Політичний двіж тижня. Огляд 53

Зараз наступив період, який визначить формат взаємовідносин України та НАТО. А це визначатиме конструкцію нашої безпеки та формат наших міжнародних стосунків. А отже, наших надій, шансів та перспектив.

Але наразі – усе дуже туманно. Ті чи інші формати рішень лише демонструють – матиме Україна швидкі перспективи на вступ до НАТО після закінчення війни, чи, все ж, виборовши свій суверенітет у війні з потужним сусідом, шлях до НАТО для нас буде черговим доланням перешкод.

На жаль, впливає на наші євроатлантичні перспективи не стільки наша позиція, а росія, її позиція та риторика. Імовірно, Вільнюський саміт мав відбуватися в атмосфері нашого успіху на фронті, і тоді позиція щодо України у наших партнерів по НАТО була б чіткою і консолідованою. Імовірно, на це працювали і наші партнери, які відкрили свої оборонні засіки, почавши потужні поставки зброї та боєприпасів. Вони мали право очікувати на результати, які б "поклали росію на лопатки", а отже рішення щодо України на шляху до НАТО могло бути більш чітким і сильним.

Але російська армія змогла вибудувати ешелоновану оборону, щоби захистити окуповану територію так, щоб проломлювання оборони приносили численні людські жертви. Тож останні кілька тижнів ми чули різні пояснення, що щось чомусь пішло не так, і коли чекати головного.

Звісно, у нас залишаються хороші перспективи відвоювати свою землю і саме для цього США надаватимуть нам касетні боєприпаси. Однак це – час, можливо, місяці. А саміт НАТО – нині, і тому у різних країнах різне бачення українських євроатлантичних перспектив, які, найімовірніше, будуть більш чіткими прямопропорційно нашим успіхам у відвойовуванні окупованої території.

Чи можна вважати, що у наших партнерів з’явився щодо України скепсис? Малоймовірно, однак велика політика передбачає оцінку різних варіантів розвитку подій, і деякі країни-партнери (де електоральна підтримка діючої нині влади хитка) можуть розглядати і інші варіанти розвитку ситуації, де, назвемо так, перемога України може бути не однозначною. І в росії це чітко розуміють, устами медведєва натякаючи (підіймаючи ставки) на невідворотні мирні перемовини між Україною і росією як альтернативу ядерного удару. 

Немає єдності в НАТО не лише щодо членства України, а й щодо членства Швеції. І коли в нашому варіанті коливаються одні країни, то щодо Швеції – Угорщина і Туреччина. І саме для тиску на НАТО, яке прагне включити в організацію Швецію, Ердоган відпустив звільнених з полону "азовців". Інтерес Ердогана був не у тому, щоб щось демонструвати путіну, інтерес був в тому, щоб приїхати у Вільнюс у статусі того, хто: а) продемонстрував путіну, що може не рахуватися з ним; б) продемонстрував партнерам з НАТО, що "загравання" з путіним – це було нещиро; в) продемонстрував шведам, що є категорії людей, яких можна і треба віддавати; а саме видачу т.з. "курдських сепаратистів" вимагає від Швеції Туреччина як умову згоди на вступ Швеції в НАТО. Ердоган "азовцями" у стосунках з НАТО вирішує свої суверенні питання, Ердоган приїхав на саміт у Вільнюсі в позиції сильного керівника, який "втер" путіну, і, на жаль, ми достеменно не знаємо, що за це може отримати Туреччина від України ("зерновий" хаб? протурецький Крим?..).

Окрім того, незрозумілим залишається питання чи впливатиме повернення вже давно звільнених "азовців"-командирів із Туреччини на процес організації повернення інших бійців батальйону "Азов", які досі перебувають у російському полоні. І наскільки узгодженими є дії Ердогана (який, як ми писали вище має свої інтереси) з інтересами України. Звичайно, присутність бійців в суспільному та інформаційному просторі, а також їх повернення на війну – це потужний мотивуючий ефект для усієї нації. Однак у питанні людських життів рішення мають бути надзвичайно збалансовані, а на даний момент усі обставини ситуації нам невідомі.

Тим часом росія на минулому тижні влаштувала ракетний обстріл Львова, наслідки від якого завдяки роботі нашої ППО були максимально мінімізовані. Тим не менше, на жаль, загинули люди, а до міста повернулася реальність війни, про яку інколи вже починали забувати. Яку мету виношувало російське військове керівництво плануючи цей обстріл достеменно невідомо, не виключно, що удар по сакральному Львову мав би повернути путіну його втрачений сакральний авторитет.

Ба більше, путін виявив нову слабкість, провівши зустріч з прігожиним і частиною "вагнерівського" командування, оскільки сів за стіл переговорів з терористами та бунтарями, які ще кілька днів тому посягали на його владу. А для будь-якого диктатора зустрічатися із вчорашніми заколотниками є вияв слабкості, проте його зустріч з вагнерівцями свідчить лише про те, що ризик видаватися слабким є набагато меншим від ризику бути скинутим від влади з боку скоординованого і воєнізованого угрупування. Тож цей слабоконтрольований елемент йому і його оточенню за будь-яку ціну потрібно стримати.

Про Львівщину минулого тижня писали всі, але заслуги місцевої влади чи політиків у цьому не було. Ми стали жертвами чергового акту тероризму - рускіє калібри вбили 10 цивільних львівʼян, понищили кілька десятків будинків і наробили велику кількість іншої біди.

І місцева влада, замість того, щоб з холодною головою прокомунікувати цю трагедію, влаштувала суцільний комунікаційний треш і хайп. Про те, що начальник Львівської ОВА Максим Козицький охарактеризував нічні вибухи від рускіх калібрів словосполученням "було дуже гучно", ми промовчимо. Але про те, що було далі, хочемо наголосити, щоб такого більше ніхто не повторював.

Якщо начальник Львівської ОВА виходить на брифінг і озвучує інформацію про вік загиблих, то ми йому віримо. Бо ми вміємо дослухатись до рекомендацій влади в умовах воєнного стану довіряти лише офіційній інформації.

"Наймолодшій дівчині, яку сьогодні вночі у Львові у квартирі вбила ракета, було лише 21. росія вбиває нашу молодь. Наше майбутнє. Найстаршій загиблій - 95. Жінка пережила ІІ світову, але, на жаль, не пережила рашизму"... Це точна цитата з допису Максима Козицького. Написано просто ідеально для хайпових новин. Але...

Через дві години зʼявився уже інший допис - з уточненою інформацією. І у ньому серед загиблих уже немає ані 21-річної дівчини, ані 95-літньої жінки, яка пережила Другу світову, але не пережила рашизм. І щонайцікавіше, то попередня неуточнена інформація була записана зі свідчень сусідів. Тут у нас стався шок, бо ми спробували себе поставити на місце рідних цих двох жінок, які почули і прочитали офіційну інформацію від начальника ОВА про смерть своїх найближчих. А через 2 з половиною години їм пишуть уточнене повідомлення, що: перепрошуємо, але цих двох жінок немає серед загиблих, а в тому, що ми дали вам недостовірну інформацію винні сусіди.

А після цього почалися просто "неймовірні перегони" між Садовим і Козицьким за першість в оголошенні про чергову жертву, яку знайшли рятувальники під завалами. І все заради того, щоб потрапити в новини усіх медіа, бо хто перший, той ньюзмейкер.

Якщо хтось нашій владі сказав, що це якісні кризові комунікації, то змушені розчарувати. Це дешевий хайп на людських трагедіях.

Таким же дешевим хайпом займались і інші місцеві політики та псевдополітики, які позʼїжджались на місце трагедії, щоб їм зробили вдалу фотографію, або щоб потрапити в обʼєктив камери якогось загальноукраїнського телеканалу.

На це все складно дивитись і ще важче культурно коментувати, тому просимо лише одного: перестаньте хайпувати на людському горі.

Про сесію Львівської обласної ради навіть немає що написати, тому лише кілька коротких висновків:

1. Сесія відбулась.
2. Нова більшість не сформувалась.
3. Нова більшість, скоріш за все, так і не сформується до кінця каденції.
4. Депутатський корпус вчергове проявив свою безхребетність, проваливши розгляд питання про зловживання з гуманітарною допомогою.
5. Львівській ОВА надзвичайно вигідна ця ситуація, адже з такою недієздатною обласною радою непотрібно рахуватися, радитися і ділитися.
6. Євгеній Гірник залишився на посаді першого заступника голови облради, хоча "слуги народу" проголосували за включення питання про його дострокове припинення повноважень до порядку денного. Але інші фракції їх не підтримали.
7. Євгеній Гірник вийшов з фракції ВО "Батьківщина", а також покинув всі керівні посади в цій партії. Тепер обласна рада може мати безпартійного і позафракційного виконувача обовʼязків голови, але для цього потрібне відкликання заяви про дострокове припинення депутатських повноважень.
8. Юрій Холод довів всім, що може бути модератором в сесійній залі, але шансів сісти у центральне крісло президії у нього мало - голосів як не вистачало, так і не вистачає.
9. Бюджетні повноваження Львівська ОВА не збирається повертати обласним обранцям до закінчення воєнного стану. І це найбільше не подобається депутатам облради.
10. Мрії Сумала і Добоша стати головою облради так і залишаться мріями. Не забувайте про Ганущина - він ще може наробити шороху у львівському політикумі.

Історію з врученням повісток депутатам Львівської обласної та Львівської міської рад ми поки що не розкриваємо, бо там ще занадто багато невідомого. Просто не сприймайте її як піар-акцію...