Політичний двіж тижня. Огляд 29

Здобутки "Рамштайну" слід оцінити через призму зустрічі, яка йому передувала: 17 січня зустрілися Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та Голова об’єднаного комітету штабів США Марк Міллі. Саме на цій зустрічі і обговорювався план дій ЗСУ на 2023 рік і відповідно потреби, які потрібно забезпечити союзникам. Потім три дні питання узгоджували непублічно, щоб на "Рамштайні" озвучити те, що потрібно почути росії, і не озвучувати те, що почути непотрібно.

Як бачимо – техніка та озброєння для ЗСУ полилися як з "рогу достатку" – від різних типів артилерії та бронетехніки до танків (від Британії) та Петріотів (від Нідерландів) з пропозицією від тих же Нідерландів по F-16. Окрім того, відкритою залишається пропозиція багатьох країн щодо танків Леопард, на яких, за словами міністра оборони Резнікова, невдовзі почнуть навчання українські танкісти, а Кіпр запропонував Україні 82 одиниці ще радянських танків Т-80У (взамін на Леопарди від союзників). 

Це все б вивчити, отримати та вправно застосувати! Тому факт, що наразі Німеччина не погодила передачу Лепардів зовсім не означає, що нам не буде чим і як воювати. Радше навпаки – Україна з союзниками працює за чітким алгоритмом, де кожен крок окреслюється як воєнною необхідністю, так і українською спроможністю не лише надану техніку освоїти, а й ефективно застосувати. 

Нагадаємо, що "Рамштайну" передувала зустріч Міллі та Залужного, і після "Рамштайну" Міллі дав зрозуміти: у 2023 році Україна зможе провести ряд тактичних та стратегічних операцій, однак не зможе вигнати росіян за межі кордону. То ж з досвіду харківської та херсонської операцій, ключову роль у майбутніх подіях мають відіграти у першу чергу артилерія та маневрена бронетехніка, якої союзники надали Україні у великих масштабах.

Саме у штурмі Соледару російська армія намагалася повторити успіх українців на Харківщині – монотонно штурмуючи Бахмут, різко змінити напрямок удару, щоб прорвати оборону та вдертися у тил. Як бачимо, ЗСУ втримали спершу несподівний, а згодом – виснажливий удар штурмових російських підрозділів, і тепер наші воїни системно знищують ворога, який локалізований у місті, артилерією. Тому у боях за Соледар Україна, як мінімум, не програла, а вистояла і заблокувала обвал фронту (і тут знову себе показав генерал Сирський), який би приніс масштабні негативні наслідки для усієї війни, оскільки ворог зміг би захопити значну частину Донецької області.

У період після нового року змінила свою стратегію і росія – можна із впевненістю сказати, що зі зміною Суровікіна на Гєрасімова розпочалася нова фаза війни, вірніше, ця фаза нова лише по порядку, але не по-суті. Адепт доктрини "гібридної війни" російський главком Гєрасімов повертається до формату агресії кінця лютого 2022 року, а саме – конфронтації, де військова складова є лише інструментом для реалізації політичного плану.

Нагадаємо, що після поразки під Києвом росіяни призначили першого командувача СВО – "сирійського різника" Дворнікова, сподіваючись, що той зможе перебудувати армію для нових успіхів на фронті; у травні-червні ЗСУ надзвичайно високою ціною змогли відбитися, а згодом, і успішно контрнаступати. 

У цей час на заміну Дворінкову прийшов "фахівець" з ракетного терору у Сирії – Суровікін, який мав підконтрольними йому російськими повітряно-космічними військами з допомогою ракетних ударів по інфраструктурі України під тиском страждань населення (внаслідок штучного Холодомору) всадити військово-політичне керівництво України за стіл переговорів, щоб зафіксувати захоплені українські території; приєднання яких до росії російська влада організувала з максимальною оперативністю. Сценарій не вдався, не в останню чергу завдяки надзвичайно теплій зимі, більше того – геноцид українців Суровікіним лише посилив військову підтримку України (зокрема, Україна отримає системи ППО Петріот). Варто зазначити, що, на нашу думку (як ми вже неодноразово вказували), основною ціллю російської агресії є контроль над північнокримським каналом (а "визволення" т.з. "ДНР" і "ЛНР" є лише прикриттям), тому Суровікін так легко залишив Херсон, але саме тому і за лівобережжя Херсонщини росія буде битися до останнього.

Тож саме Гєрасімов має керувати не лише військами, а й гібридною конструкцією утримання північнокримського каналу під російським контролем. Для цього, на нашу думку, і розігрується "корейський сценарій" (про який ми писали на початку року у нашому 27-му огляді) з метою створення на захоплених територіях нової держави – антиУкраїни. За суттю це буде схоже на задум, який росіяни намагалися зреалізувати наприкінці лютого минулого року, лише замість нової "української" влади у (захопленому за три дні) Києві таку "нову" (але насправді "стару") "українську" владу намагатимуться легалізувати на окупованих територіях. Прізвища вже озвучені – Янукович, Азаров, Медведчук (мабуть, цей сценарій розроблявся вже давно, тому і поміняли цього упира на знакових полонених азовських командирів). А сам Медведчук вже написав "статтю", де виклав постулати проросійського "антиукраїнства".

Найскладніший момент у цій конструкції – це виведення окупованих територій Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей (складно сказати, чиїм врешті буде Крим – російським чи "антиукраїнським") від росії під юрисдикцію визначених гауляйтерів. Основне, що росія забезпечуватиме захист цієї території (псевдодержави), метою існування якої буде контроль в інтересах росії над північнокримським каналом та постійне "кошмарення" України, Європи та, згодом, світу (за прикладом Північної Кореї). Імовірно, росія, навіть, спробує "вмити руки" від української війни, а в подальшому, після "пєрєдишкі" – спробувати заради антиУкраїни атакувати Україну знову, зрештою, варіантів дій у ворога буде чимало.

Не виключено, що саме тому Генрі Кісінджер почав підтримувати членство України в НАТО, добре розуміючи, що з територіальними втратами у НАТО Україну не приймуть. У той же час для антиУкраїни росія зможе організувати різноманітні формати – від участі в "союзном ґасударствє" до військової парасольки ОДКБ, чи, навіть, передачі ядерної зброї.

Львівщина політична все ще не може відійти від різдвяних святкувань, тому нічого цікавого тут поки що не відбувається. Але львів'яни були на слуху у всієї України. Тільки тішитись і пишатись цим ми точно не будемо.

Все почалось із появи чуток про можливі кадрові ротації в Офісі президента – за інформацією багатьох медій, керівник Офісу Андрій Єрмак планує позбутись двох своїх заступників – Кирила Тимошенка та Олега Татарова. Перший курує регіональну політику і різноманітні "жирні" президентські проекти (такі як "Велике будівництво" чи "Відбудова України"), другий відповідає за силовий блок.

У Тимошенка відносини з президентом Зеленським поламались ще в перші дні війни, коли він перед самим повномасштабним вторгненням щез із публічної площини (і нібито навіть не відповідав на дзвінки Єрмака і самого Зеленського). Відсутнім він був десь тиждень-два, а переховувався в "Емілі Резорт" відомого львівського сигаретного контрабандиста Григорія Козловського. За час свого переховування у Тимошенка з Козловським склались дуже продуктивні та перспективні відносини – тепер Козловський відкрито хвалиться своїми зв'язками в Офісі президента, а Тимошенко максимально втягує Козловського у всі можливі проекти із майбутньої відбудови України.

З Татаровим все складніше. Його відставки вже давно вимагають представники українських медій та громадянського суспільства, але їх в Офісі президента ніхто не чує. Тепер, за інформацією тих же українських медій, звільнення Татарова почали вимагати і наші партнери/донори/спонсори в США. А щоб зробити це красиво, то цього тижня журналіст Михайло Ткач отримав інформацію про те, що заступник генпрокурора Симоненко на початку січня цього року їздив провідати свою родину в іспанську Марбелью. До чого тут Татаров? Саме він пролобіював Симоненку посаду заступника генпрокурора в березні 2020 року. А вже у грудні цього ж року Симоненко віддячив Татарову і передав кримінальну справу Татарова щодо хабарництва під час будівництва житла для Нацгвардії від НАБУ до СБУ. До чого тут Львів? Бо Симоненко перетинав кордон на авто, яке належить одному з бізнесів вже згадуваного львів'янина-контрабандиста Григорія Козловського. А супроводжуали Симоненка охоронці все того ж Григорія Козловського.

Але поки що жодних "рухів" в Офісі президента не відбулось. Більше того, ми ще навіть не дочекались хоча б якоїсь публічної реакції на всі зашквари Тимошенка, Татарова і їхніх "підопічних".

А вчора стало відомим на цілу Україну прізвище іншого львів'янина – Василя Лозинського, якого затримали НАБУ з САП під час отримання $400 тисяч "відкату" за закупівлю генераторів у "потрібних" постачальників. За інформацією правоохоронців, низка посадовців центральних та регіональних органів виконавчої влади (а якщо людською мовою, то це чиновники міністерства та обласних державних/військових адміністрацій) вступили у змову з групою посередників та забезпечили укладання договорів закупівлі за завищеною на майже 280(!!!) млн грн вартістю з наперед визначеними суб'єктами підприємницької діяльності, які потім мали "повернути" держслужбовцям ці 280 мільйонів як "винагороду".

По кому ця справа може ще вдарити (принаймні, політично)? Тут є 2 варіанти і обидва мають право на життя.

Перший – це міністр Кубраков, який станом на зараз є безпосереднім шефом Лозинського. Він, до речі, одним з перших відреагував на арешт Лозинського, заявивши (через паблік свого міністерства), що вже підготував документи на звільнення останнього із займаної посади. Але, якщо слідство доведе, що Кубраков був в темі або в долі, то його карколомна кар'єра може перерватись за крок до такої бажаної посади прем'єр-міністра. А якщо це станеться, то і доля патрона Кубракова – очільника Офісу президента Єрмака теж може піти в небуття.

Другий – ниточки справи можуть дотягнутись до іншого відомого львів'янина – прем'єра Шмигаля, якого з Лозинським пов'язують давні дружні/партнерські відносини. Тоді питання про зміну прем'єра і переформатування Уряду знову повернеться на порядок денний.

А якщо до цього всього додати ще скандал із закупівлями в Міноборони, який може бути як спецоперацією росії, щоб позбутись впливого у світі міністра оборони України, так і внутрішньою диверсією з метою позбутись потенційного прем'єр-міністра України, якого теж пов'язують тісні зв'язки зі Львовом.

Питань багато. Відповідей поки що мало. Але будемо їх чекати і шукати.