"Pитм 01100110"

GALKA

"Ритм 01100110"

Перформанс Львівського театру ім. Франца Кафки.

Режисер: Герман Гошкадор

Перформер: Назарій Боденко

"Ритм 01100110" – це перформанс, де діями перформера керує штучний інтелект. Не знайомий нам chatGPT, а Bard. Він, за словами режисера, виявився більш комунікабельним.

Назва відсилає нас до відомого перформансу Марини Абрамович "Ритм 0", який був націлений на дослідження власного тіла і психіки перформерки та на виявлення меж людської жорсткості. (Почитайте про це більше, це дуже цікавий експеримент).

Але в нашому дійстві все відбувалося так:

На майданчику галереї знаходився перформер – актор театру Кафки. Поруч з ним була купа предметів: фрукти, музичні інструменти, книги, тканина, фарба, мішки та інші. Завдання режисера – спілкуватися з ШІ, який має давати завдання перформеру на основі предметів, які вони мають.

Можна було залучати глядачів, бо це все-таки перформанс – ніхто точно не знає, що буде відбуватися наступні декілька годин. До речі, Bard дав нам визначення того, що таке перформанс:

Відео, на жаль, сюди вставляти не можна, тому тут будуть фото. Відео я дам вам окремо.

Завдання від Bard

Я не буду писати вам про всі завдання, бо деякі з них геть нудні. Наприклад, малювати під музику чи зробити скульптури з фольги. (Ну це спрощено). Я напишу вам про те, що викликало у мене думки та емоції.

Завдання N1: пофарбувати банан та інші фрукти, а потім з'їсти. Обов'язково банан.

Перформер взяв три фрукти: банан, апельсин і яблуко. Вочевидь, він не збирався чистити їх перед тим, як пофарбувати, а люб'язний ШІ не уточнив, чи це потрібно.

Але в галереї присутня публіка, якій дозволено уточнювати у ШІ деталі завдання. І деякі люди наполягали на тому, щоб пан Герман – режисер, запитав, чи потрібно чистити фрукти перед фарбуванням.

Фарба акрилова, якщо нею накидатися, можна отримати серйозне отруєння. І люди, на відміну від ШІ, розуміють це. Та Bard сказав, що очищувати не обов'язково.

Шкода, що не можна було перевірити, чи справді Bard каже те, що передає нам режисер. Якби екран його телефону проєктувався, то за достовірність експерименту можна було б не сумніватися.

Яблуко вони так і не з'їли. Мені здалося, я відчула розчарування глядачів.

Завдання N3: танцюй в мішку, поки не відчуєш себе вільним.

На майданчику була присутня акторка театру Кафки, яка імпровізувала на віолончелі за наказом ШІ.

Людина посеред галереї викручується в чорному мішку під драматичну музику і на це дивляться люди абсолютно різної вікової категорії. Смішно? О так, деякі люди сміялися, коли можна було розгледіти, як актор задирає ноги чи моторошно висовує руки.

Але мені не було смішно. Як і деяким людям, які заворожено дивилися на рухи. Що значить "поки не відчуєш себе вільним?" Вільним у скутому мішку? Вочевидь, потрібні не просто рандомні смикання для того, аби відчути себе вільним.

Приголомшливо насправді, як абсолютно будь-що перетворюється на мистецтво, якщо розмістити це в артпросторі, дати цьому назву і глядача. Це ж справді просто конвульсії під віолончель. Це мистецтво?

Я не знаю, чи репетирував актор до цього цей танець, але його рухи я б не назвала випадковими. Певно, вони значили щось тільки для нього, якщо він все-таки виліз з мішка і сказав: "завдання виконано".

Він відчув себе вільним?

Завдання N05010: сказати, що ти бачиш на абстрактних картинах.

Перформери вирішили не йти легким шляхом і навіть не стали розбирати картини навколо, а узяли тест Роршаха. На половині зображень публіка бачила кажана. Відповіді не мали особливої оригінальности – в основному казали те, що й пацієнти самого Роршаха.

Цікаво, чи можна провалити тест Роршаха?

Завдання N?: прожити інтимний досвід в масках.

Окей, якби ці двоє чоловіків почали буквально отримувати інтимний досвід на очах у публіки, нехай і під тканиною, то це офіційно було б моє найулюбленіше видовище. А особливо те, що обидва були в масках з обличчям Фрейда.

Але "інтимний досвід" – на те й інтимний, що його розуміють і бачать тільки ті люди, які його виконують. Якби вони робили щось таке, що всім зрозуміло, хіба був би він інтимний?

Тому актор і режисер стали навпроти та почали спілкуватися жестами. Важко сказати, що вони намагалися передати, але мені здалося, ніби це була прямо суперечка. З трудом віриться, що вони ніколи цього не робили раніше. Хоча, перед дією вони щось обговорили між собою, що публіка не чула. Це щось особисте, що знають тільки вони?

То що ж насправді сказав їм Bard?

***

Я очікувала, що під кінець перформансу галерея буде роз*обана, картини бідного Ульянова (про якого я скоро викину вам статтю) будуть літати, стіни білого кольору стануть обляпані, люди з жахом покинуть галерею.

Але все було чемно і спокійно. Бо перформери завчасно обговорили з ШІ предмети, які вони мають і всі умови. А ще вони були обмежені в часі.

Людей було не мало, як для такої локальної події, але хотілося більше. Бо ідея класна, її б реалізувати в більшому масштабі. Хочеться, щоб про таке писали в "Суспільному", щоб приходили журналісти і фотографи, щоб було, як в часи "Ритм 0". Хоча, звідки мені знати, як було в ті часи?

Зараз основне медіа – це Твіттер, але там наразі срачі про Барбенгеймера і живіт у жінок. Нічого нового.

Тому небайдужа я пишу небайдужим вам про речі, які ламають мені голову і потроху наближають до істини.

Усі вільні, мої любі)