Питання бановини Словенії в поглядах словенського політикуму (1937-1940 рр.) - История и исторические личности статья

Главная

История и исторические личности
Питання бановини Словенії в поглядах словенського політикуму (1937-1940 рр.)

Основні течії в словенській політиці щодо питання про автономію Словенії. Подолання політичної кризи, пов'язаної з вбивством короля Олександра. Послаблення національного унітаризму та суворої державної централізації Першої Югославії наприкінці 1930-х рр.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
п итання бановини словенії в поглядах словенського політикуму (1937-1940 рр.)
Стаття розглядає основні течії в словенській політиці щодо питання про автономію Словенії. Погляди змінилися після подолання політичної кризи, пов'язаної з вбивством короля Олександра, що поставило питання бановини Словенії, за умов послаблення національного унітаризму та суворої державної централізації Першої Югославії наприкінці 1930-х рр.
Ключові слова : Перша Югославія, бановина, Словенія, клерикали, ліберали, комуністи.
словенія політичний югославія автономія
Невирішеність національного питання та його напруженість були головною характеристикою політичного життя Першої Югославії від першого дня її існування. Вузлові проблеми частково перейшли їй у спадок ще від Австро-Угорщини. Якщо чехи, словаки, угорці, серби та українці жили в межах своїх королівств або адміністративних одиниць імперії, що співпадали з етнічними межами, хорвати та словенці цього не мали. Словенські землі були ще із середньовіччя поділені на 5 суто адміністративних провінцій у складі Австрійського ерц-герцогства. Зі свого боку, хорвати прагнули поєднати Хорватію, Славонію та Далмацію в єдину країну, на основі «національного права», словенці теж прагнули Об'єднаної Словенії (так вони іменували свою головну національну програму). Хорвати досягли своєї мети в кордонах Першої Югославії, але словенці ні.
Ще 1868 р. словенська Фріулія, що перебувала у Королівстві Ломбардія-Венеція, відійшла від Австрії до Італії. Додатково, коли троїстий Західний фронт зазнав поразки, Австрія, яка за суттю перемогла Італію на Сочанському фронті, була вимушена відступити й італійці окупували величезну територію Словенії, тобто, все Примор'я та західну Крайну, виставивши передові блокпости в 25 км на захід від Любляни. У свою чергу, австрійці зробили все, щоб відрізати від Словенії Карінтію. Ці дві частини словенських земель були віддані Італії й Австрії, за рішеннями Паризької мирної конференції, та закріплені в Нейї та Рапалло.
Крім цього, від Словенії відрізали також землю на сході, що увійшла до Угорщини, згідно Сен-Жерменського договору. Словенці втратили 40% територій, що залишилися за межами Першої Югославії.
Хорвати також відчували загрозу з боку Італії, яка намагалася взяти під свій контроль всю Далмацію, з центром у м. Рієка, особливо після підписання Римської угоди 1924 р. Аби нейтралізувати італійський тиск, який почався ще у листопаді 1918 р., хорвати та словенці, незважаючи на провал переговорів про майбутній федеративний устрій нової держави, у грудні 1918 р. погодилися на входження у спільне Королівство сербів, хорватів і словенців, і знов зазнали поразки у червні 1921 р. в Установчих зборах Королівста, коли була прийнята Конституція, що узаконила централізовану конституційну монархію під егідою династії Кагергієвичів, в основі національної політики якої був покладений унітаризм - ідея «триєдиного, триплемінного югославського народу». Словенські землі були знов розділені на Люблянську та Мариборську області. Однак кульмінації королівська антинаціональна політика досягла після державного перевороту 6 січня 1929 р.
За адміністративною реформою 1929 р., Королівство СХС було перейменовано в Королівство Югославія, були створені нові адміністративні одиниці - ба- новини (губернаторства, намісництва), що іменувалися за найбільшими річками відповідних регіонів. Так, югославська частина території Словенії була об'єднана в Дравській бановині. У вересні 1931 р. король дарував народові нову конституцію, яка продовжила період інтегрального югославізму.
Після вбивства короля Олександра в Марселі 1934 р., наступив останній період режиму коаліції сербського радикала М. Стоядіновича, який заснував у 1935 р. загальнонаціональний Югославський радикальний союз (далі - ЮРС), в якому поєднувалися колишня сербська Національна радикальна партія, Словенська Народна партія (далі - СНП) та Югославська мусульманська організація. Головним питанням внутрішньої політики уряду залишалося хорватське національне питання. На виборах в грудні 1938 р. опозиція, що згуртувалася навколо хорватського лідера В. Мачка, отримала майже половину голосів. Новий прем'єр Д. Цветкович, разом з В. Мачком, 26 серпня 1939 р. уклали угоду (далі - угода Цветковича-Мачка), за якою було створено бановину Хорватію, що вмістила всі історичні хорватські землі. Після проголошення бановини Хорватії, представники Словенії почали вимагати таку ж ступінь автономії.
Проблему автономії у вигляді бановини Словенії досліджували кілька словенських і хорватських фахівців, аналізуючи аспекти Октройованої конституції, угоди Цветковича-Мачка та законів, які з неї вийшли [1; 20; 23], але вивченню питання про відношення до бановини Словенії різних словенських політичних таборів присвячено недостатньо уваги. До 1991 р. історіографія, здебільшого, присвячена робітничому та комуністичному рухові в Словенії, а всі політичні зусилля легальних партій Першої Югославії вивчалися лише як підґрунтя для діяльності КПЮ. Тільки після здобуття незалежності Словенії, це питання підняв на науковому семінарі «Словенці та держава» найвизнаніший словенський історик Я. Прунк [18]. З короткими оглядами проблеми виступив і Ю. Перовшек, спочатку 1997 р. на сімпозіумі «Словенські тридцяті роки», а потім в оглядовій статті про відносини словенців з югославською спільнотою [13; 14], вивчаючи одночасно відношення лібералів, клерикалів та комуністів до бановини Словенії [12].
Джерелом для дослідження цієї проблеми є закони про бановину Хорватію [25-26; 28-29], видані архівні документи справи бановини Словенії в Архіві республіки Словенія [6]. Також важливе значення мають документи, виступи та мемуари словенських політичних діячів, які готували офіційні документи для прийняття партійних рішень [2; 7; 9; 10; 16; 21]. Однак головним джерелом є партійний друк - газети «Словенець»), «Ранок») та ін., які висвітлювали програмні ідеї, політичні заходи, виступи та доповіді політичних діячів. Доцільним є аналіз основних течій у словенській політиці щодо питання автономії, що змінилися після подолання політичної кризи, пов'язаної з вбивством короля Олександра, та відношення клерикалів, лібералів та комуністів до ідеї бановини Словенії, особливо після створення бановини Хорватії, в умовах послаблення національного унітаризму та централізації Першої Югославії наприкінці 1930-х рр.
За проведення державно-адміністративної реформи в перейменованій державі Югославії, 1929 р. було створено 9 нових адміністративно-територіальних одиниць - бановин (дослівно - намісництв), що були сформовані за суто політичними, а не традиційно-історичними критеріями та іменувалися за найкрупнішими річками у відповідних регіонах. Так, словенські землі увійшли в Дравську бановину зі столицею в Любляні. Бановини являли собою специфічний спосіб адміністративної децентралізації Королівства Югославії, щоби завуалювати жорстку національну уніфікацію. Незважаючи на свої статутні повноваження, гарантовані у сфері загального управління, бановини підпорядковувалися центральним органам влади.
Самостійний національний розвиток у першій половині 1930-х рр., за умов диктатури, було практично унеможливлено. Вирішення національного питання відсувалося на невизначене майбутнє. Вся політична боротьба відійшла на рівень захисту культури та національної початкової загальної освіти, а політичні дебати, здебільшого, йшли у пресі. Політичні табори словенського політикуму різним чином відносилися до державно-адміністративного централізму та національної уніфікації, що було жорстко закріплено в Октройованій конституції 1931 р. Всі течії словенського політикуму боролися за виживання свого народу, але мали для цього різні методи, що відзеркалювали головні програмні ідеї та погляди відповідних соціальних прошарків на майбутнє словенського народу.
Члени СНП були прибічниками федерального устрою держави, що базувався б на визнанні національного принципу створення внутрішніх автономій всередині Королівства Югославії (в Словенії їх іменували автономістами-федералітами). Для того, щоби мати можливість впливати на внутрішню політику в державі, СНП пішла на поступки щодо своїх програмних вимог і 1935 р. увійшла до ЮРС. У свою чергу, ліберали, члени Югославської Національної партії, були унітаристами - завзятими прибічниками національної югославської асиміляції та централізованого устрою. Натомість словенська фракція Коммуністичної партії Югославії (далі - КПЮ) категорично перейшла на позиції словенського націоналізму ще 1923 р., але вона не була легальною і не мала можливості суттєво впливати на політичні рішення державного рівня.
Після вбивста короля Олександра, у 1935-1937 рр. ідею словенської автономії було майже забуто. Тільки деякі окремі виступи партійних діячів висвічували позиції партій щодо цього. Як вже було згадано, з 1935 р. в державі правляча партія була тільки одна - ЮРС, який складався з національних партій різних частин Югославії, що підписали коаліційну угоду з колишньою сербською Радикальною партією. Словенська фракція ЮРС а саме СНП - в основному, задовольнялася тільки вимогами принципу рівності словенців, хорватів і сербів, що наближало її до лібералів та офіційно визнаної ідеологічної лінії 1935, 26 junij].
СНП нагадала про свою первинну національно- політичну програму словенської автономії в заяві, яку оприлюднила партійна газета «Словенець» 20 лютого 1934 р. Стосовно словенської національної індивідуальності було сказано наступне: «Ми не являємо собою творіння Югославії ані як іноземна національна меншина, тому що ми споріднені з сербами і хорватами, ані як найменша частина якогось в примарній уяві існуючого югославського народу, ми є словенський народ, який, незалежно від того, наскільки він малий, з обома іншими братськими народами в цілому повністю рівноправний, і ніхто не має права потребувати від нього асимілюватися з чисельно переважаючими народами на шкоду собі і пожертвувати своєю власною мовою, своєю культурою та світоглядом, а також своїми природними і моральними особливостями... Співпрацю з ЮРС ми прийняли тому, що він поставив перед собою мету демократичного правління на підґрунті необмеженої повної рівноправності словенців, сербів і хорватів, що неможливо інакше, ніж при самоврядному народному управлінні, при якому кожен сам вирішує свої національні та регіональні справи, спільним при цьому є те, що є абсолютно необхідним для всієї держави», 1936, 20 februar].
В липні 1936 р. це ще раз підкреслив Ф. Смодей - член СНП, сенатор, головний редактор «Словенця»: «Ми є й хочемо залишитися словенцями» [21]. У серпні 1934 р. партія зажадала повної політичної, культурної та економічної автономії Словенії [19, 279]. Вимогу «самоврядування Словенії» і, таким чином, збереження словенської культури, мови і національної ідентичності партія підкреслила у день виборів до Національної скупщини 11 грудня 1938 р. 11 december].
Наприкінці 1930-х рр. новий етап у боротьбі за словенську автономію відкрило створення окремої бановини Хорватії. Угоду про це 23 серпня 1939 р. підписали провідні хорватські політики - голова колишньої Селянської демократичної коаліції (СДК) і Хорватської селянської партії (ХСП) В. Мачек і голова югославського уряду Д. Цветкович. Створення ба- новини Хорватії у внутрішньополітичному сенсі вирішило найбільш актуальне питання Першої Югославії це означало перегляд Октройованої конституції 1931 р. [13, 28], оскільки розпорядження про цю бановину відхилялося від конституційного принципу югославської національної єдності. Внутрішньополітичним наслідком цього було визнання того, що існує хорватський народ, який, згідно права на самовизначення, використовує його на самостійний політичний, економічний і культурний розвиток в межах бановини Хорватії. Постанова також змінила державну структуру, адже бановина Хорватія «мала на території Королівства Югославії особливе державне положення» і «певні зачатки державності» [3, 298].
Зміна державної структури неминуче спричинила розпуск Національної скупщини, уряд Цветковича подав у відставку і був складений новий коаліційний уряд з представників ЮРС, СДК, ХСП, Демократичної партії і Незалежної демократичної партії. Це стало ще одним кроком до послаблення диктатури. Прем'єр-міністром було вдруге призначено Д. Цвет- ковича, віце-прем'єром став В. Мачек. Створення ба- новини Хорватії викликало в Словенії очікування, що за цим прикладом в них також буде створена окрема бановина. В таборі цієї провідної словенської політичної партії ці очікування підкреслювали найбільш напружено. Вже в середині вересня 1939 р. СНП рішуче виступила за створення бановини Словенії, 1939, 12 september].
Одна з позицій передбачала, що «положення Указу про бановину Хорватію можуть бути поширені Королівськими указами також на інші бановини» [26]. З цього часу ідея автономії та права «словенського народу на широке самостійне законодавче внутрішнє управління, з політичного, економічного та культурного погляду, в сумісній державі з сербами і хорватами», 1939, 30 avgust] стала провідною в політиці СНП. Цю вимогу партія здійснювала через роботу в рамках ЮРС. Регіональний бановинський комітет ЮРС також зібрав комісію для вирішення проблеми Словенської бановини. Лідер СНП А. Корошець у виступі 7 березня 1940 р. виголосив наступне: «Якщо ми скажемо.., що ми хочемо бачити нашу державу Югославію якнайскоріше перевлаштованою на кшталт того, як зараз перебудовується Хорватія, ми висловимо все, про що ми не проводитимемо жодних подальших дискусій», 1940, 8 тагес].
Визначальними для розуміння політики СПН того часу були виступи видного представника СНП М. Крека. На мітингу ЮРС у м. Трбовлє 21 квітня 1940 р. він заявив: «Що стосується внутрішньої політики, заявляю, що ми організуємо зараз бановину Хорватію. Автономія Словенія нам потім, як стигле яблуко, сама потрапить в руки, бо вся країна буде організована на основі широкого самоврядування. У сьогоднішніх умовах, коли необхідно звернути найпильнішу увагу на зовнішні події, ми, словенці, що принесли стільки жертв заради єдності всіх югославян, не змушуемо нікого до занадто швидкої реалізації нашого словенського самоуправління». Згідно звіту «Словенця» від 23 квітня 1940 р., на зборах ЮРС у Трбовлє зачитали вітальну телеграму А. Корошця - «панові прем'єр- міністру Цветковичу з теплими побажаннями, щоби його обіцянка автономії Словенії була незабаром виконана», 1940, 23 аргії].
Пізніше, 4 травня 1940 р., на мітингу міської організації ЮРС в Маріборі він також попереджав, що рішення питання про словенське самоуправління неможливо прискорити», але було правильним те, що СНП продовжувала наполягати на автономії. На засіданні була прийнята резолюція, в якій вимагалося, щоби «якнайскоріше юридично оформилося наше словенське самоуправління, бановина Словенія», 1940, 9 maj]. Вже наступного дня, 5 травня 1940 р. на сумісному засіданні Селянського Союзу та Союзу працівників сільського господарства в Прекмур'ї, в м. Мурська Собота, М. Крек особливо підкреслив положення про терміново необхідне створення бановини Словенії, оскільки ця найважливіша частина політичної програми СНП, як «наше політичне Євангеліє», визначає вимогу про досягнення «самоврядної організації держави, що також повинно застосовуватися й до Словенії», 1940, 7 maj].
Цю «фундаментальну вимогу словенського народу отримати від держави усе, що він має отримати», наприкінці серпня 1940 р. знову підтвердив «Словенець» ^^епес, 1940, 18 december], а також повторив Ф. Куловець, коли, після смерті А. Корошця 14 грудня 1940 р., взяв на себе керівництво партією. На розширеному засіданні бановинського комітету ЮРС 17 грудня 1940 р. в Любляні він підкреслив, що завжди буде «працювати заради мети, за яку боровся наш великий керівник, за перемогу християнських засад у суспільному житті і за словенську автономію», 1940, 18 ДесетЬет]. Вимоги словенської бановини, які «ми не повинні припиняти», Ф. Куловець знову підкреслив 2 лютого 1941 р. на розширеному засіданні районної організації ЮРС у м. Цельє, 1941, 4 februar]. «Словенець» два дні по тому обґрунтував цю вимогу так: «Проти реалізації цього довголітнього прагення і вимоги словенського народу, дійсно не може бути жодних суттєвих турбот. Якщо можна було покликати в життя бановину Хорватію, буде набагато легше реалізувати словенську бановину, оскільки ми, словенці, культурно, мовно і географічно навіть набагато більш чітко розмежовані в державі, ніж хорвати з сербами», 1941, 4 februar].
15 лютого 1941 р. Ф. Куловець у виступі на засіданні міської організації ЮРС м. Марібора назвав вимогу автономії «нашою принциповою позицією». Незважаючи на розуміння «пріоритету і терміновості невідкладних загальних проблем державного управління» та ситуації «в сьогоднішні часи європейської та світової війни», за його словами, автономія залишалася фундаментальним рішенням словенського народу», який «не зупинить своєї політичної боротьби за широке самоврядування, за бановину Словенію, доки цього не виборить», 1941, 18 februar]. Хоч у своїх виступах він «поховав» «всі надії на скорішу організацію самостійної Словенії» [27, 134], проте, не відмовився від вимоги автономії Словенії, яку висловив 2 березня 1941 р. на розширеному засіданні райкому ЮРС у м. Лютомері та знову «підкреслив вимогу словенського народу щодо широкого самоврядування - словенську бановину», 1941, 4 тагес]. У середині березня 1941 р. «Словенець» написав, що політичною вимогою Ф. Куловця є «словенська автономія, яку ми в новому державному устрої отримаємо рано чи пізно... Наші цілі з виступів д-ра Куловця та інших провідних політичних діячів абсолютно ясні - подальша перебудова держави», 1941, 16 тагес]. У цьому контексті 16 березня 1941 р., у зв'язку з промовою Ф. Куловця в Маріборі, «Словенець» писав, що він «розкрив своє глибоке розуміння загальної державної користі, які для словенців стоять над усе, коли підкреслив, що словенці завжди мали розуміння пріоритетності та терміновості актуальних проблем державного управління. Якщо ми так робили у звичайні часи, тим більше ми будемо робити все від нас залежне у нинішній час європейської та світової війни», 1941, 16 тагес].
На нову політичну ситуацію, яка виникла в Королівстві Югославії, внаслідок створення бановини Хорватії, разом з ЮРС, відреагували також інші словенські політичні сили, більшість яких очікувала створення бановини Словенії [8, 527-537]. Появу окремої Хорватії оцінила й нелегальна на той час комуністична партія, яка з 1924 р. виступала з федералістською програмою. В цілому коммуністи вважали, що встановлення бановини Хорватії «було спробою буржуазії за допомогою компромісного розділення повноважень між найсильнішими етнічними групами середнього класу позбавити революційний робітничий рух політичної ініціативи у вирішенні національного питання» [17, 275]. У 1939 р. національне питання стало предметом уваги комуністів, паралельно з європейськими і внутрішніми подіями в Югославії і всередині Комуністичної партії Югославії, відзначеними пактом Молотова-Ріббентропа і початком Другої світової війни. КПЮ знову привернула увагу до словенської національної проблеми.
У листопаді 1939 р. Союз трудового народу Словенії (СТНС) опублікував брошуру «Чого ми хочемо?» (її підготували М. Кошир і Е. Кардель), яку розповсюдив через комуністів у словенських містах [11, 189]. Програма СТНС, що містилася в брошурі, вимагала повну національну свободу і народну демократію, тобто політичну, економічну та культурну незалежність словенського народу. В ній було зазначено, що про спосіб та форми управління Словенії та словенської національної економіки має вирішувати тільки словенський парламент, обраний безпосередньо в ході вільних виборів. Программа рішуче виступала проти господарської стагнації та фінансово-економічної експлуатації Словенії та зажадала повернення всіх словенських коштів, «відданих у белградськи руки за всі часи централізму». Крім того, брошура закликала до повного самоврядування словенських міст і вільного розвитку народних кооперативів, виступала за союз і єдність всіх трудящих прошарків в боротьбі за досягнення своїх цілей. Ці цілі були підведені в наступних пунктах: боротьба за свободу і рівноправність словенського народу, боротьба за демократичні права трудящих і за дійсну народну державу, боротьба проти війни та її підбурювачів, боротьба за мирний союз балканських країн.
V Державна конференція КПЮ, яка проходила 1923 жовтня 1940 р. в Дубраві при Загребі, в резолюції закликала до «дійсного вирішення національного питання хорватів і словенців та проти злочинної змови і угоди між сербською, хорватською та словенською буржуазією за рахунок трудящих цих земель» [16, 239]. Е. Кардель зокрема нагадав, що КПЮ бажає зберегти самостійність югославських народів і про завдання комуністів в разі нападу сил Вісі на Югославію промовив: «Якщо боротьба за захист Югославії не буде успішною, як ми оцінимо, ми будемо бити та тиснути буржуазію, тому що вони не борються досить послідовно» [16, 204]. У подальшому ході обговорення член ЦК КПС Б. Кідрич спеціально зазначив, що Словенія «національно забита» [16, 212]. Загалом, словенські комуністи перед початком Другої світової війни розглядали національну проблему та самостійність Словенії як частину власного революційного інтересу. Добре знаючи історичний, цивілізаційний, політичний, економічний та культурний аспекти словенської національної проблеми, вони запропонували вимоги федеративного державного устрою, не беручи до уваги взаємозв'язок класових і національних принципів.
На створення бановини Хорватії також відповіла словенська частина Югославської національної партії (ЮНП), що об'єднувала словенських ліберальних політиків-унітаристів, які в міжвоєнний період були основним носієм югослов'янського унітаризму та централізму в Словенії [13, 21-23]. Підготовка словенської фракції ЮРС до формування бановини Словенії показала, що ліберальна унітаристська національна політика не витримала історичної перевірки, оскільки югославські внутрішні політичні події наприкінці 1930-х рр. змусили звернутися до визнання національної індивідуальності і федералізації країни. ЮНП політично підготувалася до такої зміни вже навесні 1939 р., коли її Виконавчий комітет у Белграді 25 березня 1939 р. виробив спеціальну резолюцію про становище в країні. Вона була сформульована в рамках підготовки до наступної угоди Цветковича-Мачка, коли ЮНП розраховувала на можливість того, що, після кількох років перебування в опозиції, стане партією при владі [1, 255-256].
Резолюція підкреслювала, що ЮНП залишається «незмінно вірнюю своїй національній ідеології і принципам своєї програми» і глибоко переконана, що, незважаючи на всі колишні помилки, «у дусі правильного розуміння югославського унітаризму, з реальною деконцентрацією державної влади, децентралізацією державного управління і найширшим народним самоврядуванням.., можливо було б забезпечити повну рівність та рівноправність сербів, хорватів і словенців і всіх регіонів Югославії». ЮНП була переконана, що «остаточна консолідація країни в світлі фатальних подій в Європі є конче необхідною і неминучою державною потребою» і була майже готова прийняти угоду, досягнуту разом з Короною, не відкривати обговорення «основних принципів держави, таких як: Монархія, Династія, національна оборона, цілісність кордонів і національна єдність». Ця угода повинна була б також забезпечити «цивільні і політичні права і парламентську владу» [1, 256]. Як зазначив Л. Бобан, резолюція продовжувала відстоювати унітаристську програму партії, тоді як, у принципі, виступила за реорганізацію держави. Їх погляди на державну реорганіза- ціїю, але без уточнень, навмисно залишилися на середині шляху, що надавало можливість діяти, відповідно до розвитку політичної ситуації [1, 256].
Після встановлення бановини Хорватії, Головний комітет ЮНП в резолюції від 17 вересня 1939 р. привітав угоду Цвєтковича-Мачка як «той факт, що представники СДК на чолі з д-ром Влатко Мачком прийняли управління державними справами і взяли на себе відповідальність за керівництво державною політикою» [Jutro, 1939, 19 September]. Подібно поводилася словенська фракція ЮНП, яка мала пристосовуватися до нових реалій, щоби не постати виключеною з політики і мати найкращу позицію для боротьби зі своїм головним противником - автономістською словенською фракцією ЮРС (СНП). Вони підтримували угоду Цвєтковича-Мачка та створення бановини Хорватії, визнаючи, що «бановина Хорватія стала державною одиницею хорватського національного характеру і новою організованою “батьківщиною хорватів”». Підкреслювали навіть, що «майбутній устрій Югославії буде заснований на принципі федералізму» [Jutro, 1940, 19 januar]. Водночас вони наголошували на необхідності подальшого рішення проблеми співіснування словенців, хорватів і сербів так, «як це найкращим чином відповідало б не тільки інтересам окремих регіонів або частин народу, а й інтересам неруйнівної спільноти сербів, хорватів і словенців і їх спільної югославської батьківщини». І ці інтереси повинні бути «вище особливих інтересів словенців для себе, хорватів для себе і сербів для себе» [9, 16]. Зокрема тому, що «життя словенців, хорватів і сербів є залежним від життя Югославії», зовні якої жоден з них не може підтримувати «свою свободу і будувати своє власне життя» [2, 27].
Вищевказані думки, пов'язані з війною в Європі, обґрунтовували основні національні й політичні переконання ЮНП «про фатальну спільність сербів, хорватів і словенців». Усвідомлення цього мало забезпечити «в регіоні перемогу ідеї національної єдності». Словенська фракція ЮНП після створення бановини Хорватії не зреклася програми югославського національного унітаризму. Вони були переконані, що «ідея югославської народної єдності завжди піднімається та пожвавлюється». Незважаючи на те, що «деякі ідеалісти», заради «абстрактних гасел про рівняння всього, що становить зміст наших історично наданих національних особливостей, зокрема, приниження важливості емоційного та психологічного боку нашого співіснування» приносили югославській пов'язаності більше шкоди, ніж користі, ЮНП стверджувала, що «словенський рід знайшов своє місце в югославській єдності», 1939, 1 december]. Це означало, що «словенці є частиною югославської нації», як її інші частини, що називають себе хорватами та сербами, як і раніше». ЮНП на Югославію дивилася, як на мононаціональну державу, тому не було переконливим її ствердження, що в ній ніщо не загрожує словенству. Для партії було суттєво об'єднати прихильників «югославської національної ідеї», іншими словами - «юго- славянських націоналістів», 1940, 25 аргії].
ЮНП також пристосувала свої погляди на бановину Словенію до «основної ідеї нашої країни, югославської думки». З її оцінкою, «правильно зрозуміла югославська ідеологія» означала «необхідність здорового компромісу між історичними та зокрема народними традиціями і правами об'єднаних частин, з одного боку, та цілями і вимогами їх національного та державного союзу, з другого», 1939, 26 avgust]. Цей компроміс, який гарантував би рівноправність словенців, хорватів і сербів, надав би й обґрунтування реорганізації країни «в дусі широкого самоврядування, яке дає можливість самозростаючого розширення його об'єднаним частинам, але при цьому не втрачає перспективи потреб сильного державного союзу, не тільки як здатного захисника наших життєвих інтересів ззовні, а й (як) сприяння внутрішнього прогресу, економічної відповідності, соціальної солідарності та культурного взаємозбагачення» уиго, 1941, 6 februar]. Таку позицію у відомому ліберальному культурно-соціальному журналі «Думка і праця» (М^еї іп delo) пояснив також Ч. Нагоде, інженер-будівельник, доктор географічних наук і ліберальний політик. Він виступав за «регіональне самоврядування як такий шлях державного устрою, який враховує в самій природі вгрунтовані відмінності та прагнення до синтезу, при цьому не бачить свою місію в сприянні всьому, що розділяє і послаблює державну єдність» [10, 349].
ЮНП, маючи серйозні застереження щодо «надмірних відцентрових сил», відкрито виступала «проти ізоляції Словенії». Для неї було неприпустимо, якщо в майбутній словенській автономній одиниці побудували «стіни, які б якомога більше «знезалежили» нас, словенців, від хорватів і сербів». Вони попереджали, що «в життєвих інтересах нашого словенського роду не розривати та не послабляти свої політичні, етнічні та культурні, і зокрема економічні зв'язки з іншими частинами держави і нації, але налаштувати їх таким чином, щоби Словенія мала можливість розвиватися в повній відповідності з іншими частинами Югославії» Што, 1939, 8 поуетЬег].
Газета «Ранок» виступала за подібну позицію вже на початку березня 1940 р. відзначили: «Ми не хочемо бути такою незалежною Словенією, якої не торкалася би решта держави і яка була би найщасливішою, якщо могла би жити для себе. Ми такі ж майстри Югославії, як серби і хорвати, тому що ця держава не є створення договору і не була заснована на будь-яких умовах, але була створена після самовизначення спільного народу як національного об'єднання, яке відрізняється від усіх інших і єдина, як ніяка інша. Ми, словенці, зі своїми економічними, соціальними і культурними інтересами, зокрема з чільним інтересом до своєї долі, нерозривно пов'язані з потенціалами, розвитком та майбутністю інших частин Югославії. З іншого боку, ми знаємо, що ми принесли велику частку жертв, щоби Югославія могла настати в її нинішньому вигляді і щоби в ній серби і хорвати майже досягли свого національно- територіального максимуму (мається на увазі втрата словенських територій - м. Трієст, Примор'я та Істрії, за Рапалльським договором 1920 р. - К. М.)» [Jutro, 1940, 10 marec].
Основний акцент партія ставила на тому, що внутрішня реорганізація країни не повинна впливати на єдність югославського економічного простору. Вона має бути збережена для того, щоб забезпечити рівноправність роботи і заробітку. Це можливо тільки, «коли в країні застосовуються єдині принципи навантаження, що у нас є не тільки єдина митниця, але також основні об'єкти сільського і особливо промислового виробництва однаково оподаткован
Питання бановини Словенії в поглядах словенського політикуму (1937-1940 рр.) статья. История и исторические личности.
Функциональная Грамотность Диссертация
Курсовая работа по теме Дресс-код и его назначения
Контрольная работа по теме Правовое государство
Курсовая работа: Организация раскрытия и расследования разбоев и грабежей следователем
Древние славянские божества в русских сказках. История и вымысел
Отчет По Практике На Тему Технологический Процесс Производства Фанеры
Курсовая работа по теме Лидер и классный руководитель
Реферат: Проблемы художественного перевода
Эссе На Тему Образование В Казахстане
Курсовая Работа На Тему Проблемы Детства С Историко-Педагогической Точки Зрения
Реферат: Николаи, Андрей Львович фон
Профессиональное Самообразование Преподавателя Реферат
Курсовая работа по теме Блюда из круп
Реферат: Жизнь и творчество Пабло Пикассо. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Технико-экономическая оценка биотехнологий
Сочинение Народное Единство
Как Можно Упростить Русский Язык Эссе
Сочинение Характеристика Арбенина Маскарад
Сравнительный Сочинение По Сказке Пушкина И Жуковского
Курсовая Работа На Тему Формирование Стоимости Импортных Товаров
Допрос как процессуальное действие - Государство и право курсовая работа
Особенности правового регулирования договора подряда по законодательству Республики Беларусь - Государство и право курсовая работа
Император, дума и правительство в Первой мировой войне - История и исторические личности курсовая работа