Періодичне видання як вид документа - Журналистика, издательское дело и СМИ курсовая работа

Главная

Журналистика, издательское дело и СМИ
Періодичне видання як вид документа

Сутність та розвиток періодичних видань, їх загальна специфіка. Видова та типологічна класифікація сучасної періодики, вимоги до них на теренах України. Вплив новітніх технологій на розвиток періодичних видань та шляхи їх подальшого удосконалення.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ І СПОРТУ ЦКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ КОЛЕДЖ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Спеціальність: 5.02010501 «Діловодство»
«Періодичне видання як вид документа»
Розділ І. Теоретичні засади розвитку періодичних видань
1.1 Сутність та розвиток періодичних видань
Розділ ІІ. Сучасний стан розвитку періодичних видань в Україні
2.1 Видова та типологічна класифікація періодичних видань
2.2 Вимоги до періодичних видань в Україні
Розділ ІІІ. Перспективи розвитку періодичних видань
3.1 Вплив новітніх технологій на розвиток періодичних видань та шляхи удосконалення періодичних видань
Бурхливий розвиток засобів масової комунікації, зумовлений демократичними змінами в нашій країні, лібералізацією суспільних процесів, відсутністю політичної цензури, висуває нагальну потребу більш глибокого теоретичного осмислення місця, ролі, фахового рівня, тематичної спрямованості та багатьох інших чинників періодики. В сучасний період розвитку українського суспільства успішне вирішення політичних, економічних і соціальних задач все більше залежить від дії такого суб'єктивного чинника як соціальна активність людини.
Періодичні видання мають відповідне читацьке спрямування, допомагають у вивченні конкретного питання, інформують про результати проведених наукових досліджень чи про певні події у світі, пояснюють у доступній формі основи наукових знань, є невід'ємною складовою дозвілля. Слід згадати, що кожне періодичне видання має своє цільове призначення - головну ознаку, що визначає відмінні особливості конкретного видання. Від цільового призначення залежить обсяг, характер викладу матеріалу, структура та оформлення того чи іншого видання.
Широкі можливості друкованих періодичних видань викликають необхідність вивчати механізми їх функціонування і розвитку, ефективність впливу на аудиторію. Встановлено, що при поширеності і доступності інформація стає необхідною умовою і засобом здійснення практично будь-якої соціальної діяльності: суспільно-політичної, пізнавальної, трудової та ін. Проте це відбувається лише тоді, коли зміст і форма періодичних видань змінюється відповідно до інформаційних інтересів і потреб людей.
Досліджувана тема є досить актуальною і не менш цікавою, адже періодичні видання вміщують багато інформації, яка може використовуватися в найрізноманітніших сферах нашого життя. Дану тему досліджували історики Я. Ісаєвич, В.Німчук, О. Бойко, документознавці Кушнаренко, Памохов.
Мета курсової роботи - дослідження періодичних видань, їх особливостей та видів.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
- дослідити періодичні видання як вид документа, сутність та розвиток періодичних видань;
- визначити видову та типологічну класифікацію періодичних видань;
- визначити особливості видів періодичних видань;
- розглянути вимоги до періодичних видань на теренах України та шляхи їх удосконалення.
Об'єктом дослідження є періодичні видання як основний носій розповсюдження інформації.
Предмет дослідження - класифікація періодичних видань.
Головні методи дослідження - історико-типологічний метод, метод теоретичного аналізу і систематизації, соціокультурний аналіз.
Практичне значення: результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів для конференцій, спецкурсів тощо.
Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Розділ І. Теоретичні засади розвитку періодичних видань
1.1 Сутність та розвиток періодичних видань
З моменту друкування матеріалів із природничих наук, видання стали прототипом наукового часопису для багатьох країн Європи. Відомо, що перші періодичні видання побачили світ у 1609році. Також відомо, що з 80-х років ХVI ст. у Лейдені працювала славетна сім'я Ельзевірів, чиї друкарні проіснували більше ста років - з них починається історія періодичних видань. Однойменна фірма зі сторічними традиціями існує донині. «Ельзевіри» яскраво вирізнялися малим форматом та оформленням - небесний глобус, так звана «Ельзевірівська сфера». Також неможливо оминути перший журнал «Journal des Sеvants», котрий був виданий 1665 року у Франції та проіснував майже 350 років.
Тема історії українських періодичних видань достеменно не досліджена сучасними науковцями. Особливості розвитку вітчизняної періодики ХVIІ - поч. ХХ ст. обумовлені низкою історичних причин, насамперед, перебування українських земель у складі різних держав - Росії, Австро-Угорщини та Румунії.
На рахунок початку української періодики, думки науковців розійшлись. Так, наприклад, В. Ігнатієнко вважає, що все почалось у 1816 році, коли вийшов «Украинский вестник». На думку М. Ясинського, першим періодичним виданням є саме «Харьковский еженедельник», 12 номерів котрого було видано Лангером 1812 року. Дослідник І. Кревецький дотримується іншої думки, вважаючи, що «періодичні видання на Україні появляються у ХVІІ на Західній Україні, у Львові». Першим періодичним виданням у Львові, а також в Україні, стверджує Кревецький, є «Gazette de Leopol» з 1776 року[1]. Перша газета українською мовою «Зоря Галицька» вийшла в Галичині 15 травня 1848 р. і видавалася до квітня 1857 р. як орган Головної Української Ради. В 1849 р. у Львові засновано урядовий часопис «Галицько-Руський вісник», котрий виходив тричі на тиждень і друкував головним чином офіційні матеріали.
На Буковині перша газета румунською і німецькою мовами вийшла у 1848 р., а в Закарпатті першою була «Церковна газета» («Церковний вісник»), що видавалася у 1856--1858 pp. у Будапешті. На Наддніпрянській Україні розвиток періодики зумовлювався політикою російського царизму. Перші газети та журнали на підросійській Україні почали видаватися на початку XIX ст. Особливої уваги заслуговує «Украинский вестник» -- один із перших краєзнавчих журналів, який вміщував багато матеріалів з історії, географії, етнографії України. В його роботі брали участь Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, декабрист О. Раєвський, В. Каразін та ін. В Одесі з 1828 р. почала виходити щоденна газета «Одесский вестник», яка видавалася протягом 65 років. У Києві першою газетою були «Киевские объявления» (1835--1839). А в 1837 р. тут засновано газету «Воскресное чтение», яка проіснувала майже до кінця століття. У 1840 p. М. Максимович розпочав видання альманаху «Киевлянин», котрий вийшов всього тричі[26].
Наприкінці XIX ст. кількість періодичних видань помітно зросла. У багатьох містах почали виходити масові щоденні газети. У Західній Україні першою щоденною газетою (з 1888 р.) стала львівська газета «Діло» (1880--1916). У 1882 р. у Києві був заснований журнал «Киевская старина», який перетворився на головний друкований орган Київської Громади. Протягом 25 років на його сторінках друкувалися численні історичні джерела, наукові праці з українознавства, книжкові огляди тощо[26]. Наприкінці XIX ст. українські часописи виникли й поза межами України. Най відоміший із них -- «Громада» (1878--1882), заснуваний у Женеві М. Драгомановим. Завдяки участі в ньому І. Франка, М. Павлика, С. Подолинського та інших відомих діячів це видання набуло великої популярності.
Всього в Україні до 1917 р. видавалося 1200 назв газет. На жаль, не всі з них збереглися. Найповніша колекція тогочасної періодики представлена в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського (320 назв). Із встановленням радянської влади періодика стала розглядатися більшовиками як головна ідеологічна зброя у боротьбі за «радянізацію» України, а встановлення жорсткого партійного контролю над нею призвело до збіднення її змісту. Для всіх видань запроваджувалася цензура.
Проблеми дослідження української періодики обговорювалися на першій (1993), другій (1994 ) та третій (1995) наукових конференціях, які проводив Науково-дослідний центр періодики ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. Дискусії засвідчили, що вивчення історії українських періодичних видань, аналіз періодики епохи тоталітаризму, часів перебудови та сучасного стану, перспектив її розвитку є вкрай необхідним і актуальним завданням. Окрім цього, науковці наголошували на необхідності дослідження періодичних видань української еміграції та іншомовних часописів, які виходили на етнічних українських землях. Черговим кроком у висвітленні історії та проблематики дослідження української періодики стала наукова праця М. М. Романюка "Здобутки і прорахунки дослідників української преси: погляд у XXI ст." (Львів, 2001). Вчений намагався дати відповідь на запитання: що зроблено в межах таких проблем і чи вдалося нам визначити найважливіші методологічні засади наукових досліджень преси ("нові підходи, критерії, принципи систематизації, аналізу й наукового роз'яснення журналістських явищ минулого")[26].
Одначе досі мова про українську періодику велася головним чином на основі дослідження збережених першоджерел, архівних матеріалів чи сучасних підручників з історії вітчизняної періодики. Так, науково-просвітницьку пперіодику України XIX - першої третини XX століття дослідив О. Коновець, газетні інформаційні моделі - О. Мелещенко становлення та розвиток системи періодичної преси Катеринославської губернії 1838-1917 років - О. Школьна. В. Власенко у своїй кандидатській дисертації «Українська преса як фактор впливу на міжнародну діяльність держави...» показав вплив друкованих засобів масової інформації різного політичного спрямування на міжнародну діяльність держави на прикладі становлення та розвитку відносин між Україною та НАТО у 90-х роках. Зокрема наголошено на важливості налагодження співпраці між пресою та владними структурами, причетними до прийняття зовнішньо-політичних рішень з метою відстоювання державних інтересів України на міжнародній арені. Н. Сидоренко проаналізувала етапи та специфіку формування української періодики першої половини XX століття (1914-1950) у таборах військовополонених, інтернованих частин Армії УНР та Української Галицької Армії, переміщених осіб і біженців на території Європи (Німеччина, Австрія, Угорщина, Чехія, Польща, Італія, Великобританія), Азії (Далекий Схід, Росія) та Північної Африки (Єгипет) [4].
У період з 1982 до 2000 року українські науковці підготували й захистили понад сорок дисертаційних досліджень, що безпосередньо стосувалися вітчизняних періодичних видань(друкованих засобів масової інформації). Українській періодиці присвячені дослідження І. Мельника, Н. Остапенко, І. Лубковича, С. Костя, І. Крупського, Б. Чернякова, В. Гошовської, А. Денисенка, Г. Конторчук, Є. Макаренко, В. Ваколюка та інших у 80-ті роки XX століття: В. Іванова, М. Тимошика, Є. Сибиренко-Ставрояні, Т. Карпової, М. Недопитанського, О. Сербенської, О. Мелещенка тощо - у 90-ті роки XX століття: В. Бадрака, Н. Сидоренко та інших дисертантів - у 2000 році. Тільки впродовж 90-х років учені-пресознавці опублікували майже півтори тисячі наукових статей, дванадцять монографій, понад десять навчальних посібників, двадцять чотири збірники праць, шістнадцять матеріалів наукових конференцій. Проте нині цього замало. Необхідно розробити єдину наукову концепцію досліджень, періодизацію процесу розвитку українських періодичних видань, методології та методики.
Окремим періодом дослідження української періодики в кандидатських і докторських дисертаціях може бути останнє десятиріччя минулого століття.
У 90-ті роки XX століття було відкрито доступ до колишніх спецфондів, до неопрацьованих масивів періодики й знято "табу" на заборонені теми. Стало зрозуміло, що значна частка української преси в Україні та за її межами - ще не вивчена. Тут є кілька чинників - радянські (ідеологічні догми та застосування марксистсько-ленінської методології), закордонні - акцентування уваги на національно-патріотичних виданнях (хоч це - позитивний факт) та применшення історичної ролі у розвитку національної культури преси інших напрямів, зокрема соціалістично-радикального (видання І. Франка, М. Павлика, М. Драгоманова та ін.). Опрацювання української періодики ускладнює і те, що вона зберігається в багатьох архівах, музеях, бібліотеках та приватних колекціях різних країн.
Крім того, серед науковців не було вироблено спільних підходів і методологічних принципів дослідження періодики. Так, закордонні дослідники здебільшого дотримувались об'єктивно-хронологічної систематизації матеріалу, а радянські - механічно переносили на всеукраїнський грунт ленінську періодизацію визвольного руху в Росії, нехтуючи національними особливостями української періодики. Розрізняють два наукових підходи до вивчення періодики: загальноаналітичний (вивчення історії виникнення і функціонування певного видання чи групи видань) і конкретно-аналітичний (дослідження певної проблеми за матеріалами періодичної преси). Як правило, обидва підходи орієнтовані на змістово-описовий аналіз періодичних видань на основі фронтального чи комплексного методу їх вивчення. Крім того, останнім часом застосовують ще й контент-аналіз, щоб виявити підраховані ознаки, риси, характеристики, джерела (частоту використання певних термінів, газетних рубрик тощо). Такі дії відображають й істотні аспекти змісту. Якісний зміст стає придатним для точних обчислювальних операцій, а результати аналізу - об'єктивнішими.
Отож, дослідивши історію періодики, зокрема української, ми визначили, що осередком її розвитку є Західна Україна ХІХ століття, під егідою інших країн, в складі яких перебівала на той час Україна. Також стало відомо, що за період свого існування періодичні видання пройшли декілька етапів розвитку. На даному етапі розвитку української періодики необхідно ще визначити найважливіші методологічні засади наукових досліджень. Виокремити нові підходи, критерії, принципи систематизації, аналізу й наукового роз'яснення явищ минулого. Конче потрібним і актуальним є подальше вивчення історії українських періодичних видань, аналіз періодики епохи тоталітаризму, часів перебудови та сучасного стану. Водночас матимемо можливість говорити і про перспективи розвитку вітчизняної періодики. Усе це необхідно для розробки загальноприйнятої наукової концепції дослідження українських періодичних видань; підготовки фундаментальної праці з історії української періодики, повної бібліографії українських періодичних видань, енциклопедичного словника тощо.
«Періодика» - грецьке слово, що означає «той, що знову приходить, наступає або повертається». Періодичне видання виходить через певні проміжки часу постійним для кожного року числом номерів (випусків), нумерованими чи датованими випусками, що не повторюються за змістом, однотипно оформленими, мають однакову назву.
За ознакою регулярності виходу в світ періодичні видання можуть бути щоденними, щотижневими, щомісячними, щоквартальними, щорічними і т. ін.
За місцем випуску й сферою поширення розрізняють:
місцеві (у межах однієї області, міста, одного або кількох районів, підприємства, установи, господарства або навчального закладу);
регіональні (Автономної Республіки Крим), загальнодержавні (національні), зарубіжні періодичні видання.
Виділяють шість основних видів періодичних видань: газета, журнал, бюлетень, періодичний збірник, календар, експрес-інформація.
Пласт вітчизняної газетно-журнальної періодики дуже різноманітний, але в ньому є низка ознак, за якими можна визначити спільне і відмінне, тобто вибудувати певну систему. Типологізація сучасної періодики здійснюється на основі двох видів ознак: головних і другорядних. Головні ознаки: а) ознака тематичної масштабності та рівня охоплення аудиторії (загальнонаціональна, регіональна періодика); б) ознака власності (бюджетна, комерційна періодика); в) жанрова ознака (інформаційно-масова, аналітична періодика). Другорядні ознаки: професійно-галузева (відомчі видання, "ділова" періодика); ідеологічна (партійна преса); розважальність ("глянцеві" видання, таблоїди).
Отже, розглянемо окремі типи сучасної періодики за шкалою вищезазначених ознак:
1.Загальнонаціональна періодика. Це видання, що охоплюють загальнонаціональну проблематику, висвітлюють загальнонаціональні процеси, порушують питання на рівні держави, відстоюють інтереси всіх громадян. Перелік таких видань досить великий: від парламентської газети «Голос України» до популярного столичного видання «Сегодня». Однак треба визнати, що, на жаль, сьогоднішня загальнонаціональна періодика не відповідає достатньою мірою загальнонаціональному масштабу. Зокрема, нею замовчується багато важливих проблем, обговорення яких необхідне для самоосмислення суспільства. Тут домінує столична проблематика, висвітлення колізій у середовищі політикуму. Тому звужується масштабність впливу. Деякі популярні столичні видання, що претендують на статус загальнонаціональних, маловідомі в «глибинці». Стратегічним завданням для цього виду періодики є формування у свідомості читацької аудиторії відчуття суспільної єдності та державної цілісності: щоб донеччанин і львів'янин сприймали один одного як кревні співвітчизники. На процес формування такого світосприйняття негативно впливає політтехнологічний розподіл України на Схід і Захід.
Регіональна періодика висвітлює місцеві проблеми. Від адекватності їх висвітлення залежить успіх цього типу преси. Регіональні газети мають бути приземленими, тобто не цуратися суто побутових тем: ціни на місцевому базарі, рейтинг побутово-розважальних закладів тощо. Західний досвід рекомендує ще й використовувати місцеву періодику як засіб комунікації для місцевої громади (інформація про події, що відбулися за останній період у житті самих читачів, або ж про ті, учасниками яких вони були). Читачів приваблює також перспектива стати одним із героїв газети.
2.Бюджетна періодика, за різними даними, нині становить близько 20 %, решта 80 % - у приватній сфері. Останнім часом точаться дискусії щодо доцільності роздержавлення бюджетних періодичних видань. Проте цілковита відмова від цього виду періодики є передчасною. Практика засвідчує: бюджетні видання «Голос України» та «Урядовий кур'єр» мають попит як інформаційні канали зв'язку між владою і громадськістю. Фінансована державою преса частково сприяє утвердженню відкритості влади. Головний докір, що висувається на адресу цього виду мас-медіа, - маніпулятивність і статичність. Тут бракує менеджерського розмаху. У бюджетних періодичних виданнях менше можливостей для творчого маневру через жорстку підзвітність і недостатнє фінансування.
Комерційна періодика. Тут інформація виступає товаром. У цьому полягає головна відмінність комерційних періодичних видань. Їхній успіх ґрунтується на доступності викладу інформації, максимальному наближенні до читацької аудиторії. Комерційна періодика націлена на прибуток, тому вона уникає крайніх, радикальних оцінок, щоб не конфліктувати з владою і не відштовхувати широкий загал аудиторію. Комерційні видання прагнуть бути максимально корисні читачеві, давати йому інформацію, корисну в побуті, соціальному, виробничому житті. Підтвердженням цього є феномен газети «Порадниця». Непримітне видання завдяки продукуванню інформації винятково побутового характеру та продуманій схемі маркетингу має велику аудиторію і, відповідно, комерційний успіх. Водночас такі газети втрачають більш освіченого читача, і рейтинг їхнього впливу стає незначним.
3.Інформаційно-масова періодика надає перевагу інформаційним жанрам. Тут усе спрямоване на те, щоб читач легко спожив інформацію: стислий виклад головних подій, пізнавально-розважальна тематика, зручний формат (здебільшого А4), аби можна було читати в тісняві громадського транспорту. У стилістиці переважають спрощені форми: необтяжлива для сприйняття конструкція речень, тезисний характер міркувань, «стьобна» манера письма (про серйозне жартома).
Аналітична періодика - нечисленна, неприбуткова, але впливова, адже орієнтується на елітні прошарки суспільства. Вітчизняним взірцем аналітичної періодики можна вважати тижневик «Дзеркало тижня». Незаангажованість, поінформованість, професійне використання соціологічної бази (здебільшого дослідження «Центру Разумкова»), наявність інформаційних джерел у вищих ешелонах влади - усе це формує імідж «Дзеркала тижня» як впливового видання, такого собі «санітара» при владі.
Деякі періодичні видання намагаються поєднувати інформаційність з аналітичністю. Однак поки що успішних варіантів немає. Так, шановане приватне видання «День», прагнучи бути інформаційно-аналітичним, поступається накладом як масовим, так й аналітичним виданням. Отже, з комерційної точки зору таке «схрещення» не зовсім виправдане. Газетна бізнес-практика засвідчує - ліпше орієнтуватися на певний прошарок аудиторії і будувати відповідну менеджерську стратегію.
4. «Ділова» періодика вважається найприбутковішим газетно-журнальним типом. Її аудиторія - соціально активна, заможна й оцінює інформацію як товар. Тому «ділові» проекти економічно вигідні й успішні. Фахівці називають «Бізнес» флагманом «ділової» періодики, орієнтованим на великий і середній бізнес. Тижневик «Галицькі контракти» відстоює інтереси малого бізнесу. Розмежування обох однотипних видань проходить не лише по лінії аудиторії. Дані видання мають різні дні виходу у світ, різні формат, стилістику тощо. У цілому «ділові» видання орієнтуються на роль інформаційного «супермаркета» і лобіста інтересів бізнесу.
5. Партійна періодика - форма інформаційного супроводу (обслуговування) організаційно-пропагандистської діяльності партії. Без цього партія не матиме ефективного впливу. Будь-яка діяльна партія рано чи пізно постає перед проблемою організації своєї інформаційної мережі. Однак часто партійне видання нагадує «бойовий листок»: гасла, звинувачення опонентів тощо.
6. Оцінки розважального сегмента в періодиці неоднозначні. Представники еліти трактують його здебільшого негативно, як вияв несмаку й маскульту. Однак розважальний тип періодики розвивається чи не найуспішніше. На думку науковців, його привабливість для аудиторії мотивована насамперед ознакою ілюзії. Розважальність, окрім позитивного емоційного заряду, створює ефект «світла в кінці туннелю». Тобто серед аудиторії виникають певні ілюзорні відчуття, що підвищують необхідний для індивіда життєвий тонус.
Отже, типологічна характеристика сучасної періодики дає можливість:
- сприймати періодику як цілісну систему;
- уникати хаотичності в інформаційному менеджменті;
- ефективніше виконувати свою медійну функцію (як у соціальному, так і бізнесовому розумінні).
Розділ ІІ. Сучасний стан розвитку періодичних видань в Україні
2.1 Видова та типологічна класифікація періодичних видань
Необхідність та потреба в забезпечені соціуму інформацією призвела до виникнення та розвитку періодичних видань. Виділяють шість основних видів періодичних видань: газета, журнал, бюлетень, періодичний збірник, календар, експрес-інформація.
Газета - основний вид періодичного видання, що виходить через короткі проміжки часу, що містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори й рекламу. Походження терміну «газета» пов'язують з назвою італійської монети gazzetta, за яку звичайно продавали рукописні повідомлення новин, що з'явилися в XVI в. у Венеції. У різних мовах поняття «газета» передають й інші терміни: newspaper (англ.), Zeitung (нім.), journal (фр.) і т.ін.
за періодичністю виходу (щоденні, щотижневі);
за масштабами (центральні або загальнонаціональні, регіональні, місцеві (обласні, районні, міські), корпоративні (компаній, університетів);
за профілем (масової орієнтації, спеціалізовані (професійні)).
У кожної газети є своя цільова аудиторія певного масштабу (залежно від тиражу), професійного й соціально-демографічного профілю. Газета виходить через певні проміжки часу (щодня, кілька разів на тиждень, раз в тиждень тощо).
- Громадсько-політична газета - газета, яка систематично висвітлює питання внутрішньої та зовнішньої політики держави та міжнародного життя;
- спеціалізована газета - газета, яка систематично висвітлює окремі проблеми громадського життя, науки, техніки, культури та інших галузей діяльності і призначена певним категоріям читачів. За тематичною спрямованістю, цільовим і читацьким призначенням спеціалізовані газети розрізняють: з питань економіки і бізнесу, медичні, спортивні, з питань культури, літератури, мистецтва, релігійні, рекламні, для дозвілля, для дітей та юнацтва;
- спеціальний газетний випуск - газетне видання, підготовлене з якоїсь нагоди виїзною або громадською редакцією основної газети з метою оперативного доведення необхідної інформації читачеві, що має назву основного видання і виходить протягом обмеженого часу із зазначенням поточного і валового номерів, року і дати.
- за функціональною ознакою виділяють три види газет: загальнополітична, спеціалізована й спеціальний випуск.
- за читацькою адресою спеціалізовані газети подрозділяють на: професійну газету, що адресована фахівцям різної кваліфікації, профспілкову, партійну і ін. газети.
- за тематичною спрямованістю, цільовому й читацькому призначенню спеціалізовані розрізняють такі газети: з питань культури, літератури й мистецтва, релігійні, рекламні, для дозвілля, для дітей і юнацтва
- за видавцем (засновником) виділяються газети державних, партійних, профспілкових, кооперативних, комерційних організацій, творчих спілок, товариств і т.ін.
- за часом випуску газети розподіляться на ранкові й вечірні; за періодичностю - на щоденні («Слобідський край», «Вечірній Київ»), щотижневі («Культура i життя») і щомісячні («Книги України», «Книжковий кур'єр»).
- за місцем видання й домінуючою сферою поширення газети поділяються на загальнонаціональні, місцеві, багатотиражні.
- за матеріальною конструкцією газета - це не тільки окремий її номер, одиничний випуск, але й комплект.
Велике місце в газеті займають ілюстрації (документальні й художні, фотосюжети, малюнки, схеми тощо.). Графічна індивідуальність газети залежить від особливостей оформлення текстів і заголовків, способу верстки, від рівня поліграфії та майстерності виконавців.
Газета може мати додаток чи додатки у вигляді окремих газетних випусків чи газетно-журнальних видань, які мають самостійну назву, а також платівок, дискет або інших матеріальних носіїв аудіовізуальної інформації.
Кожен номер газети має сукупність визначених постійних елементів:
На вигляд газети суттєво впливає її формат, обсяг, кількість сторінок. Формат газети визначається розмірами паперу, на якому вона друкується. Для газет з великим накладом використовується аркушевий папір. Загальноприйнятими для газет є такі формати: А2, А3, А4.
Назва організації вищого рівня (якщо є);
Довідкові дані про організацію видавця;
Журнал (фр. journal - щоденник, газета) - періодичне журнальне видання, що містить статті або реферати з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих і інших питань, а також літературно-художні твори, що мають постійну рубрикацію, офіційно затверджене як даний різновид видання. Перші журнальні видання з'явилися в Західній Європі на початку ХVIІ ст. ідея створення першого літературного журналу належала французу Теофрасту Ренодо, який опублікував у своєму «Bureau d'Adresse» реферати з літературних і наукових тем. Хронологічно першим журналом був «Journal des Sеvants» (1672 р.), випущений родиною паризького парламенту Дені де Салло. За майже 400 років свого існування періодичний журнальний друк значно виріс. Від ізольованих поодиноких органів він виріс до тисяч видань, що стали невід'ємною часточкою сучасної культури.
Традиційно журнальне видання виходить у вигляді блоку скріплених палітуркою аркушів друкованого матеріалу визначеного формату в обкладинці та з палітуркою. Видова класифікація журналів базується на двох принципах: читацькій адресі; функціональному призначенні видань.
- за читацькою адресою виділяють журнали, призначені для читачів-фахівців і для читачів-неспеціалістів - масового читача й окремих його груп.
- за функціональним призначенням розрізняють сім різновидів журналів: суспільно-політичний, науковий, науково-популярний, виробничо-практичний, популярний, літературно-художній і реферативний. Під суспільно-політичним розуміють журнал, що містить статті й матеріали актуальної суспільно-політичної тематики для широкого кола читачів. До наукового відносять журнал, призначений науковцям, що містить статті й матеріали про теоретичні дослідження, а також прикладного характеру. Науково-популярний - це журнал, що містить статті й матеріали про основи наук, про теоретичні чи експериментальні дослідження в галузі науки, культури й практичної діяльності. Виробничо-практичний - це журнал, що містить статті й матеріали за технологією, технікою, економікою, організацією виробництва або практичної діяльності, методичні розробки та ін. Популярний - журнал, що містить статті й матеріали з питань культури, спорту, побуту та ін., він призначений широкому колу читачів. Літературно-художній - це журнал, що містить твори художньої літератури, а також публіцистичні й критичні статті й матеріали. Реферативний журнал - періодичне реферативне видання, офіційно затверджене як журнал.
- за матеріальною конструкцією (структурою) журнал - тип видання, для якого є типовим великий формат, невеликі берега (поля), набір шрифтом одного кегля, малюнки, рухомі колонтитули, двошпальтові смуги (полоси). Титульний аркуш не є обов'язковим елементом журналу. У деяких випадках він взагалі відсутній. Усі журнали скріплюються обкладинкою, на якій обов'язково зазначаються вихідні дані видання.
Визначені постійні елементи журналу:
Назва організації вищого рівня (якщо є);
Список українських газет та журналів міститься у Додатку1.
Бюлетень (фр. bulletin -- офіційний документ) - періодичне або продовжуване видання, що випускається оперативно, має ознаки журнального або газетного видання, містить матеріали організації, яка його видає. Періодичні бюлетені, як правило, мають постійну рубрикацію. В окремих випадках бюлетені можуть випускатися протягом короткого часу, обмеженого періодом проведення певного заходу.
Нормативний бюлетень - бюлетень матеріалів нормативного, директивного чи інструктивного характеру, що видається, як правило, державним органом.
Довідковий бюлетень - бюлетень довідкових мате
Періодичне видання як вид документа курсовая работа. Журналистика, издательское дело и СМИ.
Шаблоны Курсовая Работа Office
Нужно Ли Писать Заключение В Реферате
Курсовая работа по теме Применение аккредитивной формы безналичных расчетов
Сочинение Почему Нужно Быть Уверенным В Себе
Оборудования Для Проверки Зрения Курсовая
Готовый Реферат По Физкультуре На Тему Баскетбол
Взаимосвязь Права И Социального Порядка Реферат
Контрольная Работа На Тему Государственный Образовательный Стандарт: Понятие И Значение
Реферат: Экономическая эффективность совершенствования технологической линии производства растительного м
Педагогическое Проектирование Диссертации
Реферат по теме Государство и право в Древней Руси
Сочинение Про Город Калинов
Реферат Вв
Сочинение Описание Радуга Дубовский
Реферат по теме Химия железа
Оценивание Контрольных Работ В Начальной Школе
Курсовая работа: Особенности развития дикции у детей старшего дошкольного возраста
Краткое Сочинение По Картине Мила
Реферат: Сущность и структура семейных взаимоотношений
Курсовая работа по теме Несовершенная информация
Судовий розгляд - Государство и право реферат
Заключение брака по российскому законодательству - Государство и право дипломная работа
Разработка экспертной системы проверки безопасности асфальтобетонного дорожного покрытия в области обеспечения пожарной безопасности - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда курсовая работа