Початок Історії

— Заганяй її, нумо!

— Не впусти її!

— Трясця, моя нога!

Чагарники лісу неспокійно шуміли сьогодні. П'ятірка пригодників зайшли у чужі для себе землі, за що довелося розплачуватися. Очевидно, вони знайшли те, що шукали, але чи були дійсно готові до цієї зустрічі?

На гілках молодого дуба сидів хлопець, закутаний в плащ. Тремтячими руками він тримав лук та стрілу, перелякано озираючись по сторонам. Під ним, на землі, сидів ще один парубок. Затиснувши між зубів дерев'яний брусок, він протяжно мугикав, доки його руки затягували джґут довкола ноги... Чи радше довкола того, що від неї лишилося. Вигляд був не з приємних: кінцівка була ніби розплющена, а потрощені кістки розрізали шкіру, перетворюючи її у м'ясисту кашу. Дивлячись на таке, можна було б подумати, що краще вже б ту ногу просто відірвало, аніж наочно бачити результат зустрічі з... Істотою. З іншого боку, він принаймні все ще був живим, на відміну від багатьох інших, кому пощастило значно менше.

З землі пораненого прикривала ще двійка парубків: один тримав на поготові щита та меча з зазубринами та шипами, які б мали краще прорізати та чіплятися за шкіру потвори; а інший, на голову вищий за всіх своїх побратимів, був озброєний двома сокирами, теж з нерівними та зазубреними лезами.

— Срань! Срань-срань-срань! Де поділася ця потвора?!

— Завалися, і дивися в обидва ока. Ти на дереві, тобі має бути видніше.

— Завалитися?! Воно ногу Бремену відгризло!

— На відміну від Ларсона, він хоч живий все ще.

— Так, обоє, пиздаки. Здається, я її чую.

Доки лучник та сокирник сперечалися, щитоносець зосередив свою увагу на чагарник в кількох метрах від себе. В повітрі пролунали звуки відлітаючих птахів, а від землі почала відлунювати вібрація. Методична. Немов важкі кроки, що наближалися до групи з кожною миттю. Хлопець на дереві одразу натягнув тятиву. Чагарник був таким густим, що навіть з висоти важко було угледіти, що ховалося за ним. Боєць з сокирами встав позаду свого товариша, що прикрився щитом.

Крок. Іще. Іще. І... Тиша.

Гілки чагарника з різким тріском розлетілися у всі боки. А з-за них на групу з неймовірною швидкістю неслося воно. Істота, що віддалено нагадувала собаку породи бульдог, з червоними виряченими очима й довгими зубами, що не вміщалися у пащі й змикалися вже ззовні й розмірами могло потягатися з дорослим ведмедем, чи навіть сововедмедем. Лучник спробував одразу поцілити в істоту, але голки розірваного чагарника полетіли у всі боки, ледь не потрапляючи хлопцеві в очі, в останній момент збиваючи приціл. Стріла все ж поцілила в монстра, застрягаючи десь посередині тулуба, поруч із зламаним списом, до якого був прив'язаний кінець обірваної мотузки: невдалої першої спроби вполювати звіра.

Потвора вже роззявила пащу, готуючись настрибнути на хлопця зі щитом, оголяючи другий ряд менших зубів. Але в останній момент пара сокир врізалися звірові у шию, збиваючи того з лінії удару. Сокирник міцно тримав обидві свої зброї, вбираючи повні груди повітря й з диким ревом насильно потягнув їх назад, аби знову завдати чергового удару в районі шиї.

Раптом, в момент чергового замаху сокир, ліва передня лапа істоти блискавкою влетіла бійцеві в груди, ламаючи йому кілька ребер крізь його шкіряний обладунок й відкидаючи від себе на добрих кілька метрів.

В цей момент до нападу підключився щитоносець, але звір вже чекав на нього. Відскочивши у бік стовбура, ухиляючись від удару мечем, звір відштовхнувся від дерева й немов снаряд полетів у бік бійця. Той лиш в останній момент встиг підняти свого щита, але від сили удару, він відлетів у сторону, разом з тим неприродньо вивертаючи й вірогідно ламаючи руку хлопця. Останньою цілою рукою боєць підняв меча й виставив перед собою, повільно відходячи назад. Він не хотів помирати, але знав, що виходу з ситуації в нього не було.

— Ларсон?

Зі щирим здивування, хлопець під деревом, що бинтував скалічену ногу, виронив з рота брусок, коли перед ним у бік істоти пронісся п'ятий член команди з двома кинджалами в руках. Штовхнувшись від випадкового пенька, він застрибнув на спину монстра, швидко встромляючи обидва кинджали в обидва його вирячених ока. Звір оглушливо заревів й почав брикатися, намагаючись скинути з себе нападника, та той міцно вчепився в кинджали, що від рухів самого звіра лише сильніше прорізали м'яку плоть біля очей. Коли звір ослаб, чоловік дістав з піхв, що ховалися за плащем, короткого меча, усіяного рунними знаками. Як тільки зброя опинилася в його руках, руни засвітилися синім світлом. Завмерши на мить, чоловік різко встромив лезо в голову істоті, між її очей, що увійшло туди так легко, немов у масло. Ще мить і супротив тварини згас. Звіра було здолано.

— Сука, так!

— Фух, бля, ще б мить...

— А ми вже тебе заочно похоронили, Ларсе.

Після кількох секунд мертвої тиші, усі почали волати від радості, ще не до кінця вірячи, що вони були живі, ба більше - перемогли. Лише Ларсон лишався незворушним, дістаючи зі звіра свого короткого меча й починаючи чистити його від крові.

— Я сподіваюся, ви не загубили замовлення? - рівним та беземоційним тоном промовив він, ховаючи меча у піхви й повертаючи свій погляд на чоловіка без ноги.

На секунду той ніби не зрозумів питання, але доволі швидко оговтався й потягнувся до свого мішка, що лежав поруч. Всередині нього була клітка, в якій сиділа ніби мала копія того звіра, який щойно ледь не вколошкав п'ятірку мисливців. Малий борсався й намагався прокусити решітку, але як тільки він побачив тіло старшої особини, то одразу ж закляк.

— Я сподіваюся, що цей малий того вартував.

— Не переживай. За цуцика вам відсиплять достатньо золота, вистачить на цілителя і ще лишится на погуляти. Головне його тепер живим винести з цього триклятого лісу.

З цими словами Ларсон дістав з підсумки три червоні пляшечки й кинув їх трьом пораненим побратимам. Ті одразу зрозуміли, що це таке й швидко їх випили. Рідина не відновила пораненим їх кінцівок, але біль одразу зник. Тепер вони спокійно могли вирушати назад до цивілізації.

Спираючись об дерево, чоловік без ноги спробував підвестись, ховаючи клітку з тваринкою назад у торбу. В якийсь момент йому в потилицю поцілило каменюкою. Удар не був сильним, проте від неочікуваності чоловік знову впав долілиць. Четверо інших мисливців, що вже зібралися до купи, готові вирушати - одномоментно озирнулися. На місці посіченого чагарника стояв босий малий хлопець. Його лице було всіяне ластовинням, що спускалося йому аж до долоней. Вдягнений він був в льняний комбінезон з короткими рукавами та штанинами, але його найпомітнішою рисою було його волосся. Густе й кучеряве, як ті чагарники, жовто-гарячого кольору, немов яскраве багаття. В руках він тримав рогатку з уже зарядженим в неї каменем, через що ні в кого не виникало сумнівів: в мисливця поцілив саме він.

— Хм, великі долоні й волохаті ноги. Дитина дрібнолюдиків. - неголосно, майже собі під ніс проговорив Ларс.

— А чи не піхуй? Агов, шмаркачю, йди-но собі, доки руки цілі.

Бугай з сокирами спробував залякати малого, але в той же момент йому в око прилетів ще один камінь

— Облиште мого друга і йдіть з мого лісу. - грізно, на скільки дозволяв його дитячий голос, промовив малий, заряджаючи наступний камінь.

— Догрався, вилупку!

Не витримавши, з-за сокиряка вийшов щитоносець. Його рука все ще не дозволяла йому користуватися щитом, але меча він все ще тримав міцно. Коли він вже майже добіг до малого, той різко жбурнув чоловікові в обличчя брудом і спритно відстрибнув у бік, починаючи бігти в сторону бугая. Той трохи отетерів від такого нахабства, але оклигавши - замахнувся обома руками, аби збити халамидника на бігу. В останній момент хлопчина зробив підкат, користуючись різницею в рості з чолов'ягою й прошмигнув у нього між ніг. Бугай вже хотів був розвернутися, але відчув різкий біль в лівій стопі. Подивившись вниз, він помітив, як навколо його кісточки обвився шматок чагарника з колючками, впиваючись у суглоб між штанями та взуттям. Побачивши, як хлопчина обійшов вже двох його товаришів, лучник натягнув тятиву. Дрібнолюдик вже був у нього на прицілі, але той біг у бік сумки з тваринкою, у бік його товариша без ноги. Якби лучник промахнувся, або малий ухилився б, то стріла могла потрапити в скаліченого товариша. Побоюючись наслідків, лучник все ж не наважився випустити стрілу.

Нарешті, черга дійшла і до одноногого - Бремена. Вихопив з-за пазухи ножа, він приготувався битися з дитиною, але в своєму поточному стані він був занадто неповоротким. Затиснувши камінь в кулаці, малий спритно ухилився від ножа й один точним ударом зламав нападнику ніс, разом з тим поваливши його на землю. Діставши клітку з торби, він швидко збив каменем замок й випустив створіння на волю.

— Мерщій, в ліс! - швидко промовив хлопець й кинувся навтьоки. Дли мисливців його слова прозвучали як дивне собаче гарчання, але ці слова адресувалися і не їм. Тваринка одразу все зрозуміла й рушила за ним.

Дерева швидко почали оточувати утікачів, залишаючи мисливців далеко позаду. Хлопчина ледь збавив хід, нарешті всміхаючись, вдоволений власним вчинком. Востаннє озирнувшись назад, він не встиг повернути голову перед собою, як чийсь кулак зустрів його ударом у груди. Сила удару була достатня, аби хлопець відлетів назад й впав. Прийшовши до тями після падіння, хлопчина побачив перед собою Ларсона.

— Непогане шоу ти влаштував тим телепням. Але впіймати дитинча гострозуба було ще тим гемороєм. А через тебе, нам доведеться знову лізти в ті срані хащі й шукати ту срану потвору.

За кілька хвилин Ларсон повернувся до своїх побратимів, кидаючи перед ними побитого і ледь живого хлопчину. Щитоносець вже приготувався добити його, але Ларсон спинив чоловіка жестом.

— Облиш. Він своє вже отримав. До того ж він вас доволі майстерно обійшов. Треба малому віддати належне. А тепер - ходімо, нам ще гострозуба вполювати треба.

Щитоносець невдоволено сплюнув біля хлопця, ховаючи меча. Зробивши з гілки імпровізованого кийка для Бремена, мисливці вже збиралися йти.

— Йдіть... З мого... Лісу...

Зупинившись, гурт роззирнувся. Позаду них, ледь стоячи на ногах, похитувався хлопчина. В руках він тримав свою рогатку, хоча вже й не мав сил навіть підняти її на витягнутій руці.

— Йдіть...

Знову промовив він хриплим голосом.

— Хах, а в малого дійсно великі яйця.

— Краще сядь і облиш все це. Чи ти хочеш, щоб я закінчив те, що почав?

Ларсон суворо глянув на хлопця, поклавши руку на руків'я свого меча.

— Йдіть...

Знову насилу прохрипів малий, тремтячими руками все ж підійнявши рогатку й вкладаючи в неї черговий камінь.

— ... З мого...

— Що ж, я дав тобі шанс.

Ларсон зробив крок у бік хлопця, діставши свого меча.

— ЛІСУ!

З останніх сил хлопець заволав, пускаючи камінь у біг мисливців і падаючи на землю. Камінь навіть не долетів до чоловіків, впавши майже біля ноги Ларсона, змусивши весь гурт розсміятися, аж раптом...

Земля під мисливцями задрижджала, а крізь ґрунт почали вириватися колючі лози, хапаючи у свої цупкі тенета мисливців.

Піднявши долоні з землі, хлопчина підніс їх до свого обличчя, з подивом розглядаючи.

— Ого. Це був... Я?

— Міг би бути, якби рідше в ліс тікав і мене слухав.

Позаду хлопчини стояла жінка, що тримала посох, порослий квітами. Зростом вона не сильно обганяла дитину, а листовиння на її лиці було таке густе, що явно впізнавалося обличчя самого хлопця.

Сокирник все ж зумів вирвати кілька лоз, вириваючись з обіймів природи. Та далеко відійти він не встиг, як йому в шию поцілив арбалетний болт, ідеально попадаючи в сонну артерію. Всього за кілька секунд ця гора м'язів впала долілиць, переставши подавати ознак життя.

— Ти, бляха, думав, ми просто так тобі далеко від дому забороняли ходити? - раптом пролунав сердитий чоловічий голос. До жінки з лісу вийшов ще один дрібнолюдик з зарядженим арбалетом. Його лице вже було чистим, та його волосся було доволі знайомим: руде та патлате.

— Якого хуя?! Ви вбили людину!

— Людину? Ти сраний браконьєр, гірший за шмат лайна. До того ж, в мене є ордер на вас. Сказали привести вас живими...

В цей момент з пут виліз лучник, одразу вхопивши свого лука, але не встиг він щось зробити, як вже впав на землю з черговим болтом в оці.

— ... Або мертвими. Гадаю, ви вже зрозуміли, що краще не пручатися. У в'язниці принаймні годують. А на тому світі... Біс його знає.

Щитоносець та Бремен одразу полишили спроби втечі, а от Ларсон... Вислизнувши з обіймів природи, він спритно ухилився від чергового болта. Доки дрібнолюдик перезаряджався, він мав усі шанси втекти в ліс, аж тут... З найблищого куща на нього вистрибнув він - той самий малий звір, гострозуб, на якого вони полювали і чию матір нещодавно жорстоко забили. Вперше за день лице Ларсона проявило емоцію. Бачачи, як йому на зустріч летить істота, він скривився у здивуванні, яке швидко змінилося невимовним страхом. Роззявивши писок, тваринка влетіла мисливцеві прямо в лице, виколюючи йому очі своїми зубами й пробиваючи щелепою йому череп, вбиваючи Ларсона так само, як нещодавно він вбив матір цієї істоти...

— Власне, с тих пір ми і подорожуємо разом.

Рудоволосий хафлінг з густим ластовинням сидів верхи на дорослому гострозубові на ім'я Зубка, що заміняла йому стілець. Перед ним, за столом корчми сиділа пара збентежених ельфів, які шукали досвідченого слідопита, аби безпечно перетнути ліс.

— То що, а тепер до справи?