Політичний двіж тижня. Огляд 69

Байден та Сі у Сан Франциско похоронили росію. Вірніше її геополітичні плани та мрії – стати партнером США у біполярному світі. Адже навпроти президента США не сидить путін, а очільник Китаю, який, не приховуючи задоволення, заявляє, що "планета Земля достатньо велика, щоб дві країни могли досягти успіху".

Ми бачимо маркери нового світового устрою – біполярного світу співпраці у вигляді конкуренції США та Китаю. Ці дві країни формуватимуть сфери і території впливу, будучи двома основними епіцентрами світової геополітики. І це може бути вже світ без СРСР (сучасної росії).

Провалена агресія проти України, вірніше, наш національний спротив, викинув росію із "вищої ліги" світової політики. Амбітний план "континенту росія" від Владивостоку до Лісабона провалився у лісах біля Києва, який росія планувала захопити за три дні.

Тепер росія – це знесилена економіка, виснажена і загрузла в українських чорноземах "друга армія світу", розбалансована (у тому числі "походом Вагнера" на Москву) внутрішня політика і мінімізована зовнішня. Це зовсім не те, до чого прагнув путін ще кілька років тому, вимагаючи у Байдена, НАТО і всього світу сісти з ним за стіл переговорів для розподілу сфер інтересів.

США, завдяки війні в Україні, вивели у свої партнери Китай і тепер намагаються вибудувати взаємовигідну конструкцію і світової політики, і світової економіки, який дозволить вільно рухатися інноваціям, товарам, грошам, що мало б привести людство до прогресу. 

Чи розглядав такий варіант розвитку подій Цзіньпін? Можливо він розглядав вигоду у будь-якому із варіантів розвитку ситуації з російським вторгненням в Україну, а можливо він врешті вирішив скористатись російським провалом в Україні і поставити Китай на рівні із США. 

США теж не можуть чекати довше, оскільки гарантовано залишається лише рік до виборів і можливої перемоги Трампа (для якого Китай – не об’єкт співпраці, а ворог). Тож залишається рік стабільності, коли на світовому та міждержавному рівні (зокрема з Китаєм), можна закласти глибинні та фундаментальні основи співпраці, які не зможуть зруйнувати навіть чотири наступні роки президенства Трампа.

Україна стала реагентом, який дозволив статися такій ситуації - вивести рівень світової політики на біполярність США-Китай, який формуватиме основи майбутніх епох світоустрою. І, на жаль, вона (Україна) тепер – використаний матеріал. 

Це не означитиме, що про нас забудуть. Однак пріоритетність України стала вже не тою, якою вона була у минулих півтора року, коли від нас залежало, що буде далі.

Тепер усе вже сталося!

І цинічна світова політика нами спокійно може пожертвувати. Зрештою, ми бачимо, що підтримка від США, які отримали потрібний їм результат, тепер є практично відсутня, а у майбутньому – під великим питанням.

Штатам уже абсолютно байдуже чи буде Україна і якою вона буде. Для них найкраще, що б цим питанням займався Євросоюз (у якого безпосередня близькість із послабленою, однак ще не зруйнованою росією). Тому діюча американська влада демократів не буде "вистрибувати зі штанів" заради виділення для нас коштів з американського бюджету за будь-яку ціну, а сконцентрується на внутрішньополітичних баталіях з метою продовження президенства Байдена та посилення партійного впливу у Конгресі.

Тож українське питання на наступний період буде головним болем Євросоюзу, який всіма можливими методами намагатиметься зберегти український форпост на східному фланзі. 

Також українське питання буде питанням української влади, яка заради виживання країни, змушена буде мобілізувати усі (і економічні, і дипломатичні) ресурси заради того, щоб вистояти і вигризти для держави право на існування. Саме брюссельські чиновники будуть нашими найкращими партнерами, вони намагатимуться, несучи відповідальність за європейську комуну, максимально укріпити український антиросійський фланг.

А росія тим часом намагатиметься не лише вирвати на фронті якнайбільше від України, але й максимально розбалансувати Європу, наприклад, черговою війною на Балканах (ізраїльсько-палестинський конфлікт, хоч і допоміг росії в Україні, але не зміг зруйнувати американський альянс з Китаєм). 

А ще росії вигідно… чекати, сподіваючись, що знекровлена (без фінансів та зброї) Україна сама впаде їй до рук у тому чи іншому вигляді. Тому існує імовірність відсутності масштабних ракетних ударів взимку по нашій інфраструктурі, оскільки вони мобілізовуватимуть на спротив суспільство, а з огляду на більш віддалені перспективи отримати бажане без зайвого спротиву, така ("поблажлива") форма війни з нами буде цілком логічною.

Для України на фронті чи не останнім шансом переломити хід війни може стати визволення лівобережжя Херсонщини (плацдарм на лівому березі Дніпра уже закладений) з подальшим виходом до Перекопу, ліквідацією керченського мосту та виснаженням військ, які знаходитимуться у Криму, за рахунок знищення логістики. Тоді Крим може "впасти" сам, а звільнення окупованих росією частини Донецької, Луганської, Запорізької областей стане питанням часу, оскільки для росії після втрати Криму сенс у війні з Україною – повністю зникне, а в самій країні можуть початися незворотні суспільно-політичні процеси. Важливо, що час, кошти і озброєння для цього "кримського прориву" у нас ще є.

Але нашому суспільству потрібно гартуватися і гуртуватися до серйозних економічних та військових викликів, а нашій владі хочеться побажати як успіху і результату у міждержавних стосунках, так і певного везіння. Оскільки у найближчі часи нас може чекати дуже складний період протистояння як з ворогом, так і з економічними негараздами. А це означає, що слід позбутися звички жити у відносній економічній стабільності, яка є у першу чергу на тих територіях, що значно віддалені від фронту.

Місцевій владі варто найперше задуматися про такий стан справ, оскільки обізлене суспільство буде готовим порахувати кожну "зайву бруківку". Поки це роблять малочисельні громадські активісти (під егідою малопопулярних партій) і депутати обласних рад (зокрема, Волинської та Львівської). Однак депутати це чинять насправді не з метою ефективного розподілу, а заради банального інтересу знову "покласти лапу" на обласні бюджети, які з переляку після початку повномасштабного вторгнення вони з легкістю віддали військовим адміністраціям. Тепер же, у відносному спокої, у багатьох відновився апетит до громадських грошей.

Першою радою, яка вирішила спробувати собі повернути бюджетні повноваження, стала Львівська. Після неї ідентичний крок ідентичним рішенням зробила Волинська обласна рада.

Львівська обласна рада минулого тижня не вперше розглядала таке рішення. Ще в серпні була перша така спроба, але Львівська ОВА її змогла відбити. Після цього, "група Ганущина", яка і лобіювала це рішення, врахувала свої помилки і змінила назву цього рішення із "...обмеження непершочергових видатків..." на "...підтримку ЗСУ...". Проти "підтримки ЗСУ" жоден депутат не зміг би виступити, тому залишалось одне технічне завдання - у рішення "про підтримку ЗСУ..." напхати все, що зможе зруйнувати бюджетну монополію Львівської ОВА. І "групі Ганущина" це вдалось - вони не лише максимально обмежили всі видатки ОВА на непершочергові видатки, але й зобов'язали ОВА подати бюджет 2024 року на затвердження в сесійній залі обласної ради, чим поставили чиновників з ОВА в дуже незручне становище.

Для нас реально було загадкою, що ж насправді трапилось у вівторок в сесійній залі: тотальна поразка Львівської ОВА в батлі за бюджетні повноваження з "групою Ганущина", чи свідоме рішення їх віддати депутатам, щоб поділитись відповідальністю напередодні якихось нікому (крім них самих) невідомих подій. Але в п'ятницю ця загадка отримала банальну відповідь - ОВА таки програла цей батл через свою самовпевненість і недалекоглядність. І за цей програш відповіла у своєму звичному стилі - підготувала замовний допис на телеграм-каналі "Джокер", у якому навіть натякнула на свій черговий крок - переведення Ганущина і його посібників (які зараз знаходяться в ЗСУ) із тилових регіонів, в зону активних бойових дій.

З моменту прийняття цього рішення Львівської обласної ради минуло вже 3 дні, але в.о. голови ради Юрій Холод ще не підписав його, даючи можливість Львівській ОВА (1) максимально скористатись паузою і використати бюджетні кошти на непершочергові, але такі важливі для ОВА, об'єкти і заходи, та (2) підготуватись до оскарження цього рішення у судовому порядку. Так, можливо навіть, що не всього рішення, але точно тих пунктів, які порушують бюджетну монополію Львівської ОВА.

Звернемо також увагу на інший момент, який трапився на сесії, яка відбулась 14 листопада. Це втрата контролю Львівської ОВА над більшістю в обласній раді. Так, ця більшість постійно була ситуативною, але вона була. А відтепер навіть депутати від фракції "Голос", які завжди голосували в унісон зі "Слугою народу", пішли проти команди Козицького. А це означає, що найближчим часом заступників начальника Львівської ОВА, найімовірніше, чекатимуть публічні звіти за їхню діяльність упродовж 2022-2023 років. І якщо вони не задовольнять депутатів обласної ради, то звіт самого Максима Козицького теж може з'явитись у порядку денному. А він у свою чергу може завершитись навіть висловленням недовіри. Нагадаємо, якщо за неї проголосує проста більшість, то президент буде змушений її розглянути, а якщо ⅔, то - задовольнити і змінити керівництво ОВА.

Буде цікаво. Спостерігаємо...