Політичний двіж тижня. Огляд третій

Тиждень, що минає, був багатим на різноманітні навколополітичні події. Усунення, відсторонення, звільнення, тимчасові виконувачі обов’язків, потенційні відставки і гіпотетичні призначення. Про це все і не тільки ви могли читати упродовж тижня. А ми про це сьогодні писати не будемо. Бо були більш цікаві речі.

Розпочнемо із вчорашньої угоди, яку підписала Україна в Стамбулі з представником ООН та Туреччини щодо розблокування українських портів для вивозу нашого зерна.

На жаль, ООН має власну “шкалу крові”, тобто активізовується лише тоді, коли бачить чи прогнозує загибель значної кількості людей чи падіння певної кількості держав. Тобто, знищення росією мешканців Маріуполя чи Бучі та ризик падіння України не “включають” у Гуттереша пропелер і він не починає метатися. Ми бачимо цинізм організації, яка, втративши довіру і зміст, “зерновою угодою” з диктатурою за підтримки сучасного султана наче фіговим листком прикриває наготу своєї безпорадності. Ну що ж, хоча б так... 

“Зернова угода” - це компроміс, де кожна зі сторін отримує свої плюси. Намагання ООН посадити рф за стіл переговорів передбачало надання агресору пропозиції, від якої той не міг би відмовитися. І саме рф отримує найбільше “плюсів” - від вивезення збіжжя (у т.ч. – вкраденого в Україні) і добрив до потенційного фарватеру морського прориву до українських міст Одещини. Угода, яка багата вимогами до України і бідна своїми гарантіями, схожа на “будапештський меморандум” і має ознаки “троянського коня” для нас. 

Цю угоду слід розглядати в контексті подій, які відбуваються одночасно і стосуються агресії рф проти України. А це, як мінімум дві - заява Придністров’я щодо входження до складу рф і поява в інформаційному полі т.з “одеської бригади” (чисельністю швидше до батальйона, до якої входять колаборанти Одеси та півдня України), у якій медійним обличчям є одесит-українофоб Ігор Марков. Поки що ці три факти (“зернова угода”, заяви Придністров’я і одеські медіа-бойовики) не є частиною однієї гри, але через певний проміжок часу можуть стати одним цілим. 

Щоправда, для цього потрібно кілька факторів. Перший, це знищення нашої ППО та ракетних установок, які є в районі Одеси і які прикривають наше узбережжя та море. Сьогоднішня ранкова ракетна атака на Кіровоградщині демонструє тактику масованих ударів крилатими ракетами - рф може одночасно запустити десятки ракет і це стане початком атаки з моря. Другий, такі дії можуть відбутися під час ослаблення України внаслідок активних бойових дій на різних фронтах (в тому числі на новому - “білоруському”, а ми ризик вступу Білорусі у війну вважаємо високим), що позначиться на дезорганізації та провалах нашої оборони. 

Крім того, медійна “одеська бригада”, яка має “визволяти” південь України вже створена. Тож наростання інформаційного і воєнного тиску довкола Одеси буде складовою нового російського “молдовського фронту” на якому Придністров’я входитиме в клінч з Молдовою. Так, це не план наступних кількох тижнів - швидше кількох місяців.

Поки писався цей абзац, відбувся масований ракетний удар по Одесі. На щастя, українська ППО збила частину ракет, проте дві з них потрапили по … порту. А це ніщо інше, як спроба заблокувати вивезення зерна – угода є, а інфраструктури для вивезення – може не стати. І, схоже, такі дії з боку рф продовжуватимуться і далі. росія “чхала” на договір. А що там по гарантіях безпеки в “зерновому будапештському меморандумі”? А нічого… Проте “зернова угода” не лише не має гарантій, вона швидше усього не пов'язана з угодою, за якою рф має право вивозити своє зерно і добрива. Так що в результаті ситуація може скластися так, що рф буде вивозити від себе збіжжя і добрива (вони ж-бо мають угоду), а ми - не зможемо, бо рф зруйнує нашу інфраструктуру. І їй за це нічого не буде. Хтось ще хоче підписувати з ними договір про гарантії безпеки?

Але все ж одну позитивну дрібничку ми побачили. Найімовірніше, капітуляцію рф буде підписувати саме шойгу, тож, переглядаючи фото із Стамбулу, можна уявити як це буде виглядати. Нам залишається лише кріпитися, щоб вистояти і дочекатися.

Темою №1 за резонансом в Україні цього тижня стала інформація про припинення громадянства ряду відомих в Україні осіб, серед яких Ігор Коломойський, Геннадій Корбан і Вадим Рабинович. Спершу в суспільстві тривали дискусії – був чи не був Указ Президента, та після того, як Корбан не зміг потрапити в Україну на одному з переходів українсько-польського кордону, дискусія переросла у русло – законно чи незаконно зробив Президент.

Одразу зазначимо, що ситуація з припиненням громадянства не є прецедентом, зокрема Петро Порошенко припиняв громадянство екснардепа Андрія Артеменка (згодом Артеменко програв суд), Міхеіла Саакашвілі та Олександра Боровика, а сам Володимир Зеленський у 2021 році робив схожу процедуру відносно ексгромадян України, які потрапили під санкції РНБО.

Якщо прослідкувати попередні укази про припинення громадянства, то відносно кожного з ексгромадян ці Укази не з’являлися просто так. Артеменку було припинено громадянство України після появи у The New York Times статті про здачу Українського Донбасу, Боровик був агентом КДБ, а Зеленський припинив громадянство контрабандистам, які потрапили під санкції РНБО.

На нашу думку схожа причина і в цьому випадку - у Президента не було іншого виходу, як навести лад з людьми, які шкодять Україні (якими б патріотичними гаслами вони не прикривалися). Адже з саме цією групою, наближеною до Коломойського, взаємодіяла конгресвумен Вікторія Спартц, яка нещодавно збурила українське суспільство та наших західних партнерів звинуваченнями у неналежному контролі за отриманою зброєю тощо.

Ми не можемо знати і стверджувати, що у Спартц був злий умисел чи на неї впливала москва, однак заяви конгрсевумен змусили тривалий час публічно виправдуватися та роз’яснювати ситуацію не лише українській владі, а й Вашингтону. Важко навіть уявити, які в цей же час щодо заявлених Спартц претензій відбувались непублічні консультації. 

Тому й прилетіла відповідь – "просто і зі смаком", і тепер по кожному з фігурантів "паспортного кейсу" буде вестися окрема робота (удару поки уникнув мер Дніпра Борис Філатов, але це лиш тому, що він є представником місцевого самоврядування). 

Наразі головна медійна увага привернута до особи Корбана, який наробив шуму під час намагання потрапити в Україні. Однак ми вважаємо, що головна ціль указу про припинення громадянства – це Коломойський. За інформацією видання "НВ" він перебуває у Дніпрі і дуже обурений такому розвитку подій. Звісно, адже тепер Коломойського Україна може видати США, якщо вони вимагатимуть його екстрадиції.

Якщо дану ситуацію вписувати в загальну канву подій, то проглядається одна непомітна, але для нас ключова лінія, вплив на активізацію якої є багатогранний вистріл і наїзд від Вікторії Спартц. Першим публічним кроком, який спершу мало в’язався із заявою Спартц, стало розблокування роботи в Україні антикорупційних структур, а саме оголошення переможця конкурсу на посаду керівника САП та підготовка до оголошення конкурсу на директора НАБУ. 

Наступним кроком цієї лінії є отримання Україною 4,5 млрд доларів гранту від США на підтримку українського державного бюджету. Все логічно, щоб отримати кошти – потрібно мати працюючу систему антикорупційного контролю (про кульбіти влади, яка у цих обставинах намагається встановити для себе запобіжники ми писали у "кейсі Венедіктової").

І черговий крок – це усунення від процесів особи та її оточення, які не лише мають вплив на Президента, але й здатні прокручувати багатомільярдні афери. Більше того, ця особа є достатньо самостійною і готовою пожертвувати долею цілої країни заради порятунку своєї долі, наприклад, через домовленості з путіним і наявною можливістю впливати в реалізації цих домовленостей на рішення Президента. Хто платить мільярди, той не може ризикувати справою, тож, найімовірніше, ми є свідками, як проявилася переорієнтація нашої влади з Ігоря на Джо. І тепер негромадяни України Коломойський і Ко стали обмежені у своїх діях, а їх спокій залежить від того, чи вони зрозуміли, у який вузький коридор дій вони потрапили. Адже проти них тепер і українська державна машина і безмежні можливості США.

Тому нас зовсім не дивують заяви американців про те, що вони дуже хвилюються за безпеку Зеленського, адже тепер ця небезпека може йти не лише від путіна, а й від осіб, які з ним афільовані і позбавлені українського громадянства.

Далі буде ще цікавіше…

Ну, і традиційно, на завершення огляду трохи про Львівщину політичну. Хоча у нас, уже теж традиційно нічого не відбувається. Тому напишемо продовження кейсу Ахметова, який несподівано добрався до Львівщини.

Днями стало відомо, що “ДТЕК Енерго” українського неолігарха Ріната Ахметова (яка є ключовою компанією групи ДТЕК, що займається видобутком вугілля та оперує тепловими електростанціями, які виробляють електроенергію з цього вугілля) хоче взяти в довгострокову оренду державне об’єднання “Львіввугілля”, щоб інвестувати у перспективні шахти.

Але для цього ДТЕК вимагає від Уряду дозволити експорт вугілля, який станом на сьогодні заборонений постановою Уряду, та зобов’язати Центренерго викупляти надлишок вугілля у ДТЕК.

Чи піде на це Уряд? Побачимо… Але є кілька “але”, які мали б Уряд спонукати виконати “вимоги” Ахметова. Перше, це шанс врешті позбутися баласту у вигляді “Львіввугілля”, яке ніколи нічого не давало бюджету, крім боргів по зарплатах для шахтарів, їхніх акцій протесту і інших “менінгітів”.

Друге, українське вугілля може зайняти вагому частину нашого експорту, зважаючи на енергетичні проблеми в ЄС. Достатньо пригадати, що лише Німеччина готова розконсервувати свої вугільні ТЕС, для того, щоб не замерзнути цієї зими (а їх у німців предостатньо: зараз в резерві є 10 ТЕС на кам’яному вугіллі потужністю 4,3 гігавата і ще 6 потужністю 1,6 гігавата, які можуть бути задіяні при потребі, а також у стані готовності - 5 блоків ТЕС потужністю 1,9 гігавата).

Третє, це особливі відносини Ріната Ахметова із прем’єром Шмигалем, який ще донедавна керував однією з ТЕС Ахметова на Івано-франківщині. Можливо через це Офіс Президента (а саме - Єрмак) так швидко намагається позбутися чинного прем’єр-міністра, щоб не дати йому втілити цю ідею?

Для чого це Ахметову, якщо ми писали, що він не буде вести бізнес в Україні? А йому і не потрібно тут вести бізнес. Україна для Ахметова - це джерело природних ресурсів, які він тут і далі видобуватиме, продаватиме собі їх закордон по українських цінах, а далі - продаватиме їх європейським споживачам по європейських цінах.

Але повернімося до Львівщини і до того, що ж ми отримаємо від такої схеми. Насправді місцева влада лише у виграші в цій ситуації. Ми позбуваємось одного з найбільших боржників по зарплаті. Ми позбуваємось потенційного джерела протестних настроїв. Ми залучаємо інвестиції в економіку Львівщини. Ми отримуємо нового платника податків і створювача нових робочих місць із конкуретними зарплатами. Всі задоволені. Особливо наша виконавча влада, яка стане героєм для шахтарів, яким місяцями не виплачують їхні зароблені гроші.