Політичний двіж тижня. Огляд 64

Ворогом Україна стала демократія, яку Україна захищає перед наступом тоталітаризму. А ще ворогом стала свобода слова – як ознака усього вільного демократичного світу. Адже і демократія, і свобода слова не убезпечені від брехні та підступу, які застосовують продажні та легковажні лідери політики чи громадської думки. Прикро, що відповідальність за отриману ін’єкцію брехливого (чи продажного) популізму суспільства несуть трішки згодом, перед тим упиваючись кайфом від обіцяного уявного задоволення.

Як Україна платить нині кров’ю за тридцять років легковажності перед власними політиками-трешерами – брехунами та популістами, так і суспільства наших партнерів гублять орієнтири під передвиборчими маніпуляціями і солодкою брехнею обіцянок. Це, зокрема, стосується ситуації і в Словаччині, і в Польщі і, навіть, у США.

Але чи це стало несподіванкою? – Абсолютно ні.

Ми неодноразово писали у наших оглядах, що росія затялася на фронті з метою затягування часу і очікування виборчих перегонів у тих чи інших країнах Заходу. Цей розрахунок дозволяв би їй або зафіксувати за собою окуповані українські території (у тому чи іншому форматі мирних угод), або й спробувати захопити нові українські землі.

На жаль, наші очікування на наш успішний контрнаступ улітку і вихід на узбережжя Азовського моря та, навіть, деокупацію Криму – наразі теж не справдилися. Оскільки, у випадку успіху України, настрої у світі були б абсолютно інші. Тож ми підійшли до складної ситуації, коли "воювати" знову доведеться на два фронти – на полі бою в Україні, і за настрої населення наших країн партнерів – у світі.

На початку повномасштабного вторгнення наші партнери пережили і шок від жахів війни, і здивування від нашої стійкості. Однак час і робота російської дезінформації через політичних лідерів та лідерів суспільної думки розмили в частини електорату ті емоції, які сприяли підтримці України. Щоправда, не можна сказати, що Україна втратила підтримку, просто ті антиукраїнські відсотки, куди хитнулася громадська думка, дозволили провертати антиукраїнські владні перевороти у своїх країнах. Більше того, частину населення цих країн можна зрозуміти, оскільки в конкуренції між усвідомленням ефемерної небезпеки від росії, яку наразі стримує Україна, і реальними грошима, які зникають з гаманця за продукти чи енергоносії тощо – рано чи пізно переможуть гроші (українці теж так думали, поки не прийшла війна). Тож у цьому і секрет приходу до влади у Словаччині Робарта Фіци і вербальні кульбіти Петера Пеллегріні; у цьому провокативна риторика друзів-поляків Анджея Дуди і Матеуша Моравецького; у цьому реалізований бунт MAGA-республіканців у США.

Наразі ці події ще не несуть критичного характеру, але це тривожний дзвіночок не лише для України, а й для усього цивілізованого (читай, відповідального) світу. Більше того, кілька років тому ми вже пережили електоральні ризики у Франції, і найбільше – в Італії, однак грамотна робота європейських інституцій не лише стабілізували ситуації, а у випадку з Італією – з’явилася нова проукраїнська країна-лідер.

Схожа ситуація може відбутися і з шестимільйонною Словаччиною, яка голосами лідерів перегонів голосно поторгується з ЄС, однак, коли прийде час працювати – швидко призабуде своє передвиборче антиукраїнське "кредо". Однак, загалом, нашим партнерам доведеться поміркувати, аби актуалізувати і протидію російській дезінформації, і локалізацію політиків чи лідерів думки, риторика яких відповідає риториці Кремля. Оскільки, коли політичні кризи захоплять більшість наших партнерів – це буде поразка цивілізованого світу, і або початок співпраці з агресором (ціною України) або початок війни всіх проти всіх.

Тим паче, росія вже озвучила свою пропозицію до США та Євросоюзу статтею Суркова, яку розкручували офіційні кремлівські ресурси. Це означає, що автор "мінських угод" (як однієї з найбільших перемог російської дипломатії) повернувся у гру, що є свідчення відкриття "вікна можливостей" для росії у геополітиці. Тож стаття Суркова про формування "великої півночі" (росія – Європа – США) – це і є пропозиція для заходу і підігрування риториці MAGA-республіканців, і, особливо, Трампу, які визначають ключовим своїм противником Китай.

Саме тому за кілька днів до шокового для українського суспільства 1 жовтня Україну відвідав секретар НАТО Єнс Столтенберг, а також міністри оборони Британії, Франції та тієї ж Словаччини, керівництво МВФ, а нині в Києві провів саміт керівників МЗС Євросоюзу лідер європейської дипломатії Боррель. Тобто світові інституції і ключові демократії, які добре знають вартість відповідальності, прогнозували і добре розуміли ситуацію майбутнього тимчасового тріумфу популізму, зібравшись у столиці України на проєктні консультації. Звичайно, рамкових рішень ми не дізнаємось, однак саме на цих нарадах напрацьовувалися ключові акценти щодо позиціонування та дій за нової реальності, та визначаються задачі як для них самих, так і для України.

У ситуації тимчасового відходу від військової підтримки України з боку США модератором процесу стане НАТО, де ключовими донорами будуть Британія, Франція та Німеччина. Зокрема, ключовим завданням наступного піврічного періоду стане утримання на високому бойовому рівні української ППО з метою збереження енергосистеми країни у час зими.

Фінансову складову наразі протягнуть за рахунок урізання витрат, бюджетних залишків кінця року та лібералізацією валютного курсу (про що вже поінформували і з Офісу президента, і з НБУ). Згодом підключаться МВФ та європейські партнери. Україну ж чекає глобальний перерозподіл бюджетних витрат, а ключовою внутрішньополітичною діяльністю стане боротьба з корупцією. Петляти, як з українським громадянством Коломойського, вже не вдасться.

На фронті слід очікувати окопної війни з подальшим прорубуванням коридору до Азову в районі Токмака та сміливі вилазки українських БпЛА по російських воєнних об’єктах в середині країни.

Суспільству варто набиратися терпіння і викорінювати паніку та суперечності, оскільки важче стане всім. Проте винити себе у чомусь не варто – українці і так проявили надзусиля, зберігши свою країну. Тепер треба пристосовуватися до нової реальності, у першу чергу, фінансових обмежень і продовжувати фінансово та морально підтримувати Сили оборони, які повинні і зберегти наявне і деокупувати захоплене ворогом.

На фоні цих всіх глобальних подій, двіжі на рівні Львівської області виглядають дрібʼязковими. Але...

Львівська обласна військова адміністрація ніяк не може розібратись із бюджетними витратами на непершочергові речі, чим все більше і більше загострює свої відносини із місцевими активістами, яких достатньо потужно підтримують різноманітні політичні сили, такі як Українська галицька партія та "Голос". Одиночні пікети під стінами Львівської ОВА уже стають традиційними і зовсім не одиночними, а вимоги пікетувальників залишаються незмінними - перегляд усіх оголошених і запланованих тендерів на виконання робіт, які не повʼязані з війною.

У Львівській обласній раді ситуація в черговий раз зависла - продовження позачергової сесії уже ніхто не планує, чергову сесію теж поки що немає кому скликати і формувати її порядок денний. Складається враження, що всі застигли в очікуванні того, що ж там намоніторить НАЗК в діяльності в.о. голови облради Юрія Холода.

Цією паузою намагаються скористатись політичні сили, які зараз називають себе головними опозиціонерами. І роблять все можливе, щоб змусити Львівську обласну виборчу комісію врешті запрацювати і ввести до складу Львівської обласної ради нових депутатів. Сьогодні вже буде третя така спроба за останні 2 7 днів. Але поки що всі ці спроби традиційно провальні.

Львівська міська рада живе своїми проблемами. Точніше сказати, однією проблемою - "містобудами". Минулого тижня міські обранці могли вирішити цю проблему, однак у міського голови Львова щось не склалось з депутатським корпусом і питання зависло.