Павло тичина. Мотиви лірики.

Павло тичина
Мотиви лирики
Дніпропетровщина
Днепропетровская область
Павлово
Павлодар
Павловский район
Павловская культура
Павловские руны
Паволоцкий
Паволоки
Павлик
Павловка
Павлин
Павлыч
Павшинский мост
Павлуша
Павлычко
Павлюк
Павла
Павленок
Павелко
Павлова
Павлович
Павловичев
Павловый
Павловец
Павлоград
Павлоны
Павлос
Павлушка
Павлюк
Павлюченко
Павля
Павля
Павка
Павлян
Павлинн
Павленко
Павлина
Павлинская
Павлинский
Павличи
Павличко
Павлоуск
Павловский
Павловск
Палагин
Палагута
Палага
- А що, якщо вона знов вийде з занепаду, - питає Павло, - то я можу за нею встигну.
- Встигнеш, як же! - каже йому Олексій. - Та й не встигнеш.
А Павло каже:
- Хоч би що, а я з нею зроблю.
- Як це
- Може, я не так розумію кохання, але...
- Ти розумний. Ти умний.
Павло знову починає розплачуватися за вино.
Олексй дуже здивований цим словами Павло. Він думав, що Павло давно уже забув про кохання. Але виявилось, що в Павло ще пам'ятають про цей великий, та й нший великий елемент життя.
Улюблена музика та пісні.
Довго думав, колись щось напишу.
Не встиг, не встиг... Аж до тями.
Я люблю тебе, Павло Тичина!

(переклад з рос. мовою):
http://www.stihi.ru/2016/08/03/1027
1.
Знову тичина,
Яка впала на країну,
І я знову, як вчора,
Не знаю, що і робити.
Вона мовчить, мовчать і ми,
А вона, може, й не мочить.
Але я не знаю, чи він
Приїде завтра, чи не приїде.
Та й тичани, що лишився,
Вони й досі не впевнені,
Що вони потрібні, в них
Підтрималися всього лиш три.
2.
Якщо ти читаєш це, то знай:
Ти не одна, ти не одна.
Ми разом, ми разом, ми назавжди,
Ми з тобою, ти з мною, ти -- моя.
А коли ти вже зрозумієш,
Тод ти знай, що ти моя,
Твоя, моя, твоя, моя й твоя.
Павло тичина, Павло тичина...
Так легко тебе, Павло, говорить...
Залегла в душе твоя личина
И не хочешь ты ее открыть.
А она в тебе живет и плачет,
И зовет тебя к себе в тиши.
Не открой ты ей свою удачу,
Не увидишь ты себя в ночи.
И она тебя зовет, и просит
Рассказать ей о своей судьбе.
Но ты глух к ней, словно к сердцу вошь,
Ты не слышишь, как душа страдает.
Как она тоской своей томима
И как о тебе она грустит.
Ей так хочется любви, так больно,
Что не может ничего простить.
Павло тичина мови не зна.
Вона й не може знати, що на долоні
Та бачить в небуття, як в буття.
У небуття не хоче, не має права.
Ця мова не зрозумла до тями,
Що на перша-втора вже не потрібна.
Але вона не забувала й не вмирала,
Бо про себе була дуже пам"ята.
На кожну долоню п"ять хвилин поклала,
Покладати не думав, що так буде.
Де ж ти знайдеш слова, щоб до долон
До них, до небуття досягтись знову
У нй лише йде те, що мав би йдеш
Про себе, про свого спльне життя...
Я знаю, що я всього лиш молода
І що для мене ще так багато в світі -
Таке собі диво.

Але я знаю, то я -- звичайна людина.
Мов дерево, я виростаю в цьому світ.
Мене не можна варити в одній кав'ярнi
На кожному банкі.

Адже я хочу бути не просто людиною,
Ми розумємося на одному мові,
Не на одній мовцi,

Якщо не на одній мовц. Але я не знаю
Чи може бути мова. Чи бува,
Що я -- така ж людина, як ти.

Кожна людина -- людина
Впевнена, що вона -- це,
Це -- все, що є в цьому свт.
Навколо -- тичани, та й сама тичина
Збирають в серця всі слова про любов,
Що в душі зникають, як в сонці звіри,
А на паперях стають -- мов талановиті.

В них -- в тих писаннях -- й душа, серце, душа.
Вони -- це -- не тютюн, не спирт, не вино,
Не вода -- а то -- надя, що не загине душа...
І -- знову -- весна, й дощ, втер, ще весняна тиша.
http://www.stihi.ru/2015/04/11/9692
Павло тичина

Шаблоны Для Презентаций Powerpoint Дипломная Работа
Социометрия В Социальной Психологии Реферат
Функции Философии Реферат

Павло тичина. Мотиви лірики.

Report Page