#8 Плоди нив наших
Алекс БеркКоли інспектора Миколаєнка самого відрядили в Стародоли шукати тамтешнього голову сільради, він думав: дарма. Коли-не-коли там хтось однаково безслідно зникав. “Переп'ють із почарківцями й топляться десь у канаві!”
Стародоли, зелені навіть у листопаді, колись були колгоспом. Де-не-де Миколаєнко підмічав линялі радянські гасла: “Поважай життя – плоди нив наших!” – і подібні артефакти.
Жінка голови Рогніда, висока й дебела, сама показала Миколаєнку село:
- Я боюсь найхудшого, понімаєте?
- Може, він в місто поїхав, до коханки? — пожартував інспектор. Образилась:
- Наші по таке не їздять. У нас усе своє, ще й лучче!
Як запали сутінки, інспектор думав тихо посипати в машині. Та до ночі у ймовірної вдови, де його лишили, сиділо пів села, “давало показання” й невпинно несло всі домашні напої й наїдки, крім хіба м'яса.
Обіймали, наливали, казали сердечно й нерозбірливо:
- Мо’, лишайся? Бувший участковий ніяк не встане. А місто пустує...
Опівночі п'яний і ситий дурними теревенями, Миколаєнко пішов дивитися, чи не обнесли місцеві машину.
Машина стояла біля сільради, за якою починалися “комунальні” поля. Там щось рухалося. “Точно обнести хотіли!”
Миколаєнко дістав пістолет і пішов, підсвічуючи шлях ліхтариком:
- Стояти, поліція!
Мовчання.
Перечепившись, Миколаєнко глянув під ноги: просто з землі стирчало кілька кісток. Далі — ще. Поле було всіяне кістками й не тільки.
Що глибше йшов, то химерніше ставало. Скелет корови, ледве прикопаний. Присипане землею теля, ще живе. Тоді — людський скелет. А тоді — живе немовля.
- Знайшовся!
Полем до остовпілого Миколаєнка простувала надміру висока жіноча фігура. Рогніда, не зважаючи на інспекторів пістолет, підхопила зарюмсане дитя з землі, почала чистити, пестити, гойдати:
- Ось де ти, чоловіченьку!
Серце тьохнуло: стріляй.
Але погляд Рогніди, холодний і нелюдський, зупинив його. Інспектор не зразу зрозумів, що впав на поле.
- Добре тіло, ціле. Виросте як новєнький, мабуть, швидше за старого учаскового, – було останнім, що він почув, перш ніж відключитися.