Пеґана

Пророк богів прокричав гучно богам: «О! Усі боги окрім Єдиного, — (бо ніхто не має молитись МАНА-ЮД-СУШАЇ), — де життя людини перебуватиме, як Мунг зробив супроти її тіла знак Мунга? Бо ж люди, з якими ви граєте, шукали теє знання».

Але ж отак боги відповіли, кажучи крізь туман:

«Хоч ти й промовляєш власні таємниці до тварин, та й так, щоб навіть звірі розуміли тебе, боги не розкриють таємницю богів тобі, щоб боги, звірі та люди не зробились рівними, не знали між собою однакові знання».

Тієї ночі Йохарнет-Лахай прийшов до Арадеку та промовив до Імбауна:

«Для чого бажаєш ти знати таємницю богів, яку не боги мають розповісти тобі? Коли вітер не дме, де ж тоді той вітер?

Або ж, коли ти не живеш, де ж тоді той ти?

Нащо вітрові хвилюватись через години спокою, чи тобі — через години смерті?

Твоє життя довге, то Вічність куца.

Вона така куца, що, як ти загинеш, і Вічність промине, а як після промину Вічності ти житимеш знов, ти таке ж бо скажеш: “Я закрив свої очі лиш тільки на мить”.

Ось вічність позаду тебе, як і така ж попереду. Хіба ти оплакував еони, що минули без тебе, ти, хто так наляканий еонами, які потому минуть?».

Тоді промовив пророк: «Як мушу я сказати людям, що боги не говорили до мене, і що їхній пророк не відає? Бо ж так мушу я пророком не бути більше, і хтось інший буде приймати людські дари замість мене».

Потім розповідав Імбаун до людей:

«Боги промовили, говорячи: “О Імбауне, Наш пророче, усе так, як люди вірять, що ти той, чия мудрість осягнула таємницю богів, і люди, коли вони помирають, надходять до Пеґани, і живуть там разом із богами, і мають там втіху без тяжкої праці. А Пеґана — то місце усе біле від верхівок гір, на кожній із котрих по богові, і люди ляжуть на схилах тих гір — кожен під богом, якого шанував найбільше, коли його доля ще була у Світах. І музика поза межею твоїх мрій прилине до тебе крізь аромати усіх фруктових садів Світів, і з нею дехто десь заспіває старовинну пісню, котра звучатиме, ніби напів згаданий мотив. І є там сади, серед яких завжди сонячне світло, і потоки, що не губляться у жодному з морів під одвічно блакитними небесами. І немає там ані дощу, ні скорбот. Тільки троянди, що розквітли у найвеличніших землях Пеґани, губитимуть свої пелюстки подібно повільним краплям дощу до твоїх ніг, і лиш здалеку, од позабутої землі, здійматимуться голоси, щоб прилинути до тебе — ті, що бадьорили тебе у твоєму дитинстві, у садах твоєї молодості. І якщо ти зітхатимеш, згадуючи хоч щось земне, від того, що ти почув незабуті голоси, тоді боги зішлють своїх вісників на крилах, щоб приколисати тебе у Пеґані, говорячи вісникам: ‘Зітхає там той, хто пригадав Землю’. І вони зроблять Пеґану ще більш чарівливою для тебе, і вони візьмуть тебе під руку та стануть нашіптувати у твоє вухо, аж доки старі голоси не забудуться.

А серед квітів Пеґани постане та, шо тяглась сюди — тяглась, доки не досягла тих садів Пеґани — ця троянда, що вилась близ твого будинку, у якому ти був народжений. Туди також, блукаючи, линутимуть відлуння вієї тої музики, що чарувала тебе здавна.

Більш того, доки ти сидітимеш на галявинах фруктових садів, у які вбралися гори Пеґани, і доки ти вслухатимешся у мелодії, що гойдають душі богів — тоді ж простягнеться у далекій низині під тобою безмежна та нещасна Земля, і тоді у спогляданні від втіхи до скорбот зрадієш ти власній смерті.

А од трьох великих гір, що висяться здалеку та понад усіма іншими — Грімболи, Зіболи та Трехагоболи[15] — подує вітер ранку та вітер усього дня, народжений крилами усіх метеликів, які загинули по Світах, щоб освіжити богів Пеґани.

Вдалечінь крізь Пеґану сріблястий водограй, який прихилили боги зі Срединного Моря, підкидатиме свої води нагору — й понад найвищими верхівками гір Пеґани, навіть над Трехагоболою — й там здійметься сяючими туманами, щоб вкрити Найвищу Пеґану та створити завісу над місцем почивання МАНА-ЮД-СУШАЇ.

Самотній, тихий та віддалений, під основою однієї з внутрішніх гір, лежить величний блакитний басейн.

Хто загляне у його води, може споглянути усе своє життя по Світах та усі ті діяння, які ним були скоєні.

Ніхто не ходить близ того басейну та ніхто не позирає до його глибин, бо всі в Пеґані страждали й усі грішили гріхи, і все те також таїться в басейні.

І немає пітьми у Пеґані, бо коли ніч захопила сонце та скувала Світи, й перетворила білі верхівки гір Пеґани на сірі, відтоді сяють блакитні очі богів, подібні до сонячного світла над морем, і кожен бог сидить на власній горі.

А Наприкінці, якось у полудень, можливо, влітку, прокажуть боги, кажучи богам: “Яка подоба МАНА-ЮД-СУШАЇ, і що то таке — КІНЕЦЬ?”.

І відтоді відкине МАНА-ЮД-СУШАЇ власною рукою тумани, що вкривають місце його почивання, кажучи: “Таке Обличчя МАНА-ЮД-СУШАЇ, і настав КІНЕЦЬ”».

І питали люди пророка: «А хіба чорні пагорби не мають зійтися в якійсь полишеній землі, аби утворити широкий, немов долина, казан, у якому розплавлені скелі будуть варитися та гарчати, і в якому уламки гір будуть вирувати та здійматися пухирями на поверхні, піднімаючись та опускаючись знов — і щоб у тім казані наші вороги кипіли та варились довіку?».

І пророк відказав: «Написано великими буквами над підніжжями гір Пеґани, на яких сидять боги: “Ворогам Твоїм Прощено”».

[15]  Не про переклад, а додатково про авторський світ. Із досліджень як по даному тексту, так і по іншим історіям світу Пеґани у інших авторських збірках, робляться висновки, що ці гори — власне і є матерями трьох богів місцевості, що колись постали супроти богів Пеґани: адже по всьому тексту більше ніде немає ніяких згадок про саме три великі гори, окрім даного — і розділу про богів місцевості.