Погашення судимості - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Погашення судимості

Виникнення та розвиток вітчизняного кримінального законодавства про погашення судимості. Види та умови погашення судимості за діючим Кримінальним кодексом. Умовно дострокове звільнення від відбування додаткового покарання. Строки погашення судимості.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра: адміністративного та кримінального права
Розділ I. Виникнення та розвиток вітчизняного кримінального законодавства про погашення судимості
1.1 Передумови виникнення норм про погашення судимості
1.2 Правова природа погашення судимості
1.3 Погашення судимості за радянським законодавством 1925-1958 років
1.4 Погашення судимості за Основами кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р
1.5 Погашення судимості за Кримінальним кодексом України 1960 року
Розділ II. Види та умови погашення судимості за діючим Кримінальним кодексом
Розділ III. Строки погашення судимості та їх обчислення
3.1 Правила обчислення строків погашення судимості
3.2 Особливості обчислення строків погашення судимості при умовно достроковому звільненні від відбування додаткового покарання
Розділ IV. Правила та особливості погашення судимості
4.1 Правила погашення судимості у осіб після відбуття призначеного їм покарання за сукупністю вироків
4.2 Особливості погашення судимості у неповнолітніх
4.3 Погашення судимості за певними обставинами
4.3.1 Погашення судимості у різних категорій осіб відповідно до Прикінцевих та перехідних положень КК
4.3.2 Погашення судимості в, засуджених до довічного позбавлення волі
4.3.3 Погашення судимості осіб, засуджених за межами України
Інститут судимості на протязі майже 80-ти років перебуває у центрі уваги законодавця. Він постійно звертається до цього інституту, доповнюючи його новими нормами і положеннями, які часом суттєво змінюють правовий статус засудженого, про що свідчить історія виникнення і розвитку даного інституту.
Серед науковців які займалися детальним висвітленням проблем погашення судимості слід виділити професора Голіна В.В. У 1979 році була опублікована книга В.В. Голіни «Погашення та зняття судимості за радянським кримінальним правом», яка стала першою і по цей день залишається основною в юридичній бібліографії монографічною роботою, присвяченою проблемам інституту судимості. В зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу 2001 р. професором Голіна В.В. була написана монографія під назвою «Судимість». Структура зазначеної монографії чимось схожа з попередньою, але за змістом - це нова робота, в якій детально і всебічно розглядаються проблеми, пов'язані з інститутом судимості та її погашення за чинним КК.
Питанням погашення судимості займався Білоконев В.М. Суддя апеляційного суду Запорізької області. У його роботі міститься аналіз сучасної судової практики про погашення і зняття судимості. Питання погашення судимості розглядала ще у 50-х роках XX століття Т.Л. Сергєєва, висвітлюючи проблему співвідношення провинності та погашення судимості. Проблематикою погашення судимості займалися також В.Д. Филимонов та І.В. Шмарова.
Виходячи з праць названих авторів бачимо,що судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Погашення судимості пов'язано зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна своєю поведінкою довести остаточне виправлення. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загально-правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної судимості при вирішенні будь-яких питань, у т. ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим. Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК. Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встановлених в Кримінальному Кодексі умов.
Актуальність даної теми курсової роботи обумовлена тим, що на практиці існує значний вплив так званих загально-правових наслідків судимості, оскільки поширюються випадки обмеження прав і свобод осіб, які мали судимість за різними підзаконними актами, що суперечить Конституції України. Не дивлячись на те, що судимість у таких осіб була погашена вони,можна сказати, на все життя залишаються з тавром судимості, навіть якщо й почали вести суспільно-корисний спосіб життя. А інколи судимі особи при бажанні змінити своє життя, просто не в змозі цього зробити оскільки постійно натикаються на різні обмеження та недовіру, як наслідок, можуть знову стати на злочинний шлях.
Метою написання курсової роботи є дослідження і обробка кола проблем, які вирізняють поняття, значення та особливості погашення судимості на сучасному етапі розвитку українського кримінального законодавства та узагальнення висновків та відомостей, що стосуються даної теми.
Розділ I. Виникнення та розвиток вітчизняного кримінального законодавства про погашення судимості
1.1 Передумови виникнення норм про погашення судимості
Гуманізація кримінального права і процесу в європейських державах у ХІХ-ХХ століттях змінила погляди суспільства на злочин та покарання і взагалі на боротьбу зі злочинністю. У минулому залишився принцип остракізму, відторгнення злочинця від суспільства, клеймування і було висунуто нове положення про доцільність найскорішого повернення злочинця після відбуття покарання до рядів здорових і корисних членів суспільства. Серед сучасних на ті часи заходів у законодавстві багатьох європейських країн передбачався - з певними, під час суттєвими, змістовними і процесуальними відмінами-інститут реабілітації. Мета цього інституту повинна бути не тільки поновлення утрачених у зв'язку з засудженням прав винного, але ж і певне забуття судимості, усунення усіх її наслідків і навіть знищення запису про неї у відповідних документах.
Жодне європейське законодавство не допускало реабілітації негайно після відбуття покарання. Вимагалося, щоб винний довів своє виправлення, щоб він якийсь час прожив на свободі з дотриманням усіх обов'язкових умов для такого життя. Тому у законі запроваджувались певні строки, протягом яких заборонялося особі подавати клопотання про свою реабілітацію. У законах різних країн установлювались різні строки. Так, у французькому законодавстві такими строками були: для осіб, засуджених до кримінальних покарань, - 5 років, а до виправних - 3 роки. За норвезьким, відповідно, 10 років і 3 роки. За італійським законодавством строки визначалися однакові - 5 років та ін. У країнах, де реабілітація не сформувалася в окремий правовий інститут, вона все ж існувала, але як особливий вид прояву милосердя монарха, голови держави, відмінного від помилування.
Протягом XIX і на початку XX століть у кримінальному законодавстві більшості розвинутих європейських країн з різним рівнем юридичної розробленості існували норми про реабілітацію, тобто про судовий порядок зняття судимості, що потягло за собою поновлення утрачених по суду прав, і автоматичне припинення або погашення стану судимості за певних умов, яке також знищувало відомі юридичні її наслідки.
Російське кримінальне законодавство кримінальним укладенням 1903 р. запровадило норму про реабілітацію, але інститут не отримав розвинутого правового статусу. Первісно мова йшла про погашення і зняття судимості у осіб, які були засуджені до покарання умовно або до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, і успішно пройшли іспитовий строк. Відомо, що умовне засудження в Україні було запроваджено декретом від 17 березня 1919 р. "Про умовне засудження", який намітив широкі рамки його застосування. Народні суди і ревтрибунали України широко застосовували умовне засудження і до осіб, яким призначалося покарання у виді примусових робіт без позбавлення волі. [11, с.106]
1.2 Правова природа погашення судимості
Наукові підходи щодо правової природи погашення судимості були пов'язані з певними етапами реалізації кримінальної відповідальності або цілями покарання. Інститут судимості відіграє певну роль у закріпленні результатів виправлення та перевиховання осіб, які відбули покарання, у попередженні вчинення з їх боку нових злочинів, оскільки кримінально-правові та загально-правові наслідки відбутого покарання потребують від них більш відповідального відношення до своєї поведінки. Правова природа погашення та зняття судимості є наслідком досягнення і закріплення цілей покарання. Поновлення соціальної довіри до людини, яка порушила кримінально-правові заборони, за сучасними соціально-правовими уявленнями, потребує перевірки бездоганності поведінки такої людини. Безперечно, погашення судимості повинно означати одне - втрату особою суспільної небезпечності, яка знаходить своє втілення у виправленні і ресоціалізації засуджених. Але навряд чи правильно жорстко пов'язувати судимість осіб, які відбули покарання, з визнанням їх деякий час суспільно небезпечними.
Таким чином, правова природа погашення судимості зумовлена досягненням і закріпленням цілей кримінальної відповідальності. Значить, підстава для реалізації норм про погашення судимості і їх правова природа співпадають. Звідси витікає важливий соціально-правовий висновок про те, що погашення судимості, як завершальний етап реалізації кримінальної відповідальності, повинно означати повне і остаточне припинення всіх обмежень і позбавлень судимості.
Але у ч. З п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" № 16 від 26 грудня 2003 р. надане дещо інше роз'яснення: "установивши, що попередня судимість погашена, суди повинні зазначити у вироку, що особа не має судимості, з посиланням на відповідні норми КК 1960 р. чи КК 2001 р. залежно від того, за яким законом вирішено це питання". Це зауваження, як вважається, рівноцінно признанню особи раніше судимою з відповідним відношенням до неї. Така дволикість підходу до інституту судимості підриває до нього довіру. На рівні Конституції України, інших законів, у багатьох постановах вищих судових органів категорично забороняється брати до уваги припинену судимість при вирішенні соціальних і усіх кримінально-правових питань, зокрема, при кваліфікації нового злочину як повторного, характеристиці особи підсудного, призначенні покарання тощо, разом з тим вона враховується при визначенні виду виправної колонії. Такий вибірковий підхід до оцінки правового значення припиненої судимості не має під собою ні законодавчої, ні теоретичної основи і не відповідає правовій природі погашення судимості. [11, с.89]
1.3 Погашення судимості за радянським законодавством 1925-1958 років
Огляд первісного радянського кримінального законодавства свідчить про те, що ніяких видів припинення судимості йому не було відомо. Норми про погашення судимості були вперше впроваджені до Кримінального кодексу РРСФР декретом ВЦВК та РНК від 9 лютого 1925 р. "Про доповнення ст. 37 Кримінального кодексу", яка регулювала підстави скасування умовного засудження.
У відповідності до ст. 36 КК РРФСР 1922 р. умовне засудження застосовувалося до осіб, які вчинили злочин вперше при тяжкому збігу обставин їх життя та коли ступінь суспільної небезпеки винних була незначною і не виникало потреби у їх обов'язковій ізоляції від суспільства Успішність перебігу іспитового строку і є підтвердженням цієї переконливості. У частині 3 нової редакції ст. 37 КК РРФСР мова йде вже про поширення цих положень на осіб, які засуджені до реальних мір покарання, тобто зі змістом статей 36 і 37 КК РРФСР ця частина не має ніякого зв'язку, крім юридичної конструкції норм. Це був початок виникнення інституту погашення судимості у російському, а через деякий час і в українському кримінальному законодавстві. Декретом від 9 лютого 1925 р. були закріплені три види погашення судимості, які мали свої відмітні особливості: 1)погашення судимості в осіб, умовно засуджених; 2)погашення судимості в осіб, засуджених до позбавлення волі на строк не більше ніж шість місяців або до будь-якої більш м'якої міри соціального захисту; 3)погашення судимості в осіб, засуджених до позбавлення волі на строк понад шість місяців, але не більш ніж три роки.
Постановою ЦВК СРСР від 25 лютого 1927 р. до Основних засад була уведена додаткова ст. 10і наступного змісту. Такими, що не мають судимості, визнаються: а) особи, по суду виправдані; б) особи, умовно засуджені, які протягом призначеного судом іспитового строку не вчинили нового злочину; в) особи, присуджені до позбавлення волі на строк не більше шести місяців або до будь-якої іншої, більш м'якої міри соціального захисту, які протягом трирічного строку з дня відбуття застосованої до них відповідної міри соціального захисту не вчинили нового злочину, а також присуджені до позбавлення волі на строк понад шість місяців, але не більше трьох років, які не вчинили нового злочину протягом шести років. [11, с.113]
1.4 Погашення судимості за Основами кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р.
Свій подальший розвиток інститут погашення та зняття судимості отримав в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, які були прийняті Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р. Основи установили погашення судимості для осіб, засуджених до позбавлення волі на строк до 10 років включно або до більш м'якого покарання при умові спливу після відбуття покарання строків погашення судимості і не вчинення протягом цих строків нового злочину. Судимість погашалась в силу закону, автоматично і без будь-яких підтверджень цього факту довідками, судовими рішеннями.
Не дивлячись на те, що Основи, у порівнянні з раніш діючим законодавством про погашення судимості, ввели багато нормативних новел, разом з тим і вони не регламентували низку важливих положень. Зокрема, ними не було урегульовано обчислення строків погашення судимості у разі скорочення покарання або заміни призначеного судом покарання більш м'яким за актом амністії чи помилування, а також за рішенням вищого суду або при умовно-достроковому звільненні від подальшого відбуття покарання тощо.
Подальший розвиток норми про погашення і зняття судимості отримали у законі Союзу РСР від 11 липня 1969 р. „Про внесення доповнень та зміни в Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік". Тим самим були вирішені спірні питання про погашення судимості при особливих ситуаціях, які викликали на практиці різні підходи до їх розв'язання. Ці доповнення увійшли до Кримінального кодексу УРСР. [20]
1.5 Погашення судимості за Кримінальним кодексом України 1960 року
погашення судимість кримінальний кодекс
Напередодні отримання Україною незалежності текст ст. 55 Кримінального кодексу України (1960 р.) мав наступний вигляд. Ст. 55. Погашення судимості. Такими, що не мають судимості, визнаються:
-особи, звільнені від покарання в силу статей 49 і 50 цього Кодексу; -особи, які відбули покарання в дисциплінарному батальйоні або достроково звільнені з нього, а також військовослужбовці, що відбули покарання у вигляді тримання на гауптвахті взамін виправних робіт; -особи, які відбули покарання у виховно-трудовому профілакторії або достроково звільнені з нього -особи, умовно засуджені, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку умовне засудження щодо цих осіб не буде скасовано з інших підстав, передбачених законом; -особи, умовно засуджені до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, якщо вони протягом строку обов'язкового залучення до праці не вчинять нового злочину або не будуть направлені в місця позбавлення волі для відбування покарання за підставами, передбаченими законом; -особи, засуджені до позбавлення волі з застосуванням статті 46і цього Кодексу, якщо вони протягом строку відстрочки виконання вироку не вчинять нового злочину і відносно них у встановленому порядку вирок не буде виконано; -особи, засуджені до громадської догани, штрафу, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю або виправних робіт, якщо протягом одного року з дня відбуття покарання вони не вчинять нового злочину;-особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину; -особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину; -особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад шість років, але не більше десяти років, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину; -особи, засуджені до позбавлення волі на строк більше десяти років, особливо небезпечні рецидивісти, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину і якщо при цьому судом буде встановлено, що засуджений виправився і немає потреби вважати його таким, що має судимість. [13, с.104]
Якщо особа у встановленому законом порядку була достроково звільнена від покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). В разі, якщо не відбуту частину позбавлення волі замінено більш м'яким покаранням, строки погашення судимості обчислюються, виходячи з відбутого строку позбавлення волі, з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового).
Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку, що погашає судимість, переривається. Строк погашення судимості по першому злочину обчислюється заново після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. У цих випадках особа вважається судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них.
Якщо засуджений до позбавлення волі після відбуття ним покарання зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє, то за клопотанням громадських організацій або трудового колективу суд може зняти з нього судимість до скінчення зазначених у цій статті строків. [21]
Розділ II. Види та умови погашення судимості за діючим Кримінальним кодексом
Погашення судимості - це її припинення, отпадіння в силу самого закону при дотриманні особою, яка її має, певних умов. Судимість погашається автоматично і будь-якого підтвердження цього факту рішеннями, довідками або іншими документами державних органів не потрібно.
Аналіз норм свідчить, що автоматичне погашення судимості настає неоднаково, що дозволяє визначити декілька видів її припинення. Види погашення судимості - це положення закону про умови визнання різних категорій осіб такими, що не мають судимості. Розрізняються декілька видів припинення судимості: погашення судимості шляхом визнання осіб несудимими без перебігу певних строків; погашення судимості способом її анулювання при наявності спеціальних підстав; погашення судимості за спливом іспитового строку або після виконання чи відбуття деяких, передбачених законом, покарань; погашення судимості за перебігом після відбуття покарання у виді позбавлення волі диференційованих строків в залежності від ступеня тяжкості вчиненого злочину, а також дотримання інших, згідно закону, умов.
Погашення судимості шляхом визнання осіб несудимими без перебігу певних строків.
Відповідно до ч.З ст. 88 КК, особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості.
Кримінальне право виходить з положення, що звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або коли її досягнення стає неможливим чи недоцільним з обставин, передбачених законом. КК містить різні види звільнення від покарання. їх частіше за все об'єднують у дві різні групи: звільнення умовне і звільнення безумовне.
Умовне звільнення пов'язане з пред'явленням особі визнаних законом вимог, які вона повинна виконати під час перебігу іспитового строку. Порушення цих вимог тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання. При безумовному звільненні перед особою не ставляться які-небудь вимоги у зв'язку з її звільненням від покарання. До цього виду відносяться: звільнення від покарання на умовах ч.4 ст. 74 і ст. 49 КК, звільнення у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), заміна не відбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК); звільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом'якшує призначене особі покарання (ч. 2, 3 ст. 74 КК).
У ст. 88 зазначено, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, тобто виникнення судимості пов'язане з призначенням покарання. Виникає питання: чи вважати такими, що мають судимість, осіб, відносно яких обвинувальний вирок відбувся, але, як сказано в законі, "без призначення покарання або звільнені від покарання"?
Положення ч. З ст. 327 КПК про те, що суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною, існувало під час створення нового Кримінального кодексу (5 квітня 2001 р.). Тому, це положення було перенесено у ч. З ст. 88 КК. Але згадане положення пізніше було замінено іншим положенням: "Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 Кримінального кодексу України (в редакції Закону від 12 липня 2001 р.)
Особа також може бути звільнена за вироком суду від покарання на підставах, передбачених статтею 49 КК (ч. 5 ст. 74 КК). Ст. 49 КК регулює питання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Згідно з ч. 2 ст. 84 КК особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на тяжку хворобу, що об'єктивно перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. [2, с.33-37]
Погашення судимості способом її анулювання при наявності специфічних підстав. Звільнення особи від покарання можливе у випадку, коли вона засуджена за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК). Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Якщо діяння не було декриміналізоване новим законом, хоча певні зміни і доповнення все ж відбулися то судимість у таких випадках погашається чи знімається на загальних підставах, передбачених ст.ст. 89-91 КК.
Визнаються такими, що не мають судимості, особи, які були реабілітовані. Реабілітація являє собою систему передбачених законом соціально-правових засобів, спрямованих на повне відновлення в попередніх правах громадянина, який був протиправно притягнутий до кримінальної відповідальності або засуджений, та відшкодування заподіяної йому шкоди. Особа, яка була реабілітована, визнається несудимою не з моменту реабілітації, а з часу незаконного виникнення судимості, тобто з дня набуття чинності незаконним обвинувальним вироком.
Погашення судимості за спливом іспитового строку або виконання чи відбуття деяких, передбачених законом, покарань.
У відповідності до ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути здійснене судом лише при умовах: а) призначення покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років; б) врахування тяжкості злочину, особи злочинця та інших обставин справи; в) впевнення суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При наявності зазначених умов суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку (від одного року до трьох років) не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, вичерпний перелік і характер яких передбачений ст. 76 КК. Це так зване звільнення від відбування покарання з випробуванням. У разі такого звільнення, якщо є відповідні підстави, судом можуть бути призначені додаткові покарання: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 77 КК).
Дані особи вважаються маючими судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, протягом іспитового строку і до моменту його закінчення. Пунктом ст. 89 КК установлено: такими, що не мають судимості, визнаються „особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо рішення про звільнення від відбування покарання не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом".
Отже, виходячи зі змісту закону (п. 1 ст. 89), погашення судимості у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), відбувається відразу після спливу іспитового строку.
Особлива ситуація виникає тоді, коли додаткове покарання, а це може бути позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, перевищує тривалість іспитового строку. До речі, як додаткове дане покарання призначається на строк від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК), тобто його тривалість однакова з діапазоном іспитового строку. У цьому випадку суд, при наявності законних підстав, може признати, що випробування протягом іспитового строку було успішним і прийняти остаточне рішення про звільнення засудженого від призначеного йому основного покарання. Додаткове ж покарання особа продовжуватиме відбувати реально ще певний час після: закінчення іспитового строку і прийняття означеного рішення. Тільки із завершенням відбування додаткового покарання особа визнається несудимою (п. 1 ст. 89 КК).
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, передбачене ст. 79 КК. Цей спеціальний вид звільнення від відбування покарання за багатьма ознаками суттєво не відрізняється від попереднього розглянутого звільнення від відбування покарання з випробуванням, встановленого в ст. 75 КК, однак має деякі свої особливості. Вони як раз впливають на визначення таких осіб несудимими. Правила залишаються майже такими ж. Погашення судимості можливо відразу після виконання або відбуття деяких видів покарань: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, службове обмеження ,д;ля військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту.
Відбуття покарання (основного та додаткового). Однією з важливих умов нормального погашення судимості є відбуття особою покарання (основного та додаткового). Відбуте покарання вважається такою умовою, з виконанням якої починають реалізовуватися інші умови погашення судимості. Тому у кожному конкретному випадку необхідно установити факт відбуття покарання. Це тим більше важливо, що сучасне законодавство широко використовує дострокове звільнення від відбування покарання, внаслідок чого особа відбуває покарання не повністю. Відбуте основне покарання у виді позбавлення волі (стосовно розглядуваного нами виду погашення судимості) при відсутності додаткового покарання вважається умовою процесу погашення судимості і з цього дня починається перебіг відповідного строку, указаного в п.п. 6-9 ст. 89 КК. Але якщо призначено і додаткове покарання, виконання якого триває і після відбуття основного покарання (наприклад, покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім того, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили - ч. З ст. 55 КК), то тільки після його закінчення обчислюється строк погашення судимості, тобто особа перебуває у стані судимості упродовж відбуття основного, додаткового покарань і строку погашення судимості.
Безперервність перебігу строків погашення судимості.
Строк погашення судимості - це не тільки час, протягом якого особа після відбуття покарання (основного та додаткового) вважається такою, що має судимість, але й часовий період перевірки досягнення і закріплення цілей покарання. Тому поведінка особи під час перебігу строку погашення судимості з правової точки зору повинна бути бездоганною. Бездоганність поведінки під час спливу строку погашення судимості засвідчується його безперервністю, показником якої є не вчинення особою нового злочину. Якщо вчиняється новий злочин, перебіг строку погашення судимості за перший злочин порушується, переривається, як би зупиняється. Стан судимості особи за перший злочин продовжується, але сплив строку її погашення зупиняється. Його перебіг у повному розмірі починається заново після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин. У відповідності до ч. 5 ст. 90 КК, строки погашення судимості, визначені для кожної категорії злочину окремо (п.п. 6-9 ст. 89 КК), спливають самостійно, незалежно один від одного, з дня фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин. Та його (чи їх) частина, яка спливла до вчинення нового злочину, втрачає своє правове значення, відкидається, анулюється.
Не вчинення особою у цей час нового злочину.
Важливе положення закону (ч. 5 ст. 90 КК) про одну з умов пільгового погашення судимості - не вчинення особою під час перебігу відповідного строку нового злочину. Будь-який з
Погашення судимості курсовая работа. Государство и право.
Курсовая работа по теме Применение автоматизированной информационной системы 'БЭСТ-Маркетинг' для оценки рыночной и конкурентной среды организации
Курсовая Работа На Тему Правовые Отношения С Участием Иностранных Граждан
Курсовая Работа На Тему Учет Финансовых Инвестиций
Лабораторная Работа Определение Показателя
Реферат На Тему Бег Короткие Дистанции
Реферат: Природно-ресурсный потенциал стран и регионов
Реферат: Психология обслуживания
Реферат по теме Тенденции развития русской культуры
Дипломная работа: Криоэлектроника. История развития. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Травматический ретикулит
Контрольная работа по теме Программируемые контролеры для решения задач по автоматизации
1 Понятие И Признаки Магистерской Диссертации
Практическое задание по теме Исследование смены режимов течения. Определение критических чисел Рейнольдса
Сочинение Конец Полдень
Контрольная работа по теме Обследование состояния психомоторики детей с речевыми нарушениями. Дизартрия
Реферат: Опросник суицидального риска
История Развития Компьютерных Систем Реферат
Контрольная работа: Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст.
Канакина 2 Класс Контрольные Работы Скачать
Анализ Денежных Средств Газпром Курсовая
Порядок ведения и отражения в учете кассовых операций - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Некоторые особенности оценки доступности и качества предоставления услуг - Государство и право реферат
Бюджетная система Российской Федерации - Государство и право реферат