Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I

Обставини приходу Юстиніана до влади Візантійської імперії, особисті риси його характеру. Особливості та складові вутрішньої політики імператора Юстиніана. Юстиніан – відновлювач Римської імперії. Політика імператора в галузі культури, освіти і права.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1. Обставини приходу Юстиніана до влади. Особисті риси його характеру
3. Юстиніан - відновлювач римської імперії
4. Політика Юстиніана в галузі культури, освіти і права
Представлена робота присвячена темі "Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I". Проблема даного дослідження носить актуальний характер в сучасних умовах. Про це свідчить саме вивчення піднятого питання.
Питанню цього дослідження присвячена велика кількість робіт. В основному матеріал, викладений в навчальній літературі, носить загальний характер, а в численних монографіях з даної тематики розглянуті більш вузькі питання по даній проблемі.
Висока значущість і недостатня практична розробленість теми "Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I" визначають безперечну новизну даного дослідження.
Актуальність даної роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми "Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I" в сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значущість.
Об'єктом даного дослідження є аналіз умов існування і розвитку Візантійської імперії часу правління імператора Юстиніана I. При цьому предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих як задачі даного дослідження.
Джерелами інформації для написання роботи по темі "Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I" послужили насамперед твори Прокопія Кесарійського, базова навчальна література, теоретичні праці фахівців в даній області, результати практичних досліджень видних вітчизняних і зарубіжних авторів, довідкова література, інші актуальні джерела інформації.
Перед детальним описом вищезгаданої тами, необхідно зупинитися на загальних рисах політики імператора Юстиніана I.
Найбільшої могутності Візантійська імперія досягла при імператорі Юстиніані. Його правління називають золотим віком Візантії. Юстиніан став, напевно, найзнаменитішим візантійським імператором, але, поза сумнівом і самим суперечливим
Його придворний історик Прокопій залишив нам дві історії правління імператора. Одна - парадна: «Історія воєн Юстиніана» і «Трактат про споруди Юстиніана», наповнена безмірними вихваляннями; інша - так звана «Таємна історія», де зібрані всі плітки і бруд про імператора і його дружину.
Напевно, як і завжди, істина знаходиться посередині. Ким же був імператор Юстиніан, що ще за життя був творцем історії і який через свій звід законів продовжує навіть впливати на сьогоднішній світ?
Юстиніан I народився близько 482 або 483 рр., в м. Таурісий (Верхня Македонія), помер 14.11.565, в м. Константинополі, імператор Візантії (Східної Римської імперії) з 527. Юстиніан походив з селянської родини. Здобув освіту завдяки своєму дядьку - імператору Юстину I; будучи наближеним їм до імператорського двору, здійснював великий вплив на державні справи. Вступивши на престол, прагнув відновити Римську імперію в її колишніх межах, її минулу велич. Юстиніан I спирався на середні прошарки землевласників і рабовласників, шукав підтримку у православної церкви; прагнув обмежити домагання сенаторської аристократії. Велику роль в державній політиці відігравала дружина імператора Феодора. У правління Юстиніана I було проведене кодифікування римського. В цілому його законотворча діяльність була спрямована на встановлення необмеженої влади імператора, на зміцнення рабовласництва, захист права власності. Централізації держави сприяли реформи Юстиніана I. Протягом 535-536 рр. - були укрупнені адміністративні округи, в руках їх правителів зосереджена цивільна і воєнна влада, впорядковані і посилені державний апарат, армія. Під контроль держави були поставлені ремесло і торгівля. При Юстиніані I посилився податковий гніт. Жорстоко переслідувалися єретики. Юстиніан I стимулював грандіозне будівництво: споруджувалися військові укріплення для оборони від вторгнень варварів, відбудовувалися міста, в яких споруджувалися палаци і храми (у Константинополі був побудований храм святої Софії). Юстиніан I проводив широку завойовницьку політику: у варварів були відвойовані захоплені ними області Західної Римської імперії (у 533-534 Північна Африка, Сардинія, Корсика - у вандалів, в 535-555 Апеннінський півострів і Сицилія - у остготів, в 554 південно-східна частина Піренейського півострова - у вестготів); на цих землях відновлювалися рабовласницькі відносини. На сході візантійські і війська вели війни з Іраном (527-532, 540-561), на півночі відбили натиск слов'ян. У різних районах імперії (особливо в землях, приєднаних до Візантії при Юстиніані I) спалахували проти влади імператора народні повстання (у 529-530 повстання самаритян в Палестині, в 532 "Ніка" в Константинополі, в 536-548 поширився революційних рух в Північній Африці, очолений Стотзой, народно-визвольний, рух в Італії під керівництвом Тотіли).
Юстиніан все своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй в жертву все, що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за втілення в життя великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси імперії були вкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його правління, врешті-решт імперії крах був неминучий.
1 . Обставини приходу Юстиніана до влади. Особисті риси його характеру
Відомості про життя, характер, оточення та політику імператора Юстиніана I Великого -- Флавія Петра Савватія Юстиніана (483-- 565 рр.) історики черпають здебільшого з книжок його сучасника -- придворного письменника-історика Прокопія Кесарійського. Збереглися дві історії правління імператора Юстиніана, написані Прокопієм, -- парадна й викривальна. Парадна -- «Iсторія воєн Юстиніана» і «Трактат про споруди Юстиніана», сповнена безмірного возвеличення. У іншій, так званій «Таємній історії» («Iсторія аркана»), зібрані всі злочини й помилки імператора, а також плітки того часу, де імператора і його дружину щедро поливають брудом. Хоч об'єктивно Юстиніан був, мабуть, не гіршим, хоч і не кращим за інших імператорів.
Походив Юстиніан із сім'ї іллірійських (сьогодні -- Хорватія) селян. Одним із учителів Юстиніана був ігумен Феофіл, що залишив біографію свого великого учня, що не збереглася до наших часів. В її пізнішій редакції XVII ст. можна виявити цікаві відомості, а саме, батьківщиною Юстина і Юстиніана було містечко Таврісион біля нинішнього Скопле (по-турецьки Уськюб) в Македонії. A оскільки місцеве ім'я Юстиніана було "Управда" і імена інших родичів його звучать теж слов'янською, то багато слов'янознавців і племінне походження Юстиніана ведуть від слов'ян. (Але довго пануюча версія, що він був слов'янського походження і носив це ім'я, тепер визнана відкинутою, вона виникла з пізніших легенд, які розповсюджувались серед слов'ян Балканського півострова). Офіційною мовою спілкування Юстиніана і його одноплемінників була латинська. Усвідомлювали вони себе політично і культурно "римлянами." Як римляни, що живуть на Сході, вони вважали за потрібне знати і грецьку розмовну мову. Пізніше, зійшовши на трон, він зробить саме грецьку мову мовою Східної Римської імперії, тобто Візантії. Як люди освіченого класу, вони були "білінгвами" ("двомовними"). Сам Юстиніан називав себе дуже аристократично, по-римськи: Flavius Petrus Sabbatius Justinianus. A в другій половині свого царювання, будучи прикрашеним цілим рядом перемог і анексій, - ще пишніше: Caesar Flavius Justinianus, Alemannicus, Gothicus, Francicus, Germanicus, Anticus, Vandalicus, Afrikanus.
Юстиніан був племінником імператора Юстина - неписьменного солдата. Юстину для підписання важливих актів подавалася золота пластинка з прорізаним на ній малюнком його імені. І він по цьому трафарету виводив букви свого імені. Але Юстин цінував освіту і дав своєму племіннику Юстиніану першокласну освіту, філологічну і юридичну. Коли Юстин, піднісся при імператорі Анастасії, він наблизив до себе племінника
Здібний від природи, Юстиніан мало-помалу став набувати при дворі все більшої популярності і впливу, особливо після того, як Юстин сам зробився імператором. У 521 р. він був удостоєний консульського звання. У 527 році він був всиновлений імператором і став його співправителем. У тому ж році, після смерті Юстина, він без суперечок успадковував його престол, зумівши наперед майстерно усунути всіх видатних суперників і прихилити до себе впливові групи суспільства товариства; церкві (навіть римським папам папам) він подобався своїм суворим православ'ям; сенаторську аристократію він принадив обіцянкою підтримки всіх її привілеїв і підкупив шанобливим і ласкавим спілкуванням звертання,ставлення,обігу; розкішшю святкувань свят і щедрістю роздач він завоював прихильність столичного пролетаріату. Думки сучасників про Юстиніана були вельми різні. Навіть в оцінці Прокопа, який служить головним джерелом для історії Юстиніана, зустрічаються суперечності у одних творах ("Війни" і "Споруди") він вихваляє чудові успіхи широких і сміливих завойовницьких заходів Юстиніана і схиляється перед його художнім генієм, а в інших ("Таємна історія") різко чорнить його пам'ять, називаючи імператора "злим дурнем" (мщспкбкпЮизт).
За словами Прокопа, це була людина, вельми хитра і підступна, яка відрізнялася нещирістю і добре уміла приховувати свій гнів. Юстиніан був лукавий, небезпечний, був чудовим актором і умів проливати сльози не від радості або горя, але штучно викликаючи їх в потрібний час в міру необхідності. Він постійно брехав: міг скріпивши угоду грамотою і найстрашнішими клятвами, він тут же відступити від обіцянок і зарікань. Невірний друг, невблаганний ворог, схильний до злих вчинків, він не гидував доносами і був швидкий на розправу. Але, маючи такий характер, він прагнув показати себе доступним і милостивим до всіх, хто до нього звертався обертався
Доступ до нього був відкритий для будь-кого, і він ніколи не гнівався на тих, хто стояв перед ним або говорив не так, як годиться. Разом з тим він ніколи не виявляв збентеження перед тим, кого збирався погубити. Він ніколи зовні не виявляв ані гніву, ані роздратування по відношенню до тих, хто йому досадив. У зовнішності його ні тоді, ні пізніше не було нічого від царської гідност та він і не вважав за потрібне дотримуватися її, тому і своєю мовою і зовнішнім виглядом, і способом зображенням гадок він був подібний варвару. Він майже не мав відчував потреби у сні і ніколи не їв і не пив достатньо, та йому було досить ледве доторкнутися до їжі кінчиками пальців, щоб припинити трапезу. Здавалося, для нього їжа - справа другорядна, нав'язана йому природою, бо він часто частенько по двоє діб залишався без їжі.
Відповідно до свого характеру він вибрав і подругу, оскільки дружина його, Феодора, з якою він жив ще задовго до весілля, також мала в собі безліч вад. Її батько був наглядачем звірів в цирку, а сама вона з дитинства брала участь в виставах мімів і займалася проституцією. За свідченням Прокопа, вона часто приходила на обід, влаштований у складчину десятьма, а то і більш молодцями, що відрізнялися величезною тілесною силою і були досвідченими в розпусті, і протягом ночі віддавалася всім співтрапезникам; потім, коли всі вони, виснажені, були не в змозі продовжувати це заняття, вона ішла до їх слуг, злучаючись з кожним з них, але і тоді не задовольняла повністю відчувала свою хіть. Часто в театрі на очах у всього народу вона знімала плаття і з'являлася голою перед усіма, маючи лише вузеньку смужку на соромливих місцях, і не тому, проте, що вона соромилася показувати їх в народі, але тому, що нікому не дозволялося з'являтися тут абсолютно голим. Юстиніан закохався в неї до безумства. Спочатку він зійшовся з нею як з коханкою, хоч і звів її в сан патрикії. Поки жива була імператриця Євфимія, дружина Юстина, Юстиніан ніяк не міг зробити Феодору законною дружиною. Але та потім після смерті Єфимії в 523 р. він став добиватися заручення з Феодорою. Оскільки людині, що досягла сенаторського звання, не можна було одружуватися на блудниці, він примусив імператора змінити стародавні закони і з тих пір жив з Феодорою як із законною дружиною.
Надана вище характеристика сильно ускладнює достовірне встановлення духовного образу Юстиніана. Поза сумнівом, в особі Юстиніана негармонійно перепліталися розумові і етичні контрасти. Він замишляв величезні плани зміцнення і посилення держави, але не володів достатніми творчими силами для того, щоб їх цілісно і повно її розбудувати; він претендував на роль реформатора, але міг тільки добре засвоювати не ним вироблені ідеї. Він був простий, доступний і стриманий в своїх звичках - і разом з тим, унаслідок зарозумілості, що виросла з успіху, оточив себе якомога пишним етикетом і небувалою розкішшю. Прямота і відоме добросердя перетворилися у нього мало-помалу на підступність і брехливість правителя, змушеного постійно відстоювати вдало захоплену владу від всілякого роду небезпек і замахів. Доброзичливість до людей, яку він виявляв нерідко, псувалася частою помстою ворогам. Щедрість по відношенню до бідуючих класів поєднувалася в ньому з пожадливістю і нерозбірливістю в засобах добування грошей для забезпечення представництва, відповідного його уявленням про власну гідність. Прагнення до справедливості, про яку він постійно говорив, пригнічувалося непомірною жагою панування і зростаючою на такому ґрунті зарозумілістю. Він домагався безмежного авторитету, але воля у нього була в небезпечні хвилини часто слабка і нерішуча; він підпадав під вплив не тільки сильної характером вдачею дружини своєї Феодори, але іноді навіть нікчемних людей, виявляючи навіть боязливість.
Всі ці чесноти і вади мало-помалу об'єднувалися біля виступаючої на перший план, яскраво вираженої схильності до деспотизму. Під її впливом його благочестя перетворювалося на релігійну нетерпимість і втілювалося в жорстокі переслідування за ухилення від визнаної ним віри. Всі вищенаведені ознаки і суперечності свідчили про дуже сумнівну гідність Юстиніана, і ними одними важко пояснити, чому він долучений до розряду "великих", а царювання його набуло такого великого значення. Річ у тому, що, крім вказаних властивостей, Юстиніан володів чудовою завзятістю в проведенні того, що він починав і позитивно феноменальною працездатністю. Сумлінністю і витривалістю при несенні своєї державної місії він був схожий на Людовика XIV. Юстиніан працював день і ніч; його навіть прозивали "безсонним государем".
Він хотів, щоб кожне найдрібніше розпорядження, що стосується політичного, адміністративного, релігійного і освітнього життя імперії, виходило від нього особисто і всяке спірне питання в тих же областях до нього поверталося. Вірою в своє всесилля і усюдисущисть він нагадує іншого деспота нового часу, Філіпа II Іспанського. Краще всього пояснює історичну фігуру Юстиніана той факт, що цей виходець з темної маси провінційного селянства зумів міцно і твердо засвоїти дві грандіозні ідеї, заповідані йому традицією великого світового минулого: римську (ідею всесвітньої монархії) і християнську (ідею царства Божого). Об'єднання обох ідей в одну теорію і проведення останньої через посередництво світської держави складає оригінальність концепції, яка стала суттю політичної доктрини Візантійської імперії; справа Юстиніана є першою спробою формулювання системи і її насадження в житті. Всесвітня держава, що створюється волею самодержавного государя - така була мрія, яку леліяв Юстиніан з самого початку свого царювання. Зброєю він мав намір він повернути втрачені старі римські території, потім - дати загальний закон, яким забезпечено буде добробут жителів, нарешті - затвердити віру, яка об'єднає всі народи в поклонінні єдиному Богу. Такі три підстави, на яких Юстиніан розраховував побудувати свою могутність. Він непорушно вірив в принципи: "немає нічого вищого і святого за імператорську величність"; "самі творці права сказали, що воля монарха має силу закону"; "хто ж може тлумачити таємниці і загадки закону, як не той, хто один може його творити?"; "він один здатний проводити дні і ночі в праці і неспанні, щоб думати думу про благо народу".
Юстиніан перший виразно протиставляв народній волі "милість Божу", як джерело верховної влади. З його часу зароджується теорія про імператора, як "рівного апостолам" і того, який отримує благодать прямо від Бога і який стоїть над державою і над церквою. Бог допомагає йому перемагати ворогів, видавати справедливі закони. Війни Юстиніана одержують вже характер хрестових походів (скрізь, де імператор буде господарем, засяє права віра). Всякий акт свій він ставить "під заступництво святої Трійці". Юстиніан був як би провісником або родоначальником довгого ланцюга "помазаників Божих" в історії. Така побудова влади (римсько-християнська) вдихнула в діяльність Юстиніана широку ініціативу, зробило його волю привабливим центром і точкою відліку багатьох інших енергій, дякуючи чому царювання його досягло дійсно значних результатів. Він сам говорив: "Ніколи до часу нашого правління Бог не дарував римлянам таких перемог... Подякуйте небу , жителі всього світу: у ваші дні здійснилася велика справа, якої Бог визнав негідним весь стародавній світ". Багато зла Юстиніан залишив не вилікуваним, багато нових бід породила його політика, та тим не менше велич його прославила народна легенда, що виникла в різних областях майже при ньому. Всі країни, що скористалися згодом його законодавством, звеличили його славу. Досить близькі наступники офіційно назвали його Великим. Хрестоносці IV походу (1204) розповідали, що прах імператора був відкритий нетлінним в гробниці. Данте помістив його в раю серед праведників і добродійників людства; він вклав у вуста свого Юстиніана слова, які добре резюмують його думку і славу: "Я був Цезарем; Богу завгодно було надихнути мене в моїх великих діяннях".
Свою імператорську владу Юстиніану довелося затверджувати насильством. У першій половині VI століття населення Константинополя ще не мало до своїх василевсів (царів) тієї поваги, яка встановилася пізніше. Столичні жителі не лише вигукували свої побажання на іподромі під час ристалищ (у ті часи місце сучасного футболу займали перегони колісниць), а й бралися за зброю. Попередні імператори вели з плебсом Константинополя перманентну війну, а подеколи відсиджувалися у своїх палацах, як у фортецях під час облог. Юстиніан вирішив припинити всі ці неподобства, хоч би чого це йому коштувало. I мав на те причину: початок його правління ознаменувався столичним повстанням під назвою «Ніка» («Перемога»): бунтівники увірвалися до в'язниці й звільнили всіх ув'язнених городян, підпалили місто, загрожували життю імператорської сім'ї. Урятували нового імператора полководці Велізарій і Мунд, а також мужність Феодори. Нечувана жорстокість, з якою було придушене повстання, надовго залякала жителів Константинополя. Тому потім Юстиніан правив майже спокійно.
Як внутрішня, так і зовнішня політика Юстиніана була спрямована на всебічне зміцнення візантійської держави. Його ідеалом було відновлення колишньої величі Римської імперії, але на новій, християнській основі. Невід'ємною частиною програми відновлення колишньої величі стало возз'єднання володінь на Заході, але про це буде сказано нижче. а поки зупинимось на основних напрямах внутрішньої політики імперії.
Складовими внутрiшньої полiтики iмператора Юстинiана I були:
· проведення адмiнiстративних реформ;
· здiйснення економiчних заходiв, спрямованих на збiльшення товарообiгу та пожвавлення виробництва;
· впровадження єдностi вiри та вiросповiдання тощо.
Це знайшло відображення у лiквiдацiї останнiх республiканських iнституцiй, посиленнi одноособової влади iмператора у авторитарнiй державi, що спиралась на величезний, централiзований апарат управлiння. Окремi законодавчi акти iмператора спрямовуються проти великих землевласникiв, вплив котрих iнодi переростае у полiтичну владу, що протирiчить iмператорським уявленням вiдносно призначення державної влади. Разом з тим, обмеження щодо великих землевласникiв супроводжуються заходами по заохоченню розвитку дрiбного землеволодіння (наприклад, шляхом встановлення податкових пiльг).
До цього слiд додати, що досить активно проводилась політика заохочення до освоєння нових земель, а також до заселення земель, якi ранiше були освоєнi, але потiм залишені. Ця політика, в свою чергу, тягла соціальну диференцiацiю та розклад сiльської громади у вiзантiйському селi.
Однією з відмінних рис внутрішньої політики Юстиніана була його наполеглива, дотепер не повністю пояснена, боротьба з великими великими землевласниками. Ця боротьба найшла відображення в новелах, папірусі, а також в "Таємній історії" Прокопа, який вважаючи Юстиніана вискочкою на троні, все ж таки дає вельми цікаву картину соціальної боротьби в VI столітті Уряд відчував, що його найнебезпечнішими суперниками і ворогами були великі землевласники, які порядкували своїми великими володіннями, абсолютно не враховуючи центральну владу.
Юстиніан протягом часу свого правління вів проти крупних землевласників нещадну війну. Вторгаючись в справи речі спадкоємства, конфісковуючи землі на основі підроблених свідоцтв свідчень,посвідок або ініціюючи релігійні суперечки з метою позбавити церкву земельних володінь, Юстиніан свідомо і наполегливо прагнув до руйнування великого землеволодіння. Особливо численні конфіскації були проведені після спроби палацового перевороту 532 роки. Юстиніан, проте, не досяг успіху в руйнуванні великого землеволодіння і воно залишалося однією з незмінних рис життя імперії в подальші роки.
Юстиніан бачив і розумів недоліки внутрішньої адміністрації держави, які виражалися в продажності, крадіжці, здирстві і спричиняли за собою бідність, розорення, а за ними неминучу смуту; він розумів, що подібний стан речей в країні становище країни шкідливо позначиться на суспільній громадській безпеці, на міських фінансах і на стані економіки, що фінансові махінації знаті вносять в країну безлад. Імператор бажав допомогти в цьому відношенні державі. У його уявленні роль реформатора була обов'язком імператорського служіння і актом подяки Богу який обсипав імператора своїми благодіяннями. Але як переконаний представник ідеї абсолютної імператорської влади, Юстиніан бачив єдиний засіб для полегшення країни в централізованій адміністрації з удосконаленим і цілком покірним йому штатом чиновництва.
На першому плані стояло фінансове становище становище країни, яке вселяло надихало найсерйозніші побоювання. Військові воєнні кампанії вимагали великих витрат; тим часом податки поступали надходили в скарбницю все з більшими ускладненнями скрутою . Це турбувало непокоїло імператора, і він в одній з новел писав, що зважаючи на внаслідок,унаслідок великі військові воєнні витрати піддані "повинні вносити державні податки зі із всією готовністю сповна ". Але, виступаючи вирушаючи , з одного боку, як тільки що ми бачили, захисником непорушності прав скарбниці, він, з іншого боку, оголошував себе заступником платника податків проти супроти здирства чиновників.
Для характеристики перетворюючої діяльності Юстиніана мають велике велике значення дві його великих новели 535 роки. У них викладені головні підстави адміністративної реформи і точно визначені нові обов'язки чиновників. Новела повеліває правителям "по-батьківськи відноситися до благомислячих , всюди охороняти підданих від утисків пригнічень , не брати від них ніяких жодних підношень, бути справедливими у вироках і в адміністративних рішеннях розв'язаннях,вирішеннях,розв'язуваннях , переслідуючи за злочини, охороняючи безневинних невинних і накладаючи законну кару покарання на винних, і взагалі відноситися до підданих, як батько відносився б до дітей" Успенский Ф.И. История Византийской империи; М.: ООО "Издательство Астрель"; ООО "Издательство АСТ", 2001, стр. 118 . Але в теж також час правителі, "маючи скрізь всюди чисті руки", тобто не беручи хабарів, повинні невсипущо піклуватися про державні доходи, "збільшуючи державну скарбницю і прикладаючи додаючи,докладаючи усіляку всіляку старанність на її користь" Успенский Ф.И. История Византийской империи; М.: ООО "Издательство Астрель"; ООО "Издательство АСТ", 2001, стр. 119 . Зважаючи на внаслідок,унаслідок підкорення Африки і вандалів, і інші передбачувані військові кампанії, мовиться в новелі, "необхідно вносити державні податки сповна, охоче і в певні терміни. Отже, якщо ви розсудливо зустрінете правителів і вони з легкістю негайно зберуть повизбирують нам державні податки, то ми похвалимо правителів і підлеглих" Успенский Ф.И. История Византийской империи; М.: ООО "Издательство Астрель"; ООО "Издательство АСТ", 2001, стр. 121 . Чиновники повинні були давати урочисту клятву в чесному виконанні своїх обов'язків і разом з тим в той же час ставати відповідальними за повний цілковитий внесок податків у довіреній їм області. Єпископи повинні були спостерігати за поведінкою правителів. Чиновникам, що провинилися, загрожувало суворе суворе покарання, тим, які чесно ж виконували обов'язки були обіцяні нагороди. Отже, обов'язок як урядовців, так і платників, по новелах Юстиніана, надзвичайно простий: перші повинні бути чесними людьми, другі повинні охоче, сповна і вчасно платити податки. У подальших наступних указах імператор неодноразово посилається на ці основні принципи його адміністративної реформи.
Не всі провінції імперії управлялися однаково. Були провінції, особливо прикордонні, з неспокійним тубільним населенням, які вимагали сильнішої влади. Відомо, що реформи Діоклетіана і Костянтина до непомірності надмірності збільшили провінційні провінціальні поділи поділки,розподіли,поділи і роздули величезний штат чиновників із певним суворим відділенням відокремленням цивільної громадянської влади від військової воєнної . При Юстиніані можна помітити відмітити в окремих випадках розрив з цією системою і повернення до колишньої, до-діоклетіанівської системи. Юстиніан об'єднав декілька дрібних мілких провінцій, переважно східних, в крупніші більші одиниці; у деяких же провінціях Малої Азії він, відзначивши сварки і розбрати між представниками військової воєнної і цивільної громадянської влади, які шкодили справі речі , ухвалив постановив з'єднати функції обох влад в руках однієї особи обличчя,лиця , губернатора, що називався претором. Особливу увагу Юстиніан звернув на Єгипет з Олександрією Олександрією , звідки Константинополь забезпечувався хлібом. Організація хлібної справи речі в Єгипті і його доставки в столицю прийшла в повний цілковитий розлад. Щоб знову привести в порядок лад таку настільки важливу поважну галузь державного життя, Юстиніан передав до рук цивільної громадянської особи обличчя,лиця , августала (vir spectabilis Augustalis), також і військові воєнні функції як в самій Олександрії Олександрії , в цьому багатолюдному і неспокійному місті, так і в обох єгипетських провінціях. Але подібні спроби централізації територій і властей в провінціях при Юстиніані не носили систематичного характеру вдачі .
Проводячи в деяких східних провінціях ідею об'єднання сполучення,сполуки влади, Юстиніан залишив на Заході, в недавно нещодавно завойованих префектурах Північної Африки і Італії, колишнє відділення відокремлення цивільної громадянської влади від військової воєнної .
Імператор сподівався надіявся , що він своїми поспішними указами виправив справив всі внутрішні негаразди країни і дав своїй державі новий розквіт. Дійсність обдурила його очікування чекання , і численні імператорські укази не могли переробити людей. На жаль, колишня смута, здирства і розорення продовжувалися тривали . Постійно доводилося відновлювати поновлювати укази і без кінця нагадувати про них. У деяких провінціях була введена запроваджена посилена охорона, а іноді інколи вдавалися мало не до облогового стану становища .
Спостерігаючи за розоренням країни і усвідомлюючи необхідність економії, Юстиніан став вдаватися до неї в областях, найбільш небезпечних для імперії. Він зменшив чисельність війська і став затримувати йому платню; а оскільки війська головним чином складалися з найманців, то останні, не одержуючи обумовленої платні, піднімали повстання і мстили беззахисному населенню. Внаслідок цих заколотів кордон кордон недостатньо пильно охоронявся, і варвари безкарно проникали на візантійську територію, піддаючи її грабункам і розоренню. Споруджені Юстиніаном фортеці не витримували. Не маючи можливості протистояти силою варварам, які вторгалися на територію імперії, Юстиніан повинен був від них відкуповуватися, на що потрібні були нові кошти. Утворився зачароване коло: через нестачу грошей зменшили військо; через нестачу солдатів потрібно було тепер знайти ще більше грошей для сплати виплати викупів нападникам.
Якщо до всього цього додати часті голодні роки, епідемії і землетруси, які розоряли населення і збільшували прохання про урядову допомогу, то стає ясним, що до кінця правління Юстиніана становище імперії було по-справжньому трагічним.
Спроба адміністративної реформи Юстиніана закінчилася повною невдачею. У фінансовому відношенні імперія стояла на краю загибелі. З цього боку, звичайно, не можна не бачити тісного зв'язку, який існував між внутрішньою і зовнішньою політикою імператора. Його обширні військові кампанії на Заході, які вимагали величезних коштів, розорили Схід і залишили наступникам важкий, заплутаний спадок Добрі, щирі наміри Юстиніана впорядкувати життя імперії і підняти етичний рівень урядових органів, про що урочисто оголошували його новели більш раннього часу, зіткнулися з його військовими планами, як спадкоємця римських цезарів, і не могли бути проведені в життя.
3 . Юстиніан - відновлювач Римської імперії
Юстиніан безперервно воював з усіма своїми сусідами, намагаючись здійснити амбітну мрію -- повернути державі кордони великої Римської імперії, зокрема приєднати до Візантії всю Італію, узбережжя Африки та Близький Схід. Він писав: «Ми сподіваємося, що Бог поверне нам країни, якими володіли стародавні римляни аж до двох океанів». Тому недивно, що його царювання пройшло в запеклих війнах зі Сходом і Заходом. Що стосується воєн, то вони за цей час велися мінімум на три фронти: з німецькими германськими племенами на заході, з Персією на східному кордоні і слов'янами на Балканах. Що стосується П
Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I курсовая работа. История и исторические личности.
Реферат На Тему Обморок
Сочинение По Русскому Языку Решетников Мальчишки
Дипломная работа по теме Анализ имиджа организации
Дипломная работа по теме Подсистема защиты обособленного подразделения ООО 'Центр защиты информации 'Гриф'
Сочинение Сан Хьоме Юрт
Реферат Про Коронавирус Covid 19
Платежеспособность Организации Курсовая
Курсовая работа по теме Сети электровычислительных машин и телекоммуникаций
Елдің Ертеңі Жастар Қолында Эссе
История Языков Программирования Реферат
Курсовая работа: Свобода совести и вероисповедания как правовой институт
Годовая Контрольная Работа Физика 7
Реферат: Захир-Шах 2
Реферат: Business And The Internet Essay Research Paper
Реферат: Особенности межличностных отношений и социальной перцепции подростков в зависимости от степени в
Реферат: Организация внеклассных занятий по ОБЖ
Почему Неискоренимы Молчалины Сочинение
Особое Производство В Арбитражном Процессе Курсовая
Реферат: Использование игровых приемов при коррекции лексико-грамматических нарушений у детей старшего до
Курсовая работа по теме Природопользование и экология Мордовии
Права человека - Государство и право контрольная работа
Застосування права як особлива форма його реалізації - Государство и право курсовая работа
Преддипломная юридическая практика на ООО "Транс-снаб" - Государство и право отчет по практике