну репутацію. Проти неї легко спровокувати ненависть і розпочати насильство. Поліція має негативну репутацію, але асоціюється напряму з владою. З кожним таким промахом зростає недовіра до державної влади. Така недовіра переростає з одного боку в насильство, з іншого – в опір державі (у людини резонно складається враження, що влада кришує злочинців). Насильство етнічного характеру надає Україні негативної репутації з боку ЄС/США.

До речі, ОБСЄ вчора припинила свою місію на Донбасі через протести сепаратистів, якщо хтось пропустив цю новину.

Конфлікт з державною владою породжує внутрішню слабкість (коли люди не можуть взаємодіяти, а стають ворогами), така держава стає нестабільною і не може захиститися в разі чого. Коли є претензії до обох сторін – ніхто не може припустити, що вмішувалася третя сила.

Зовнішня ізоляція від хоч і формальних союзників + внутрішня дестабілізація = високий ризик інтервенції або приходу реакційно-реваншистських сил.

На жаль, наразі вагома частина опозиційних сил – проросійські. Вони мають депутатів у місцевих радах, депутатів ВРУ, у них є єдність та підтримка від виборця, коли як націоналістичні сили – дуже роздроблені і їх підтримка близько 2%.

Місцеві політики поки не змогли правильно відреагувати, вирішити соціальний конфлікт. Вони не лідери і не авторитети. Вони чудово знають про поляризацію, про радикалізацію, про банальні людські емоції, котрі природно виникають як реакція на збудник. Вони хочуть, щоб люди були розумними і свідомими, коли самі такими не є. Якщо в них є якась інформація, яку вони замість того, щоб донести – виражають у вигляді претензії, то вони такі ж співучасники того, що відбувається.

Якщо вони знають щось десь про «ставлеників Москви», але не можуть скомунікувати з людьми – вони так само йдуть у цих ставлеників на поводу. Нехай і несвідомо.

Коли український політик словесно або діями не може знайти шлях до українського громадянина - до нього знаходить шлях той, хто вміє впливати на психіку. І тоді вже ніхто не може дізнатися «де собака зарита».

Щодо зараз: той хто здатен керувати емоціями – той нехай завжди дивиться не лише локально, але й глобально. Проблему, насправді, не можна розбурхувати. Її необхідно вирішити. І точно не закликом до людей «не обурюватися і бути терпилами».

Щодо майбутнього: політик має бути вивчений, вирощений з самого початку знайомства з державною системою. Має пройти підготовку. Оцією от ротацією наївних і недосвідчених ми нічого реально не змінимо на краще. Не може бути допущений до влади той, хто не вміє висловитися і просто переходить на рандомні звинувачення, які ще й не несуть зрозумілого посилу (сприймаються як образа). Не може бути допущений до влади той, хто не може вислухати громадян і вирішити їх проблеми. Політика – не місце для драми.