Пастка уяви

Привіт, лисеня! Знаю, що ми більше не спілкуємось, але коли я бачу тебе з кимось іншим, моє серце стискається настільки сильно, що я відчуваю запаморочення. Так, ми розійшлись, знаю, що давно, але я все ще не можу відпустити тебе. Це дивно, ти б сказав, що я дурний, зараз я сам це признаю, але не можу без тебе.

Я завжди хотів, щоб ти був тільки мій, але твої кляті друзі завжди все псували нам. Це так дратувало мене, що я зривався на тобі. Зараз, скоріш за все, я відчуваю провину, хоча до кінця сам не розумію. Ти завжди обирав їх, а не мене. Ти казав, що це не так, але я все бачив.

Чому ти хотів бути з ними, а не зі мною? Ти ранив мене, мені було боляче, я плакав від того, що хотів бути поруч з тобою, а ти обирав їх. Я розумів, що це твоє життя і ти маєш право вирішувати як тобі діяти. Але, думаю, що тільки зараз в мені є сили, щоб зізнатись тобі.

Я ревнував тебе до них, настільки сильно, що моє тіло пробивало струмом, як тільки я бачив, що вони торкаються тебе. Вони торкались забороненого, торкались того, що належить тільки мені, а ти дозволяв. Тобі подобалось! Ти бачив, як я реагую, але робив це далі. Інколи мені хотілось показати тобі, що ти тільки мій. Ти завжди був тільки моїм! Тільки моїм!

Я покинув тебе, щоб нарешті вдихнути ковток свіжого повітря. Кожен день скурював по пачці сигарет, щоб хоч чимось заповнити легені і відчути наповненість. Ти б сварив мене, я думав про це, скурюючи останню сигарету з пачки. Але зараз це не важливо, я бачив тебе з іншим хлопцем, як ти міг так легко забути мене, хіба я не залишив свій слід в твоєму житті?

Чому ти більше не дивишся на мене, як раніше? Ти бачив тільки їх. Ти слухав їх, погоджувався, що я погана кандидатура для тебе. Я бачив це, бачив твою реакцію, ти посміхався. Мені було образливо і боляче. Інколи мені хотілось струснути тебе, закричати так голосно, щоб ти нарешті відчув такий самий біль, як і я.

Але я ж не можу завдати тобі болю, чи не так? Я ж кохаю тебе, а це було б не правильно з мого боку. Наші стосунки були б прекрасні, якби не твої друзі. Вони заважали нам, а ти дозволяв. Хіба твої почуття до мене не були важливішими за них?

Я пишу це не для того, щоб звинуватити тебе, а щоб випустити слова, які отруюють мене протягом півроку. Мені важко це писати, бо це зізнання змушує почуватися абсолютно беззахисним. Раптово зник ґрунт під ногами, і з’явився цей дурний, нав’язливий страх просто стати непотрібним, страх, що когось іншого ти вважатимеш кращим, цікавішим чи ближчим.

Я переконував себе, що я кращий за них, що я завжди був кращим. Але всередині... всередині я зрівнював себе з ними і бачив, що не дотягую. Мінхо був цікавішим, ніж я. Джісон жартував кращі жарти, ніж я. Чан давав тобі уваги більше, ніж я. І це вбивало мене з кожним днем все більше. Я помилявся, ти завжди ставив їх вище за мене.

Коли я запитував про це, ти казав, що мені здається, що все не так. Я ненавиджу себе за цю слабкість і за те, як сильно моя посмішка тепер залежить від твого настрою. Я просто хочу знову відчути ґрунт під ногами, бо зараз я тону.

Скажи чесно без будь-яких вигадок: мені здавалось, чи ми справді віддалялись? З кожним днем, ми ставали тільки далі один від одного. Я бачив це, коли ми перестали обійматись кожного ранку і казати, що кохаємо. Ти сказав би, що це дрібниця, але це було важливим для мене. Не знаю для чого я написав це тобі, але завдяки цьому мені стало трохи легше.

Будь щасливим, лисеня!

Прощавай назавжди.